лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ В БІЗНЕСІ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

ТЕМА III
ЗАСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ
КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ
 



1. Загальна характеристика мережних стандартів
Для з’єднання декількох ЕОМ у єдину систему необхідні спеціальні технічні засоби. Набори технічних засобів і правил їх поєднання для організації мережі певної топології описано у відповідних стандартах, що називаються мережними.
Значний внесок у розвиток стандартів локальних комп’ютерних мереж зробив Інститут інженерів з електротехніки і радіоелектро­ніки (ІЕЕЕ). У 1980 р. в рамках цього інституту було створено комітет 802, який розробив низку стандартів, що визначають термінологію, архітектуру і протоколи (двох нижніх рівнів ISO) для локальних комп’ютерних мереж.
Основна відмінність базової моделі локальних мереж, викладеної в цих стандартах, від еталонної полягає в тому, що в моделі локальних мереж фізичний і канальний рівні переділені на підрівні, а верхні рівні не специфікуються. Так, фізичний рівень розбито на три підрівні: передачі фізичних сигналів, модуля з’єднання з середовищем та інтерфейсу з модулем з’єднання. Канальний рівень розбито на два підрівні: керування логічним каналом (LLC) та управління доступом до логічного середовища (MAC). Таке переділення сприяє кращому визначенню локальної мережі, оскільки основні відмінності локальних мереж на основі різних стандартів полягають у різниці технічного забезпечення, правилах поєднання і підтримуваних топологіях, а на канальному рівні — в методах доступу до каналу.
IEEE-802.1 є загальним документом, який визначає архітектуру і прикладні процеси системного керування мережею, методи об’єднання мереж на підрівні МАС.
ІЕЕЕ-802.2 визначає протоколи керування логічним каналом, специфікує інтерфейси з мережним рівнем і підрівнем МАС.
Стандарти 802.3—802.12 визначають методи доступу та специфіку фізичного рівня для конкретного типу локальної комп’ютерної мережі.
ІЕЕЕ-802.3 описує характеристики і процедури множинного доступу з контролем несучої та виявленням колізій.
ІЕЕЕ-802.4 визначає протокол маркерного доступу до моноканалу.
ІЕЕЕ-802.5 визначає процедури й характеристики маркерного методу доступу до кільцевої локальної мережі.
ІЕЕЕ-802.6 є стандартом для створення міських локальних мереж (MAN) — мереж, що охоплюють площу радіусом до 25 км і використовують технічні засоби кабельного телебачення.
ІЕЕЕ-802.11 — стандарт на радіомережі для мобільних комп’ю­терів.
ІЕЕЕ-802.12 — стандарт на високошвидкісні мережі 100VG-AnyLAN.
Найбільш поширені в нашій країні мережі ETHERNET (ІЕЕЕ-802.3) і ARCNET (ІЕЕЕ-802.4), а в світі ще — TOKEN RING (ІЕЕЕ-802.5). З-поміж інших можна назвати також мережі: IBM PC Network, StarLAN, LocalTalk, WAN Synchronous Links, Broadband, Wireless.
Детально структури кадрів повідомлень та умови передачі кадрів за стандартами 802.3, 802.4, 802.5 див. у Списку літератури [22]. Розгляньмо фізичне обладнання, необхідне для компонування мереж за цими стандартами.
  1. Технічні засоби для організації локальних мереж
  2. типу ETHERNET. Правила поєднання ЕОМ

