лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Історія економічних учень

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Монополізація виробництва і ціноутворення. Рівень монополізації виробництва, на думку Сеніора, визначає, який із трьох факторів (витрати, попит чи пропозиція) більше впливає на ціну. Він ви­окремлює п’ять різних умов виробництва, що визначають ступінь їхнього впливу: 1) брак будь-якої монополії; 2) монополія, за якої монополіст не є єдиним виробником на ринку, але має якісь виняткові умови виробництва, що забезпечують збільшення або стабільність прибутків; 3) монополія, за якої монополіст є єдиним виробником, але не може збільшувати обсягів виробництва; 4) монополіст є єдиним виробником і може нарощувати обсяги виробництва безмежно і з однаковою віддачею; 5) монополіст не є єдиним виробником, але має особливі переваги, які зменшуються або зникають за нарощування обсягів виробництва1.
Усі ці випадки Сеніор ілюструє співвідношенням вартості й витрат виробництва. Оскільки у випадках 2,3,4 не існує верхньої межі ціни, то витрати виробництва будуть нижньою її межею. У випадку 5­ виробництво може відбуватися за умов обмеженої пропозиції факторів, а отже, і монополія буде обмеженою, а витрати зростатимуть пропорційно збільшенню обсягів виробництва й зумовлюватимуть таку саму ціну, як і в першому випадку. Будь-який виробник з меншими витратами отримає надприбуток, або ренту.
Визначена під впливом конкуренції між виробниками ціна, на його думку, є базовою на ринку. Але в результаті протистояння виробника і споживача ціна зафіксується на рівні вартості, чи, як розуміє її Сеніор, на рівні витрат виробництва. Як бачимо, Сеніор впритул підійшов до визначення вартості через витрати виробництва, які фіксуються в ціні завдяки зіткненню двох суб’єктивних оцінок величини утримання з боку споживача та виробника.
Зрозуміло, що він не зовсім точно розрізняв категорії вартості (поняття про яку запозичив у Сміта та Рікардо, точно наслідуючи їх щодо цього), пропозиції та граничної корисності, а також не робив чіткої різниці між ціною та вартістю. Але в його теорії наявні елементи майбутньої доктрини граничної корисності, факторів виробництва та інших основ неокласичного аналізу.
Капітал. Теорія вартості (ціни) у Сеніора була похідною від його теорії утримання. Людську працю та природні ресурси (землю та ін.) він розглядав як первинні фактори виробництва, третім (вторинним) фактором, є, на його погляд, утримання. Двох перших недостатньо для виробництва, третя чинна сила — «поведінка людини, що утримується від невиробничого використання того, що є в її розпорядженні, свідомо віддаючи перевагу виробництву, яке має віддалені, а не негайні результати. ...Цей фактор, що відрізняється від праці і природних ресурсів, є необхідним для існування капіталу і перебуває в такому самому відношенні до прибутку, як праця до заробітної плати»1.
Капітал у Сеніора — це поєднання трьох факторів: землі, праці та утримання. Природні ресурси — це матеріальне його наповнення, а утримання — це відмова від його невиробничого використання, праця ж — спосіб його зберігання і формування.
Доходи. Визначивши капітал як єдність трьох факторів, Сеніор сформулював підходи до аналізу суті доходів.
Основним напрямком політекономічного дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Він, як і інші тогочасні економісти, вирішував її з допомогою теоретичних обгрунтувань правомірності тих чи інших видів доходу: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Ця складова його теорії була найбільш слабкою і зумовила критичне ставлення до його вчення в цілому.
До Сеніора з усіх категорій доходу дохід на капітал був найменше обгрунтованим. Рікардо розглядав його лише як залишок після вилучення величини заробітної плати з ціни товару. Адже капітал трактували як продукт землі та праці, а не як самостійний фактор. Сеніор побачив підстави для особливої винагороди капіталіста — винагороди за утримання від споживання капіталу в розрахунку на майбутнє. Хто утримується, зазначає він, «той і є капіталістом, і винагородою за його дії є прибуток»2.
Але капіталіст не лише утримується від споживання, а й пра-
цює, організовує підприємство, керує ним. Отже, прибуток включає два види винагороди, і Сеніор розрізняє два види доходу капіталіста — підприємницький дохід ( плата за працю ) і процент (плата за капітал).
