лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

З позиції теорії вартості Маркс зміг пояснити, чому, коли товари продаються за їхньою вартістю, за різної органічної будови і різної швидкості оборотів у різних галузях виробництва капіталісти на однаковий капітал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми прибутку.
У третьому томі «Капіталу» показано механізми вирівнювання норми прибутку під впливом основного чинника — конкуренції. Маркс на теоретичному прикладі показав, що в результаті міжгалузевої конкуренції відбувається переливання капіталів до тієї галузі, яка гарантує більший прибуток. Відтак забезпечуються такі пропорції у розподілі капіталів між галузями, що, незалежно від їхньої
органічної будови і швидкості оборотів, однакові капітали забезпечують однаковий прибуток за рахунок перерозподілу створеної в масштабах суспільства маси додаткової вартості.
Але все це передбачає встановлення певного рівня цін для кожного виду товарів, цін, котрі не збігаються з вартістю. До того ж встановлюється середній рівень цін на товари, котрий Маркс називає ціною виробництва і котрий гарантує однаковий прибуток на однаковий капітал. Тобто за міжгалузевої конкуренції вартість набирає перетвореної форми ціни виробництва.
Міжгалузева конкуренція не дає жодних переваг капіталам з високою чи низькою органічною будовою. Головним рушієм процесів запровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво з метою підвищення продуктивності праці є внутрішньогалузева конкуренція. Тут за формування ціни товару більшого значення надається його вартості, отже, більшого значення набувають індивідуальні витрати праці.
Більш продуктивна праця впливає на вартість у бік її зменшення, отже індивідуальна ціна товару буде меншою, що означає перевагу виробника на ринку: за продажу товару за середньою ринковою ціною більший прибуток матиме капіталіст з вищою продуктивністю праці. Але вища продуктивність праці досягається, головне, за рахунок додаткових витрат на постійний капітал. Слід зазначити, що на ринку капіталісти також вступають у конкурентну боротьбу за збут товарів, а за сталого попиту виграватиме той, ціна виробництва якого нижча.
Учення про ціну виробництва Маркс також використав для
обгрунтування теорії класової боротьби: він стверджував, що
експлуатація робітничого класу здійснюється не кожним окремо взятим капіталістом, а всіма ними разом, оскільки вони спільно перерозподіляють додаткову вартість і заінтересовані у зростан-
ні її маси.
Як відособлені форми промислового капіталу розглядає Маркс у третьому томі торговий та позичковий капітал, що мають свою специфіку. Він підкреслює різницю між товарним та торговим капіталом і показує механізм переходу одного в інший, що зумовлено розвитком виробництва та спеціалізації.
Торговий капіталіст бере на себе функцію реалізації товару, чим сприяє прискоренню обороту промислового капіталу, а отже, і збільшенню його кількості у виробничій сфері та скороченню витрат обігу. Тому промисловий капіталіст, за теорією Маркса, поступається частиною свого прибутку на користь торгового капіталіста, причому ця частина відповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал. Звичайно й тут ідеться лише про перерозподіл додаткової вартості між представниками двох видів капіталу, тобто теорія торгового прибутку не суперечить теорії вартості.
Маркс показує процес утворення середнього прибутку та ціни виробництва з урахуванням функціонування торгового капіталу: ціна продажу фіксується на рівні ціни виробництва, а прибуток є частиною додаткової вартості, оскільки торговий капіталіст купує товар у промислового за ціну, нижчу від вартості.
Особливість торгового капіталу полягає в тім, що на відміну від промислового швидкість його обороту не впливає на норму прибутку. Затрачений капітал має приносити (і приносить) тільки середній прибуток.
У зв’язку з проблемами торгівлі Маркс досліджує перехідну до позичкового капіталу форму торгівлі грошима: грошово-торговий капітал.
Особливу увагу приділено аналізу найбільш «фетишизованої» форми капіталу, що відособилась від промислового капіталу, — позичкової. Історично ця форма бере початок від лихварського капіталу, який не був безпосередньо зв’язаний з виробництвом. З виникненням промислового виробництва ця форма поступається місцем позичковому капіталу, що виконує функцію обслуговування виробництва.
