лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

12.3. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ
ПРОЦЕСІВ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
ТА ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ

В сучасних умовах розвитку економіки питанням регулювання якості навколишнього середовища приділяється велика увага з боку як органів державної влади, так і деяких підприємницьких структур. На перший погляд може здатися закономірним, що питання екологічної безпеки мають перебувати в компетенції лише держави, яка сама регулює вказані процеси, виділяючи необхідні фінансові ресурси і встановлюючи певну систему дозволів на викиди та скиди забруднюючих речовин у довкілля. Для нормальної реалізації даних процесів необхідні: виділення фінансових ресурсів на природоохоронні цілі не менше як 10—15% ВНД (у даний час виділяється лише 0,2%), забезпечення висококваліфікованими кадрами, створення відповідної правової та законодавчої бази, розгалуженої системи екологічної інфраструктури.
Державне екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів, які використовують державні органи різного рівня для примусу, економічного спонукання і матеріального стимулювання забруднювачів навколишнього середовища до запобігання, обмеження чи усунення викидів в природні і техногенні середовища забруднюючих речовин.
Методи державного регулювання системи захисту довкілля є дуже неефективними, і тому необхідний пошук нових взаємоприйнятих форм державного і ринкового регулювання. Як свідчить світовий досвід, у жодній з країн світу держава не може повністю взяти на себе тягар витрат на природоохоронні потреби. Необхідно ще й об’єднання капіталу недержавних структур, яким потрібно працювати на охорону довкілля.
Обмеженість бюджетних можливостей держави вимагає їх умілого використання для нейтралізації найнебезпечніших для людини і навколишнього середовища ризиків. Необхідно вже сьогодні чітко визначати витрати і зиски нової екологічної політики, прагнути до повної інтеграції екологічної та економічної політики у всіх галузях народного господарства, залучення екологічних факторів у ринкову систему.
Нині, щоб забезпечити необхідні фінансові ресурси, крім державних субсидій, потрібно задіяти й так звані ринкові фактори (екологічне страхування, регіональні системи управління якістю навколишнього середовища тощо). Тож неабияке значення має осмислення досвіду як провідних країн світу, так і колишніх соціалістичних країн у сфері оптимізації державних і ринкових форм регулювання природоохоронної діяльності. Загальним для багатьох країн колишньої соціалістичної орієнтації явищем є поглиблення економічної і політичної кризи, незалежно від того, в яких би формах вона не виявлялася. Це так чи інакше веде до зміни деяких пріоритетів в екологічній політиці.
Для створення нового механізму охорони довкілля необхідне вивчення світового досвіду щодо регулювання сучасного виробництва і охорони природи. Аналіз даних процесів у країнах з розвинутою ринковою системою показує, що природокористування відігравало важливу роль у становленні структури господарства цих країн. На перших етапах розвитку екологічні блага ігнорувалися. Слід було врегулювати суперечності між виробництвом, яке розширюється, й екологічними проблемами. Це спонукало створення системи врахування екологічного фактора в процесі господарської практики; ресурсозбереження; включення природокористування в систему державно-монополістичного регулювання економічної діяльності, в тому числі розробку і впровадження природоохоронних стимулів у господарський механізм.
В умовах ринкових перетворень сучасна економіка, що характеризується великомасштабними структурними змінами, змушена інтенсивно шукати нові шляхи регулювання взаємовпливу господарської діяльності і навколишнього середовища. В останні роки дедалі більше число підприємців усвідомлює загальну необхідність посилення охорони навколишнього середовища, незважаючи на те, що екологічні заходи є дорогими і потрібні великі інвестиції для їх здійснення.
Необхідність державної участі у вирішенні екологічних проблем зумовлюється також тим, що вони вже не можуть бути «зняті» в межах окремої країни. Забруднення довкілля набуває міждержавних, планетарних масштабів. Міжнародні аспекти екологічних проблем можна визначити як конфлікт між глобальним характером екологічної кризи, з одного боку, і відсутністю глобального суспільного механізму регулювання національних екологічних дій — з іншого.
