лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Міжнародна інвестиційна діяльність

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

5.6. Можливості венчурного інвестування в Україні

Венчурне інвестування в інноваційних процесах. Становлення венчурного бізнесу в Україні. Основні види джерел інвестування інноваційної діяльності. Управління інноваційною діяльністю. Роль міжнародних структур в інвестуванні національних венчурних фірм. Форми та методи стимулювання інноваційної діяльності в Україні.

В умовах обмеженості інвестиційних ресурсів перспективи реалізації інноваційного розвитку значною мірою залежать від активної економічної політики держави. Максимальна концентрація зусиль суспільства на досягненні визначених цілей економічного розвитку можлива лише на такій основі. Про це, зокрема, свідчить повоєнний досвід країн Західної Європи та Японії. Йдеться про застосування так званої селективної політики — державної політики з активним залученням приватного, у тому числі й іноземного капіталів, цільових інноваційних програм, реалізація яких спроможна забезпечити не лише вихід із нинішньої економічної ситуації, а й прорив вітчизняних технологій на світові ринки.
Одним із важливих механізмів, що забезпечує інноваційні процеси ресурсами, є венчурне фінансування. Зарубіжний досвід господарювання показує, що в країнах з розвиненими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище у сфері науки і наукового обслуговування. Розвиток венчурного бізнесу впливає на динамічність усього господарського комплексу й сприяє оздоровленню економіки країни.
Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу набуває особливої актуальності й може розглядатися як реальний шлях подолання кризи в національній економіці, а також є дуже важливим для розвитку інвестиційного ринку і структурної перебудови економіки України. Венчурний капітал з його розподілом ризику може стати одним із ефективних методів залучення капіталу для економіч­ного розвитку країни.
Перехід на інноваційний тип розвитку є однією з основних передумов виходу країни з глибокої кризи. А тому існує лише одна можливість реалізації принципу ефективного фінансування — підвищення обсягів витрат на науку і перехід на інноваційний розвиток економіки, забезпечення кардинальної підтримки розвитку високих технологій, впровадження науково-технічних розробок у виробництво.
В Україні таких венчурних підприємств, які діють у високороз­винутих країнах, немає. У нашій економіці існують лише деякі форми діяльності, що наближаються за своїм характером до венчурних. До них можна віднести розробку та виробництво товарів і послуг для реалізації на світовому ринку, науково-технічну діяльність, пов’язану із створенням принципово нових видів продуктів і послуг.
Економічний результат діяльності, спрямованої на створення принципово нових видів продукції і послуг, в умовах економічних негараздів також досить невизначений і проблематичний. Але у разі успіху цей результат може виявитися у високих прибутках та вигідних замовленнях на створення новинок. Отже, саме такі сфери діяльності в нашій економіці, які мають підвищений ризиковий характер і особливо вигідні у випадку успіху, можна трактувати як венчурні. Хоча в нинішніх умовах економічної кризи будь-яка діяльність є ризикованою. Венчурні підприємства за сприятливих умов найвірогідніше виникнуть на базі малих підприємств та кооперативів приватної і колективної форм власності.
За роки незалежності нашої держави ці підприємства найбільших темпів зростання набули у 1995 р., а далі спостерігається уповільнення темпів зростання кількості зареєстрованих і діючих малих підприємств (МП) галузі «Наука і наукове обслуговування». З 1998 р. кількість МП галузі “Наука і наукове обслуговування зростає, але питома вага їх у загальній кількості малих підприємств значно знизилась. Якщо в 1995 р. питома вага МП цієї галузі складала близько 4%, то в 1999 р. лише 2,4% (табл. 1)
Таблиця 1
Кількість малих підприємств галузі
“Наука і наукове обслуговування”

 

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Всього МП в Україні

96019

96270

136238

173404

197127

217930

МП “Наука і наукове обслуговування”

3587

3487

3800

4723

4778

—*

%

3,7

3,6

2,7

2,7

2,4

* З 2000 р. малі підприємства за видами економічної діяльності (за Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕЗ)) поділяються: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; промисловість; будівництво; оптова та роздрібна торгівля; готелі та ресторани; транспорт; операції з нерухомістю; освіта; охорона здоров’я та соціальна допомога; колективні, громадські та особисті послуги. Галузі “Наука і наукове обслуговування” не має у статистичних збірниках.

