лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Подпись: 12РОЗДІЛ


ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН КРАЇНИ ТА ЙОГО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

  • Основні джерела антропогенного забруднення довкілля та необхідність його захисту.
  • Органи державного управління охороною довкілля.
  • Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування та охорони довкілля.

12.1. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА АНТРОПОГЕННОГО
ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ

ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЙОГО ЗАХИСТУ
Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних, хімічні, нафтопереробні заводи, цементні, целюлозно-паперові підприємства, екстенсивне перехімізоване сільськогосподарське виробництво, військова промисловість і військові об’єкти, транспорт, гірниче виробництво). Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими хімічними полями, шумами, вібраціями, теплом.
Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, дуже швидке зростання населення планети (на 1 жовтня 1999 р. 6 млрд жителів, рис. 12.1), що супроводжується зростанням темпів і обсягів зниження природних шарів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля — глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.
До XVIII ст. людина майже не завдавала шкоди природі. Люди використовували для своїх потреб натуральну сировину (деревину, льон, бавовну, шкіру, природні барвники, глину тощо). Відходи, що при цьому утворювалися, залучались силами природи в кругообіг речовин, відбувалося їхнє природне самоочищення (окисні та відновні реакції, розклад речовин, активна діяльність мікроорганізмів, розчинення, розсіювання, засвоєння елементів рослинами).

