лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ VII

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК
МАРКСИСТСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

 

Марксизм виник у 40-х рр. ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.
Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.
Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості.
Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.
1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у суспільстві народжується нова могутня сила.
Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса й Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що болісно позначалося на основній масі населення. Повстанням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому русі: виступи робітників почали набирати комуністичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питання про теоретичне обгрунтування революційної боротьби.
У Франції 1831 та 1834 рр. суперечності розвитку капіталізму від­билися в повстаннях ліонських ткачів. Революція 1848 р., коли паризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, та післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робітничого класу за свої права.
Капіталізм усім своїм розвитком готував собі ворогів, не виправдовуючи ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних
обгрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної економічної теорії відбувається формування нового напряму — марксизму, що спочатку обмежувався обгрунтуванням революційно-демократичної теорії перебудови суспільства.
Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки і не залишила поза увагою ні політику, ні економіку, ні закономірності соціального та духовного розвитку суспільства.
Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.
Усе це позначилось на методології дослідження. Маркс і Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв’язується з історичним методом і уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної з них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну (в Німеччині цей напрямок набрав націоналістичного забарвлення).
Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні історичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль «частки» великого суспільного організму, інтереси якої не є визначальними і повністю залежать від реалізації основного, державного інтересу.
Поряд з цим вони скористались підходом, характерним для класичної школи, що відзначався глибиною проникнення в суть явища, виокремлюванням найголовнішого, визначального в суспільному економічному розвитку. Цей метод отримав назву наукової абстракції. Класичну школу не раз піддавали нищівній критиці саме за цей метод, який, на думку багатьох, заважав економічній теорії стати практично застосовною. Відповідно до класичної теорії основою поступального розвитку суспільства є задоволення індивідуальних інтересів, і сила їхнього протистояння визначає напрямки розвитку суспільної економіки.
Марксистська політична економія у тому вигляді, як її було започатковано Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом, увібрала в себе всі методи дослідження, доповнивши їх новим підходом — визначенням економічних процесів як фази соціально-економічного розвитку, економічні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилежних, конфліктуючих інтересів. Суспільство розглядається з погляду боротьби класів.
Класики, особливо Давид Рікардо, дотримувалися думки, що власники праці й капіталу — землевласник, капіталіст та найманий робітник — змагаються один з одним за більшу частку кінцевого продукту. Відповідно теорія розподілу кінцевого продукту часто була центральною в їхньому економічному вченні.
Саме цей підхід було покладено Марксом і Енгельсом в основу економічної теорії. Боротьба між двома класами — власниками і найманими робітниками, позбавленими власності, розглядалася ними як одна із засадних характеристик суспільного розвитку. Отже, вони розглядали людину не як вільну економічну індивідуальність, а як соціально-класову істоту, основну продуктивну силу суспільства, що є центром суспільних процесів і сама може впливати на них.
1. Зародження марксистської економічної теорії
в 40—50-х рр. XIX ст.
Карл Генріх Маркс (1818—1883) народився в Трірі в сім’ї адвоката. Після закінчення гімназії 1835 р. вступає до Боннського університету, згодом навчається в Берлінському університеті на юридичному факультеті, який закінчує 1841 р., отримавши вчений ступінь доктора філософських наук. У січні 1842 р. Маркса запросили до Кельна очолити «Рейнську газету». Саме тоді він знайомиться з Фрідріхом Енгельсом, який цілком поділяє погляди Маркса на проблеми соціально-економічного розвитку.
Фрідріх Енгельс (1820—1895) народився у Бремені в сім’ї фабриканта. Не закінчивши гімназії, 1838 р. він був змушений працювати в Бременському торговому домі, але постійно займався самоосвітою. З 1839 р. його статті з проблем робітничого класу друкує жур­нал «Телеграф».
З 1841 р. Енгельс відбував військову службу в Берліні і там примкнув до лівогегельянців. Однак уже 1842 р. порвав з ними, уважаючи, що політичного реформаторства недостатньо для перебудови суспільства, необхідна соціальна революція. Він починає активну літературну діяльність у «Рейнській газеті», хоча на той час уже живе в Манчестері й працює в торговому домі свого батька.