Маркс зазначав у другому томі, що частина грошових засобів, які тимчасово вивільнились із виробництва, перестає давати прибуток капіталісту, а отже, перестає бути капіталом. Тому ці гроші віддаються у позичку іншим капіталістам (промисловим та торговим) для продуктивного використання. Це процес продажу грошей як особливого товару, а ціною його є процент, плата за користування грошима.
Ця плата залежить від попиту і пропозиції і коливається в межах середньої норми прибутку. Природа процента полягає в тім, що промисловий капіталіст поступається частиною свого прибутку (привласненої ним додаткової вартості) на користь позичкового капіталіста. Таким чином, відбувається розподіл прибутку на процент та підприємницький дохід.
Маркс досліджує чотири форми капіталу, що дають проценти: позичковий, банківський, фіктивний та лихварський.
Банківський капітал він аналізує у зв’язку з розглядом кредитної форми позичкового капіталу, що має свої особливості й виступає у вигляді комерційного та банківського кредиту. Банки — це капіталістичні підприємства, що торгують грошовими засобами у вигляді позичок чи кредиту і через це стають учасниками процесу суспільного відтворення. Вони сприяють прискоренню виробництва, концентрації та централізації капіталу, а відтак можуть стати дійовим важелем впливу на економіку.
Логічним наслідком розвитку кредиту Маркс вважає виникнення акціонерного капіталу, що об’єднує кілька капіталів. Свідченням участі в акціонерному підприємстві є цінний папір — акція, що дає право на частку доходу, пропорційну вкладеному капіталу. У відповідний момент цей цінний папір, так само як векселі, облігації, починає власний незалежний від утіленого в ньому капіталу, рух на ринку цінних паперів, фондовій біржі. Так виникає фіктивний капітал, що не бере участі у виробництві, але відіграє активну роль у розподілі доходів.
Маркс аналізує кредит і грошовий обіг як реальну систему, що об’єднує капітали в одне ціле, робить їх взаємозалежними та залежними від цієї системи. Одним із проявів цього є інфляційні процеси, що, на думку Маркса, також призводять до загострення соціальних суперечностей.
Дослідження перетворених форм додаткової вартості завершується аналізом земельної ренти. Маркс показав, що розвиток капіталізму в землеробстві спричиняє відокремлення землі як головного засобу виробництва від її власника.
Економічно власність на землю реалізується через рентні відносини. Маркс визначає два види ренти, що відображають два види відносин: власника та користувача — абсолютну та диференційну ренту.
До Маркса ніхто не дав із позицій трудової теорії вартості
пояснення суті абсолютної ренти та її джерел. Маркс це зробив, користуючись запропонованою ним категорією ціни виробницт-
ва, через з’ясування особливостей ціноутворення в сільському
господарстві.
Маркс звільнив теорію диференційної ренти Рікардо від примари «закону спадної родючості грунту». Він показав, що за умов конкуренції виробників у сільському господарстві ціна на сільськогосподарські продукти встановлюється як середня ціна виробництва на гірших землях, що забезпечує обробіток усіх видів земельних угідь, забезпечує прибуток усім користувачам і, окрім того, диференційну ренту (двох видів) власнику землі та капіталістові-орендарю.
На думку Маркса, приватна власність на землю як форма монополізму стримує вільну конкуренцію, створює перепони для включення сільського господарства (як галузі виробництва) у міжгалузеву конкурентну боротьбу, оскільки є елементом некапіталістичних відносин у межах капіталізму — замкненою системою зі своїми принципами ціноутворення й особливою формою перерозподілу додаткової вартості між класами (землевласники — орендарі — наймані робітники), що її репрезентують.
Крім того, теорія земельної ренти включає аналіз проблеми формування цін на землю, грунтовне дослідження впливу внутрішніх (ренти) та зовнішніх (ставка позичкового процента, попит і пропозиція, податки тощо) факторів.
Ця частина дослідження містить також економічний, історичний, ретроспективний та перспективний аналіз становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві.
