лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Менеджмент: прийняття рішень і ризик

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Витрати на амортизацію нової техніки переводяться у доларовий еквівалент шляхом оцінки вартості цієї техніки у світових цінах.
Існують певні методичні особливості перерахунку у світові ціни такої важливої статті, як заробітна плата. Автори методики справедливо підкреслюють, що було б помилкою робити такий перерахунок множенням затрачених людино-годин на один центнер продукції на оцінку однієї людино-години в США, оскільки існує велика різниця у продуктивності живої праці: трудомісткість виробництва в Україні значно вища, ніж у розвинутих країнах, в тому числі і в США. Не можна досягти об’єктивності у визначенні доларового еквівалента заробітної плати, якщо фактичні витрати на неї в гривнях по офіційному курсу перевести у долари. Причина — занижений курс національної валюти.
Більш обгрунтовано це питання можна розв’язати, розраховуючи доларовий еквівалент заробітної плати на 1 га посіву (Од) за формулою
,
де ЗЖП — затрати живої праці на 1 га посіву культури, люд.-год;
Д — оплата 1 люд.-год в сільському господарстві США, дол.;
ТАП — трудомісткість 1 ц американського продукту, люд.-год;
ТНП — трудомісткість 1 ц аналогічного національного продукту, люд.-год.
Для переведення у доларовий еквівалент інших елементів витрат (на організацію і управління виробництвом, страхові платежі, ремонт техніки, амортизація застарілих марок техніки та ін.) потрібно спочатку визначити частку цих витрат в усіх фактичних витратах на виробництво продукції (для прикладу нехай вони становлять 23%). Потім підсумовуються витрати у доларах на витрачені ресурси і оплату праці. Їх величина приймається в структурі собівартості за стільки процентів, скільки їх залишається, якщо від 100 % відняти частину  інших витрат (в нашому прикладі ці витрати становитимуть 100 – 23 = 77%).
Тоді доларовий еквівалент інших витрат (ДІВ) можна розрахувати  за формулою

де ДР — доларовий еквівалент витрат на ресурси і заробітну плату, дол.;
ПВІВ — питома вага інших витрат у структурі усіх витрат, %;
ПВР — питома вага витрат на ресурси і зарплату, %.
Економічний ефект в доларах на 1 га посіву культури можна визначити з виразу
ПР = (Цс — Сд ) ? У – ВМ,
де  Цс — ціна за 1 ц продукції на світовому ринку, дол.;
Сд — розрахункова собівартість 1 ц продукції, дол.;
У — урожайність культури;
ВМ — усі витрати, пов’язані зі збутом продукції за  кордон (транспортні витрати, митні збори, витрати на просування товару на експортні ринки тощо).
Крім показника маси прибутку на 1 га (або на 1 ц продукції), доцільно також визначити рентабельність продажу продукту за формулою
?100.
При порівнянні цих показників ефективності по двох або більше експортних продуктах перевага віддається тому з них, який має вищі значення  цих показників. Проте цей висновок не може бути остаточним, оскільки визначені таким способом маса прибутку на 1 га ( 1 ц продукції ) і рентабельність продажу є показниками не фактичної ефективності, а розрахункової. Вони дають змогу оцінити її рівень порівняно зі світовим за діючої на підприємстві технології виробництва і досягнутого рівня продуктивності праці, проана­лізувати, які витрати переважають і чому, оцінити перспективу експортного товару з огляду на його цінову конкурентоспроможність.
Насамперед потрібно знати, яка ж фактична ефективність експорту. Лише орієнтуючись на неї, можна вибрати серед можливих такий пріоритетний експортний продукт, який в сучасних умовах забезпечує найбільшу реальну економічну вигоду підприємству. Визначення такої ефективності грунтується на використанні фактичних даних про витрати і діючого на момент розрахунку курсу гривні до американського долара або до іншої конвертованої валюти.
Методика розрахунку полягає в наступному. Від одержаної валютної виручки потрібно відняти усі витрати у валюті, які підприємство здійснило на маркетинг за кордоном. Зменшену на ці витрати валютну виручку від експорту переводять у гривні за діючим курсом національної валюти до іноземної. Від одержаного результату віднімають фактичні виробничі витрати на експортовану продукцію, а також на її збут в межах кордонів України. Визначений таким способом прибуток є реальним і дає змогу судити про фактичну ефективність експорту. Поділивши цей прибуток на кількість реалізованих центнерів, одержують його величину на 1 ц продукції. Якщо це продукція рослинництва, то даний показник потрібно помножити на урожайність культури, і в результаті одержимо фактичний прибуток на 1 га посіву.
Шляхом порівняння цього показника (а для тваринницької продукції показника маси прибутку на 1 ц) з прибутком, що одержує підприємство (на 1 га чи на 1 ц) від реалізації продукції на внутрішньому ринку, робиться висновок про доцільність експорту, а отже, про можливість розширення або згортання цього виду діяльності на даному етапі.
При оцінці ефективності експортного продукту потрібно брати до уваги і можливі втрати від несвоєчасного надходження валюти за проданий товар. Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (1994 р.) передбачено, що виручка  резидентів в іноземній валюті (по експорту продукції) повинна бути зарахована на їх валютні рахунки в термін виплати заборгованості, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення митної декларації, а в разі експорту робіт, послуг — з моменту підписання акта.
За перевищення цього терміну резидент сплачує пеню в розмірі 0,3 % від суми недоодержаної виручки за кожний день прострочки. Це дуже серйозна санкція, особливо з огляду на те, що в разі неможливості одержання резидентом валютної виручки чи продукції від іноземного партнера у зв’язку з його неспроможністю виконати зобов’язання за укладеним контрактом моментом припинення застосування штрафних санкцій до резидента, згідно з вимогою Національного банку України, вважається дата списання дебіторської заборгованості, за якою минув термін позовної давності.
Згаданий термін згідно з «Конвенцією про позовну діяльність у міжнародній купівлі-продажу», яку Верховна Рада України ратифікувала у січні 1994 р., становить 4 роки. Знаючи ціну контракту, неважко підрахувати суму можливих штрафних санкцій, особливо в разі неплатоспроможності імпортера. У зв’язку з цим надзвичайно гостро стоїть проблема вибору іноземного партнера для здійснення ЗЕД, якій буде присвячено спеціальний розділ.
8.4. ВИБІР ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ ДЛЯ ЕКСПОРТУ
І ВИВЧЕННЯ ЕКСПОРТНИХ РИНКІВ