1843 р. прусський уряд закриває «Рейнську газету» і висилає Маркса з країни. Він виїздить у Париж, де засновує разом з Арнольдом Руге новий журнал «Німецько-французький щорічник». У світ вийшов лише один номер щорічника (1844 р.). У ньому було викладено погляди Маркса та Енгельса на державу, право, релігію.
Водночас Маркс і Енгельс беруть участь у роботі революційних груп у Парижі. Паризький період відіграв вирішальну роль у житті Маркса та Енгельса, вони стали на шлях професійної революційної діяльності.
Спільною рисою ранніх наукових праць Маркса та Енгельса було намагання поєднати нове філософське бачення світу із соціальною теорією, довести необхідність зміни суспільного ладу. У вступі до «Критики гегелівської філософії права» Маркс пише, що актуальність теорії зумовлюється потребою в ній суспільства і що ця теорія може перетворитись на грізну силу, як тільки вона оволодіє масами. Ця теза стала визначальною для дальшого творчого пошуку. У подальшому Маркс та Енгельс поставили собі за мету обгрунтувати власні революційні погляди за допомогою економіко-теоретичного дослідження закономірностей розвитку суспільства.
Економічні ідеї наявні вже в ранніх працях Маркса та Енгельса. Висновки, які роблять автори, підкорено одній меті — довести, що економічний розвиток капіталістичного суспільства призведе до його краху, а революційні перетворення є необхідними для прискорення цього процесу.
У «Німецько-французькому щорічнику» було опубліковано статтю Енгельса «Нариси до критики політичної економії» (1844), в якій він розглядає буржуазну політичну економію від меркантилізму до Сміта, Рікардо, Мальтуса, Мак-Кулоха, Мілля, як науку, що захищає капіталізм, побудований на приватній власності.
Енгельс писав, що за умов існування приватної власності не
мають сенсу категорії «національне багатство» та «національна економіка», бо в суспільстві все підкорено інтересам власника. Монополія приватної власності є причиною криз та зубожіння, протистояння у виробництві, на ринку та в суспільстві. З усуненням приватної власності буде вирішено проблему суперечностей, починаючи з конкурентної боротьби і до боротьби класів.
У цій праці Енгельс розглянув питання приватної власності, вартості, ціни, конкуренції і монополії як її породження, заробітної плати та ін. Хоч його погляди на ці економічні категорії ще не були підтверджені теоретичними викладками, але вони суттєво різнилися від визначень інших економістів.
Праця Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844 року»
не призначалась до друку, але була важливим етапом становлення його економічних поглядів. У ній Маркс звернувся до проблеми відносин між працею та капіталом, яку визнав за головну в суспільних відносинах. У цьому контексті він розглядає капітал як накопичену чужу працю. Усі форми доходів, що існують у суспільстві, мають експлуататорську природу. Лише заробітна плата є результатом зусиль найманого робітника, але її капіталіст намагається постійно зменшити, користуючись своєю монополією на власність щодо засобів виробництва.
Основу життя суспільства Маркс убачає в матеріальному виробництві, форма якого зумовлюється формою власності. За капіталізму — це власність на засоби виробництва й робочу силу. Розвиток приватної власності в такій формі веде до її загибелі, а отже, до зміни існуючого ладу.
В «Економічно-філософських рукописах» Маркс стверджує, що досі політекономія як наука захищала існуючий лад, відповідала його потребам. Нині її предметом мають стати відносини між працею та капіталом.
Дві праці, написані Марксом та Енгельсом спільно (1844—1846), демонструють єдність їхніх поглядів на економічні закономірності та перспективи розвитку капіталізму. Це «Святе сімейство» та «Німецька ідеологія». Будучи філософськими по суті, вони містять ряд висновків щодо детермінованості суспільного устрою панівною формою власності. Маркс і Енгельс стверджують, що капіталізм сам створює свого руйнівника в особі пролетаріату, місія якого полягає у знищенні приватної власності, і буржуазна «політична економія, що приймає відносини приватної власності за людяні та розумні, безперервно впадає в протиріччя з основною передумовою — приватною власністю» , тобто еволюція форм зв’язується з розвитком продуктивних сил суспільства. Звідси випливає висновок, що суспільний поділ праці веде до прискорення прогресу продуктивних сил і, як наслідок, до формування відповідних виробничих відносин, що завжди мусять відповідати рівню розвитку цих сил. Суперечності між рівнями розвитку є джерелом руху суспільства: коли вони досягають апогею, то можуть бути вирішені тільки революційним перетворенням суспільства.