Завершується дослідження проблем, винесених у третій том «Капіталу» розділом «Доходи та їх джерела», де Маркс протиставляє свою трудову теорію вартості, відповідно до якої саме праця є основним джерелом усіх доходів капіталістичного суспільства, теорії трьох факторів виробництва. Він підкреслює, що обгрунтування джерел доходів з допомогою триєдиної формули: земля — рента, капітал — прибуток, праця — заробітна плата є помилковим, оскільки не враховує того, що право привласнення визначається способом виробництва, за якого приватна форма власності зумовлює існування експлуатації найманої праці і визначає пропорції розподілу її результату (додаткової вартості) відповідно до розмірів цієї власності. Маркс указує на історичну обумовленість існуючих форм розподілу та на їхню залежність від виробництва.
Четвертий том «Капіталу» — «Теорії додаткової вартості» —вийшов у світ в 1905—1910 рр. за редакцією К. Каутського, якому Енгельс заповів видання цієї праці. Цей том відповідає тій частині «Економічних рукописів 1861—1863 рр.», що в ній Маркс викладає майже двохсотрічну історію пошуків джерел додаткової вартості буржуазною політичною економією. На відміну від «Критики політичної економії» (інша назва «Капіталу») ця частина є оглядом розвитку теорії і коментарем до спроб проаналізувати механізми руху капіталістичного виробництва з позицій обігу та теорії вартості.
У цій праці розглянуто економічні погляди Джеймса Стюарта з його систематизацією вчень меркантилістів і зачатками фізіократичної теорії; Вільяма Петті, що започаткував класичну школу; Франсуа Кене з його «Економічною таблицею»; Адама Сміта з аналізом переваг та недоліків його трудової теорії вартості.
Особливо докладно Маркс аналізує теорію Давида Рікардо, стверджучи, що послідовники Рікардо вульгаризували його погляди, прискорюючи тим самим розпад класичної школи політичної економії.
Він критикує погляди Карла Родбертуса та Томаса Мальтуса, Джеймса Мілля та Джона Мак-Кулоха, котрі, хоч і вважали себе послідовниками Рікардо, переглядали трудову теорію вартості.
Маркс помічає зародження економічних теорій пролетарського спрямування, однак критикує їх авторів за спрощені підходи до пояснення суті класової боротьби, за нерозуміння значущості теорії Рікардо.
Четвертий том «Капіталу» був, по суті, першим дослідженням з історії економічної думки. Водночас у ньому розглядалася й низка важливих теоретико-економічних проблем: питання відтворення, криз, продуктивності праці, продуктивної та непродуктивної праці, абсолютної та диференційної ренти, прибутку, ціни виробництва. Саме цей том дає уявлення про велетенський обсяг опрацьованого Марксом матеріалу.
Отже, фундаментальна праця, що була задумана тільки як економічне обгрунтування революційної теорії, стала дуже глибоким економічним дослідженням. Маркс спромігся розв’язати ті проблеми, на які вказувала ще класична політекономія, але вирішити їх з позицій теорії трудової вартості не змогла. В «Капіталі» він відобразив діалектику розвитку капіталістичного суспільства, проаналізував усебічно все суттєве в економічних явищах та форми їхнього прояву, указав на генетичну спадковість цих форм. Маркс шукав і зміг дати визначення причин порушення економічної рівноваги та суперечностей у розвитку капіталізму, спираючись на теоретико-економічні аргументи, і тим самим продемонстрував можливості економічної теорії.
3. Праці К. Маркса та Ф. Енгельса
70—90-х рр.
Після видання першого тому «Капіталу» виникла потреба в дальшому розвитку економічної теорії, її адаптації до потреб ча-
су. Полемізуючи з економістами, соціологами, революціонерами, Маркс і Енгельс коментують свої теоретичні узагальнення, поглиблюють трактування деяких проблем.
Продовжуючи роботу над «Капіталом», 1871 р. Маркс публікує працю «Громадянська війна у Франції», де підсумовує досвід Паризької комуни. Він дає оцінку не лише революційним, а й економічним її досягненням та помилкам, визначає історичну перспективу революційних перетворень. Пізніше, у праці «Націоналізація зем-
лі» (1872) він визначить своє бачення основ суспільних відносин соціалізму.
