лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Подпись: 11РОЗДІЛ


ЖИТЛОВА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ

  • Суть житлової політики та необхідність її реформу­вання.
  • Методика визначення показників діяльності житлово-комунального господарства.
  • Державне регулювання в сфері містобудування.

11.1. СУТЬ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ
ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ

Житлова сфера є важливою складовою частиною економіки країни, яка суттєво впливає на всі галузі господарства. В теперішній час в Україні зайнято в цій галузі майже 15 відсотків працюючого населення. Житловий фонд становить понад 25% відтворювального нерухомого майна.
Житлова проблема України була й залишається однією з найгостріших соціально-економічних проблем, яку необхідно розв’я­зати.
Аналіз техніко-економічних показників галузі засвідчив, що загальна площа житлового фонду України становить понад 1000,0 млн м2, з яких 251 млн м2, або 25% — державне житло. Середня забезпеченість житлом в Україні — 20,1 м2 загальної площі в розрахунку на одну особу, що нижче рівня забезпеченості в розвинутих країнах у 2,5—3 рази. В черзі на поліпшення житлових умов перебуває 2,2 млн сімей. З кожним роком збільшується термін перебування сімей у черзі на отримання житла. Так, якщо 1990 року чекали поліпшення своїх житлових умов протягом 10-ти років понад 285 тис. сімей, то 1997 року — вже 627 тис. Кожна четверта сім’я перебуває на пільговій черзі, кожна 10-та має право на позачергове отримання житла. Це, зокрема, учасники та інваліди воєн, звільнені в запас військовослужбовці, багатодітні сім’ї та одинокі матері, мешканці гуртожитків та ін.
В Україні триває падіння обсягів введення в експлуатацію житла внаслідок зниження інвестиційних можливостей традиційних замовників — виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, організацій. З 1991 року по теперішній час в 2,5 раза скоротилися обсяги будівництва нового житла. Будівництво житла за рахунок коштів населення зменшилося в 1,5 раза, за рахунок централізованих капітальних вкладень — в 2,6 раза, а за рахунок власних коштів державних підприємств — в 2 рази. Має місце суттєве скорочення обсягів житлового будівництва за рахунок коштів житлово-будівельних кооперативів, будівництво яких майже припинилося.
В житловій сфері держава визначає основні принципи реалізації конституційного права громадян на житло в нових соціально-економічних умовах і проводить правове регулювання житлових відносин під час встановлення різних форм власності на житло та його використання.
Головною метою державної житлової політики є забезпечення громадян житлом за рахунок розвитку житлового будівництва, зміни його структури, розширення різних джерел фінансування галузі, збільшення обсягів реконструкції і ремонту наявного житлового фонду, а також захист прав користувачів та власників житла.
Спорудження, реконструкція та утримання житлового фонду є одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку держави, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві.
Необхідність реформування державної житлової політики обумовлена:
— скороченням обсягів державного фінансування житлового будівництва в зв’язку зі змінами в формуванні державного та місцевих бюджетів, значним падінням платоспроможності населення, інфляційними процесами в економіці;
— недостатньою підтримкою з боку держави кооперативного та індивідуального житлового будівництва;
— невідповідністю житлових відносин змінам в економіці держави та необхідністю прискорення інтеграції житлової сфери в загальну систему ринкової економіки;
— невідповідністю розмірів платежів за користування держав­ним житлом фактичним витратам на його утримання, недосконалістю чинної системи фінансування робіт, пов’язаних з обслуговуванням державного житлового фонду, а також утримансько­го ставлення споживачів до житла, яке призводить до швидкого фізичного та морального його зносу;
— соціальною несправедливістю по відношенню до громадян, які збудували і зберігають житло за власні кошти і в той же час через чинну систему податків беруть участь у створенні і зберіганні житлового фонду;
— відсутністю у молоді економічних можливостей для будування або придбання житла, що є однією з причин погіршення демографічної ситуації в державі;
— надмірною монополізацією будівництва, реконструкції та утримання житла;
— орієнтованістю державної житлової політики на пріоритетність будівництва житла в великих містах, що обумовило значні диспропорції в рівнях забезпеченості житлом та його благоустрою в різних за розміром населених пунктах, а також призвело до вбогості сіл;
— недосконалістю системи розподілу та надання житла, обмеженістю можливостей вибору його за типом та місцем розміщення;
— недостатньою законодавчою врегульованістю відносин, які виникли в процесі приватизації державного житлового фонду.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні житла та формування ринкових відносин. Приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми
21 м2 загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 м2 на сім’ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або перебувають у черзі тих, які потребують поліпшення житлових умов.