Суть держави вони визначають як диктатуру економічно панівного класу, а категорії прибутку, ренти, процента зв’язують з існуванням приватної власності. Диктатура пролетаріату, що ліквідує приватну власність, на їхню думку, забезпечить існування суспільства нового типу, що в ньому розподіл буде здійснюватись за потребами, а власність стане суспільною. На той час Маркс і Енгельс не визнавали реформістських шляхів переходу до комуністичного суспільства, а бачили такий перехід тільки через пролетарську революцію.
1845 р. Енгельс публікує свою працю «Становище робітничого класу в Англії». У ній він відобразив загальні закономірності розвитку капіталізму, показав, що капіталістичне суспільство будує свій добробут на зубожінні робітничого класу і, тим самим, підштовхує його до боротьби.
Дві праці Карла Маркса «Злиденність філософії» (1847 р.) та «Наймана праця і капітал» (1849 р.) були першим кроком на шляху до створення цілісної економічної доктрини. Вони свідчать про те, що погляди його вже повністю сформувались.
Питання, на які намагається дати відповідь Маркс, полемізуючи з «Філософією злиденності» Прудона, стосуються проблеми можливого вдосконалення капіталістичного суспільства. Аналізуючи категорії виробництва — вартість, заробітну плату, ренту, він доводить, що ці економічні явища об’єктивно зумовлені формою власності, рівнем розвитку суспільства. Їх не можна довільно створити, чи відмінити.
Суть економічних відносин у капіталістичному суспільстві, природна суть капіталу, на його думку, визначаються поняттям вартості. З цієї позиції, за Марксом, можна пояснити всі економічні явища, передовсім відносини експлуатації. Він розкриває суть капіталістичного нагромадження і його наслідки, заробітної плати як життєвого мінімуму робітника, вказує на існування генетичного зв’язку грошей та товару, критикує номіналістичну теорію грошей Прудона. Маркс досліджує явище конкуренції і доводить, що вона формує монополізм.
«Наймана праця та капітал» стала дальшим розвитком економічних ідей, викладених у попередній праці. У цьому творі Маркс знов повертається до проблеми заробітної плати й капіталу, досліджує вплив нагромадження капіталу на становище робітничого класу, вплив різноманітних чинників на рівень цін, розкриває механізм дії закону вартості. Він уперше визначає показник ступеня експлуатації, тобто співвідношення заробітної плати та прибутку, аналізує чинники, котрі впливають на рівень заробітної плати, та висловлює засадну думку марксизму, що наймане рабство перетворює робітника на товар, який має свою ціну, і ця ціна (заробітна плата) змінюється під впливом попиту та пропозиції.
Ранні праці Маркса не тільки мали соціальну спрямованість і працювали на революційну ідею, але водночас були й першими спробами систематизації економічної теорії.
Особливе місце в теоретичній спадщині цього періоду займає «Маніфест комуністичної партії» (1848). Це перший систематичний виклад особливого класового світогляду. У «Маніфесті» подано характеристику капіталізму, визначено його історично прогресивну роль, розкрито його суперечності. Політекономічний аспект твору полягає у висвітленні перспектив капіталістичного суспільства і його трансформації в суспільство комуністичне. Зокрема, розглянуто характеристику класової структури докапіталістичних формацій, стадій розвитку капіталізму, показано, як капіталістичні виробничі відносини сприяли прогресу продуктивних сил, а потім почали їх сковувати.
У «Маніфесті» окреслено також головні риси економіки майбутнього комуністичного суспільства, побудованого на суспільній власності, та шляхи його становлення: експропріація земельної власності, високий прогресивний податок, державна централізація кредиту та транспорту, збільшення державної власності та її вдосконалення через централізоване планування, обов’язковість праці для всіх, поєднання землеробства з промисловістю, ліквідація відмінностей між містом і селом, виховання дітей за рахунок суспільства тощо. Перед пролетаріатом ставиться завдання завоювання політичної влади як перший крок до повалення влади буржуазії і ліквідації приватної власності.