Вибір географічного району на експорт здійснюється одночасно з визначенням пріоритетних експортних продуктів. Щоб рішення про такий вибір було обгрунтованим, доцільно проаналізувати альтернативні варіанти навіть за умови, що підприємство вже одержало пропозицію щодо експорту свого товару в певну країну.
По кожному з потенційних географічних районів ринку потрібно хоча б наближено визначити його споживчий потенціал, який є результатом взаємодії багатьох факторів. Основними серед них, на думку спеціалістів ФІНТРА, є розмір ринку, кількість конкурентів, легкість виходу на ринок і прийнятність товару підприємства до цього ринку.
Розмір ринку зокрема визначається чисельністю населення або кількістю фірм, що виробничо споживають товар підприємства, та їх виробничою потужністю. Водночас потрібно враховувати і кон’юнктуру ринку та платоспроможний попит споживачів. Зрозуміло, що шанси продати свій товар для підприємства зростають на більших за розміром ринках і, навпаки, звужуються на менших.
При вивченні конкурентного середовища району ринку потрібно враховувати:
· кількість підприємств, що виробляють аналогічний товар у даному районі, та їх потужність;
· кількість підприємств, що завозять у даний район такий товар чи його замінники, а також приблизні масштаби їх експорту;
· регулярність здійснення цими підприємствами експортних операцій;
· рівень якості конкуруючих товарів та ціни на них.
Легкість виходу на ринок також встановлюється з урахуванням ряду обставин. Головними з них є наявність (відсутність) митних бар’єрів, транспортні можливості, схильність товару до псування. Зокрема, потрібно знати, які податки і збори необхідно сплачувати при ввезенні товару на митну територію країни-імпортера, які існують умови регулювання і обмеження імпорту, встановити, чи немає перепон у стандартах, а також у вимогах щодо маркування і упаковки товару. Всю цю нормативну практику краще одержувати в посольствах країн-імпортерів, а також у вітчизняних торговельних представництвах, що знаходяться в цих країнах.
Коли аналізуються транспортні можливості, то крім вибору виду транспорту і оцінки вірогідних транспортних витрат, про що уже згадувалось, важливо також з’ясувати, скільки витрачатиметься часу на перевезення, хто несе відповідальність за його здійснення, час переходу ризиків. Особливе значення при експорті сільськогосподарської  продукції має правильна оцінка часу на перевезення. Адже порушення терміну поставки через негаразди при транспортуванні може призвести до значних втрат продукції і негативно вплинути на подальші ділові відносини із зарубіжним партнером. Експортеру потрібно також пам’ятати, що транспортні витрати підвищують ціну товару, а отже, впливають на його конкурентоспроможність. Тому слід намагатися мінімізувати ці витрати, але не за рахунок своєчасності доставки товару і допущення його псування. Можливості перевезення товару і витрати на нього можна з’ясувати в організаціях, які займаються міжнародними транспортними операціями.
Визначення придатності товару до експорту в певну країну вимагає, крім знання відомих для нас питань (див. розд. 8.2), також і її ринку. Незаперечним є той факт, що на західних ринках досягнута висока насиченість товарами, якою і зумовлюється висока конкуренція між товаровиробниками. Перемагають в ній експортери, які здатні запропонувати такі товари і такої якості, які мають прийнятну ціну і найбільше відповідають смакам і уподобанням місцевих споживачів. Бути проінформованими про них, а також про місцеві торгові звичаї, особливості культури, менталітету народу дуже важливо для виробників.
Експортеру необхідно також знати, що чим віддаленіший ринок збуту, тим складніше добувати по ньому інформацію. Тому для підприємства, що лише планує експортну діяльність, надійніше і простіше її розпочинати з країн — найближчих сусідів, де різниця в домінуючих умовах торгівлі не така істотна. Для українських потенційних експортерів це, безумовно, країни СНД, стан економіки яких і торгові звичаї близькі до нашої держави.
Чим більше необхідної інформації про ринок країни-імпортера буде мати підприємство-експортер, тим більша вірогідність, що воно не допустить серйозних прорахунків. Достатність інформації істотно знижує ризик невдачі, а тому експортерам необхідно докладати всіх зусиль, щоб отримати різнобічні і в той же час необхідні відомості.
У міжнародній торговельній практиці вважається, що в добуванні знань немає правильних чи неправильних способів, а лише є надійні і ненадійні джерела інформації, а також гірші або кращі способи, як це робити.
Звернімо увагу ще на один аспект даної проблеми. Хоча в західному розумінні маркетингу правильні і достатні знання вважаються одним із центральних факторів успіху в завоюванні ринку, все ж потрібно пам’ятати таку істину: наявність інформації — це не панацея від невдач, хоча б з тієї простої причини, що нею ще потрібно уміло скористатися.