Під час приватизації державного житлового фонду громадянами України використовуються житлові чеки — приватизаційні папери (на кожного громадянина 12 тис. крб.) у цінах на 01.07.92 р.
Кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду, зараховуються в спеціально створені позабюджетні приватизаційні житлові фонди місцевих Рад або спеціальні фонди підприємств, організацій і установ і використовуються на житлове будівництво та на ремонт житла з метою забезпечення громадян, які потребують поліпшення житлових умов. 20% суми вказаних фондів перераховуються до державного приватизаційного житлового фонду, який створюється для фінансування житлового будівництва в регіонах з низьким рівнем забезпечення громадян житлом та створення резервів коштів для забезпечення гарантії прав на безплатне державне житло новонароджених громадян України.
Власники приватизованого житла сплачують щорічний податок на нерухоме майно, розмір якого буде визначатися законом про оподаткування нерухомого майна. Сума податку зараховується до спеціального фонду житлового будівництва відповідної місцевої Ради. Власник приватизованого житла має право розпорядитися ним на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати щодо нього інші угоди, незаборонені законом.
Законом передбачено, що до впровадження реформи системи оплати праці зберігається чинний порядок державних дотацій на обслуговування, ремонт державного та приватизованого житлового фонду, комунальні послуги. Після впровадження згаданої програми для власників приватизованих квартир передбачається підвищення виплат за житлово-комунальні послуги до рівня їх собівартості. В недалекій перспективі планується перейти на таку систему оплати й у державному житлі. При цьому буде здійснено перехід від дотацій підприємствам галузі до компенсаційних адресних виплат малозабезпеченим групам населення. Компенсації мають виплачуватися тим, хто цього потребує, незалежно від того, в якому житлі (в державному, кооперативному, приватному чи приватизованому) вони проживають.
Держава не визначила конкретні завдання, терміни, темпи приватизації житла. Ця справа — суто добровільна. Якщо людині це вигідно — вона приватизує помешкання, якщо ні — буде, як раніше, проживати в державному. Згідно з законом, за громадянами, які виявили бажання приватизувати своє житло, зберігається чинний порядок користування ним на умовах найму. Це ж стосується й одержання нових квартир.
Багатьох людей цікавить, які принципи можуть бути покладені в основу податку на житло як на нерухоме майно. Відповідь така. Розмір такого майна буде встановлено законом про податок на нерухомість. При визначенні величини податку братиметься до уваги платоспроможність населення. Так, в аналогічному російському законі річна сума податку становить 0,1 інвентаризаційної вартості приватизованого житла. Суми податків надходитимуть до спеціального житлового фонду відповідної місцевої Ради і йтимуть на відновлення цього фонду.
Є ще питання про надлишкову площу. Доплата за надлишкову площу під час приватизації квартири встановлюється відповідно до її коефіцієнта споживчої якості з урахуванням розташування будинку, санітарно-гігієнічного стану території, матеріалу стін та наявності в будинку певних видів обладнання. Вартість надлишків загальної площі житла, що підлягає приватизації, визначається як добуток площі надлишків, відновленої вартості одного квадратного метра загальної площі (становить 500 крб. в цінах 1994 р. незалежно від балансової вартості будинку та його технічного стану) та коефіцієнта споживчої якості.
Цей коефіцієнт визначається щодо кожного будинку і затверджується виконкомом місцевої Ради перед початком приватизації. У багатоповерхових будинках для однокімнатних квартир останнього поверху коефіцієнт зменшується на 10%. Розмір коефіцієнта не може перевищувати 4 або бути меншим від 0,5.
Хто матиме від приватизації вигоду? Передовсім ті громадяни, в яких виявиться два житла. Це означає, що коли власник квартири придбав другу квартиру, то він може зберегти за собою право на обидві квартири, або розпорядитися ними на власний розсуд, а також громадяни, які хочуть подарувати чи залишити квартиру у спадщину тим, хто не має права на її отримання в порядку черги.