У «Критиці Готської програми» (1875) Карл Маркс сформулював своє бачення закономірностей розвитку майбутнього комуністичного суспільства.
Учення про суть капіталістичного виробництва, побудованого на експлуатації найманої праці, було спрямоване на те, щоб показати його історичну безперспективність. За визначенням Маркса, капіталізм сам готує свою загибель і на зміну йому прийде інший лад, побудований на суспільній власності. Але Маркс та Енгельс, хоч і були впевнені в неминучості революційної зміни існуючого ладу, не залишили всебічно обгрунтованої теорії соціалізму.
Критикуючи Прудона, Маркс дійшов висновку, що будь-якому способу виробництва відповідає своя форма власності, а точніше, саме вона визначає суспільний лад. Соціалізм, на його думку,
абсолютно не сумісний з приватною власністю. У першому то-
мі «Капіталу» Маркс показує, як у межах капіталістичного ви-
робництва визрівають паростки суспільної власності — відбувається процес усуспільнення праці внаслідок її дальшого поділу, концентрації і спеціалізації. З іншого боку, визріває потреба в су­спільній власності, що змогла б сприяти усуненню капіталістичних суперечностей, головною з яких є суперечність між суспільним характером праці та капіталістичною формою привласнення її результатів.
Суспільна власність на засоби виробництва та планування — дві основні риси, що визначатимуть, на думку Маркса, суть майбутнього суспільства. У «Націоналізації землі» (1872) він пише, що власність у соціалістичному суспільстві мусить мати не групову, а загальнонародну форму, чому сприятиме національна централізація засобів виробництва. Лише тоді вона зможе стати національною основою суспільства, якщо буде складатися «з об’єднання вільних і рівних виробників, які займаються суспільною працею за загальним і раціональним планом» .
У «Критиці Готської програми» Маркс детальніше спиняється на характеристиці особливостей цього суспільства, виходячи з тези про визначальну роль виробництва щодо розподілу. Цей принцип аналізу відносин розподілу він протиставляє ласальянській тезі про неурізаний дохід членів майбутнього комуністичного суспільства, згідно з якою справедливий розподіл означає, що весь створений продукт має надходити однаковими частками в розпорядження всіх членів суспільства на підставі рівності їхніх прав.
Критикуючи цю тезу, Маркс визначає принципи розподілу су­спільного продукту. Основним його посиланням є те, що майбутнє комуністичне суспільство у своєму розвиткові знатиме дві фази, перша з яких — соціалізм, відрізнятиметься від другої, власне комуністичної, рівнем розвитку продуктивних сил, ставленням до праці, а отже, і принципами розподілу. Відтак суспільний продукт по-різному розподілятиметься на кожній з двох фаз.
Маркс розробляє модель розширеного відтворення за соціалізму. Він зазначає, що на першому етапі цей розподіл передбачатиме формування фонду заміщення спожитих засобів виробництва, фонду розширення виробництва (фонд нагромадження) і резервного, або страхового, фонду. Їх формування є економічною необхідністю. Із загального доходу вираховуватимуться також загальні витрати
на управління, що не є безпосередньо виробничими. Утримання непрацездатних і інші форми спільного споживання (школи, лікарні тощо) будуть забезпечуватись за рахунок коштів суспільних фон-
дів споживання. Фонди індивідуального споживання формуватимуться після всіх цих відрахувань. Частина, що призначена для індивідуального споживання, на першій фазі розподілятиметься за працею, щоб відігравати роль стимулу, а на другій стадії — за потребою. Зрештою, весь продукт за комунізму буде належати тим, хто його створив, оскільки використовуватиметься в інтересах усього суспільства.
Маркс розкритикував «залізний закон заробітної плати», ніби розмір заробітної плати регулюється законом народонаселення і завжди тяжіє до мінімуму засобів існування. Він спростовує цю тезу ласальянців, спираючись на докази, викладені в першому томі
«Капіталу».
