лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Значне місце у творах Леніна присвячується доведенню однотипності дрібнотоварного та капіталістичного господарства, що було наслідком полеміки з народниками. Ленін, використавши метод Маркса, показав генетичні джерела капіталістичного товарного виробництва.
Для підтвердження своїх висновків він використовує велику кількість статистичних матеріалів, що надає його роботам ілюстративного, вірогідного характеру. У цілому праці Леніна кінця XIX ст. присвячено захисту марксизму та доказу того, що в Росії процес розвитку капіталізму відбувається за марксистською схемою, а тому й революційна теорія марксизму є справедливою і для Росії.
Внеском Леніна в розвиток економічної теорії можна вважати його аналіз монополістичної стадії капіталізму. Щоправда, метод та мету дослідження знову ж таки запозичено в Маркса, а економічну теорію спрямовано на доведення справедливості революційної доктрини.
Маркс і Енгельс, досліджуючи капіталістичний спосіб ви-
робництва, звернули увагу на виникнення в ньому нових тенденцій, що були визначені ними як процес концентрації та централізації виробництва. Енгельс, зокрема, вказував, що ці процеси
супроводжуються новими економічними явищами — плануванням виробництва та збуту, змінами в ціноутворенні. Однак ці зміни тоді ще не набули загального характеру, а тому не вплинули суттєво на зміст теоретичних узагальнень основоположників марксизму.
Проте в економічних теоріях пізніших шкіл та напрямків ці тенденції знайшли відображення у вигляді нових підходів до аналізу процесу ціноутворення, співвідношення попиту та пропозиції, факторів розвитку та чинників економічної рівноваги, взаємовпливу ліберальної (конкурентної) та монополізованої економіки.
Ленінська теорія монополістичної стадії капіталізму була орга-
нічно вписана в марксистську класову, формаційну економічну
теорію. Її висновки збігалися з висновками «Капіталу». Вона була його прямим продовженням і розвитком його ідей. Водночас ця теорія містить ряд положень і узагальнень, які мають самостійну наукову вагу.
Основні положення ленінської теорії викладено в його книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму»(1917).
Ленін виходить з того, що монополістичний капіталізм не є новою суспільно-економічною формацією, оскільки він зберігає всі основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, кризи та ін. Але ті зміни, що відбулися в економічній сфері, сприяли трансформації надбудови.
За основну ознаку зміни стадій Ленін узяв перехід від вільної конкуренції у сфері виробництва та збуту до панування монополій, що спричинило відповідні якісні перетворення. Він простежує, як концентрація та централізація виробництва сприяють виникненню монополій, і зазначає, що конкуренція є одночасно чинником і наслідком цього процесу.
Досліджуючи форми монополістичних утворень у промисловості, Ленін розглядає причини і напрямки монополізації як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. Тобто, суть монополії — це можливість контролю над виробництвом та збутом.
Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренції, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.
Виникнення монополістичних об’єднань не обмежується ли-
ше сферою виробництва. Ці процеси притаманні також іншим сферам: як наслідок концентрації та централізації промислового капіталу монополізується банківський капітал, відбувається зрощування монополістичного промислового й монополістичного банківського капіталів з утворенням фінансового капіталу і фінансової олігархії.
У цьому контексті розглянуто роль банків як засобу керування економічними процесами. Зростання значення фінансового капіталу супроводжується виникненням нових форм його функціонування: поряд з банками постають страхові та інвестиційні компанії, позичково-ощадні асоціації, інші кредитні заклади.
Особливим видом панування монополій Ленін називає фінансову олігархію (владу небагатьох). Організаційною формою фінансової олігархії є фінансова група, що репрезентує і контролює мережу корпорацій, об’єднаних між собою взаємними інтересами. Головні методи панування фінансової олігархії — це система участі, що зв’язує окремі підприємства в єдине ціле, та особиста унія (взаємозалежність її членів).
Існування фінансового капіталу зумовлює узурпацію економічної та політичної влади. Ленін не бачить інших способів протистояння цьому процесу, що загрожує демократії в політиці та економіці, крім соціалістичної революції.