Коли мова йде про вивчення ринку країни-імпортера, то мається на увазі, що експортер повинен намагатися одержати і проаналізувати широке коло інформації, починаючи від загального уявлення про дану країну і закінчуючи відомостями про попит та умови реалізації експортного товару. Насамперед слід з’ясувати дані про населення, місцеву культуру і звичаї, релігію (не слід, наприклад, пропонувати свинину в країни ісламу), соціальні умови і політичний устрій, структуру сільського господарства і обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Не менш важливими є дані про стан розвитку економіки, конвертованість валюти, регламентацію щодо її використання, темпи інфляції.
Загальні відомості про країну-імпортера можна взяти із довідників ООН, а також у посольствах країн-імпортерів. Інформацію про валюту можна одержати із вітчизняних джерел про курс валют на міжбанківській валютній біржі, а також у представництвах іноземних банків, які відкриті у Києві і з часом будуть відкриватися у великих містах нашої країни.
Ми вже зазначали, що при обгрунтуванні рішення про експорт обов’язковою умовою його прийняття є наявність попиту на вітчизняний товар у країні імпорту. Враховуючи конкуренцію на міжнародному ринку, вивчивши і оцінивши інформацію про якісні характеристики товарів конкурентів, ціни, смаки і уподобання споживачів, умови реалізації, експортер повинен ясно усвідомити, що його товар буде проданий за умови, коли матиме порівняно з аналогічними товарами якусь істотну конкуренту перевагу: в ціні, чи в якості, чи в дизайні, упаковці, а для окремих промислових товарів — і в післяпродажному обслуговуванні.
При вивченні попиту на товар потрібно обов’язково брати до уваги рівень життя і доходів покупців, демографічний фактор, а також етнічні цінності, прийнятий образ поведінки, соціальні умови.
Цю та іншу інформацію про попит на товар і стан з конкуренцією на ринку країни-покупця найкраще одержати шляхом проведення в цій країні маркетингового дослідження. Але цей захід вимагає багато коштів і далеко не кожне підприємство, тим більше в сучасних умовах, може собі дозволити здійснити, скажімо, пробний маркетинг чи польове дослідження. Тому потрібно знати, які існують інші джерела інформації. Ними можуть бути:
· безпосереднє розпитування у потенційних замовників нашого товару;
· ознайомлення з різними виставками, ярмарками, на яких можна одержати інформацію про товар конкурентів і умови конкуренції на ринку, познайомитися з потенційними імпортерами і агентами, з’ясувати через них канали дистриб’юції тощо.
Посольства іноземних держав мають інформацію про виставки, що відбуватимуться в їх країнах, а також контактні телефони з організаторами цих виставок чи ярмарків;
· інформація торгових домів країн-імпортерів і вітчизняних представництв у цих країнах;
· широкий спектр довідників у країнах імпорту, де є дані про різні за видами діяльності підприємства, а отже, і про підприємства-конкуренти і про підприємства — потенційних замовників. Такі довідники можна замовити в посольствах країн імовірних імпортерів;
· публікації у періодичній пресі і наукових виданнях.
У даний час дедалі ширшого використання набуває таке джерело інформації, як комп’ютерні банки даних.
Підприємства, виходячи із своїх можливостей, можуть використовувати різні джерела інформації або їх комбінації. Проте за всіх обставин доцільно дотримуватися правила: витрати і час, що необхідні для збору інформації, повинні узгоджуватися із ступенем ризику здійснення експорту.
8.5. ВИБІР КАНАЛУ ДИСТРИБ’ЮЦІЇ ЗА КОРДОНОМ
Коли підприємство, вивчивши в країні імпорту попит на свій товар, ціни, звички покупців, присутність на ринку конкурентів, дійшло висновку про доцільність експорту, тоді перед ним постає необхідність розв’язання такої важливої задачі, як вибір каналу дистриб’юції. У класичному трактуванні під каналами дистриб’юції розуміють тих посередників, через яких товар надходить від виробника до кінцевого споживача. В експортній діяльності неможливо досягти бажаного успіху без правильного вибору каналу дистриб’юції, оскільки тут йдеться про спосіб ведення експорту.
На вибір каналу дистриб’юції впливає багато чинників, проте найголовнішими з них є:
· масштаби експорту та регулярність його здійснення підприємством;
· фінансові ресурси, які підприємство в змозі виділити на реалізацію товару на експорт;
· ступінь знання підприємством ринку збуту в країні імпорту;
· географічна віддаленість ринку збуту;
· фактор часу.
Підприємство може використовувати водночас різні канали дистриб’юції залежно від країни експорту і специфіки товару.
У світовій практиці в основному застосовують три способи ведення експорту, для кожного з яких притаманні свої канали дистриб’юції: непрямий експорт, прямий експорт з посередниками і прямий експорт без посередників.
При непрямому експорті рух товару від вітчизняного виробника до зарубіжного споживача схематично можна представити так:


 



За цього варіанта експорту виробник реалізує свій товар вітчизняному зовнішньоторговельному посереднику і одержує від нього кошти. В свою чергу, експортна фірма продає куплений нею товар зарубіжному покупцю від свого імені і на своїх умовах. Вітчизняний виробник не має, по суті, контактів із зарубіжним покупцем, а тому його функція зводиться лише до поставки свого товару вітчизняному посереднику на узгоджених з ним умовах. За цих обставин виробник не має можливості прямо впливати на рівень ціни, за якою його товар продається зарубіжному покупцю.
До непрямого експорту підприємства вдаються, як правило, в тих випадках, коли вони не досить добре знають ринок збуту за кор­доном і коли мають звужені можливості здійснення експортної діяльності. Проте збут вітчизняному посереднику має для виробника і переваги, оскільки він швидше отримує валюту і позбавляється турбот та ризику, що пов’язані з реалізацією товару безпосередньо за кордоном. Негативним моментом непрямого експорту для виробника є відсутність контакту з ринком та замовниками товару і неможливість з цієї причини оперативного реагування на зміну їх потреб. Крім того, виробник втрачає частину прибутку, яку присвоює за свої послуги вітчизняна зовнішньоторговельна організація.
При прямому експорті з посередниками виробник продає свій товар зарубіжному імпортеру-посереднику, а останній перепродує його зарубіжному покупцю.

Зарубіжний імпортер-посередник закуповує товар у вітчизняного виробника від свого імені і за свій рахунок і потім як власник на своїх умовах продає його зарубіжному споживачу. Таким імпортером-посередником може бути закупівельне об’єднання, оптовий магазин, торговий дім тощо.
Прямий експорт з посередниками може здійснюватися і за іншим варіантом, коли як канал дистриб’юції виступає агент (фірма або фізична особа).

Агенти (брокери чи прості посередники)  підшуковують взаємозацікавлених продавців і покупців, «зводять» їх, але безпосередньої участі в укладенні угод не беруть, хоча і можуть виконувати за дорученням продавця (покупця)  певні повноваження з їх підготовки. За надані послуги брокери одержують комісійні в межах 0,25 — 3% від  суми угоди. Вони не відповідають за надходження платежів, складування товару тощо.
Агентські функції часто виконують і комісіонери, які за дорученням і за рахунок поручителя ( комітента) продають і купують товари від свого імені в межах наданих їм повноважень. Між комітентом (продавцем чи покупцем) і комісіонером укладається, як правило, разовий договір комісії, в якому обумовлюються мінімальні ціни реалізації при експорті і максимальні при імпорті, граничні якісні характеристики товару, відповідальність комісіонера перед комітентом і останнього перед комісіонером, розмір комісійних та ін.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.