У цій праці також розглядалася проблема ролі держави на кожній з фаз розвитку комуністичного суспільства. Маркс підкреслив класову суть будь-якої держави і вказав, що держава перехідного до комунізму періоду є виразником інтересів пролетаріату, знаряддям його диктатури.
Важливим науковим досягненням цього періоду стала також книжка Фрідріха Енгельса «Анти-Дюрінг», де проблемам політичної економії присвячено два розділи. Енгельс указує на переваги методу, використаного Марксом у «Капіталі», тобто поєднання діалектичного матеріалізму та історичного методу дослідження.
У розділі «Політична економія» Енгельс визначає сам предмет науки: «Політична економія, у самому широкому розумінні, є наукою про закони, що керують виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ у людському суспільстві» . Енгельс підкреслює, що закони ці мають історичний характер, вони характеризують окремі епохи. Вони не є проявом суб’єктивної волі держави, як це стверджував Дюрінг.
Критикуючи вчення Дюрінга про насильство та його роль в історичному розвитку, Енгельс підкреслює, що поділ суспільства на класи є історичним процесом, який зв’язаний із розвитком відносин власності, еволюцією способу виробництва матеріальних благ, зростанням продуктивності праці, її суспільним поділом. Насильство лише захищає експлуатацію, а не створює її. Однак Енгельс виправдовує насильство, що, на його погляд, може відіграти важливу роль у створенні нового суспільства.
На особливу увагу заслуговують ті фрагменти книжки, де Енгельс дає визначення основних політекономічних категорій: вартості, додаткової вартості, капіталу, земельної ренти та інших. Енгельс доповнює положення Маркса, викладені в «Капіталі», зокрема трактування основної суперечності капіталізму: він визначає конкретні форми її прояву, що з них анархія виробництва та кризи є, на погляд Енгельса, явищами суто економічного походження.
Розглядаючи економічну кризу, як одну з форм прояву основної суперечності капіталізму, Енгельс дає розгорнуту характеристику всіх фаз капіталістичного циклу, показує, що усуспільнення процесу праці з появою акціонерного капіталу сприяє вирішенню проблеми анархічності та кризовості капіталістичного виробництва. Але Енгельс не визнає досить поширеної тоді тези про соціалістичний характер акціонерної та державної форм власності, уважаючи за необхідну передовсім політичну умову її соціалізації — диктатуру пролетаріату.
Один з підрозділів цієї книжки написав Карл Маркс. Він містив критичний огляд економічних теорій, починаючи з Платона та Арістотеля до класичної політичної економії, становлення якої Маркс зв’язує з ім’ям Петті та з школою фізіократів.
Останній, третій розділ «Анти-Дюрінга» є викладом марксистського розуміння сутності соціалістичного ладу, основних принципів його організації. Енгельс вказує на можливості планового розвитку суспільного виробництва на основі пізнання об’єктивного характеру дії економічних законів та використання цих знань. Вирішальною умовою для цього є суспільна власність на засоби виробництва.
Енгельс уважає, що планомірна, свідома організація суспіль-
них економічних процесів сприятиме безкризовому розвитку, що забезпечуватиметься також і зникненням товарного виробництва, влади товару над виробником. Соціалізм характеризується, на дум-
ку Енгельса, і відсутністю поділу суспільства на класи та відмиранням держави. У цій книжці він дає критичний огляд утопічних ідей соціалізму, історії їх розвитку, що згодом знайшло відображення
в наступній книжці Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до
науки» (1880).
Без огляду на те, що ідеєю побудови майбутнього суспільства проникнуті всі праці Маркса та Енгельса, закінченого теоретичного вчення про соціалізм ними створено не було. Положення про основи соціалістичного устрою суспільства: суспільна власність на засоби виробництва (кооперативна її форма у тім числі), безпосередньо суспільний характер праці та розподілу, відмирання товарного виробництва та планомірна організація суспільного відтворення, що уможливлює забезпечення його стабільності, сформульовані в їхніх працях, згодом були догматизовані їхніми послідовниками.