Найважливішим фактором симбіозу державних і ринкових форм екологічного регулювання є вироблення найдієвіших форм економічних інструментів, що включають, у свою чергу, або фінансовий трансферт — між забруднювачем і суспільством (податки, платежі, фінансову допомогу, кредити на обмеження викидів тощо), або реальну нову ринкову систему (платні дозволи на викиди, квоти, допуски чи граничні показники рівня забруднюючого викиду для конкретних забруднювачів, які в разі перевищення цих показників можуть бути об’єктом купівлі-продажу). Платні дозволи створюють для забруднювачів стимул до зменшення своїх викидів до рівня, нижчого від встановлених меж, з тим, аби продавати різницю між реальним і дозволеним викидами іншим забруднювачам, які тим самим отримують право на більший обсяг викиду забруднюючих речовин, ніж було встановлено спочатку.
Сьогодні як для приватного підприємництва, так і для держав­ної структури існують труднощі у визначенні ціни складових довкілля. Переважає думка, що платежі за забруднення лише дозволяють винному в забрудненні купити право забруднювати, тому більш придатним інструментом є пряме регулювання. Навколишнє середовище являє собою об’єкт, здатний витримати певний рівень забруднення, і тому завдання полягає в тому, щоб забезпечити неперевищення цього рівня.
При формуванні загальної стратегії природокористування держава гарантує певний рівень дії економічного механізму забезпечення ресурсозбережної оцінки природних ресурсів. Існують два основні підходи до економічної оцінки цих ресурсів. Один ґрунтується на теорії трудової вартості, згідно з якою природні ресурси, не будучи продуктом праці, не мають вартості та її грошового вираження — ціни. Другий підхід спирається на можливість визначення ціни на природні ресурси на основі теорії диференціальної ренти. Економічній оцінці підлягають ті елементи природи, що пов’язані з виробничими відносинами. Тільки ресурсна частина природного середовища прилягає до народного господарства, підключається до функціонування державного економічного механізму. Оцінюючи з економічних позицій природні ресурси, слід наголосити, що економічна оцінка — це не абсолют, притаманний якому-небудь предмету чи явищу, а відображення його значущості в процесі суспільно корисної діяльності.
Світова практика свідчить: найдієвішими методами є ті, що впливають як на ринок шляхом трансформації зовнішніх витрат (по компенсації збитку) у внутрішні (тобто витрати по відверненню забруднень, які включаються у собівартість), так і на ціну товарів, отже — і на їх конкурентоспроможність. Витрати на компенсації збитку чи соціальні витрати відображають ефект, що впливає на третю особу, яка безпосередньо не споживає даний продукт. Необхідно, щоб винний у забрудненні компенсував ці затрати чи у вигляді платежу за забруднення, чи екологічного податку.
Держава має можливість сама регулювати виплати за забруднення, обираючи одну з форм — стандартну чи розширену. Згідно з першою, забруднювач відшкодовує витрати на виконання природоохоронних заходів, приписуваних природоохоронним законодавством. Згідно з другою, забруднювач, окрім вказаних витрат, має відшкодовувати потерпілим від забруднення завданий їм збиток.
На сучасному переломному етапі розвитку України роль держави в природоохоронній сфері повинна досягти рівноваги з методами ринкового регулювання. Впровадження економічних заходів, посилення ролі державного регулювання можуть сприяти: впровадженню безвідходних технологій; зменшенню витрат державного і місцевих бюджетів за рахунок перекладання тягаря екологічної відповідальності на підприємства; економічному витрачанню ресурсів унаслідок зміни поведінки споживачів і впровадження замкнутих технологічних процесів; переорієнтації інвестування на екологічні цілі; піднесенню ефективності адміністративного екологічного регулювання.
Раціональне й екологічно врівноважене природокористування в Україні можуть бути досягнуті лише за умов послідовної поетапної реалізації стратегії екологічного спрямування соціально-еко­номічного розвитку та мобілізації науково-технічного й економічного потенціалів держави на подолання екологічної кризи. В основу зазначеної стратегії мають бути покладені такі принципи:
— пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показників та вимог над економічними;
— раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних підойм регулювання природокористування й екологічних відносин;
