лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ X

ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В РОСІЇ

 

 

 

На стані російської суспільної, у тім числі економічної, думки ХІХ ст. позначились особливості історичного розвитку країни. Якщо на Заході економічна думка вирішувала проблеми капіталізму як реально існуючого способу виробництва, то прогресивна наукова думка Росії ще тільки дискутувала проблеми переходу від феодалізму до капіталізму, ліквідації кріпацтва.
Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. Але цей процес від-
бувався за наявності в суспільстві значних залишків феодалізму,
що визначало своєрідність капіталістичного розвитку і класової
боротьби в Росії. Найзлободеннішими економічними питаннями в перші пореформені десятиріччя було питання про перспективи народногосподарського розвитку, про долю капіталізму в країні. Представники різних класів та їхні ідеологи по-різному намагалися відповісти на них.
1. Економічна думка на початку XIX ст.
На початку XIX ст. в Росії панував феодально-кріпосницький лад. Зародження капіталістичних відносин супроводжувалось зростанням суспільного поділу праці, розвитком промисловості й торгівлі. Основною формою організації промисловості була мануфактура, яка грунтувалася переважно на праці кріпаків.
Промисловість, що народжувалась, потребувала фінансової і кредитної допомоги держави, а також захисту від іноземної конкуренції. Незважаючи на перешкоди формується буржуазна власність. Посилюється процес розпаду феодальних відносин. Значну роль у цьому процесі відігравало купецтво. Усе це позначилось на формуванні нових (порівняно з XVIII ст.) ідей і теорій. Проте в цілому можна зазначити, що основною економічною проблемою був пошук шляхів народногосподарського розвитку, зв’язаний із кризою кріпосництва.
Економічні ідеї консервативного дворянства. Представники консервативного та реакційного дворянства виступали за збереження кріпацтва і самодержавства. Вони ідеалізували становище селян і їх відносини з поміщиками. Ці погляди обстоювали й такі провідні російські журнали, як «Вісник Європи» й «Дух журналів», друкуючи статті, автори котрих не лише захищали і виправдовували кріпацтво, а й вихваляли його. Так, «Дух журналів» намагався довести, що життя російського селянина «безтурботне і щасливе», а відносини між поміщиками і селянами мають «сімейний характер» і є значно людянішими, ніж становище селян в інших країнах, де немає кріпацтва. Про це, зокрема, писав дворянин Правдін у статті «Порівняння російських селян з іноземними» (1817).
На сторінках журналу пропагувалась думка про переваги панщини перед оброком. Якщо поміщики й погоджувались на введення оброку, то виступали за його збільшення.
Навіть розробляючи з доручення уряду проекти звільнення селян, консерватори намагалися всіляко обмежити й ускладнити цей процес. Так, проектом графа О. А. Аракчеєва передбачалось не звільнення селян, а лише переведення їх у категорію державних, тобто у власність держави. Аракчеєв пропонував викупити селян з землею в поміщиків за згодою останніх. Кількість землі, яку передбачалось залишити селянам, не повинна була перевищувати двох десятин на ревізьку душу. А це означало, що в поміщиків лишилося б більше половини землі, що була досі в користуванні селян.
Інший державний діяч того часу Є. Ф. Канкрін, який теж з доручення Олександра I розробляв пропозиції щодо звільнення селян, виходив з того, що цей процес має бути повільним. Поетапне вирішення проблеми кріпацтва він пропонував здійснити не менш ніж за 60 років.
Консервативне дворянство не лише намагалось зберегти феодальні відносини на селі, а й виступало проти розвитку промисловості. Одним із аргументів на користь збереження натурального сільського господарства і проти розвитку промисловості той самий Канкрін називав неминучість появи пролетаріату.
Ліберальне дворянство. Погляди ліберального дворянства на проблеми народногосподарського розвитку були в цілому прогре-
сивними. Вони підтримували розвиток у країні нових економіч-
них відносин. Представники ліберального дворянства, котрі посі-
дали високі урядові посади, пропонували економічні реформи, які
б сприяли розвитку капіталістичних відносин. Так, відомий дер-
жавний діяч Росії початку ХІХ ст. М. М. Сперанський розробляв проекти сприяння буржуазії, що народжувалась. Він ставив питан-
ня і про необхідність реформування державного управління в цьому ж напрямі.