Рис. 12.1.
Але з розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобудування, з появою сотень нових синтетичних та мінеральних речовин і величезним їх накопиченням стан справ докорінно змінився. Наприклад, відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродукти, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а нагромаджуються тисячами тонн у ґрунтах, водоймах і підземних водах. Протягом 90 років з початку нашого століття з надр землі було видобуто корисних копалин (мінеральної сировини) більше ніж за всю історію людства, починаючи з палеоліту, причому значну частину сировини одержано за 25 останніх років.
Тепер лише в результаті спалювання паливних ресурсів в атмосферу планети щорічно викидається понад 22 млрд тонн двоокису вуглецю та понад 150 млн тонн сірчаного газу. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км3 шкідливих стоків, щорічно людством вноситься 500 млн тонн мінеральних добрив і близько 4 млн тонн пестицидів, більша частина яких осідає в ґрунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани, в дуже значних кількостях накопичується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів — в 10 разів. Хоча за рахунок цього вдалося тимчасово підвищити врожайність зернових та деяких інших культур удвічі, картоплі і буряків — на 15—20%, однак багаторазово зросло й забруднення ґрунтів, ґрунтових вод і виро­щуваних продуктів. Тому в районах підвищеної хімізації сільського господарства захворюваність дітей у 3—3,5 раза вища, ніж у районах з мінімальною хімізацією.
Весь світ нині потерпає від перемог, одержаних над природою: розвинені та високорозвинені країни — від перезабруднення середовища, виснаження природних ресурсів і деградації екосистем (через суперіндустріалізацію та надмірне споживання), а країни, що розвиваються — від голоду, деградації ґрунтів і наступу пустель (через бідність, хижацьке знищення лісів, перенароджуваність населення, нерозумне природокористування). За даними Комітету ООН з питань харчування — ФАО — у 1978 році від голоду померло більше 12 млн дітей віком до 5 років, у 1985 році лише від нестачі їжі страждало близько 800 млн чол., у 1985 році — лише в країнах, що розвиваються, — 450 млн чол. Це природа помщається людям за свої рани. І все одно вони щорічно знищують ліси, а площі техногенного спустошення збільшуються на 6 млн га за рік. На місці колишніх Калмицьких степів утворилася перша і поки що єдина в Європі техногенна пустеля площею 500 тис. га, що збільшується з швидкістю близько 50 тис. га за рік. Тут же зареєстровано й найвищу в Європі дитячу смертність. Вважають, що за ступенем забруднення природного середовища перше місце посідають металургійна промисловість і автотранспорт, які загалом спричиняють до 70—85% усього обсягу забруднень.
В Україні металургійна промисловість зумовлює близько третини забруднень атмосфери й природних вод. Останнім часом усім великим містам України притаманне зростання частини забруднення довкілля за рахунок автотранспорту. Ця частка в серед­ньому становить 55—75%, а в окремих районах міст може зростати до 80—82%. У місцях розташування металургійної промисловості вона є головним джерелом забруднення довкілля. Наприклад, Запорізьке об’єднання «Запоріжсталь» щороку викидає понад 150 тис. тонн шкідливих речовин в атмосферу (понад 50% викидів у місті). Разом з іншими промисловими підприємствами через низький рівень технології виробництва й відсутність ефективного устаткування для очищення газодимних і шкідливих водних викидів об’єднання перетворило Запоріжжя на одне з найбрудніших міст в Україні. «Запоріжсталь» спричинила велику кількість професійних захворювань, погіршення здоров’я населення, особливо дітей, підвищення смертності.
Ситуація продовжує погіршуватися. Крім шкідливих газів — окису вуглецю, двоокису сірки тощо, «Запоріжсталь» щорічно викидає в повітря кілька сот тонн такої канцерогенної речовини, як бензопірен, що в мільйон разів токсичніша ніж окис вуглецю.
У США та інших країнах через велику небезпечність для здоров’я бензопірену природоохоронні служби заборонили викидати його в довкілля. Металургійні центри там намагаються будувати якомога далі від міст, повністю переводять автотранспорт на нові види палива, які не містять бензопірену.
В результаті спалювання великої кількості твердого палива поблизу металургійних центрів нагромаджуються також такі шкідливі речовини, як хлор, вуглеводні, діоксан, вуглеводні, що мають мутагенні та канцерогенні властивості, й переносяться з димами на відстані десятків і сотень кілометрів.
Збитки від відходів — це не лише величезні площі землі, зайняті звалищами, териконами, шлакосховищами, відвалами «пустої» породи біля кар’єрів, а й смертельні дози різних токсинів, що роками розносяться дощовими водами, та дими й пилюка від них.
Або, наприклад, — биті люмінесцентні лампи на звалищах: кожна містить 150 мг ртуті, що здатна отруїти на рівні ГДК близько 500 м3 повітря. Тим часом люмінесцентні лампи використовуються мільйонами, й випуск їх зростає.
Ртуть — вельми шкідлива речовина. Потрапляючи в ґрунти, повітря, ґрунтові й талі води, вона отруює все живе навколо, завдаючи здоров’ю не меншої шкоди, ніж радіація. А на звалищах крім ртуті ще дуже багато інших отруйних речовин.
За кількістю промислового бруду на душу населення Україна посідає одне з перших місць у Європі. Через це тут нині найнижча тривалість життя — 66 років, тоді як у Японії, Швейцарії, Ісландії та США — 75—79 років. Нині в Україні смертність населення, особливо дітей, збільшилася. Ось вони, плоди поперед­нього, «соціалістичного» господарювання.
Зонами екологічного лиха є понад 15% її території, крім того, близько 40% атомних електростанцій СНД розміщені в Україні, причому майже 100% електроенергії Хмельницької й 90% Рівненської АЕС іде на експорт. В Україні функціонує 1700 шкідливих виробництв, 1000 з них, хімічних, становлять особливу екологічну небезпеку, а майже третина знаходиться в межах рекреаційних зон. За показниками дитячої смертності Україна посідає перше місце в світі, як і за показником кількості онкологічних захворювань.