По областях України можна виділити такі чотири класифікаційні групи:

  • регіони з високим ступенем розвитку МП і приватної і колективної форм власності та великим науковим потенціалом — Донецька область, м. Київ, Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Харківська області;
  • регіони, у яких відбулося зростання кількості МП колектив­ної і приватної форм власності — Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Тернопільська, Чернівецька області;
  • області, у яких відбулося зростання кількості МП тільки колективної форми власності — Волинська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Херсонська, Черкаська;
  • області, у яких знизились темпи зростання кількості таких підприємств — Житомирська, Одеська, Чернігівська.

Особливо необхідно виділити Київський регіон, Харківський, Донецький та Дніпропетровський регіони, де зосереджено понад 50% наукового потенціалу України; питома вага наукових організацій м. Києва становить 21% усієї кількості наукових організацій. У цих регіонах є всі можливості для створення інноваційної інфраструктури і ефективного розвитку венчурного підприємництва, адже в них переважають наукомісткі й технічно складні галузі.
МП галузі “Наука і наукове обслуговування” отримали в 1999 р. прибуток у сумі 39,5 млн. грн., а це 30,1% загального балансового прибутку по усіх МП України (табл. 2)

 

 

 

Таблиця 2
Основні показники малих підприємств галузі “Наука і наукове обслуговування” у 1999 р.


Показники

Кількість підприємств, що мали обсяги виробництва

Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг)

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)

Виручка (валовий доход) від реалізації продукції (робіт, послуг)

Балансовий прибуток / збиток

Рентабельність продаж, %

Всього (МП по Україні)

155456

22900,0

21021,0

77943,8

131,2

0,2

МП галузі “Наука і наукове обслуговування”