Днем народження технології Ethernet можна вважати 22 травня 1973 р., коли Боб Меткалф, співробітник науково-дослідного центру фірми Xerox, написав доповідну записку з викладенням принципів, які лягли в основу нового типу локальних мереж. Того ж року фірма Xerox розпочала випуск мережних плат Ethernet для своїх комп’ютерів Alto PC.
А 1980 р. Xerox, Digital Equipment Corporation та Intel Corporation випустили стандарт, що його зараз називають Ethernet I. Друга версія Ethernet з’явилася 1982 р. Розроблений невдовзі Інститутом інженерів з електроніки й радіоелектроніки стандарт ІЕЕЕ-802.3 настільки близький до другої версії Ethernet, що його часто називають стандартом Ethernet, хоча між ними існують деякі відмінності.
Так, Ethernet передбачає роботу лише з 50-омним коаксіальним кабелем, тоді як стандарт 802.3 на даний час підтримує різні типи з’єднань: коаксіальним кабелем різних типів, витою парою та волоконно-оптичним кабелем. Деякі специфікації стандарту ІЕЕЕ-802.3 на середовище передачі мають чітку позиційну структуру:
nn<Base/Broad>m, де nn — швидкість передачі інформації основним комунікаційним кабелем у Мбіт/с, Base — вузькосмугова мережа з базовою частотою, Broad — широкосмугова мережа, m — максимальна довжина сегмента в сотнях метрів.
10Base5 товстий Ethernet, ThickNet.
Мережі на основі цього стандарту мають шинну топологію зі швидкістю передачі 10 Мбіт/с.
Середовищем передачі є коаксіальний кабель діаметром 0,4 дюйма, що його через традиційний колір зовнішньої ізоляції називають жовтим (yellow) кабелем.
Для цього стандарту характерні такі обмеження:
• Максимальна довжина сегмента — 500 м, на кінцях сегмента встановлюються спеціальні заглушки-термінатори — 50-омні кінцеві резистори.
• Максимальне число вузлів у сегменті — 100 (репітери теж вважаються вузлами).
• На кожну ЕОМ встановлюється спеціальна мережна плата, що служить для адресації в мережі.
• Максимальна кількість сегментів у мережі з двопортовими репітерами — п’ять, причому станції можуть бути підключені лише до трьох із п’яти сегментів (два інші — міжповторювальні лінії).
• Максимальний діаметр мережі — 2,5 км.


Рис. 10. Підключення трансівера
Станції підключаються до коаксіального кабелю за допомогою спеціальних пристроїв — голчатих трансіверів. Для підключення трансівера до товстого кабелю використовується відвід-вампір (vampire tap), який “вгризається” в товстий кабель, забезпечуючи контакт з його центральною жилою. На трансівері є порт AUI (15-голчатий), до якого під’єднується AUI-кабель — трансіверний кабель (довжина якого не повинна перевищувати 50 м) для зв’язку з мережною платою, на якій є розняття DB 15. Схему підключення подано на рис. 10. Основна функція трансівера — прийом й передача сигналів, додатково він виявляє колізії та забезпечує правильне електричне під’єднання станцій. Мінімально допустима відстань між трансіверами — 2,5 м (краще їх розміщувати на кратній 2,5 м відстані).
За необхідності довшої мережі використовуються спеціальні пристрої — повторювачі (repeater), яких має бути не більше чотирьох для з’єднання п’яти сегментів, з них лише три можуть бути навантажені робочими станціями. Сегменти, не навантажені станціями, називаються міжповторювальними лініями.
Існують також багатопортові повторювачі (п’ять портів можуть об’єднувати п’ять сегментів мережі). Такі повторювачі називаються концентраторами. До них під’єднується один із кінців сегмента.
Для з’єднання репітерів і сегментів теж можуть використовуватися трансівери (приймачі-передавачі), які мають BNC (одноточкове) і AUI (15-голчате) розняття. Для приєднання трансівера до репітера використовується AUI-кабель. Довжина кабелю між станцією та приймачем-передавачем — до 50 м.
На рис. 11 показано з’єднання обладнання за стандартом 10Base5.

Рис. 11. З’єднання обладнання за стандартом 10Base5

Товстий коаксіальний кабель доцільно використовувати у магістральних сегментах мережі (переходах між будинками).
10Base2 — тонкий Ethernet, ThinNet.
У з’єднаннях цього типу застосовується коаксіальний кабель RG-58 діаметром 0,2 дюйма, що відіграє роль загальної шини. Для цієї технології характерні такі обмеження:
• Максимальна довжина сегмента — 185 м. (Деякі виробники мережних плат і концентраторів підтримують більші відстані). На кінцях сегмента встановлюються спеціальні заглушки — термінатори — 50-омні кінцеві резистори.
• Ефективна кількість — 12—15 станцій (максимальна — 30 станцій) на сегмент. Репітери теж вважаються станціями.
• Довжина кабелю між комп’ютерами не менше 3 м.
• На кожну ЕОМ встановлюється спеціальна мережна плата (адаптер), що служить для адресації в мережі. Може бути (8-, 16-, 32- бітна). Орієнтована на певний тип шини ЕОМ — ISA, PCI, EISA, що вказується в її назві.
• Максимальне число сегментів у мережі з двопортовими репітерами — п’ять, причому станції можуть бути підключені лише до трьох із п’яти сегментів (два інші — міжповторювальні лінії);
• Максимальний діаметр мережі — 925 м.


Рис. 12. Підключення комп’ютера за стандартом 10Base2
Станції під’єднуються до шини за допомогою трироз’ємного Т- ко­нектора. Два його розняття — для з’єднання відрізків шини, третє — для під’єднання комп’ютера. Мінімальна відстань між Т-конекторами — 0,5 м.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2018 BPK Group.