Видатний державний і громадський діяч М. С. Мордвинов був монархістом і сподівався, що самодержавство здійснить економічні реформи. Економічну відсталість країни Мордвинов пояснював недостатнім розвитком промисловості . Він був прихильником розвитку мануфактурного виробництва, створення банків. Мордвинов (як і Сперанський) обгрунтував необхідність протекціоністської політики для Росії. Щоправда, протекціоністська політика, котру проголошував Мордвинов, була суперечливою. Він намагався лише з допомогою високого мита захистити вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції і сприяти тим самим її розвитку за збереження кріпацтва.
Якщо представники реакційного дворянства виступали проти розвитку промисловості, то Мордвинов беззастережно наголошував на тому, що розвиток промисловості є однією з умов успішного розвитку сільського господарства. «Кожний, хто бажає добра сільському жителю, — писав він, — має бажати поширення в країні фабрик. Фабрики збільшують і заохочують його посіви…»
Проекти перетворень у сільському господарстві були в лібералів менш прогресивними. Так, Сперанський гостро засуджував кріпацтво, наголошував на необхідності його скасування. Але в конкретних рекомендаціях щодо його ліквідації він виходив з необхідності дотримуватись обережності, поступовості. Швидкими непродуманими діями можна, на думку Сперанського, зашкодити сільському господарству.
Ліквідацію кріпацтва він пропонував здійснити в два етапи. На першому — слід обмежитись лише деяким регулюванням повинностей. І лише на другому етапі можна буде звільнити селян. Земельного питання він узагалі не торкався.
Мордвинов також був прихильником реформування сільського господарства. Але його передовсім турбував стан поміщицького господарства, його відсталість і малоприбутковість, які він пояснював застарілими способами обробки землі. Кріпацтво теж є перешкодою розвиткові поміщицького господарства, але — другорядною. Він виступає за збереження поміщицької власності на землю і проголошує необхідність надання поміщикам фінансової допомоги. Звертаючись до проблеми кріпацтва, Мордвинов вважає за можливе, як і консерватори, здійснювати поступове звільнення селян без землі.
Економічні ідеї декабристів. Під назвою декабристів в історію ввійшли дворянські революціонери, які очолили визвольний рух у Росії в першій чверті ХІХ ст. Кульмінаційним пунктом руху було повстання 14 грудня 1825 року.
Політична програма декабристів передбачала знищення самодержавства. Майбутнє Росії вони зв’язували або з республіканським устроєм (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, К. Рилєєв), або зі встановленням конституційної монархії (М. Тургенєв, М. Муравйов).
Центральним питанням соціально-економічної програми декабристів було знищення кріпацтва. Декабристи гостро критикували кріпосницький лад, який гальмував розвиток продуктивних сил країни. Вони були прихильниками переходу до нової економічної системи, що грунтувалася б на особистій і господарській свободі, на приватній власності та вільнонайманій праці.
Програма декабристів об’єктивно була буржуазною, спрямованою на знищення феодального ладу з його становими привілеями та на формування капіталістичних відносин. Проте суб’єктивно декабристи не були ідеологами буржуазії, як не були й ідеологами селянства, інтереси котрого певною мірою відображали.
Виникнення і формування ідеології декабристів зумовлювалося соціально-економічним станом суспільства і розвитком прогресивних ідей у Росії на початку ХІХ ст. У цей час на суспільно-політичній арені з’являються дворянські ліберали-реформатори: М. Сперанський, М. Балуг’янський, М. Мордвинов та інші. Хоч якими різними були ідеологічні засади цих державних діячів, проте їх об’єднував дух реформаторства. «Російським реформатором» назвав М. Сперанського М. Чернишевський. Усі вони мали відношення до поміркованих ліберальних реформ, що розроблялись у перші роки царювання Олександра І.
Той самий період позначено великим інтересом до вивчення політичної економії. На початку ХІХ ст. почалось викладання політичної економії в університетах, ліцеях, гімназіях, що розглядалося царським урядом як підготовка дворянської молоді до державної діяльності. Спочатку викладачами були іноземці, переважно німці, і читали курс німецькою мовою. Але згодом, як писав О.Тургенєв у листі до брата, уже всі, навіть іноземці, зобов’язані були читати лекції російською мовою. «Навіть Політичну Економію викладають тепер Рос…»1