3394

562,1

507,7

902,5

39,5

4,4

Балансовий прибуток у малому бізнесі отримали лише підприємства приватної форми власності, а всі інші — державна, колективна, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав — збитки.
МП, які базуються на приватній і колективній формах власності, є найгнучкішими структурами, які без значних втрат адаптуються до зміни економічної ситуації в країні, використовуючи найсприятливіші умови функціонування. Цим пояснюються процеси їх трансформації з однієї форми в іншу. Але здебільшого ця тенденція стосується тільки приватних і колективних малих підприємств. Закордонний досвід показує, що венчурні форми господарювання ефективно функціонують і розвиваються переважно на засадах приватної і колективної форм власності.
Слід зазначити, що розвиток венчурних підприємницьких структур не тільки вплине на конкурентоспроможність наших товаровиробників, а й забезпечить стабілізуючі функції в цілому, що насамперед знизить безробіття в країні.
Можна констатувати, що в умовах наростання економічної кризи, безробіття, занепаду вітчизняної науки значна кількість організацій перестає займатися виконанням НДДКР і перетворюється у звичайні торговельні організації. За оцінками фахівців лише чверть з діючих інноваційних малих підприємств продовжує частково виконувати НДДКР. Нові комерційні організації наукового характеру функціонують в економічному середовищі, яке погано орієнтоване на стимулювання інноваційної діяльності. За відсутності таких стимулів вони, природно, не можуть ефективно розвиватися і позитивно впливати на стан вітчизняної науки в цілому.
Серед найбільш відомих малих підприємств, що створюють інноваційну продукцію — науково-технічна компанія «Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем установок для очищення стічної води (розроблені і виготовляються вісім типів і типорозмірів електролізерів різноманітної продуктивності); науково-технічний центр «Техносистем» (Дніпропетровськ), що виготовляє установки типу «Факел» для обробки рідких розчинів і стічних вод з використанням фізико-хімічних перетворень.
Серед малих підприємств Києва, що створюють інноваційну про­дукцію, фірма «Арон», яка розробила обладнання для цілорічного ви­рощування зеленого корму, мале підприємство «Пульс», що створює універсальний прилад «Кріо-електроніка–4», мале підприємство «Плазмотрон» при Інституті електрозварювання ім. Патона та ін.
Одним з перших кооперативів, який працював по типу венчурної фірми, був Київський кооператив «Вторполімермаш». Базою кооперативу став машинобудівний завод. За перші роки існування (1992 р.) цей кооператив зекономив для країни понад 300 млн дола­рів, випускаючи електронне обладнання.
Вражаючим прикладом досить ефективної інноваційної діяльності може слугувати Київське мале підприємство «Комос» (назва походить від словосполучення «Команда Осауленка» — відомого винахідника у галузі електроніки і засновника фірми). Це підприєм­ство під своїм дахом зібрало півсотні інженерів надвисокого класу і створило нові телевізори (за оцінкою преси, навіть кращі за деякі японські зразки) з електронно-променевою трубкою, у якій вперше у світі вдалося приблизно на 15—20% знизити напругу (зазначимо, що сучасний телевізор — це 25 і більше тисяч вольт на вузлах та блоках), зменшити застосування шкідливих добавок, поліпшити якість зображення. Технічна новація, здатна безвідмовно функціонувати протягом 20 років, викликала велику заінтересованість зарубіжних підприємств. Нова телевізійна трубка пройшла випробування на відомій у світі фірмі «Самсунг». По п’яти параметрах вона переважає кращі зразки світових фірм, а по окремих — перевага навіть у 20 разів. Навколо МП «Комос» створено асоціацію підприємств з виробництва електронної техніки, які прагнуть швидше розпочати масовий випуск нових телевізорів. Своє співробітництво з МП «Комос» пропонують кілька українських підприємств. На жаль, доводиться констатувати, що таких підприємств в Україні поки що одиниці. Але саме вони у найближчому майбутньому мають стати визначальними у комплексі напрямів інноваційної діяльності [27].
Серед нових форм організації науки слід відзначити створення першого в Україні Національного наукового центру на базі фізико-технологічного інституту (м. Харків). В Україні є необхідність і певні умови для значного розширення мережі таких центрів. Можливості для перетворення на національні центри мають ряд сучасних галузевих науково-технічних комплексів.
Особливого значення ця проблема набуває через те, що більша частина «головних» галузевих інститутів була інтегрована в загальносоюзний економічний комплекс і розташована за межами України. Тому, незважаючи на значну кількість наукових установ в Україні, існує необхідність створення системи «головних» організацій, які формували б інноваційну політику галузей у цілому. Саме такі організації мають створити мережу національних або державних науково-технічних центрів. Створення мережі державних науково-технічних центрів потребує оснащення їх сучасним обладнанням з тим, щоб вони реально могли виконувати функції «головних» організацій, які формуватимуть розвиток усіх галузей економіки України.
Ефективна діяльність венчурних підприємств неможлива без наявності сучасної досконалої науково-технічної інфраструктури. Згідно із законом «Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності» завдання організації та координації заходів щодо створення такої інфраструктури покладено на уряд. Основними елементами інноваційної інфраструктури повинні стати спеціалізовані самостійні організації та установи, першочерговими видами діяльності яких є: консалтинг, інжиніринг, посередницькі та інформаційні послуги, послуги технопарків, аудиторські послуги, венчурне фінансування (інноваційні фонди, компанії, банки), патентні послуги, управління і координація тощо.
Деякі з таких організацій вже існують, але більшість з них перебувають тільки на стадії зародження. Так, у 1994 р. почала прак­тично реалізовуватись ідея створення в Україні наукових, технологічних та інноваційних парків. Згідно з Указом Президента України розпочато проведення економічно-технологічного експерименту на базі агротехнопарку «Броди» на Львівщині. Ця форма організації науки, яка дає змогу включити наукові дослід­ження до єдиного технологічно-фінансового і підприємницького комплексу, має найбільші перспективи серед інших ринкових форм організації і проведення НДДКР.
Перші бізнес-інкубатори в Україні з’явилися кілька років тому за фінансової підтримки політехнічного інституту (м. Трой, США). Зокрема, було створено бізнес-інкубатори при Львівському університеті «Львівська політехніка» та Київському політехнічному інституті. Однак функціонування бізнес-інкубаторів, як і інших інноваційних структур в нашій державі, було законодавчо не відрегульовано, а тому більшість з них розпалася, хоча і допомогла створити малі інноваційні структури.