З цієї позиції легко було пояснити природу процента на позичковий капітал. Та природу ренти пояснити було важче. З одного боку, не можна було залишити поза увагою роль землі як фактора виробництва, з іншого — її не можна було віднести й до витрат виробництва, розмежувати роль капіталу і землі в цьому процесі.
Сеніор указував на те, що капітал втрачає свої властивості, коли його вкладають у нерухомість, а земля від інших факторів саме й відрізняється своєю нерухомістю. Іншим ресурсам притаманна обмеженість пропозиції, обмінюваність, що зумовлює їхню товарність і участь у виробництві у якості витрат. Землю з цієї позиції охарактеризувати важко. Тому землю як об’єкт власності він відносить до капіталу, що потребує особливого виду утримання, зв’язаного з монополією на володіння землею.
Монополія у Сеніора, поряд з утриманням, є основою для пояснення цілої низки економічних явищ. Коли виникають труднощі з визначенням їх природи, він використовує цю категорію. Так, Сеніор зазначає, що монопольне володіння передовими досягненнями у виробництві зумовлює існування надприбутку, як тимчасового явища. Існує монопольне володіння привілеями, що дає можливість отримувати прибуток, коли утримання здійснювалось іншою особою (прибуток на успадкований капітал).
Виходячи з монополії земельної власності, він і пояснює природу ренти. Оскільки Сеніор не розглядає землю як окремий фактор виробництва, він уважає, що рента, яка не належить до витрат, не може впливати на ціну. Рента — залишок, різниця між ціною і вартістю виробництва, яка привласнюється завдяки повній або частковій монополії, і вона не зв’язана з «жертовністю», тобто із власними зусиллями.
Прибуток, процент і заробітна плата, на думку Сеніора, за всіма параметрами відрізняються від ренти.
Теорія прибутку й процента не була достатньо обгрунтованою. Ні в «Політичній економії», ні в Оксфордських лекціях 1847—1852 рр. Сеніор не спиняється на поясненні принципів і шляхів формування прибутку та його розмірів, ставки процента, джерел їхнього забезпечення, мотивів утримання.
Він обмежується визначенням похідної природи прибутку на капітал як плати за підприємництво та утримання від негайного споживання грошей.
Але в теорії Сеніора уже містяться положення, що в них висвітлюються взаємозв’язки прибутку, процента й заробітної плати. Він указує на те, що основою зростання виробництва є прибуток, який перетворюється на заощадження, а згодом — на витрати виробництва. Тому зростання прибутку й заробітної плати залежить від утримання капіталіста.
Заробітна плата. Стверджуючи, що ціна товару є сукупністю кількості праці і утримання, необхідного для продовження виробництва, Сеніор робить висновок, що зростання (спадання) ціни має супроводжуватись зростанням (спаданням) заробітної плати. З часом ціни зафіксуються на рівні витрат виробництва, отже заробітна плата відповідатиме витратам праці.
Він бачив різницю між реальною та номінальною заробітною платою, але ще не спромігся співвіднести теорію заробітної плати (яку він зв’язував з продуктивністю праці) та теорію продуктивності капіталу. Формування ставки заробітної плати ставилося в повну залежність від утримання капіталіста (розмірів прибутку), а не від утримання робітника.
Теорія розподілу Сеніора не раз зазнавала критики за її бездоказовість. Однак терміном «утримання» інші автори також користувалися досить інтенсивно, особливо коли вони не могли пояснити природи доходів.
У теорії Сеніора значне місце відведено також і характеристиці інших аспектів доходів. Він доводить, що додатково залучена праця в сільському господарстві створює прибуток, який має тенденцію до зниження; що зростання населення обмежується дефіцитністю матеріальних багатств; що кожен індивід намагається отримати більше багатств за найменших витрат, але поєднання цих намагань урівнює засоби з витратами тощо.
Для ілюстрації своїх теорій Сеніор часто користується математичним апаратом.
Ортодоксальне розуміння трудової теорії вартості зумовило коло проблем, що були розглянуті Сеніором. Поза його увагою не залишились питання грошей та грошового обігу, а також міжнародної торгівлі.
Теорія грошей. Сеніор критично аналізує кількісну теорію грошей Торренса, Рікардо і Джеймса Мілля. За вихідне він бере положення про те, що гроші є товаром, який набрав особливої форми в процесі еволюції обміну. Пройшовши шлях від бартеру, де гроші виступали в натуральному вигляді, до сучасної універсальної форми, вони стали виконувати цілий ряд функцій. Але основне їхнє призначення, на думку Сеніора, — обслуговувати кредит, оскільки гроші є виразником вартості, універсальним засобом обміну, універсальним вимірювачем вартості, що робить можливим майбутні платежі.