Вивченню політичної економії велику увагу приділяють і майбутні декабристи. У 1816—1817 рр. курс політичної економії слухали у проф. Германа брати Муравйови-Апостоли, Пестель, М. Муравйов, С. Тру­бецькой, І. Долгоруков, Ф. Глинка та інші. Знайомство з політичною економією стало однією з ознак освіченості дворянина. Викладали політичну економію в університетах (в основному) за А. Смітом.
Головним змістом економічної програми декабристів було скасування кріпацтва. Щодо цього намітились дві тенденції, які знай­шли відображення в аграрних проектах П. І. Пестеля («Русская
правда»), а також М. Тургенєва і М. Муравйова.
Павло Іванович Пестель (1793—1826) — народився в сім’ї дворянина Смоленської губернії. Учився в Дрездені. 1810 року вступив до Пажеського корпусу в Петербурзі, де виявив великий інтерес до вивчення історичних і економічних наук, брав участь у Вітчизняній війні 1812 р.
Пестель був одним із організаторів таємного товариства декабристів і керівником його «Південного товариства». Написана ним «Русская правда» стала програмним документом декабристів. В її обговоренні взяли участь члени як Південного, так і Північного товариства. У цьому документі Пестель обгрунтував необхідність докорінного перетворення державного устрою і народного господарства Росії. Він стояв на позиціях ліквідації самодержавства та кріпацтва і встановлення республіканського ладу.
В основу соціально-економічної перебудови Росії Пестель покладав аграрні перетворення. Він розумів, що необхідною пере-
думовою радикальної зміни становища селян є їхня особиста
свобода. Щоб забезпечити селянам справжню свободу, їм треба дати землю. Саме в землі Пестель бачив найважливішу опору су-
спільного благоденства, тому і пропонував наділити кожного ді-
лянкою землі.
Але як забезпечити реалізацію цього наміру? Пестель висуває ідею створення двох форм власності на землю: приватної і суспільної. Він пропонує створити фонд суспільного володіння землею за рахунок поміщицьких і державних земель. У великих землевласників частину землі треба конфіскувати, дрібним — сплатити певну компенсацію. Цей фонд формується у волостях, становить їхню власність і використовується для наділення землею всіх, хто забажає. За користування землею селяни повинні були платити оброк протягом 10—15 років. Такий термін, який Пестель називає перехідним, він встановлює для того, щоб поміщики могли пристосуватись до нових умов.
Аграрний проект Пестеля, незважаючи на певний утопізм, був безумовно прогресивним у плані соціально-економічних перетворень. Пестель приділяє увагу і проблемам розвитку промисловості. Проте тут він не передбачає таких радикальних змін, як у сільському господарстві.
Микола Іванович Тургенєв (1789—1871). Народився в м. Сим­бірську в дворянській сім’ї. 1811 р. закінчив Геттінгенський університет (Німеччина). Працював у Комісії зі складання законів і в мі-
ністерстві фінансів. Він залишив велику літературну спадшину:
«Досвід теорії податків» (1818), «Росія і росіяни» (1847), «Питання звільнення і питання управління селян» (1858) та ін.
Центральним у його працях є питання про ставлення до кріпацтва. Звільнення селян він назвав «священною і достойною метою всього життя». У своїх творах М. Тургенєв гостро критикує феодалізм і виступає прихильником свободи в усіх її проявах: свободи особи, свободи господарської діяльності. У кріпацтві він бачив головну перешкоду для економічного розвитку Росії.
М. Тургенєв розробив кілька проектів звільнення селян. Він був прихильником ліквідації кріпацтва з допомогою низки поступових заходів: «…поступового дарування селянам деяких особистих прав...» і «поступового обмеження влади поміщиків» . Проект перед­бачав звільнення селян без землі. Для одержання землі селяни мали сплатити викуп поміщикам.
М. Тургенєв намагався довести поміщикам вигідність для них звільнення селян. Селянин, звільнений без землі, або з невеличкою ділянкою, буде економічно залежним від поміщика, який залишається власником землі. Поміщики отримають викуп, а з вільної праці селян матимуть не менший дохід, ніж раніше. Отже, основний зміст економічних перетворень на селі Тургенєв бачив у капіталістичних перетвореннях поміщицького господарства.
Аграрна програма Тургенєва, незважаючи на те, що в ній, на відміну від програми Пестеля, доля селянина підпорядковувалась інтересам поміщицького господарства, була безумовно прогресивною. Усупереч дворянським лібералам він доводив необхідність звільнення одночасно всіх селян, виступав за знищення станових привілеїв тощо. Щодо його заяви про поступове звільнення селян, то, як він писав у своєму щоденнику, вона проголошувалась на випадок, коли ідея одночасного і швидкого звільнення селян натрапить на протидію.