У цій книжці Ленін аналізує суто економічну проблему ціноутворення, зв’язуючи її з існуванням категорії монопольно високого та монопольно низького прибутку. Він визнає, що ціноутворення за умов вищої стадії капіталізму зазнає суттєвої зміни, але намагається пояснити його з позицій вартості і додаткової вартості, аби довести, що воно відбувається за об’єктивними економічними законами капіталістичного виробництва, довести, що основний закон капіталізму — виробництво додаткової вартості, закон експлуатації — справедливий і для цієї стадії.
Досліджуються й інші ознаки та наслідки монополістичної стадії капіталізму. Це — вивезення капіталів, економічний та територіальний поділ світу, формування колоніальної системи та перетворення капіталізму на світову економічну систему.
Проблему вивезення капіталів Ленін вирішує, слідом за Марксом, з класичних позицій. Він розглядає причини вивезення капіталу як наслідок його надлишку в експортуючій країні.
Надлишок капіталу, на думку класиків, є тим капіталом, вико-
ристання якого зумовлює спадання норми прибутку. Ленін підкреслює відносний характер цього надлишку, який полягає в тім, що
у власній країні цей капітал не дає надприбутків. За умов, коли ринок пропозиції капіталів є досить обмеженим, що характерно для економік слаборозвинених країн, вивезений капітал забезпечує надприбуток.
Надлишковий капітал вивозиться, за визначенням Леніна, у трьох основних формах — товарній, продуктивній (робоча сила та засоби виробництва) і грошовій — приватними власниками та державою.
Активізація процесу вивезення капіталу відбувалась одночасно зі зростанням кількості та могутності монополій. Тому Ленін назвав експорт капіталу однією з головних ознак цієї стадії капіталізму, її типовою рисою.
Економічним наслідком вивезення капіталів є інтернаціоналізація економіки, що веде до утворення міжнародних монополістичних союзів і поділу світу між ними. Ці процеси, на думку Леніна, сприяють поширенню капіталістичних відносин та загостренню їхніх суперечностей, що для країн, котрі імпортують капітал, означає деформацію економічної структури, збільшення залежності від економіки розвинених країн та перетворення на сировинний придаток останніх. Він також визначає соціальні наслідки цього процесу виходячи з тези про посилення експлуатації.
Утворення монополістичних союзів як нової форми концентрації капіталу Ленін розглядає у контексті поділу світу між союзами капіталістів і зазначає, що боротьба за його переділ є визначальною рисою імперіалістичної стадії розвитку капіталізму.
Саме через утворення міжнародних монополій формується світова система капіталістичного господарства, утверджуються капіталістичні відносини. Однією з форм їхнього прояву є модифікація
колоніальної системи, коли поряд з традиційними формами колоніального панування ведеться економічна та політична боротьба за сфери впливу, інвестування капіталів, ринки збуту, сировину і господарську територію.
Дослідження імперіалізму Ленін завершує висновками уза-
гальнюючого характеру, визначаючи п’ять його основних рис,
що свідчать, на його думку, про приреченість капіталізму, оскільки в економічному відношенні цьому сприятиме монополізація, що означає перехід від свободи конкуренції до повного усуспільнення, а в політичному — війни, як засіб вирішення економічних проблем.
Аналізуючи ознаки та явища імперіалізму, Ленін постійно протиставляв марксистські методи аналізу іншим. Ортодоксальне спря­мування ленінських теорій вплинуло на рівень науковості дослід­ження, зумовило його певне обмеження. Так, Ленін не погоджувався, що вивезення капіталу виконує функції «переливання» капіталу
і сприяє пом’якшенню циклічності розвитку, що монополізація
економіки створює основи для її усуспільнення та плановості, що розв’язання окремих проблем капіталізму та його загальне вдосконалення може виключити необхідність революційного перетворення суспільства.
Водночас у книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» наводиться низка суттєвих ознак монополістичної стадії, наголошується на завершенні процесу формування світової капіталістичної системи та суперечливості її господарської будови, коли з монополістичними співіснують відносини вільної конкуренції і сама монополія посилює їх. Безперечно правильно визначається причина війн як засобу реалізації економічних інтересів.
У наступних працях, особливо в «Державі і революції» (1917), Ленін визначає ще одну рису, притаманну цій стадії, — зародження державно-монополістичної економіки, поєднання сили монополій із силою держави, створення передумов для регулювання економіки з одного центру.