Ідеальні властивості товару, який претендує на роль грошей, — це спроможність задовольняти будь-які потреби, обмежена кількість, однорідність. Важливі й деякі фізичні якості: висока вартість у малій кількості, легка подільність, довговічність, сталість вартості. Тільки золото та срібло відповідають цим вимогам.
Цей підхід до характеристики грошей як особливого товару відповідає класичним позиціям. Але Сеніор вимагає відносного обмеження кількості цього товару в обігу, а отже, виходить з теорій пропозиції, сформульованої ще меркантилістами, не враховуючи існування об’єктивного попиту на гроші.
Практичні рекомендації Сеніора щодо державного регулювання пропозиції грошової маси не втратили значення і тепер. Він уважав, що лише держава має здійснювати емісію, що однією з умов контролю за незмінною вартістю паперових грошей є формування розум­ної податкової системи, підтримування постійного співвідношення з міжнародними обмінними курсами.
Основна помилка Джеймса Мілля полягала, на погляд Сеніора, у тім, що, розглядаючи проблему грошей, Мілль не включав монетарної теорії в економічний аналіз, не аналізував факторів, що впливають на величину вартості цього товару, а оскільки вартість грошей зумовлюється тими самими чинниками, що й вартість інших товарів, то з позицій кількісної теорії грошей неможливо пояснити засади формування рівня цін (особливо міжнародного). Сам Сеніор не досліджував проблеми порівняльних витрат, як це робили економісти починаючи від Сміта, і дещо перебільшував роль витрат у створенні вартості грошей.
Внесок Сеніора в економічну теорію різні автори оцінюють по-різному: від повного замовчування до критики його теорій в цілому. Очевидним наміром Сеніора був синтез теорій Рікардо, Мальтуса та Сея, і в цьому він домігся значного успіху. Але багато його власних ідей мають самостійну цінність. Сеніора можна вважати одним із засновників теорій відносної та граничної корисності, попиту і пропозиції. Він правильно розумів економічну сутність капіталу, процента, факторів виробництва, виробничих витрат. Хоча ці ідеї були не досить обгрунтованими, але згодом знайшли визнання в економістів неокласичного спрямування і були ними розвинуті далі.
Намагання Сеніора звільнити політекономію від будь-якого компромісу із соціальними системами та реформами, звести її до обмеженої кількості основних принципів, придатних для пояснення
різноманітних економічних явищ, дає підстави вважати його засновником політекономії як прикладної науки.
Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джон Стюарт Мілль (1806 — 1873). Книжка Мілля «Принципи політичної економії» (1848) протягом другої половини XIX ст. була основним навчальним посібником для економістів. Її успіх зумовлювався вдалим поєднанням класичного та інших напрямків, стрункою й витонченою філософською картиною економічного устрою суспільства, майстерним викладом основного змісту теорії Рікардо та не менш майстерною спробою «примирити» Рікардо та його критиків. Лише після опублікування відомого трактату Маршалла й розвитку граничного аналізу праця Мілля втратила своє значення.
Походження та освіта Джона Стюарта Мілля, викладацька робота в багатьох університетах визначили напрями його діяльності. Батько Джона Стюарта Мілля, Джеймс Мілль, особисто займався вихованням свого сина. Уже в три роки молодший Мілль вивчає грецьку мову, у вісім — латинь, читає грецьких класиків, книги з
історії, літератури, вивчає математику, в одинадцять — коригує гранки найвідомішої праці батька «Історія Британської Індії», а в тринадцять — нарівні з дорослими бере участь в обговоренні принципових політекономічних проблем.
У чотирнадцять років він провів рік у Франції, де зустрічався з економістом Ж. Б. Сеєм та філософом С. Бентамом. Після повернення в Англію протягом двох років серйозно займався вивченням історії, філософії, права. Незабаром він починає працювати в управлінні Ост-Індською компанією, де робить успішну кар’єру. Уже 1822 р. Мілль публікує свої перші праці з політекономії — дві статті з теорії вартості.
