лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Господарське законодавство

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Тема 11

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ
ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

1. Поняття та види фінансових послуг, ринку таких послуг та їх учасників
2. Державне регулювання ринків фінансових послуг
3. Правовий статус банків та інших кредитних установ
4. Правовий статус кредитних спілок
5. Поняття та статус страхових компаній
6. Поняття та статус ломбардів, довірчих това­риств, установ накопичувального пенсійного забезпечення та інших учасників ринку фінансових послуг
11.1. Методичні вказівки до вивчення теми


1. Поняття та види фінансових послуг, ринку таких послуг та їх учасників


Для поглибленого засвоєння матеріалу теми потрібно звернути увагу, що загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. (далі — Закон) та іншими нормативними актами.
Тепер зупинимося на понятійного аспекті фінансової послуги. У широкому розумінні (ст. 901 ЦК) послугою є зобов’язання, в силу якого одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 1 Закону під фінансовою послугоюрозуміються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Визначальними ознаками фінансової послуги є: а) у процесі надання фінансова послуга передбачає здійснення операцій з фінансовими активами; б) фінансова послуга надається фінансовою установою, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності (далі — суб’єкти підприємницької діяльності).
Відносно класифікації, то фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорож­ніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пен­сійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у ст. 1 Закону.
Наступним проблемним питанням теми є визначення правового забезпечення окремих видів фінансових послуг:
1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків, переказ грошей. Загальні засади функціонування платіжних систем, а також поняття та загальний порядок проведення переказу грошей визначає Закон Украї­ни «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р.;
2) довірче управління фінансовими активами, залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення. На підставі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. і за умови отримання письмо­вого дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.
У главі 70 ЦК (ст. 1029 ЦК) також зазначено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Крім того, в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. містяться визначення діяльності з управління цінними паперами та діяльності з управління активами.
Також певні положення щодо правового регулювання довірчого управління містяться в законах України «Про інститути спіль­ного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»;
3) діяльність з обміну валют. Підставою проведення операцій з валютними цінностями є ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорож­німи та іменними чеками належать:
а) купівля у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;
б) продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню;
в) зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикорис­таних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;
г) купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;
д) конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;
е) прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.
Порядок організації торгівлі іноземною валютою встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» (далі — Декрет) від 19.02.1993 р. Відповідно до ст. 6 Декрету торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридични-
ми особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України. Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.
Крім того, з метою лібералізації валютного ринку України і вдосконалення порядку здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку України Постановою Національного банку України № 127 від 18.03.1999 р. затверджені Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному рин­ку України.
Безпосередньо порядок відкриття та організації роботи пунктів обміну іноземної валюти на території України, здійснення валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і платіжними документами, що виражені в іноземній валюті, встановлений Інструкцією про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 р. № 502;
4) фінансовий лізинг. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу, в основному, визначені Цивільним кодексом (ст. 806), Господарським кодексом (ст. 292), а також Законом України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовим лізингом визнається вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’я­зується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі);
5) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, надання гарантій та поручительств.
Відповідно до п. 1.11.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під відсоток.
Правила надання фінансових кредитів встановлюються Націо­нальним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.
Правові засади здійснення операції позики закладено у главі 71 ЦК. Статтею 1046 ЦК визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Варто наголосити, що гл. 71 ЦК ніякими способами не обмежує статусу учасників договору позики.
Стосовно таких видів фінансових послуг, як поручительство і гарантія, можна зауважити таке. Поручительство (порука) і гарантія належать до способів (видів) забезпечення виконання зобов’язань. Відповідно до ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’я­зання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відпо­відальність поручителя.
Поняття гарантії визначені Цивільним і Господарським кодексами України.
Згідно із ст. 200 ГК гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні;
6) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення. Відносини у сфері страхування, спрямовані на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян, регулюються Цивільним кодексом (гл. 67), Господарським кодексом (ст. 352, 353, 354), а також Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 р.
Відповідно до ст. 352 ГК страхування — це діяльність спеці­ально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності затверджені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі — Держфін­послуг) від 28.08.2003 р. № 40;
7) торгівля цінними паперами. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. торгівля цінними паперами — це здійс­нення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієн­тів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.
Крім того, торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницької діяльності (ст. 356 ГК):
а) виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов’язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом;
б) купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;
в) купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок;
8) факторинг. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом (гл. 73), Господарським кодексом (ст. 350), Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 47), іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Відповідно до ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зверніть увагу на договір про надання фінансових послуг.
Фінансові послуги відповідно до ст. 6 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» надаються суб’єктами підприємницької діяль­ності на підставі договору.
Під час укладання договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб’єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України.
Особа набуває статусу фінансової установи лише після внесення про неї запису до Державного реєстру фінансових установ. Документом, що підтверджує статус фінансової установи, є свідоцтво про реєстрацію фінансової установи.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Крім того, фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо: 1) облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правови-
ми актами; 2) внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг; 3) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.
Додаткові умови здійснення діяльності фінансовими установами є: 1) керівник або службовець фінансової установи не можуть брати участь у підготовці та прийнятті рішення щодо прийняття фінансовою установою будь-якого зобов’язання на їх користь; 2) керівник, службовець або призначений експерт фінансової установи не можуть брати участь у підготовці та прий-
нятті рішення на користь установи або підприємства, в якому вони, їх близькі родичі або підприємство, яким вони володіють, мають діловий інтерес; 3) особа, яка є членом органу управління або службовцем фінансової установи, може укладати договори з цією фінансовою установою щодо надання такій особі відповідних фінансових послуг на умовах, що не відрізняються від звичайних; 4) особа, яка є членом органу управління фінансової установи, не може укладати договори щодо надання цій фінансовій установі професійних послуг (робіт), якщо загальні збори власників не нададуть попередньої згоди на укладення такого договору.
Окремої уваги заслуговує визначення заходів щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
З метою запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, встановлюються пев­ні заборони і зобов’язання, що є обов’язковими для фінансових установ під час надання фінансових послуг.
По-перше, фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.
По-друге, фінансовим установам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами — юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.
У той самий час фінансова установа зобов’язана ідентифікувати відповідно до законодавства України:
а) клієнтів, що відкривають рахунки у фінансовій установі та/або укладають договори про надання фінансових послуг;
б) клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;
в) осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.
Фінансова установа надає відповідні фінансові послуги лише після здійснення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (у першу чергу це Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р.).

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.