Одержавлення економіки Ленін характеризує як процес поглиб­лення суспільного характеру праці, створення умов для виконання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій. «Зараз ми маємо пряме переростання капіталізму у вищу планомірну форму його», — писав Ленін у статті «Доповідь на захист резолюції про поточний момент» (1917) , завершуючи аналіз висновком про необхідність соціалістичної революції, яка означатиме перехід до планової економіки на ділі. Державно-монопо­лістичний капіталізм створює, на його думку, для соціалізму готові форми.
Наступні праці Леніна було спрямовано на розвиток марксистської теорії про економічні та політичні основи соціалістичного суспільства. Вони грунтувалися на використанні марксистського методу та на догматизації положень Маркса і Енгельса щодо структури виробничих відносин майбутнього суспільства.
5. Марксизм і сучасність
Марксизм — це закономірний етап пізнання дійсності, що зумовлювався відповідними вимогами часу й відповідними соціальними інтересами. Деякі викладені Марксом ідеї, що їх західні дослідники оголошували не тільки помилковими, а й шкідливими, насправді належали не йому, а Адаму Сміту, Гегелю, Жан-Жаку Руссо, Сен-Сімону.
Так, основна політична ідея марксистського вчення про примат суспільного над особистим, що стала наріжним каменем побудови соціалізму в СРСР, належала не Марксу, а Сен-Сімону та позитивістській історико-матеріалістичній філософії. Ця філософія, що визнавала творцем суспільної дійсності історію, не бачила в окремому індивідуумі сили, здатної впливати на історичний процес.
Загальна критична оцінка марксистського вчення зумовлена не його економічним змістом, а тими ідеологічними підходами, що певною мірою визначили й напрямки дослідження, і суть багатьох його узагальнень. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали б як науковий напрямок, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії.
Розвинувши рікардіанську теорію вартості, Маркс спромігся дати відповідь на питання про джерело доходів у суспільстві, тобто логічно вирішити з позиції трудової теорії вартості проблему, яка не знайшла розв’язання в класиків. Абстрактні узагальнення, зроблені ним, якщо не в усьому відповідали дійсності, то принаймні не суперечили їй, даючи водночас змогу детальніше проаналізувати окремі сторони суспільно-економічних процесів.
Саме виходячи з абстракцій, Маркс показує роль додаткової вартості (що, на його думку, виступає у формі прибутку) як визначального чинника розвитку капіталізму, основи його відтворення, його рушійної сили, стимулу впровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу. Саме з допомогою абстракцій він досліджує механізм відновлення економічної рівноваги ще до того, як проаналізує вплив попиту та пропозиції на процес формування цін. Чи не такі самі висновки згодом стануть основою кейнсіанського вчення?
Теорії формування цін та прибутку за умов вільної конкуренції, земельної ренти, позичкового процента, викладені в третьому томі «Капіталу», є прикладом досконалого поєднання логіки абстракт-
них узагальнень та моделювання економічних процесів і рекомендуються для вивчення в навчальних закладах у контексті неокла-
сичних теорій.
Визнаним вкладом в економічну науку є теорія реалізації Маркса, яку було також сформульовано з позицій трудової теорії вартості. Маркс не наполягає на абсолютизації вартісних показників, він указує лише на те, що вони відображають тенденцію, котра є об’єктивною і, здійснюючись, спричиняє обов’язкові наслідки на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Він пояснює природу циклічності, криз надвиробництва, визначає фази циклу, аналізує наслідки цих явищ. Усе це високо оцінюється сучасною економічною наукою.
Схеми реалізації суспільного продукту, в яких відображено рух усіх частин вартості створеного продукту, є значним внеском у дослідження проблеми пропорційності, тобто рівноваги суспільного виробництва. Висновки, зроблені Марксом, узяли на озброєння не лише ортодоксальні марксисти. Його теза про визначальну роль виробництва засобів виробництва і їхнього розподілу щодо виробництва та розподілу предметів споживання є вихідною для багатьох сучасних (особливо кейнсіанських) теорій.
На основі теоретичних абстракцій Маркс створив широку загальну картину капіталістичного відтворення та його чинників. У межах теорії розширеного відтворення капіталу він зробив ряд висновків стосовно нагромадження, його визначальної ролі та факторів, висновків, що є актуальними і сьогодні, коли йдеться про проблеми економічного зростання і його джерел, про роль ефективного попиту та інвестицій.