Цікавими є й погляди Тургенєва на розвиток промисловості та торгівлі в Росії. І в цьому питанні він виступив прихильником свободи: свободи розвитку промисловості, свободи торгівлі. Сприйнявши ідеї економічного лібералізму А. Сміта, він уважав, що їх можна застосувати і в тогочасній Росії.
В інтересах поміщиків Тургенєв проголошував принцип свобо-
ди торгівлі. Велике місце в його працях займала проблема опо-
даткування, яку також він вирішував з буржуазно-демократичних позицій.
Микита Михайлович Муравйов (1796—1843). Варіант аграрної реформи поміркованого характеру був розроблений Муравйовим у його «Конституції». Перший варіант «Конституції» передбачав лише особисту свободу селян і позбавлення їх навіть засобів праці. Мало того, позбавлені землі й засобів праці селяни не мали права переходити на роботу до іншого поміщика. Цей проект зазнав критики членів Північного товариства.
Другий варіант проекту залишав за селянами їхні присадибні ділянки, будівлі, засоби праці, худобу. І лише третій варіант, написаний Муравйовим у в’язниці, передбачав надання селянам 2—3 десятин землі на двір, а також право спадкового володіння нею.
Отже, проект Муравйова, як і проект Тургенєва, характеризувалися значною поміркованістю порівняно з проектом Пестеля. Проте навіть такі помірковані проекти аграрних перетворень мали надзвичайно велике значення, тому що ставили питання про необхідність знищення кріпацтва й усунення самодержавства.
2. Економічна думка в період кризи
і ліквідації кріпацтва
До середини ХІХ ст. в Росії чітко виявились ознаки кризи кріпосництва. Феодальна монополія дворянства, що охоронялась самодержавством, гальмувала розвиток продуктивних сил на селі. Кріпацтво затримувало розвиток капіталістичного виробництва в промисловості, що посилювало відставання Росії від капіталістичних країн Заходу.
Криза кріпосництва стала причиною значного пожвавлення су-
спільної думки в усіх її проявах, появи нових її напрямків. Це по-
жвавлення було зумовлено цілою низкою передумов. Передовсім,
суспільно-економічний стан Росії потребував вирішення гострих соціально-економічних проблем, зв’язаних із дальшим розвитком країни. Це значно активізувало розвиток суспільної думки.
Напрямки суспільно-економічної думки, які проявились і склалися за цих умов, були безпосередньо зв’язані з вирішенням проблеми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному ставилися дворяни-кріпосники і дворяни-ліберали. Формується демократичний напрям у критиці кріпацтва.
Економічні погляди консервативного дворянства. Дворяни-кріпосники навіть за умов кризи кріпосництва намагались зберегти старий економічний лад. Уже в 40-х роках починається активне обговорення заходів, спрямованих на зміцнення барщинного господарства. На сторінках журналів і газет настійно доводилася можливість збільшення прибутковості дворянських маєтків створенням у них мануфактур, посиленням експлуатації кріпаків, «раціональнішою» розкладкою барщинних повинностей.
Найбільш помітними економістами в таборі кріпосників були Д. Шелехов і А. Бутовський. Шелехов у своїх лекціях, прочитаних на засіданнях «Вільного економічного товариства» і виданих згодом під назвою «Курс дослідного російського сільського господарства», обстоює барщинну систему господарства. Її кризу він пояснює нездатністю керуючих маєтками організувати раціональне ведення господарства, що потребує знань з політичної економії. У недостатності таких знань Шелехов звинувачував і дворян. Отже, з допомогою політичної економії він сподівався знайти вихід із кризи, пристосувавши барщинне господарство до умов товарного виробництва.
А. Бутовський у праці «Досвід про народне багатство, або Про основи політичної економії» виходить з позицій непорушності монополії поміщиків на землю і працю кріпаків. Захист засад кріпосництва має в нього надто цинічний, лицемірний характер. Працю кріпаків на поміщиків він називає винагородою поміщикам за їхню допомогу селянам.
Бутовський, як і Шелехов, надає великого значення знанням з політичної економії для зміцнення позицій поміщиків, упорядкування їхнього господарства. Політичну економію він називає наукою, котра має сприяти зміцненню моралі й державного порядку, тобто зміцненню феодально-кріпосницького ладу й царської влади.
