Зв’язки з громадськістю (паблік рилейшнз) в економічній діяльності

10.1. Взаємодія з органами державного управління — запорука успіху у виробничій
і комерційній діяльності

Органи державної влади (законодавчої, виконавчої та судової гілок) — це система формування і втілення в життя законодав­чих і моральних норм організації, регулювання та контролю за
діяльністю і продуктивною участю всіх верств населення у вирішенні економічних, політичних, соціальних і духовно-культур­них проблем функціонування та розвитку суспільства, тобто це система організації, регулювання, контролю і виховання суспільства загалом і поведінки кожного громадянина зокрема.
В основі взаємодії громадськості та органів державної влади лежить принцип колективної відповідальності, який передбачає ділове партнерство між населенням (громадськістю) і органами (представниками) державної влади (президентом, народними
обранцями, якщо йдеться про депутатів, та іншими, обраними демократичним шляхом).
У провідних країнах світу створюються та функціонують спеціальні організації, які сприяють і забезпечують встановлення взаємопорозуміння і взаємодії між діловими колами та політичними і державними органами. Наприклад, у Великій Британії існує організація «Industry and Parlament Trast», яка допомагає представникам бізнесу краще зрозуміти державні проблеми та зробити свій внесок у досягнення позитивних змін. Подібні організації створені в РФ і в Україні, але вони тільки починають діяти, шукають свої підходи, форми і методи діяльності.
Виробничі та комерційні структури мають зв’язки з органами державної влади на всіх основних етапах свого становлення й розвитку — від планування, організації, виробництва до збуту, реалізації товарів і послуг. Передусім це стосується таких функцій: оформлення ліцензій, акцизів, сертифікатів відповідної якості; підготовка документації та розмитнення вантажів; оподаткування, створення необхідного банку даних про стан ринкової кон’юнктури; виконання експедиторських та бухгалтерських операцій (схема 34).
На жаль, в Україні ще багато державних закладів, які не поспішають створювати підрозділи зв’язків з громадськістю. Причин цього кілька:

1. Недовіра до служб ЗЗГ як до неконкретної сфери, що потребує додаткових фінансових витрат.
2. Переконаність деяких представників органів влади в тому, що здійснення зв’язків з громадськістю — це завдання самої громадськості, яке може виконуватися без професійних спеціалістів.
3. Небажання звернути увагу громадськості на дискусійні, спірні питання та недооцінка необхідності навчатися, жити і працювати в новому соціокультурному режимі.

Схема 34
Схема функціональної взаємодії
комерційної (виробничої) структури
з органами державного управління

Однак слід розуміти, що тільки взаємодія представників виробничої сфери й бізнесу з органами державної влади, їх успішна співпраця сприяють зростанню їхньої популярності та іміджу («образу», «символу»), а також ефективності функціонування й розвитку не лише виробничої сфери та бізнесу, а й органів державної влади.

10.2. Лобіювання

У політиці, як і в підприємницькій діяльності, помітну, а інколи й вирішальну роль відіграє лобіювання.
Лобіювання (від англ. lobby — коридор, де депутати можуть спілкуватися зі сторонніми) — це процес впливу зацікавлених груп (політичних, економічних, соціальних, комерційних) або юридичних та фізичних осіб на вироблення і прийняття рішень структурами всіх гілок влади.
Лобіювання є одним з основних методів (прийомів, способів) системи зв’язку з громадськістю безпосереднього впливу на апарат державної влади, на парламент з боку громадськості — ділових кіл, профспілок, представників різних соціальних груп, класів, прошарків населення, керівників різних організацій грома­дянського суспільства.
У наш час лобіювання як процес захисту інтересів громадян різного соціального стану мало досліджений і сприймається як негативне явище.
Правильне визначення лобіювання як механізму впливу на процес прийняття рішень законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади має принципове значення, тому що, по-перше, як захист інтересів різних соціальних груп населення воно є необхідним і доцільним; по-друге, може бути позитивним і негативним, наприклад, корумпованим; по-тре­тє, повинне мати певні утверджені законом норми, конструктивні й цивілізовані форми та методи; по-четверте, має бути прозорим і справедливим; по-п’яте, процес лобіювання повинен стримувати однобічно-командну діяльність владних структур та обмежувати всесилля директивного апарату державної влади.
Цілі процесу лобіювання в українській економіці:

1. Участь у формуванні державного бюджету. У Верховній Раді під час розгляду і прийняття бюджету на наступний рік найбільший тиск чинять аграрники, паливно-енергетичний комп­лекс, які прагнуть «вибити» більшу частку бюджету для себе.
2. Перерозподіл пільгових кредитів, ліцензій, квот, акцизів по експорту та імпорту. Сьогодні в Україну дев’ять автомобілів із десяти постачаються безкоштовно з урахуванням їх подальшого продажу різним пільговим категоріям: ветеранам, інвалідам, чорнобильцям та ін.
3. Створення системи ефективних податків та пільг по них.
   У парламенті чиниться опір з боку представників виконавчої і законодавчої влади наполегливому прагненню творчих спілок отримати податкові пільги, тому що під «дахом» творчих спілок відразу з’явиться безліч сумнівних комерційних структур.
4. Справедливе урегулювання таких найважливіших питань національної економіки, як приватизація, продаж або реєстрація банків, комерційних структур тощо.

