лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

МЕНЕДЖМЕНТ У ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Структура державного органу залежить від його місця в організаційній структурі державного управління, обсягів і змісту його компетенції і, відповідно, ролі в управлінні суспільними процесами.
Необхідно враховувати, що між структурами різних державних органів існує організаційна взаємозалежність. Зміст структури конкретного державного органу можна уяснити, розкривши його зв’язки зі структурою об’єктів, якими він управляє, та інших державних органів. Структура державного органу має також сприяти створенню умов для раціональної організації та ефектив­ного керівництва діяльністю його особистого апарату, і, відповідно до цього, повинна відповідати деяким вимогам і формуватися на основі визначених правил. До них відносяться

  1. вимога мобільності, згідно з якою чисельний склад і кількість внутрішніх підрозділів установлюються за оптимальними критеріями керування;
  2. вимога оперативності, яка визначає складність зовнішніх і внутрішніх зв’язків, швидкість надходження та збереження інфор­мації, своєчасність прийняття та організації виконання рішень;
  3. вимога економічності, яка зумовлює необхідність визначати вартість утримання апарату управління та затрат на здійснення управлінської діяльності.

Особливу проблему при формування та оцінці структури державного органу становить визначення потенційної норми керування. При її визначенні необхідно враховувати наступні чинники:
1) які визначені дорученими завданнями

  1. значущість завдань, доручених групі спеціалістів для виконання;
  2. трудність завдань;
  3. різноплановість завдань;
  4. координація;
  5. завдання, які призводять до незворотних наслідків;

2) які залежать від особи керівника

  1. ступінь самостійності керівника;
  2. допоміжний персонал;
  3. діяльність, яка не зв’язана з керівництвом;
  4. метод управління;
  5. планування;

3) які залежать від персоналу

  1. інтеграція праці;
  2. діяльність неформальних груп;
  3. культура спілкування;
  4. плинність кадрів;

4) чинники технічного характеру

  1. вертикальний діапазон керівництва;
  2. зв’язок;
  3. розміщення на полі діяльності;
  4. формування навичок виконання завдань;
  5. оснащення;
  6. структура закладу;
  7. соціологічні елементи;
  8. рівномірний темп роботи;
  9. контроль;
  10. інфляційна система;
  11. техніка обробки інформації .

Першим завданням у побудові структури державного органу є чітке визначення (виділення) керівної ланки, тобто тієї сукупності державних посад, яка зв’язана з використанням владних повноважень, що фіксуються в управлінських рішеннях.
У колегіальному державному органі це посади, які утворюють відповідну колегію — керівну ланку даного органу. В одноначальному державному органі це його керівник і той із заступників, хто уповноважений приймати рішення за його відсутності.
Друге завдання, яке випливає з першого, полягає в такій побудові підрозділів, щоб вони могли ефективно та якісно допомагати керівній ланці у здійсненні компетенції державного органу.
Існує вертикальна та горизонтальна структура підрозділів. При горизонтальній структурі створюється велика група посад, яку очолює один керівник (наприклад, один на шість підлеглих), при вертикальній структурі утворюються невеликі групи посад з підлеглістю декільком керівникам (з тих же семи посад формуються два сектора по дві посади керівників і над ними — керівник підрозділу).
Багато аналітиків вважають більш раціональною горизонтальну структуру, адже вона наближує виконавця до керівника, забезпечує можливість взаємозамін, дозволяє об’єктивніше оцінювати виконання обов’язків.
На практиці переважають вертикальні структури підрозділів. Як наслідок, у міністерстві від міністра до реального спеціаліста-виконавця можна нарахувати від семи до восьми ступенів керівних посад. Йде в більшості порожня передача управлінської інфор­мації зверху вниз і знизу доверху з додатковими затримками. У цьому випадку недостатньо функціонують горизонтальні організаційні зв’язки і, більше того, проявляються елементи конкуренції за вплив на реалізацію компетенції державного органу.
До третього завдання відносяться виділення та опис у державному органі посад і робочих місць. Різниця між державною посадою і робочим місцем у тому, що на посаді реалізується діяльність, безпосередньо зв’язана з реалізацією компетенції держав­ного органу. Робоче місце представляє собою вид і обсяги діяльності по обслуговуванню, допоміжному забезпеченню управлінських процесів у державному органі (утримання приміщень, зв’язок, транспорт і т. ін.). Посада описується через управлінські обов’язки і повноваження. Виконання посадових обов’язків вимірюється не часом перебувавання в кабінеті, не числом випадків участі в підготовці й реалізації управлінських рішень і дій, а відповідністю зусиль компетенції державного органу і їх впливом на її здійснення. Формування посад потребує знань і дотримання визначених правил. Наприклад: відповідність обсягів діяльності фізичним можливостям людини; рівномірність стимулів і санкцій; спеціалізація та автоматичне заміщення відсутнього службовця тощо.

  1. Термінологічний словник

Організація — це соціальне утворення, у якому загальними прагненнями об’єднано багато людей для досягнення спільної мети. Спільними рисами організації є множина осіб або суборганізацій, загальна мета, яка відома керівництву організації, загальні прагнення, спрямовані на досягнення встановлених цілей; ієрархія; формальна структура, усвідомлена координація дій; вертикальний і горизонтальний поділ праці.
Державний орган — це одинична структура влади, формально створена державою для здійснення закріплених за нею цілей і функцій цього органу.
Структура управління організацією — це сукупність його елемен­тів, які перебувають у стійких взаємовідносинах і забезпечують функціонування й розвиток організації як одне ціле. Елементом структури є працівники, служби та інші ланки апарату управління.


Див: Ковалевски С. Научные основы административного управления: Пер. с польск. — М., 1979.
 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2018 BPK Group.