Ідеї, викладені в ранніх працях Маркса та Енгельса, потребували теоретичного обгрунтування і з 1850 р. за прямого сприяння Енгельса та за його матеріальної підтримки (Енгельс виявився досить здібним підприємцем) Маркс розпочинає роботу зі створення фундаментального економічного вчення.
Працюючи над поставленими проблемами, Маркс підготував так званий чорновий рукопис. Згодом він підкреслював, що написав цей рукопис не для публікації, а виключно з метою систематизації власного уявлення про майбутню теоретичну систему.
Проте «Чорновий рукопис 1857—1858 року» був досить завершеним твором, оскільки містив уже виклад тих принципів, якими керувався Маркс у своїй наступній діяльності: формулювання предмета та методу політекономії, визначальної ролі виробництва та відносин, що виникають у його межах, міра співвідношення абстрактного та конкретного, історичного та логічного в економічному дослідженні. Цій праці ще бракувало систематичності в аналізі проблем, але Маркс указує на ті питання, які мають бути досліджені, щоб можна було створити економіко-теоретичну картину суспільного життя.
До цих питань він відносив абстрактні визначення загального характеру, категорії, що характеризують капіталізм: капітал, наймана праця, земельна власність, класи, кредит, обіг та ін. Він не обходить увагою проблеми національних економік, підкреслюючи, що вивчення їх починається з аналізу населення, класів, природних ресурсів, галузей виробництва, зовнішньої торгівлі. Тут спостерігається вплив німецької історичної школи, що здійснювала дослідження, виходячи з національних характеристик суспільства.
Твір було присвячено двом основним проблемам — дослідженню суті грошей та капіталу. Маркс з’ясовує генетичний характер походження грошей і стверджує, що їхня суть розкривається через аналіз товарного виробництва й товару, заперечуючи ідею Прудона стосовно можливого «вдосконалення» капіталізму з допомогою «скасування» грошей.
Основна частина рукопису — це розгляд поняття капіталу. Маркс трактує гроші як форму руху капіталу, а мінову вартість — як передумову його утворення. Тут проаналізовано категорії додаткової вартості, її маси та норми, експлуатації найманої праці, робочої сили (працездатності), обігу капіталу, початкового нагромадження капіталу. Аналіз цих категорій провадився на основі історичного методу дослідження і починався з вивчення форм докапіталістичних формацій.
У загальних рисах у рукопису досліджено процес виробництва додаткової вартості, її абсолютну та відносну форми. З цією категорією Маркс зв’язує розуміння природи постійного та змінного капіталу, виділяючи основний та оборотний капітал. Маркс аналізує також процес перетворення додаткової вартості на прибуток та утворення середньої норми прибутку.
Працюючи над рукописом, Маркс склав план наступної теоретико-дослідницької роботи. Основна ідея цього плану полягала в тім, щоб обгрунтувати теорію капіталу з позицій аналізу додаткової вартості, дослідити всі економічні явища, притаманні капіталізмові, а також умови виникнення та функціонування капіталу.
Приступивши до праці над економічним твором, який призначався до видання, Маркс уже 1859 р. випустив два розділи першої книги під загальною назвою «До критики політичної економії». Перший із них —«Товар» — присвячено теорії трудової вартості.
У ньому критично проаналізовано погляди на цю проблему попе-
редників: Петті, Сміта, Рікардо та інших. У другому розділі «Гро-
ші, або простий обіг» розглядаються питання, що їх було викладено у чорнових рукописах. Тут також суттєва увага приділяється кри-
тиці теорії «робочих грошей» Прудона, але позитивну частину
його вчення сприйнято і доповнено розглядом функцій грошей
у зв’язку з їхньою суттю. Пізніше, у «Капіталі», викладаючи цю проблему, Маркс значно скоротив досить об’ємний матеріал, кот-
рий у названій публікації є фактично окремим фундаментальним дослідженням.