З поглибленням кризи кріпосництва можливість його відкритого захисту ставала все більш проблематичною. Проте залишались іще ідеологи кріпацтва, які прямо виступали за його збереження. У другій половині 50-х рр. на захист кріпацтва виступили члени «Вільного економічного товариства» Є. Ладижинський і Г. Бланк. Вони лицемірно зображували відносини між поміщиками і селянами як такі, що є благом для селян, і ратували за їхнє збереження. Бланк узагалі характеризував кріпацтво як соціальну форму, що забезпечує гармонію інтересів поміщиків, селян і держави.
Засновник і видавець «Журналу землевласників» А. Желтухін не виступав відкрито проти ліквідації кріпацтва. Він пропонував систему обов’язкового викупу «барщинної повинності», причому оціненої за цінами вільного найму. Це, на його думку, забезпечило б поміщиків коштами, достатніми для найму вільних робітників. Щоб у поміщиків не виникало проблем з наймом робітників, згідно з його проектом не всі селяни наділяються землею. Безземельні селяни становили б дешеве джерело вільнонайманої праці. Отже, якщо кріпосники й погоджувались на ліквідацію особистої залежності селян, то намагалися максимально зберегти економічну владу поміщиків на селі.
Економічні погляди ліберального дворянства. На відміну від консерваторів, ліберали розглядали кріпацтво як гальмо суспільно-
го розвитку, вони зазначали, що воно невигідне самим дворянам.
У 40-х рр. економічну програму ліберального дворянства було
розроблено групою економістів, що працювали в міністерстві
державного майна, очолюваного А. Заблоцьким-Десятовським та К. Веселовським. Ця група розробляла проекти буржуазних реформ, які уряд почав здійснювати в 60-х рр. Вони розуміли необхідність ліквідації існуючих феодальних відносин і оголошували їх «антиекономічними», такими, що загрожували як дворянству, так
і державному ладу. Цим відносинам протиставлялись нормальні, природні (тобто буржуазні) відносини.
Відбиваючи буржуазні тенденції економічного розвитку, ця група виступала за розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, за розвиток фермерського господарства на селі.
У період підготовки селянської реформи виразником ідей дворянського лібералізму були Б. Чичерін, К. Кавелін, І. Горлов.
Б. Чичерінрозглядав селянську реформу як прогресивний акт, котрий забезпечить свободу економічної діяльності, але обстоював думку про збереження станового ладу і верховенства дворян.
Чичерін виступав за наділення селян землею за викуп, тобто за збереження селянського господарства. Проте він негативно його оцінював, зазначав, що воно нездатне до прогресу. Збереження селянського господарства мислилося ним лише як запорука зміцнення поміщицького господарства, забезпечення його робочою силою.
Чичерін був противником общини. Він сподівався, що її знищення сприятиме розвитку капіталістичних відносин на селі за умов збереження поміщицької власності на землю.
К. Кавелін як ліберал виступає проти кріпацтва. Він бачить нераціональність господарства, що грунтується на праці кріпаків. Водночас він — апологет дворянства, яке називає найосвіченішим і відносно найбагатшим з усіх станів. Він провіщає оновленому дворянству панівну роль у майбутньому буржуазному суспільстві. І саме з цих позицій, з позицій захисту інтересів дворянства, збереження його як панівного класу й після реформи, він підходить до вирішення питання скасування кріпацтва.
Кавелін — прихильник звільнення селян із землею за викуп. Викуп мав був винагородити поміщика не лише за землю, що лишалась у селян, а й за саме звільнення. На відміну від Чичеріна, він намагався зберегти общинне землеволодіння як засіб пом’якшення соціальних конфліктів і запобігання диференціації селянства.
І. Горлов — професор Казанського, а згодом Петербурзького університетів. Еволюція його світогляду характеризувалась переходом з позицій захисника кріпацтва на позиції дворянського лібералізму. Як викладач політичної економії Горлов схиляється до буржуазних ідей. Проте у вирішенні аграрного питання він, майже до кінця 50-х рр., виступає як кріпосник і лише напередодні реформи визнає необхідність економічних перетворень. Він прихильник викупу селянами землі і кріпосних повинностей.


Мордвинов Н. С. Избр. произведения. — М., 1945. — С. 218.

Там само, с. 78.

1 Архив бр.Тургеневых. — СПб., 1911. — Вып. 2. — С. 397.

Тургенев Н. И. Опыт теории налогов. — 3-е изд. — М.: Соцэкгиз, 1937. — С. 68.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.