Проте у жовтні 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про державну підтримку малого підприємництва”. В ньому стверджується, що підтримка малого бізнесу є одним із найважливіших завдань державної політики, а Державні і регіональні програми спрямовані на створення інфраструктури — бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, консультаційних та інформаційних систем.
За ініціативою міської держадміністрації для розвитку інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор, до складу якого входять: бізнес-інкубатор як орган управління; координаційні органи для забезпечення співробітництва з місцевими органами влади; центри, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм і безпосередньо малі підприємства. Співзасновником є Установи НАН України.
Розпочали роботу і бізнес-центри, які надають допомогу в процесі реєстрації підприємств, отриманні ліцензії, патенті, а також здійснюю юридичне обслуговування. Такі центри нині працюють в кожному регіоні України.
Формування інфраструктури підтримки малого бізнесу продовжується і за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій. Бізнес-центри створюються за підтримки Агентства США з Міжнародного розвитку, програм ТАСІS та фондів Відродження, Євразія. Розпочато програму із розвитку бізнес-інкубаторів в Україні, що фінансується агентством США з Міжнародного розвитку VSAID.
У січні 1996 р. Президентом України було підписано розпоряд­ження про створення технопарків та інноваційних структур інших типів, яке підтримало ініціативу Державного Комітету України з питань науки і техніки, Міністерства освіти України щодо створення технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів з метою інтенсифікації процесу розробки та впровадження у вироб­ництво новітніх технологій, підготовки висококваліфікованих кадрів. Кабінету Міністрів доручено розробити Положення про порядок створення і функціонування технопарків та бізнес-інку­баторів. Державним адміністраціям запропоновано всебічно сприя­ти створенню й становленню перспективних форм організації науки і виробництва.
Важливе значення для формування інноваційного середовища в Україні стало прийняття Верховною Радою закону “Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності і технологічних парків”.  “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка”, “Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона”, “Інститут монокристалів”. Ці парки об’єднують десятки науково-дослідних, конструкторських і виробничих підприємств зі спеціальним пільговим режимом інвестиційної та інноваційної діяльності і мають великий стратегічний потенціал розвитку сучасної конкурентоспроможної промисловості. Четвертим технопарком в Україні став “Вуглемаги”. Під егідою технопарку об’єднано ряд наукових, впроваджувальних, виробничих структур, мета яких — розробка та втілення найновіших проектів, унікальних технологій, що спрямовані на модернізацію галузі, активізацію програми “Вугілля України”. Розпочато випуск нової вугледобувної техніки, яка прийде на заміну діючій.
Розглянемо основні види джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні. Метою фінансування інноваційної діяльності є необхідність збереження наукової бази, кадрового потенціалу, відповідного рівня проведення наукових досліджень, розробка і освоєння наукомісткої конкурентної продукції, випуск якої може забезпечити збільшення експорту або зменшення імпорту аналогічної продукції.
В умовах зменшення обсягів бюджетних надходжень перед науковими і науково-технічними організаціями постає завдання самофінансування та залучення різних зовнішніх джерел фінансування. Коло фінансових джерел, що залучаються, залежить від організаційних рівнів і варіантів реалізації державної науково-технічної політики. Управління інноваційною діяльністю здійснюється на таких рівнях: загальнодержавний, міжгалузевий і регіональний, галузевий та на рівнях підприємств і організацій.
Ряд банків України до своїх Статутів включили пункт про участь у фінансуванні інноваційної діяльності. Зокрема, це такі акціонерні інноваційні банки, як «Укрінбанк», «Інтелект» та ін. За їх участю передбачалось надання інноваційних кредитів після відповідної експертизи інноваційних проектів. Серед форм участі банків у інноваційних проектах — пайове фінансування, надання фінансово-посе­редницьких послуг, організація спільних виробництв, цільове фінан­сування досліджень і розробок, лізингові операції тощо. Але неста­більність економіки і відсутність достатніх гарантій повернення інноваційних кредитів обумовлюють їх високий фінансовий ризик, а звідси і невигідність для банків таких операцій. Звичайно, таке становище може змінитися після подолання кризових явищ в економіці.
Згідно з указом Президента України «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» від 19.02.1994 р. діють інвестиційні фонди «Україна» та «Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах». Останній надає кредити від 25 тис. до 5 млн доларів на термін від кількох місяців до 5 років. А фонд «Україна» вкладає кошти у статутний капітал спільних підприємств, сума інвестицій в один проект становить від 50 до 500 тис. доларів [11].
В березні 2001 року прийнято Закон України “Про інститути спільного інвестування” (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), який визначає правові та основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів. Завдання цього Закону є регулювання спільних відносин у сфері спільного інвестування, забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку.
Наступна група джерел фінансування — це кошти урядових і регіональних фондів і програм. До них належать: Державний фонд сприяння конверсії; кошти, що виділяються на державні, регіональні та галузеві науково-технічні програми; Фонд фундаментальних досліджень; Український національний фонд підтримки підприємств.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1992 р. створено Державний інноваційний фонд, який включав 26 регіональних відділень. Його кошти формулювалися за рахунок бюджетних асигнувань, обов’язкових відрахувань підприємств (1% від обсягу їхнього виробництва), причому 70% коштів залишаються у розпорядженні регіональних відділень. Недержавні структури в нинішніх умовах більш активніші, адже від них надходило 75—80% заявок в Державний інноваційний фонд на інвестиції (відрахування в Держіннофонд також на 75—80% надходять від цих підприємств). Ця організація надавала підприємствам усіх форм власності довгострокові безпроцентні позики під реальні перспективні проекти.
На відміну від банківських структур, яким доводиться стикатися з неповерненням кредитів, кошти Держіннофонду, як правило, працювали високоефективно.