Мілль багато працює над філософськими проблемами, з 30-х років видає філософський журнал, а 1843 р. публікує серйозну філософську працю — «Система логіки». Вона стала методологічною основою для наступної публікації — «Нариси про деякі невирішені питання політичної економії» (1844). Через чотири роки вийшла його книжка «Принципи політичної економії», яка перевидавалась багато разів за його життя, а вже після його смерті її було перекладено багатьма мовами.
Після завершення служби в Ост-Індській компанії Мілль присвятив своє життя науковим дослідженням та політичній діяльності в парламенті, де як ліберал розвивав ідеї буржуазної демократії. Після повернення до влади консерваторів не був переобраний, після чого оселився у Франції, де помер 1873 р.
Наукові праці забезпечили йому визнання як філософу, економісту, політичному діячеві ліберального спрямування [крім уже названих можна згадати ще такі, як «Про свободу» (1859); «Дисертації та обговорення: політичні, філософські та історичні» (1859—1875) — 4 томи; «Роздуми про представницький уряд» (1861); «Пригноблення жінок» (1869); «Три нариси про релігію» (1874) та ін.].
Основну працю Мілля «Принципи політичної економії» (1848) було написано з метою висвітлити економічні явища у зв’язку із загальною філософією суспільства ХIX ст., як це зробив Адам Сміт у XVIII ст. «Принципи» Мілля були своєрідним підсумком розвитку політичної економії першої половини ХІХ ст.
Виходячи з цього, неважко пояснити його еклектизм. Він з готовністю сприймав усе найліпше, на його погляд, у політичній економії, тому й не зміг уникнути суперечностей. Він твердо вірив у капіталізм, але не відкидав і реформ соціалістичного спрямування, дотримувався принципів вільної конкуренції та особистої свободи, але написав, однак, 1852 р. таке: «Якби довелося вибирати між комунізмом з усіма його наслідками і сьогочасним станом суспільства з усіма його стражданнями та несправедливістю, коли приватна власність сама собою обов’язково зумовлює те, що результати праці розподіляються так, як ми тепер бачимо, майже в оберненій залежності від кількості праці: найбільша частка тим, хто взагалі ніколи не працював, трохи менша тим, чия робота є суто номінальною, і так далі, у все менших масштабах ... аж до того, що найважча й найвиснажливіша праця не забезпечує достатніх навіть для найнеобхіднішого засобів, якби вибір став між цим і комунізмом, то всі труднощі, великі й малі, зв’язані з комунізмом, були б дрібницями порівняно з цим»1.
Та справді геніальною здогадкою Мілля була не критика капіталізму, а те, що Мілль бачив можливість його самовдосконалення, еволюційного переростання в систему, яку нині економісти називають соціально орієнтованою економікою.
Праця Мілля «Принципи політичної економії» складається з пяти книг: «Виробництво», «Розподіл», «Обмін», «Вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл», «Вплив уряду». Аналіз суспільно-економічних процесів підпорядковано принципам, сформульованим Міллем в його «Нарисах про деякі невирішені питання політичної економії», де він визначає політичну економію як науку, «котра досліджує закони тих суспільних явищ, що є результатом спільних дій людства зі створення багатства, у тій мірі, у котрій ці явища не спотворюються домаганням іншої мети»2.
Теорія вартості, головна у Сміта та Рікардо, не стала, однак, центральною проблемою книжки Мілля. Питання вартісних відносин він розглядає у зв’язку з проблемами обміну товарів. На його погляд, важливіше значення має співвідношення факторів виробництва.
Аналіз процесу виробництва він починає з характеристики двох його компонентів — праці та природних ресурсів. Праця і природа об’єднуються у виробництві товарів, жодна з них не може бути єдиним джерелом виробництва. Але в процесі виробництва частина праці застосовується прямо, а частина побічно. Праця буває фізичною та розумовою і може давати трояку користь: відчутну, що її відображено в продуктах; відчутну, відображену в удосконаленні людини як фахівця, що в кінцевому підсумку також проявляється в продуктах праці; не відчутну, не відображену предметно, тобто послугу (музиканта, актора, законодавця і т. ін.).
Він розрізняє продуктивну працю, якою створюється багатство, й непродуктивну — таку, що не робить світ багатшим у матеріальному плані, а навпаки, збіднює його на величину споживання матеріальних благ тими, хто зайнятий цією працею. Таке обмежене розуміння Міллем суспільного багатства призвело до багатьох неточ­ностей його теорії.