Після невеликої перерви Маркс знову повертається до своїх
досліджень (1861 р.) і 1863 р. закінчує рукопис «До критики політичної економії», що, по суті, була вже другим рукописним варіантом «Капіталу». Сюди, крім розглянутих уже питань, увійшла тео-
рія відтворення, перетворення прибутку на середній прибуток, вартості — на ціну виробництва, проаналізовано джерела абсолютної ренти. Зміст майбутнього, четвертого тому «Капіталу» — «Теорії додаткової вартості» — майже повністю було викладено в цьому рукопису.
Третій рукописний варіант «Капіталу» (1864—1865) призначався для публікації, а тому матеріал у ньому було подано в більш систематизованому вигляді. Змістом його став грунтовний теоретичний аналіз капіталістичного виробництва.
2. Теоретичні проблеми «Капіталу» К. Маркса
Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п’ятнадцять років. Її було задумано як критичний огляд поширених у ті часи економічних теорій. Кілька рукописних варіантів «Капіталу» (1857—1865) («Критика політичної економії», «До критики політичної економії», другий та третій попередні варіанти «Капіталу») у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьому твору характеру вичерпної, логічно закінченої теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса, було «відкриття економічного закону руху сучасного суспільства» .
Однак вихід у світ одночасно всіх томів «Капіталу» не пощастило забезпечити: праця тривала надалі, а обсяги опрацьованих матеріалів зростали. Було прийнято рішення про видання першої, в цілому завершеної частини.
Перший том «Капіталу» вийшов з друку 1867 р., і йому Маркс дав заголовок — «Процес виробництва капіталу».
Центральною проблемою цього тому є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею. Теза, з якої виходить Маркс у своєму аналізі, — це визначальна роль виробництва щодо розподілу, обміну та споживання.
Дослідження починається з визначення ролі грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізуючи просте товарне виробництво, Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, яка обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу.
Категорії товару і його вартості було достатньо досліджено представниками класичної школи та їхніми послідовниками, але такого суворо логічного визначення, як Маркс, величині вартості товару не дав ніхто.
Передовсім визначивши товар, як продукт, призначений суто для обміну, а не для власного споживання, Маркс звертає увагу на те, що товар має дві властивості, перша з яких забезпечує йому попит на ринку (споживна вартість) і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні річ; друга (вартість) — забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі , порівнюватися з ними незалежно від того, в якій формі вони виступають, які конкретні потреби задовольняють.
Отже, різноманітні речі можуть обмінюватися одна на одну завдяки двом притаманним їм властивостям: потреба в конкретній речі є причиною обміну, а вартість, закладена в кожній з них, забезпечує його. Пропорції в процесі обміну (мінова вартість) визначають­ся через порівнювання вартостей.
Дві властивості товару зумовлено двома характеристиками праці, що створює цей товар: конкретною працею, яка потребує особливих навичок і результатом котрої є якась конкретна річ, що забезпечить конкретну користь, та абстрактною працею, яка споріднює всі види праці, бо є результатом витрат певних зусиль (розумових, фізичних) на виробництво товарів.
Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівнювання їхньої вартості, Маркс в історичній ретроспективі показує розвиток обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього розвитку. За Марксом, гроші — це також товар, який виступає у специфічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість набирає форму ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.
Щоб довести природний зв’язок товарів та грошей, Маркс аналізує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п’ять функцій грошей: як міри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та срібло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій.
Докладне дослідження суті товарів та грошей передує викладу головної ідеї першого тому «Капіталу» — проблеми перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне, що відбувається в межах еквівалентного обміну на підставі закладеної в товарах вартості.
Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак він не ототожнює гроші і капітал, а підкреслює, що лише за відповідних умов вони виконують цю функцію.
Різниця між грошима за простого товарного виробництва та грошима за умов капіталістичного виробництва полягає в тім, підкреслює він, що за капіталізму гроші, виконуючи функцію посередника в процесі еквівалентного обміну і перебуваючи в процесі обігу, самозростають: причиною зростання грошей в обігу є, за Марксом, особливі виробничі відносини, побудовані на експлуатації.
Виникнення капіталізму знаменується якісним розширенням кола товарів. На ринку пропонується новий товар — робоча сила, власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Ці власники є особливою категорією людей, позбавлених засобів виробництва, але вільних розпоряджатися собою.


Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — Т. 2. — С. 27.

Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — Т. 23. — С. 12.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.