Скористаються цим і люди, в яких є вільні кошти і які хочуть вкласти їх у нерухомість. Можливо, що незаможні люди з метою отримання додаткових доходів підуть на погіршення своїх житлових умов, продавши більше житло, а купивши собі менше, і матимуть з цього зиск. Для решти категорій громадян ніякої економічної зацікавленості у приватизації свого житла немає.
Вигоду від приватизації житла отримає передусім держава, оскільки вона в цьому разі після введення реформ системи оплати праці позбудеться обов’язку виділяти дотації на утримання приватизованого житла та його ремонт. Приватизація житла не розв’язує самої житлової проблеми. Бо наявний житловий фонд від цього не збільшується, потреба в житлі не знижується. Однак з’являються і реальні можливості для збагачення «еліти», оскільки прийнятий закон працює тільки в її інтересах, бо ж вона має надлишки житла дуже високої ринкової вартості. І з виходом її на ринок житла почнуть визрівати соціальні потрясіння.
Основними напрямами державної житлової політики є:
— створення умов, за яких кожен громадянин вільно, відповідно до своїх потреб і можливостей, може збудувати, придбати у власність або одержати житло в оренду;
— надання житла на пільгових умовах користування громадянам, які потребують соціального захисту;
— поступовий перехід на самоокупну систему оплати за користування державним житлом з адресною субсидією окремим категоріям громадян на його утримання;
— роздержавлення житлового фонду шляхом його приватизації;
— кредитно-фінансова допомога з метою сприяння громадянам у будівництві і придбанні власного житла.
Для реалізації державної житлової політики та здійснення реформи у житловій сфері передбачено такі першочергові заходи:
— удосконалити законодавчу базу з метою врегулювання правил відносин у житловій сфері відповідно до соціального та економічного стану в державі;
— удосконалити фінансово-економічний механізм реалізації житлової реформи з активним залученням у будівництво та утримання житлового фонду, одночасно з державними, коштів населення і недержавних інвесторів, у тому числі іноземних;
— сприяти збільшенню обсягів будівництва, поліпшення якості та підвищення рівня впорядкування житла в сільських населених пунктах, формування житлово-комунальної служби села;
— посилити соціальний захист малозабезпечених верств населення при переведенні житлової сфери у беззбитковий режим функціонування, врегулювавши розміри плати за користування житлом та за комунальні послуги з урахуванням рівня доходів громадян і показників споживчої якості житла;
— поступово, в міру проведення економічних реформ, перерозподілити функції між державою, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, громадянами у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації;
— сприяти розвитку різноманітних форм інвестування житлового будівництва;
— знизити витрати населення в житловій сфері шляхом подальшого розвитку конкуренції в сфері житлового будівництва та утримання житлового фонду, виробництва будівельних матеріалів, виробів і предметів облаштування;
— створити належні умови для подальшого розвитку процесів приватизації державного житлового фонду та створення об’єд­нань (товариств) співвласників житла.
Основними напрямками прискорення реформування житлово-комунального господарства, спрямованого на здешевлення вартості та піднесення якості житлово-комунальних послуг, забезпеченні прозорості встановлення тарифів на ці послуги, збільшення джерел їх фінансування при забезпеченні гарантій для соціально незахищених верств населення, є: поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища; вдосконалення системи житлово-комунального господарства через реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їхнього правового захисту; реформування системи фінансування житлово-комунального господарства.
Обов’язковою умовою проведення житлово-комунальної реформи є зміна тактики ціноутворення, а саме: перехід від простого підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги до поступової диференціації цих тарифів з урахуванням реальних доходів громадян і фактичних витрат виробників житлово-комунальних послуг, якості та місцезнаходження житла.
Одночасно зі збільшенням частки відшкодування населенню витрат на утримання житла та отримання житлово-комунальних послуг передбачається зменшення розміру цих витрат шляхом застосування нових енергозберігаючих технологій і обладнання, альтер­нативних джерел енергопостачання, зменшення витрат у процесі виробництва та надання послуг, впровадження засобів обліку та регулювання обсягів споживання води, тепла, енергоресурсів.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.