Третім фактором виробництва Мілль уважає капітал, який називає раніше нагромадженим матеріалізованим продуктом праці. Гроші не є капіталом і не виконують, на думку Мілля, жодної функції капіталу. Відтак він робить висновок, що гроші є лише відображенням реального капіталу, а отже, заробітна плата виплачується з капіталу, з капіталу авансуються робітники. Капітал, за Міллем, авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили.
Важливу роль капіталу для суспільного відтворення Мілль доводить у підрозділі «Основні закони, що стосуються капіталу». З цього приводу він формулює кілька теорем.
Перша теорема Мілля декларує залежність економічного розвитку від наявності капіталу. Тимчасово неінвестований капітал стримує розвиток, а додатково залучений сприяє створенню додаткових робочих місць, тобто забезпечує додаткову робочу силу заробітною платою.
Друга теорема Мілля полягає в тім, що капітал формується за рахунок заощаджень: вони перетворюються на капітал у процесі виробничого споживання.
Третя теорема: відкладене майбутнє споживання забезпечується продуктивним виробничим споживанням і відбуватиметься на розширеній основі лише завдяки виробничому споживанню.
Четверта теорема стверджує, що капітал — це засоби, витрачені на організацію й підтримування продуктивної праці. Попит на товари визначає, «в якій конкретній галузі виробництва буде використано працю та капітал, ... попит на працю відображається у вигляді заробітних плат, що передують виробництву...»1.
Отже, Мілль розглядає капітал як основну умову виробництва, що передує йому, і формування капіталу узалежнює від заощаджень. Він також уважає, що попит на товари надає руху капіталам, тому капітал є основою врівноважування попиту і пропозиції, його обсяги скорочуються, коли зникає необхідність у товарах даного виду, і зростають, коли попит на товари спадає.
Він розрізняє основний та оборотний капітал і вважає, що їх раціональне поєднання визначається рівнем розвитку виробництва. Однак робоча сила страждатиме за зростання основного капіталу, бо в процесі механізації праці вивільнятиметься зі сфери виробництва.
Мілль досліджує природу факторів економічного зростання. Найважливішим з них, таким, що надає руху всім іншим, він уважає капітал. Капітал у нього — результат заощаджень, утримання від споживання. Він залежить від обсягів фондів, з яких формуються заощад­ження, та від дійовості причин, через які здійснюються заощадження.
За зростання обсягів капіталу й інвестицій виробництво може зростати необмежено. (Щоправда, дещо інше становище складається, на його думку, в сільському господарстві, де, по-перше, форма власності на землю послаблює стимули його розвитку, тобто рента зменшує частку прибутку, а по-друге, існує природна та економічна межа віддачі капіталу.) Але є чинники, що стримують цей процес.
Заробітна плата. Розміри заробітної плати впливають на обсяги прибутку, а відтак і інвестицій, тому важливо, щоб вона формувалася відповідно до потреб виробництва. З цього приводу він запроваджує категорію сукупних фондів.
Сукупні фонди, за Міллем, — це частина виробничого капіталу, що йде на виплату заробітних плат, авансом, на рівні з фізичним капіталом. На розмір фонду впливають ті самі чинники, що сприяють зростанню постійного капіталу. Вони формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції, де пропозиція — кількість капіталу, призначеного для утримування робітників, а попит — кількість робітників, що шукають застосування для своєї праці. Межа зростання сукупних фондів — це потреби виробництва й об’єктивне оптимальне співвідношення між названими факторами виробництва.
Природна, або необхідна, заробітна плата, за Міллем, визначається вартістю життя робітника. Ринкова заробітна плата та «сукупні фонди» орієнтуються на цей рівень. Мілль поділяє погляди Мальтуса на проблему народонаселення і його висновки, що зі зростанням населення, індивідуальна заробітна плата має тенденцію до зниження. Чинники, які сприяють поліпшенню цієї ситуації, — це зростання розмірів капіталу та стримування народжуваності.
Цю доктрину могли б використати підприємці як аргумент у боротьбі проти підвищення заробітної плати, але Мілль у пізніших виданнях уточнює цю тезу, зазначаючи, що кількість ресурсів, призначених для виплати заробітної плати, залежить від загальних розмірів капіталу, який зростає, і заперечує думку, що він нібито підтримує теорію обмеження фондів заробітної плати, пояснюючи, що він лише вказує на реальну тенденцію.