Методологічні підходи до визначення пропорцій суспільного вироб­ництва, сформульовані Марксом у його схемах відтворення, було використано для побудови балансів народного господарства у вигляді таблиць типу «витрати-випуск», запропонованих В. Леонтьєвим.
Висновки з теорії будови капіталу, що розглядала зростання
органічної будови капіталу як наслідок науково-технічного прогресу й розвитку продуктивних сил, повторюються в сучасних неокласичних та кейнсіанських теоріях економічного зростання. Недооцінка категорії органічної будови капіталу тривалий час була причиною невірогідності висновків, сформульованих на базі виробничої функції.
Особливо цікавими є зроблені Марксом у процесі аналізу проблем ціноутворення й конкурентної боротьби узагальнення щодо механізму дії економічних стимулів для впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Узагалі, марксистська економічна теорія містить цілу низку науково обгрунтованих висновків, що характеризують закономірності функціонування капіталістичного ринкового господарства, зокрема ідеї про ринкову ціну рівноваги, формування середньої норми прибутку, визначення ролі конкуренції, внеску капіталізму в розвиток продуктивних сил та ін.
Загальна оцінка марксистського вчення має враховувати і його помітний внесок у розвиток системного аналізу. Звичайно, не можна вважати цілком вичерпним погляд Маркса на визначення проблем капіталістичного виробництва лише крізь призму соціальних, класових відносин, однак вплив цих відносин на стабільність економіки та суспільства є безперечним, що, зрештою, визнає сучасна економічна наука.
Нині марксистське економічне вчення знов опинилося в центрі уваги західних дослідників, які намагаються переглянути доктрину Маркса та формалізувати її з допомогою економіко-математичного моделювання. Однак не завжди ці спроби є вдалими, оскільки більшість вирішуваних Марксом проблем за своєю природою не піддаються кількісному аналізу.
Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувались від трудової теорії вартості, критикуючи теорію граничної
корисності, теорію факторів виробництва. Та в сучасному макроекономічному аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити з допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси
нагромадження, розподілу суспільного продукту, економічного зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес відновлення економічної рівноваги.
У Маркса визначення вартості легко пов’язується з визначен-
ням ціни та доходів, оскільки грунтується на визнанні лише одного фактора виробництва, а сучасна економічна думка базується на багатофакторному аналізі. Серед цих факторів — праця, капітал, земля, підприємницькі здібності. Тому в центрі дослідження опиняється вже не вартість, а ціна та її зміни під впливом змін у розвитку факторів.
За капіталізму рух товарів відбувається не за вартістю, а за цінами, які постійно відхиляються від вартості. Сам Маркс визнав це у третьому томі «Капіталу», сформулювавши вчення про ціну виробництва, у якому стверджував, що ціни формуються під впливом інших, ніж вартість, факторів, а вартість є лише однією з характеристик природи цін. Цю закономірність ураховує сучасна економічна наука, яка позитивно сприймає висновки марксистської теорії цін, але досліджує фактори їх формування з позиції теорій граничної корисності та факторів виробництва.
Звичайно, марксистське економічне вчення містить і багато хибних висновків. Але, зрештою, це притаманно будь-якій теорії. Однак ідеї марксизму було певною мірою апробовано на практиці, тому сьогодні їх можна оцінити досить вичерпно.
Економічна теорія Маркса була спрямована на обгрунтуван-
ня висновку про скороминучість капіталізму, його обов’язкову за-
гибель, зумовлену негативними закономірностями розвитку цього суспільного ладу. Проблеми капіталістичної економіки (кризи, анархія, інфляція, безробіття), на думку марксистів, не можуть бу-
ти вирішені в межах капіталізму, оскільки є наслідком ринкової форми організації господарства, породжуються приватною формою власності.
Треба наголосити, що цей висновок сучасна економічна теорія Заходу зовсім не відкидає. Навпаки, визнаючи справедливість твердження про недоліки ринкової економіки, сучасна економічна наука шукає способи розв’язання її проблем. Саме так виникли теорії соціально-ринкового господарства, неокласична, монетаристська та кейнсіанська доктрини.
Інша річ, що марксизм запропонував власні методи розв’язання проблем капіталістичного суспільства, котрі передбачали, як наполягали революціонери-марксисти, тільки революційне перетворення, тільки соціальну революцію. Проте неупереджений аналіз наукової спадщини Маркса свідчить, що це не зовсім так.