Як відомо, після смерті Маркса роботу з видання його теоретичної спадщини у вигляді цільної економічної доктрини завершував Енгельс. Він також часто виступав у пресі, відповідаючи на критику, захищаючи та роз’яснюючи основні ідеї «Капіталу». Особливе місце щодо цього належить його «Додаткам до III тому «Капіталу», де Енгельс намагається довести, що не існує суперечності між теоріями вартості та ціни, між першим та третім томами. Пояснення суті капіталістичного виробництва через додаткову вартість не суперечить розгляду цього процесу з погляду основ ціноутворення. Він стверджує, що третій том є не наслідком еволюції поглядів Маркса під впливом змін, що відбувались в економічному житті суспільства, а лише дослідженням форм прояву суттєвих економічних відносин.
Захист трудової теорії вартості ускладнювався тією обставиною, що розвиток продуктивних сил суспільства, рівень виробництва та зростання продуктивності праці вже тоді сприяли усуненню цілої низки проблем, притаманних першій стадії капіталізму, але породжували нові, зв’язані з концентрацією та централізацією капіталів. Цей час ознаменовано започаткуванням нового напрямку в економічній теорії, що базується на класичних підходах, але заперечує пояснення ціноутворення з вартісних позицій — теорії граничної корисності. Енгельс, спираючись на метод, використаний Марксом, захищав категорію вартості як історично зумовлену товарною формою виробництва і властиву йому аж до повного його відмирання. Водночас Енгельс у своїх пізніших дослідженнях намагався урахувати ті зміни, що відбувались у суспільстві.
У праці «До критики проекту соціал-демократичної програми 1891 року» він указує на швидке зростання картелів та трестів, дає характеристику їхньої економічної та організаційної природи, мети та причин утворення, як засобу протистояння анархії, конкуренції, кризам надвиробництва. Функціями цих економічних новостворень є регулювання виробництва через визначення обсягів та розподіл між підприємствами, а також регулювання цін та прибутку.
Енгельс зазначає, що з виникненням нового економічного явища, зумовленого розвитком продуктивних сил суспільства, від-
буваються зміни у виробництві та обігу, знову на перший план
виступає проблема протекціонізму в міжнародній торговельній політиці, а отже проблема втручання держави у сферу економічної діяльності.
Усі ці явища, по суті, були загрозою класичній доктрині, однак Енгельс, що досить чітко визначив їхню природу, не простежив долю основних категорій за нових умов — у процесі монополізації
капіталу. На його думку, монополістичні об’єднання вступають у конкурентну боротьбу за тими самими законами, що й немонополізовані підприємства, хіба що сама боротьба набуває запеклішого характеру, та в межах монополістичного об’єднання виникає нова форма функціонування виробництва — планування.
Це, по суті, означає, що Енгельс уже передбачав «генетичну» можливість переходу монополістичного управління виробництвом у державно-монополістичну форму. Однак теорія революційного перетворення суспільства (навіть з огляду на помічені Енгельсом принципово нові явища) не зазнала жодних змін.
4. Розвиток В. І. Леніним
марксистського економічного вчення
Ортодоксальне сприйняття теорії марксизму зв’язується з ім’ям В. І. Леніна, що вів запеклу боротьбу з будь-якими спробами критичного переосмислення чи доповнення марксистської економічної та революційної доктрини. Догматизувавши та перетворивши економічне вчення Маркса і Енгельса на партійну науку, він вульгаризував його, сприяв його протиставленню всім іншим напрямкам розвитку економічної думки.
З часом ставало все очевиднішим, що практичне використання марксистської теорії для обгрунтування революційної боротьби вичерпало свої можливості, оскільки час вносив суттєві зміни
в суспільно-економічну ситуацію. Новий етап розвитку капіталістичного суспільства демонстрував його гнучкість і широкі можливості адекватної реакції на потреби демократизації економічного устрою.
У Росії 90-х рр., країні, де капіталістичні відносини тільки зароджувались і ще не проникли в усі сфери суспільного життя, сприйняття марксистського вчення, особливо політичного його аспекту, було досить високим. Однак це не означало, що не розвивались інші напрямки економічної думки, які точніше відображали проблеми капіталістичного суспільства. Тому пристосування марксизму до потреб революційної боротьби, його використання як теоретичного обгрунтування необхідності соціальної революції здійснювалося за умов безкомпромісної теоретичної боротьби.