Хоч теорія фондів заробітної плати була критично сприйнята економічною наукою, але ідея щодо співвідношення попиту на працю і її пропозиції була достатньо цікавою і набула розвитку пізніше.
Розглядаючи капітал як результат утримання капіталіста від непродуктивного споживання, Мілль логічно мав перейти до розгляду питання про ціну цієї пожертви. Саме цій проблемі присвячено другу книжку праці Мілля.
Прибуток капіталіста Мілль трактує так само, як Сеніор: це винагорода за утримання від споживання. Постає питання про розміри цієї винагороди, про чинники, що зумовлюють її. Мілль уважає, що одним із них є корисність продукту праці. Товар можна продати дорожче чи дешевше залежно від попиту на нього. Однак залишається незрозумілим, чому спостерігається тенденція тяжіння прибутків у суспільстві до єдиного, середнього рівня.
Оскільки це важко пояснити з позиції корисності, Мілль змушений був повернутися до аналізу фактора іншого порядку. Він пише: «Норма прибутку звичайно перевищує норму корисності», і досягається цей результат за рахунок того, що важливим його чинником є «продуктивна праця, яка виробляє більше ніж потрібно для підтримки її функціонування» , тобто розміри прибутку він узалежнює від праці, але пояснює цю залежність так, як пояснював її Рікардо: міра зростання прибутку залежить від розмірів заробітної плати, прибуток зростає тоді, коли зменшується вартість праці, і навпаки. Вартість праці відображається в заробітній платі і залежить, на його думку, від усіх тих елементів, які роблять працю ефективною.
Мілль уважає, що низький рівень прибутків може бути також зумовлений (навіть за низької заробітної плати) неефективним виробництвом: малопродуктивна праця впливає на обсяги прибутків та їхню норму. Він указує, що зв’язок між заробітною платою та прибутками є дуже виразним, але не вивчає цієї проблеми грунтовно.
Основний висновок Мілля полягає в тім, що від розмірів прибутку залежать заощадження, а відтак і розміри капіталів.
Теорію вартості Мілль викладає в третій книзі «Обмін», де аналізує цю проблему поряд з категоріями ціни, грошей, кредиту, регулювання валют та ін. На його думку, тему вартості вичерпано, вона вже не має важливого значення, і лише інколи можна скористатися з неї для пояснення окремих положень щодо цін та грошей.
Якщо класики, починаючи з Петті, уважали, що основою мінової вартості й цін є витрати праці, а дія всіх інших факторів спричиняє лише деяке відхилення цін від цієї основи, то Мілль фактично ігнорує це положення класиків. Він усі проблеми політекономії зв’язує з рухом цін. Тому саме цей об’єкт висувається на чільне місце в його вченні.
Ціна. Передовсім Мілль визначає зміст категорії. Він стверджує, що ціна може означати як корисність, так і купівельну спроможність, тобто ціну користування й ціну обміну. Його ціна — це завжди ціна обміну, вона не є синонімом вартості, а визначає тільки вартість речей щодо грошей: кількість грошей, які можна обміняти на річ, або її вартість у грошовому вираженні. Ціна, як у пізніших працях уточнює Мілль, визначається витратами виробництва. Товари обмінюються один на одний «відповідно до порівняльної кількості заробітних плат, що мають бути виплачені за їх виробництво, і порівняльної кількості прибутків, що мають бути отримані капіталістами, які виплачують цю заробітну плату» .
За Міллем, цінність, або обмінна ціна речі, — це її властивість задовольняти потреби й бути рідкісною. Усе це — проблеми пропозиції. Якщо речі рідкісні, наприклад твори мистецтва, то пропозиція є наперед відрегульованою. Але, указував він, є речі, пропозиція яких може безмежно зростати без зростання вартості, а цінність їх буде спадати. Співвідношення попиту та пропозиції забезпечить коливання ціни навколо вартості. Ціна змінюється в прямому відношенні до попиту і в оберненому до пропозиції.


1 Senior N.W. Op. cit., р. 111.

1 Senior N.W. Op. cit., р.58.

2 Ibid., р.59.

1 Mill St. Principles of Political Economy. — L., 1900. — P. 208.

2 Ibid., р. 141.

1 Mill St. Op. cit., p. 63.

Mill St. Op. cit., p. 406.

Mill St. Principles of Political Economy with Some Applications to Social Philosophy. — L., 1873. — Р. 291.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.