Політична сторона вчення Маркса й Енгельса є суперечливою, її не обгрунтовано з такою логікою, як економічну доктрину. Це, по суті, окремі міркування з приводу соціалізму та шляхів його становлення, що не доводяться і не аналізуються. Їхні послідовники, які називали себе марксистами, охочіше акцентували увагу на ідеях Маркса-політика, ніж Маркса-вченого, тому «підганяли» економічне вчення під потреби ідеології.
Офіційною комуністичною доктриною було взято на озброєння з учення Маркса все те, що, хоча б частково, чи за формою, збігалося із декларованою метою, підтверджувало та виправдовувало б теорію побудови шляхом насилля нового, справедливого суспільства.
Тому поза увагою послідовників марксизму залишилось те, що Маркс у своїх працях розглядає два шляхи переходу до соціалізму як більш справедливого суспільного ладу — революційний та еволюційний.
Хоч у багатьох своїх працях він передбачає революційне знищення капіталізму, у першому варіанті «Капіталу» («Економічних рукописах 1857—1861 рр.») Маркс аналізує перехід до нового су-
спільного ладу еволюційним шляхом — через розвиток науки і
техніки, що мають досягти рівня, коли вартість, як породження
живої праці, відімре і всі суспільні відносини вимушено наберуть іншої форми.
Він писав: «Обмін живої праці на уречевлену працю, тобто
організація суспільної праці у формі протилежній капіталу та найманій праці, являє собою останній ступінь розвитку вартісних відносин і заснованого на вартості виробництва. Передумовою цього останнього ступеня є і продовжує залишатись маса безпосереднього робочого часу, кількість витраченої праці, як вирішального фактора виробництва багатства. Але з розвитком великої промисловості створення дійсного багатства стає менш залежним від робочого часу і кількості витраченої праці, ніж від могутності тих агентів, що приводяться в рух протягом робочого часу і які самі, у свою чергу (їх потужна ефективність), не перебувають ні
в якій відповідності з безпосередньо робочим часом, а скоріше
залежать від загального рівня науки та прогресу техніки або від застосування цієї науки до виробництва» . Чи варто було критикувати теорії конвергенції систем як реакційні, як такі, що захищають класові інтереси буржуазії, коли вони виходять саме з такого висновку?
Офіційна комуністична доктрина, цитуючи «Маніфест Комуністичної партії», звертала увагу на те, що завдання комуністів полягає у скасуванні приватної власності, але цілком ігнорувала уточнення, що йдеться про буржуазну приватну власність, тобто таку, що визначає форми виробництва і розподілу, за яких наявні антагонізм класів і експлуатація праці.
Теза про державну форму власності, що часто трапляється в Маркса, також є неоднозначною, адже він писав, що бюрократія «має в своєму володінні державу, ...це і є її приватна власність» . Розглядаючи державу як механізм диктату одного з класів суспільства, Маркс звичайно мав на увазі, що її існування є тимчасовим, отже, державна форма власності також є скороминущою.
Як бачимо, висновки Маркса щодо проблеми трансформування суспільства були неоднозначними, залишали великий простір для вибору форм соціальних перетворень та значну можливість для різноманітного їх трактування. Однозначним і категоричним був лише висновок про об’єктивну необхідність цих перетворень. Ортодоксальні послідовники марксизму тільки це і взяли на озброєння і зробили все, аби втілити в життя. Проте ідеї Маркса-політика виявилися значно менш життєздатними, ніж ідеї Маркса-економіста. Внесок марксистської економічної теорії в науку визнано економістами всіх поколінь і всіх наукових напрямків. Багатьма аспектами теоретико-економічної концепції, запропонованої Марксом, науковці користуються й досі, бо ця концепція є логічною, побудованою з допомогою методу, який базувався на принципах діалектичності та історичності, поєднання теорії та практики, зіставлення та порівняння, використання статистики та моделювання. У багатьох випадках Маркс був провісником сучасних економічних теорій. Тому марксистську економічну теорію можна вважати плідним напрямком розвитку економічної думки.


Ленін В. І. Повне зібр. творів. — Т. 31. — С. 426.

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 46. — Ч. II. — С. 194.

Там само. — Т. 1. — С. 57.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.