Рис. 1. Джерела фінансування інноваційної діяльності

Серед впроваджених за допомогою Держіннофонду проектів — плазмове спалювання вугілля на теплових електростанціях, що дає змогу економити майже 90% мазуту, який використовувався для цього, випуск вітчизняного інсуліну високої чистоти, створення автоматизованих систем управління технологічними процесами «Уніконт» (виробник НВП «Квантор»). Це Сіверськодонецьке підприємство виграло тендер у всесвітньо відомої фірми «Сіменс», і йому було доручено змонтувати «Уніконт» у Москві, де за допомогою цієї системи автоматизовано розподіл і подачу газу споживачам.
З грудня 1999 року Державний інноваційний фонд був ліквідований. Його правонаступницею стала Державна інноваційна компанія як небанківська фінансово-кредитна установа, основні завдання якої є:
— фінансування інноваційних проектів, які спрямовані на впровадження прогресивних науково-технічних розробок і технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції шляхом надання підприємством кредитів та проведення ними спільної діяльності;
— залучення позабюджетних джерел для фінансування інноваційних проектів та інші.
Організаційна структура Компанії складається із 27 регіональних відділень та 10 спеціалізованих підприємств. Хоча кошти будуть надаватись у вигляді кредиту, які для більшості малих інноваційних підприємств будуть недоступні завдяки високим процентним ставкам.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України у 1992 р. створено Державний фонд сприяння конверсії. Він формується за рахунок відрахувань у розмірі 3% від собівартості товарної продукції підприємств оборонного комплексу. Кошти фонду спрямовуються на реконструкцію і технічне переозброєння військового виробництва з метою випуску цивільної продукції, прове­дення НДДКР, пов’язаних з розробкою нових наукомістких зразків товарів народного споживання.
При Держкомітеті з питань науки і технологій створено Фонд фундаментальних досліджень і науково-технічних програм. Верховна Рада України своєю постановою від 16.10.92 р. визначила перелік пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, згідно з яким і формуються державні програми. До цих напрямів належать: охорона навколишнього середовища; охорона здоров’я людини; виробництво, переробка і збереження сільськогосподарської продукції, екологічно чиста енергетика і ресурсозберігаюча технологія, нові речовини і матеріали, перспективні інформаційні технології, системи зв’язку.
При Держкомітеті по сприянню малим підприємствам і підприєм­ництву сформовано Український національний фонд підтримки підприємництва. Одним з його завдань є підтримка інноваційної діяльності в підприємницьких структурах недержавного сектора економіки шляхом надання пільгових кредитів, обладнання і виробничих потужностей на умовах лізингу або оренди тощо.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.