— оптимальне поєднання галузевого і територіального управління природокористуванням та природоохороною, перенесення центра ваги й відповідальності за розв’язання ресурсо-еколо­гічних проблем на місцеві органи влади та управління;
— інтеграція екологічного й економічного підходів до розвитку та розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економіч­ний підхід шляхом розробки та застосування науково обґрунтованих еколого-економічних стандартів, нормативів і показників.
Нині найбільш актуальним і проблематичним питанням є врахування екологічних факторів у процесі приватизації. Згідно з законодавством про приватизацію в Україні, екологічна складова не є основоположною і не враховується взагалі, тобто капітал приватизованих підприємств не регулюється вартістю відвернутого і фактичного забруднення повітря, земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів. У країнах, де швидкими темпами йде приватизація, питання про відповідальність за забруднення навколишнього середовища має особливе значення.
Відповідальність за стан навколишнього середовища виникає в процесі приватизації у зв’язку з іноземними інвестиціями. Іноземні інвестори висловлюють занепокоєність можливістю несподіваних додаткових витрат через необхідність захисту навколишнього середовища в ході функціонування підприємств.
У процесі приватизації відповідальність за забруднення навколишнього середовища поки що не є серйозною проблемою для індивідуальних власників. Нові власники підприємств намагаються звести до мінімуму ризик по відповідальності за стан навколишнього середовища. Для іноземних інвесторів і нових власників основною проблемою залишається визначення попередньої та дійсної вартостей шкоди, завданої природі. Нові власники повинні отримати компенсацію за витрати по усуненню вже зроблених забруднень, проте вони несуть відповідальність за функціонування й екологічність виробництва.
Найважливіше значення у процесі становлення нових форм економічних відносин має формування ефективної системи екологічної статистики, екологічних показників, що сприяють інтеграції екологічних і економічних рішень, які приймаються. Особлива увага повинна приділятися розгляду показників, що пов’я­зують екологію та економіку з питаннями стабільності і зі структурними змінами у ключових галузях економіки, які впливають на природне середовище. В більшості країн нині розробляються три основні підходи: розширення охоплення системи національних рахунків для включення даних про навколишнє природне середовище; розробка допоміжних рахунків (сателітні рахунки) за межами системи національних рахунків; незалежні рахунки природних ресурсів, ув’язані з національними рахунками. Для України ці питання є особливо важливими, оскільки система національних рахунків перебуває на перших етапах формування і виникає можливість пов’язати її з екологічними факторами. Основна мета сателітних рахунків — вказати захисні витрати по економічних агентах (використання, відтворення, захист, пристосування), визначити ринкову вартість природних ресурсів, а також розмір екологічного збитку, завданого господарською діяльністю. На систему рахунків природних ресурсів має покладатися завдання збирання кількісної та якісної інформації як про стан природних ресурсів, так і про їх використання.

Запитання і завдання для перевірки знань

    • Назвіть основні джерела антропогенного забруднення довкілля.
    • Що розуміють під терміном «екологія»?
    • Дайте характеристику основним забруднювачам атмосфери й природних вод.
    • У чому полягає необхідність охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів?
    • Що відносять до системи органів управління в галузі довкілля?
    • Назвіть основні функції державних органів управління по регулюванню відносин щодо охорони довкілля.
    • У чому полягають функції Міністерства екології та природних ресурсів України?
    • Назвіть основні повноваження Кабінету Міністрів України в екологічній політиці.
    • У чому полягають повноваження місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища?
    • Що Ви розумієте під державним екологічним регулюванням?
    • Що необхідно, на Ваш погляд, для створення нового механізму охорони довкілля?
    • Назвіть основні принципи раціонального й екологічно врівноваженого природокористування.
    • Якими є, на Ваш погляд, основні важелі державного регулювання довкілля?

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.