На жаль, названі цілі не завжди досягаються чесним шляхом. Адже коли високий посадовець одночасно є і обранцем народу,
і представником лобістської групи, то розмежувати в його діях та мотивах протекціонізм і лобізм, лобіювання і корупцію практично неможливо. Тому стали звичними обвинувачення з трибуни парламенту, які передаються по радіо і телебаченню, у корупції, крадіжках, зв’язках з мафією нерідко і самих депутатів.
На сьогодні можна визначити три основних напрями впливу бізнесу на урядові кола і законодавчу владу.
Перший — кримінальний, пов’язаний з хабарництвом, корупцією. Цей напрям призводить до тяжких соціально-економічних наслідків.
Другий напрям — легальний (законний), який включає два способи: 1) коли лідери комерційних структур безпосередньо йдуть у політику, що не завжди виправдано, але досить популярно; 2) вплив на прийняття політичних рішень з дотриманням законів і правових норм, що потребує довготривалої і кропіткої роботи системи ЗЗГ з владними (виконавчими і законодавчими) структурами. Сутність цієї роботи полягає в доведенні до депутатів, членів уряду справедливих інтересів відповідних соціальних груп, фірм, компаній, корпорацій.
Третій напрям — участь у формуванні органів представ-
ницької законодавчої влади. Це і висунення своїх кандидатів,
і фінансування виборчих кампаній, організація та здійснен-
ня впливу на кадрові призначення в органах виконавчої вла-
ди, зокрема лобіювання певних кандидатур, підтримка їх у засобах масової інформації, здійснення їхньої підготовки (нав­чання і стажування), комплексні заходи з їх висування і підтримки.
Важливо зрозуміти, що це дуже кропітка, складна і відповідальна праця, тому що кожен кандидат має бути гідною й надійною людиною. А коли трапляється, що його викривають як корупціонера або виявляють його кримінальні зв’язки, тоді фір­ма, компанія, корпорація втрачають передусім свій імідж, ав­торитет.
Сьогодні не лише в США, Великій Британії, Німеччині та інших країнах Заходу, а й в Україні лобіювання перетворилося на великий бізнес.
Наприклад, компанія «Філіпп Морріс» щороку з бюджету фір­ми виділяє 10—12 мільйонів доларів на лобіювання експорту своєї продукції. У нас таких масштабів поки що немає, але все ж є фірми, які витрачають на лобіювання досить великі кошти. Хоча, на жаль, не завжди лобіювання здійснюється в межах закону (схема 35).
Схема 35

Кожен напрям лобістської діяльності може здійснюватися різними способами: відкритим, закритим, публічним, широкомасштабним, обмеженим тощо.
Професійний лобізм — це високоприбуткова діяльність у сфері бізнесу, яка здійснюється спеціальними службами зв’язків з громадськістю (PR).
На думку автора кількох книг з паблік рилейшнз Девіда Брегга, у процесі лобіювання важливо дотримуватися таких правил:

1. Працюй як представник (частка) великого об’єднання, не роби нічого як індивідуальна компанія або група тиску.
2. Орієнтуйся на членів парламенту, які можуть бути зацікавлені у твоєму бізнесі.
3. Установи тісні контакти з представниками державних закладів у потрібних сферах, які можуть зацікавитися твоїми проб­лемами. Зроби себе і своїх старших колег доступними для них.
4. Підкріплюй лобіювання випуском необхідних рекламних статей.
5. Роби матеріали для політиків і держслужбовців якнайкорот­шими, тому що в них завжди мало часу.
6. Запрошуй представників влади, політиків, посадовців на заходи, що заслуговують на увагу: презентації, відкриття фабрики, фірми.
7. Здійснюй регулярний моніторинг парламенту, читай, вивчай його рішення, документи, матеріали.
8. Будь настирливим, практичним, чесним. Чесність — це політика, яка завжди працює.

Поза сумнівом, лобіювання (лобізм) як нова сфера зв’язків з громадськістю вже найближчим часом отримає в Україні активний розвиток та законодавчу базу.