За захворюваністю жителів трьох десятків найзабрудненіших промисловими викидами міст України Київ посідає перше місце. Через велику забрудненість території навіть лікарські рослини не можна вживати, бо в них підвищений вміст токсичних речовин. Дедалі більші площі вздовж доріг України мають вилучатися з сільськогосподарського використання через надто велику забрудненість ґрунтів. Ідеться про площу близько 3 млн га.
Нині в Україні виявлено багато сотень районів, ділянок і об’єктів, де у воді, повітрі й ґрунтах внаслідок аварій, випробувань, витікань значно перевищений ГДК нафтопродуктів — теж дуже шкідливих речовин. Це райони аеродромів і їхніх нафтобаз (цивільних і військових), території решти нафтобаз, нафтосховищ, нафтопереробних заводів, нафтових свердловин, автостоянок, автозаправок, окремі ділянки нафтопроводів. Деякі райони, де екологічна ситуація через забруднення нафтопродуктами стала критичною, вже відомі всій Україні та за її межами (Лисичанський, Херсонський та ін. нафтопереробні заводи, території військових аеродромів біля Білої Церкви та Узина, райони Борислава, Долини в Прикарпатті та Шебелинки на Полтавщині); в цих місцях нафтою пропахло не лише повітря, вона накопичується в колодязях, ярах, підземних водах, льохах. Вона не тільки отруює, а вже стала вогненебезпечною.
У разі надходження до водойм нафтопродукти утворюють на поверхні дуже тонку, стійку плівку (тобто розливаються на великих площах), що ускладнює процеси обміну, кругообігу речовин в екосистемах. Частково нафтопродукти розчиняються (дуже мало), а частково у вигляді в’язких емульсій осідають на дно, також його забруднюючи. Якщо концентрація нафтопродуктів у водоймі становить 0,05—0,1 мг/л, уся молодь і ікра риб гинуть, а якщо 0,1—1,0 мг/л — гине й стійкий планктон — найпростіші організми (їжа риб). Загибель планктону є однією з причин катастрофічного зменшення кількості риби в Світовому океані, де за останні десятиріччя зросло забруднення нафтопродуктами через численні аварії танкерів і супертанкерів (їх ємність від 100 до 300—500 тис. тонн нафти), аварії й розливи на нафтопромислах у Північному морі, Мексиканській, Перській затоках і багатьох інших районах шельфу, де ведеться нафтовидобування. При концентрації 0,05—0,1 мг/л риба починає смердіти гасом, а при 10 мг/л — гине.
Пари нафти та її продуктів, концентрація яких становить
10 мг/м3 і більше, викликають у людини захворювання органів дихання й центральної нервової системи, підвищену стомлюваність.
Під час згорання 1кг етилованого бензину в атмосферу викидається близько 1г свинцю (його ГДК у повітрі має не перевищувати 0,0007 мк на м3). Ця кількість може отруїти на рівні ГДК близько 1400 тис. м3 повітря. Кожен автомобіль (всього нині в світі налічується близько 500 млн автомобілів) за рік збіднює атмосферу на 4350 кг кисню і насичує її 3250 кг вуглекислого газу, 530 кг — вуглецю, 93 кг — вуглеводів, 27 кг — оксидів азоту та близько 1 кг свинцю.
Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є сірчаний і сірчистий ангідриди, окисли азоту, бензопірену, аміак, сполуки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, окисли вуглецю. Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші — частки вугілля, золи, сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо), кремнезему, хлоридів, сполук кальцію, натрію, фосфору. У димах містяться також пари основних кислот, ртуті, феноли.
До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспорту, належать також різні шуми від усіх видів транспорту, виробництва, іонізуюче випромінювання, вібрації, світлотеплові впливи.
Необхідність охорони навколишнього природного середовища та вжиття ефективних заходів раціонального використання ресурсів біосфери випливає також з міжнародного характеру цієї проблеми, національних особливостей розвитку господарства й культури всіх країн та народів.
Раціональне природокористування — це соціально-економіч­ний процес, з допомогою якого залучається в господарський обіг природно-ресурсний потенціал як матеріальна основа розширеного відтворення, сприяє реалізації основного економічного закону, впливає на темпи економічного зростання, забезпечує охорону довкілля від забруднення і створює нормальні умови для функціонування ефективних систем життєдіяльності.
В сучасних умовах Україна особливо відчуває наслідки екологічно невиваженого і нераціонального розвитку в складі СРСР. Не маючи достатньої кількості власних енергоносіїв, вона продовжує «утримувати» ту структуру народногосподарського комплексу, яка сформувалася раніше, коли вона одержувала дешеві сировинно-енергетичні ресурси з Росії. Ця структура є згубною з погляду як екології, так і в соціально-економічному відношенні, оскільки надто мало «працює» на задоволення найважливіших потреб людини.
Екологічні проблеми в Україні за останні 3—4 роки практично не розв’язуються, окремі з них стають дедалі гострішими. Система організації управління природокористуванням, охороною довкілля, контролю за цими процесами, що формувалися при адміністративно-командній системі й державній власності на всі націо­нальні багатства, виявилася неспроможною здійснювати ефективне екологічне регулювання розвитку продуктивних сил суспільства, розв’язання складних екологічних та економічних проблем.
Тож виникає питання: як діяти у сфері екології на сучасному етапі, особливо зважаючи на гостроту економічної кризи та проведення докорінних соціально-екологічних реформ?
Тут можливі два варіанти. Перший — іти шляхом певної модернізації та вдосконалення теперішньої системи управління. Другий — створити принципово нову систему управління і регулювання у сфері природокористування та охорони природи, яка б повною мірою включала й ринкові механізми. На нашу думку, другий варіант має ряд істотних переваг, бо саме ринок може бути використаний для обмеження руйнівної дії суспільства щодо навколишнього середовища через застосування гнучкої системи товарно-грошових відносин. Досвід країн з ринковою економікою переконує в тому, що ринкові механізми за належного контролю та регулювання з боку держави за дотриманням вимог екологічного законодавства забезпечать сприятливіші умови для природо- та ресурсозбереження, застосування екологічно безпечних технологій і методів господарювання тощо, ніж жорсткий планово-адміністративний примус.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.