лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Соціальна інфраструктура і політика

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

3.3. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ
РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА
ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Регулювання зайнятості в умовах переходу до ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики зайнятості. Основними напрямами сучасної політики більшості розвинутих країн є сприяння в пра­цевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в проф­підготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці. У відповідності до рекомендацій Міжнародної організації праці і нормативних актів про зайнятість населення при здійсненні державної політики зайнятості необхідно керуватися такими принципами:

  • забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;
  • сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, сприяння створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
  • добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян, а саме: по-перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати чи не брати участь у суспільній праці, по-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найсприятливішого для нього режиму зайнятості. Третій важливий елемент добровільного трудового способу життя пов’язаний з наданням права вільного вибору географічного місця виконання праці. Це положення вельми складно здійснити сьогодні в Україні через необхідність правового опрацювання питання про свободу переміщення, докорінного поліпшення житлової забезпеченості, ліквідації різких контрастів у рівні життя на території держави. По-четверте, добровільний трудовий спосіб життя передбачає необмежене право вибору працівником сфери праці в будь-якому з секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності;
  • сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов’язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найвідповід­нішої сфери для докладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі необхідності;
  • єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов — координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами держав­ного управління; міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні.

З метою досягнення намічених цілей державне регулювання ринку праці спирається на певні важелі, що поділяються на правові, організаційні та наукові. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення.
Правові заходи. Для виконання функцій щодо регулювання ринку праці ДСЗ повинна мати адекватне цим функціям правове забезпечення чи правові важелі, за допомогою і на підставі яких забезпечується діяльність служби. Головним чинником правового регулювання ринку праці є закон України «Про зайнятість населення», зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти і розпорядчі документи уряду (закони «Про пенсійне забезпечення», «Про молодь» та ін.).
Організаційні заходи. Заходи регулювання зайнятості та впливу на формування ринку праці в цілому в Україні і по окремих територіях. Дані заходи поділяються на активні та пасивні. Активні методи та заходи являють собою сукупність методів та заходів зі:

  • створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація громадських робіт, сприяння розвитку малого бізнесу, підприємництва, створення умов для самозайнятості громадян тощо);
  • професійної орієнтації населення; підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;
  • посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
  • субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;
  • надання допомоги у працевлаштуванні;
  • допомоги в разі трудової міграції.

Слід звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, в яких, по-перше, політика зайнятості є вмонтованою до загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, а також враховують і галузевий рівень, тобто здійснюються не лише виключно діями ДСЗ, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, до загального економічного механізму закладений основний важіль політики зайнятості — стимулювання попиту, в тому числі й попиту на робочу силу;
по-четверте, в сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватися проведенням заходів зі сприяння працевлаштуванню.
Державна активна політика зайнятості передбачає також розробку програм сприяння зайнятості. Такі програми можуть бути спрямованими або на сприяння зайнятості окремих категорій населення, в основному маргінальних груп (молодь, жінки, інваліди та ін.), або на подолання кризового стану в сфері зайнятості, викликаного економічною, демографічною, політичною ситуацією, стихійним лихом тощо. У відповідності до закону України «Про зайнятість» республіканська та територіальні програми зайнятості населення спрямовані на: сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників насамперед на рентабельні підприємства і в пріоритетні галузі народного господарства, запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств та організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості, поліп­шення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів, захист безробітних та їхніх сімей від злиднів і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази ДСЗ, сприяння зайнятості населення, яке мешкає в сільській місцевості, тощо. Створюються спеціальні програми сприяння зайнятості, реалізація яких керується чи центральними державними органами, чи регіональними і місцевими органами управління. Враховуючи те, що програми сприяння зайнятості — це динамічний інструмент активної політики зайнятості населення, у світовій практиці тривалість їхньої дії становить, як правило, від шести місяців до двох років. У необхідних випадках термін дії може бути подовжений шляхом прийняття відповідних нормативних актів. Якщо якась країна має довгострокову програму розвитку економіки, вона повинна мати і довгострокову стратегічну програму розвитку ринку праці й відповідну програму сприяння зайнятості. Створення таких програм, наприклад, в Україні розпочалося 1995 року з розробки Державної політики зайнятості населення на 1995 рік.
Довготермінові стратегічні програми мають конкретизуватися в окремих розділах цих програм — щорічних програмах сприяння зайнятості. Короткотривалість дії щорічних програм стимулює мобілізацію всіх ресурсів, необхідних для їх виконання, дає можливість підбити підсумки ефективності і скоригувати саму політику зайнятості щодо тієї чи тієї групи працездатного населення чи до економічної ситуації, яка склалася на певний період.
До пасивних методів та заходів регулювання зайнятості належить асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат у доходах, передчасний вихід на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.
Коли постає питання щодо фінансування тих чи тих заходів регулювання ринку праці, то в цій справі є певна закономірність: що більше коштів піде на активні заходи, які запобігають безробіттю, то менше стане безробітних і менше грошей буде витрачено на пасивні заходи. І на даному етапі формування ринку праці співвідношення має бути таким: на рівні України не менше 70% на активні заходи і до 30% на пасивні, хоча надалі це співвідношення може змінюватися. Такий підхід відповідає і міжнародній практиці. Але це набуває ефективності за умови, що в перехідний до ринкової економіки період Державною програмою зайнятості населення буде встановлюватися межа безробіття. Якщо станеться перевищення встановленої межі безробіття, то слід провести перерозподіл коштів між активними і пасивними заходами максимально до оберненої пропорції (30% і 70%). Якщо безробіття набуває масового характеру і нестача коштів фонду стає очевидною, питання має вирішуватися за допомогою державного регулювання попиту і пропозиції робочої сили. Тобто, відповідно до закону «Про зайнятість населення», слід припиняти вивільнення, вишукувати додаткові фінансові можливості, і не обов’язково за рахунок держави, для проведення активних заходів щодо запобігання безробіттю.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.