Наприкінці XIX ст. в поле зору економічної теорії потрапляє проблема забезпечення суспільно-економічної рівноваги. Головним стає питання про засоби забезпечення економічної стабільності, місце держави (допустимі межі її втручання) та ринкових відносин в цьому процесі.
Проте послідовники марксизму зосередились на проблемі по-
шуку доказів неможливості регулювання будь-яких суспільних
процесів за капіталізму, а відтак обов’язкової його загибелі. Як особливість марксистської економічної думки в Росії можна назвати також і те, що вона формувалась на фоні економічного романтизму та ліберального народництва, які заперечували об’єктивність існування капіталізму та доводили переваги змішаного, переважно дрібнотоварного господарства. Усе це зумовило догматизацію марксизму як науки.
Розвиток Леніним теорії марксизму полягав не стільки в позитивній творчості, скільки в доведенні винятковості марксистського економічного вчення, його справедливості щодо всіх етапів розвитку капіталістичного суспільства та щодо всіх країн.
Ленін повністю поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип. В одній із перших своїх статей він пише про зародження капіталістичних відносин в сільському господарстві та розшарування селянства на класи внаслідок розвитку товарного виробництва. Він указує на невідворотність наступу капіталізму і його проникнення в усі сфери економічного життя. Ця робота була відповіддю російським народникам, що обстоювали тезу про «необов’язковість» капіталізму для Росії та відсутність внутрішнього ринку як важливої умови його існування і розширеного відтворення.
Виходячи з тези про особливості розвитку капіталізму в Росії, аграрній країні, в якій процес переходу від феодального устрою
ще не завершився, Ленін намагається визначити перспективи роз-
витку внутрішнього капіталістичного ринку. Він аналізує етапи переростання натурального господарства в товарне і товарного в капіталістичне. На прикладі сільського господарства досліджує процес відокремлення безпосереднього виробника товару від засобів ви-
робництва, що знаменує собою утвердження капіталістичних відносин. Його характеристики товарного виробництва є достатньо вичерпними.
Висновок про те, що внутрішній ринок для капіталізму створюється самим капіталізмом в процесі його розвитку, Ленін обгрунтовує у працях «З приводу так званого питання про ринки» (1893), «До характеристики економічного романтизму» (1897), «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Зауваження щодо питання про теорії ринків» (1898) та «Ще до питання про теорію реалізації» (1899).
Розкривши взаємозв’язок внутрішнього ринку і генези капіталізму, Ленін аналізує процес становлення капіталістичних відносин у сільському господарстві Росії, характеризуючи механізм цього становлення.
У згаданих працях Ленін доповнив теорію відтворення Маркса міркуваннями про суть та особливості капіталістичного відтворення і криз за нових історичних умов.
Він суворо дотримувався методологічних принципів, узагальнень та висновків Маркса, доводячи прогресивність капіталізму щодо попередніх форм організації суспільного виробництва, але вказуючи на його експлуататорську суть і об’єктивну природу всіх його антагонізмів.
У межах дослідження суті капіталістичного відтворення Ленін звертається до категорії вартості суспільного продукту, до питан-
ня про роль його натуральної форми, категорії національного
доходу, до характеристики відносин виробництва і споживання
за капіталізму, умов і наслідків розширеного капіталістичного відтворення. Схему реалізації продукту він моделює з урахуванням впливу динамічних факторів на цей процес у часі. Він досліджує, як зростання органічної будови капіталу, що відображає процес розвитку продуктивних сил, впливає на пропорції суспільного відтворення.
Ленін сформулював закон про визначальну роль виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання та вплив першого підрозділу на формування загальної структури суспільного виробництва.
Особливу увагу він звертає на аналіз суперечностей капіталістичного виробництва, зауважуючи слідом за Марксом, що вони не зводяться лише до проблем пропорційності, тобто співвідношення виробництва та споживання.
Ленін також досліджує процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, що зв’язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Він уважав, що зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, внутрішніх диспропорцій, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.


Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 18. — С. 55.

Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20. — С. 136.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.