Тема 3. Державна організація в менеджменті

1. Методичні поради

Студенту при вивченні даної теми необхідно насамперед усвідомити, що поняття організації вживається в двох аспектах:

1. інституціональному, коли організація означає певну групу людей, що спільно досягають загальних цілей;
2. процесному, коли організація означає взаємодію людей.

В обох випадках організація має дати відповіді на три ключових запитання:

1. як згруповані працівники?
2. хто для кого є начальником?
3. хто які завдання виконує?

Теорія організації налічує декілька концепцій. Класичні орга­нізаційні теорії обґрунтовані Ф. Тейлором, А. Файолем. Вони визначають такі основні риси організацій: загальна ціль чи місія; розподіл праці; координація зусиль; ієрархія повноважень і влади. Для забезпечення ефективної діяльності організацій пропонувалось використання влади як головного координаційного і мотиваційного інструменту.
Честер Бернард запропонував ряд нових ідей щодо функціонування організацій: делегування влади знизу нагору; теорію сприйняття повноважень; ключове значення інформації в керівництві організаціями; готовність кожного члена організації бути корисним для інших членів. Особливий підхід полягає в тому, що розпорядження менеджера мають узгоджуватись з потребами і можливостями підлеглих.
Складовими концепції М. Вебера були розподіл праці; ієрархія влади; мережа (системи) правил; безособовість управління, наголос на посаду. Основою для прийняття рішень мають служити правила, інструкції та процедури.
Сучасні організаційні теорії ґрунтуються на залежності організації від навколишнього середовища і враховують синергію як результат діяльності.
Організація — це дещо більше, ніж просто група людей, відмічають американські дослідники. Це група індивідів, які об’єднані організаційними принципами, інтересами, процедурами, особистими цінностями, а також формами повноважень і відповідальнос­ті. Організацію можна охарактеризувати таким чином:

1. це формальне явище, яке створене шляхом виділення з якогось цілого його визначеної частки в цілях покладання на неї (частку) адекватних їй функцій цілого;
2. це взаємодія елементів частки як усередині, так і за нею в цілях реалізації покладених на неї функцій цілого;
3. це стійка (в часі та просторі) взаємодія елементів, яка придає частці визначені контури та укріпляє її силу за допомогою спеціалізації і кооперації можливостей цих елементів.

Спільні риси будь-якого визначення організації: множина осіб або суборганізацій; загальна мета, яка відома чинам організації; загальні прагнення, спрямовані на досягнення встановлених цілей; ієрархія; формальна структура, усвідомлена координація дій; вертикальний і горизонтальний поділ праці .
Отже, організація — це соціальне утворення, у якому загальними прагненнями об’єднано багато людей для досягнення спільної мети. Головне в організації полягає не в наборі, кількості та якості її складових елементів, а в їх взаємозв’язках, взаємодіях. Французький дослідник В. А. Грайкунас ще в 1936 році запропонував формулу для виявлення числа всіх можливих взаємозв’язків у організації, які потребують уваги менеджера:
К = n (2n – 1 + n – 1),
де n — кількість підлеглих.
Наприклад, коли організація складається з 4 співробітників (керівник + троє підлеглих), то в ній виникає (у потенціалі) 18 взаємозв’язків, при 6 (1 + 5) — 100, при 8 (1+7) — 490, при
10 (1 + 9) — 2376 і так за наростаючою (практично за принципом геометричної прогресії).
Тривалість одного контакту, якщо у керівника, наприклад, п’ять підлеглих, можна визначити, поділивши загальну тривалість робочого дня на кількість взаємозв’язків: 480 хв : 100 = 4,8 хв.
На практиці здійснюються управлінські заходи, які зменшують кількість і частку посадових зв’язків і тим самим дають змогу скоротити затрати від малоефективної праці надмірної кількості підрозділів (підлеглих).
Студент повинен уяснити, що в організаційних структурах, у тому числі й державного управління, використовують декілька організаційних основ, які формують відповідні типи структур.