СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Виклик до суду — це пропозиція з’явитися в суд. Для осіб, які беруть участь у справі, як правило, явка необов’язкова, а для свідків, перекладачів та експертів — обов’язкова.
Виконавче провадження — сукупність дій органів державного виконання і державних виконавців, спрямованих на примусове виконання рішень суду та інших органів, які підлягають примусовому виконанню.
Виконавчі документи — письмові, оформлені за встановленою фор­мою і змістом документи, які видаються судом та іншими юрисдикційними органами для примусового виконання постановлених ними рішень, ухвал та інших актів.
Відповідач — це юридична чи фізична особа, яка притягується за заявою позивача до відповідальності за порушення чи оспорення прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

Державне мито — грошовий збір, що справляється із заяв і скарг, котрі подаються юридичними і фізичними особами до суду, та за видачу їм копій документів — судових рішень, ухвал, постанов і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.
Докази — будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доказування — діяльність суду й осіб, які беруть участь у справі, по збору, дослідженню та оцінці доказів, направлена на встановлення дійсних прав і обов’язків учасників спірного правовідношення.
Допустимість засобів доказування — вимога закону, яка передбачає для встановлення певного юридичного факту можливість використовувати засоби доказування лише встановленої форми і забороняє використання інших засобів доказування.

Забезпечення позову — вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Законні презумпції — факти, що не потребують доказування, певний логічний засіб, який використовується судом, коли це передбачено законом або випливає з його змісту. Законні презумпції можуть бути спростовані.
Закриття провадження по справі — закінчення провадження у справі без постановлення судового рішення за наявності підстав, які свідчать про те, що процес виник неправомірно або його продовження є неправомірним.
Залишення заяви без розгляду — закінчення провадження у справі без постановлення судового рішення за наявності точно встановлених у законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена й при повторній неявці сторін. Підстави залишення заяви без розгляду визначені ст. 229 ЦПК.
Заінтересовані особи — це особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що повинні бути встановлені під час вирішення справ окремого провадження; майнові й особисті права яких залежать від юридичного факту, встановлення якого вимагає заявник; для яких після встановлення судом певного юридичного факту виникає обов’язок визначити й оформити правові наслідки та права заявника.
Заявник — це особа, яка звернулася до суду із заявою про встановлення певних обставин або юридичного стану особи, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення особистих або майнових прав особи для здійснення іншою особою цих прав.
Зміст позову — вказана у позовній заяві форма захисту, тобто те, що позивач просить від суду: присудження відповідача до певних дій.
Зупинення провадження по справі означає, що суд тимчасово призупинив розгляд справи у зв’язку з обставинами, які перешкоджають цьому розгляду, до їх усунення або виконання зацікавленими особами необхідних дій.
Зустрічний позов — це самостійні матеріально-правові вимоги відповідача до позивача, що розглядаються разом із початковим позовом.

Мирова угода — взаємоприйнятний договір про умови припинення спору про право між сторонами.

Належність доказів — це прийняття судом до розгляду тих доказів, які можуть підтвердити чи заперечити юридичні факти, які відносяться до даної справи.
Неналежна сторона — це особа, яка не є суб’єктом спірного матеріального правовідношення, тобто не має права вимоги по спору або не зобов’язана відповідати по пред’явленому позову.

Підвідомчість — визначення кола цивільних справ, які підлягають розгляду в суді.
Підстава позову — обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Підсудність — сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи і в даному конкретному суді цієї ланки.
Позивач — це юридична чи фізична особа, яка звертається до суду за захистом своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, а також особа, в інтересах якої поданий позов.
Позов — письмове звернення до суду юридично зацікавленої особи для захисту порушеного або оспорюваного цивільного, сімейного, трудового та ін. права.
Предмет доказування — це обставини, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Предмет позову — матеріально-правове відношення, вимога позивача до відповідача.
Преюдиційні факти — такі факти, які не потребують доказування, існування чи відсутність яких встановлено рішенням суду по цивільній справі між тими самими особами, яке вступило в законну силу.
Процесуальне правонаступництво — це заміна належної сторони у спірному правовідношенні у випадку її вибуття із цивільної справи.
Процесуальне представництво — правовідношення, в силу якого одна особа здійснює в суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи в межах наданих їй повноважень.
Процесуальний строк — встановлений законом або судом час, протягом якого можуть або повинні бути здійснені процесуальні дії.

Родова підсудність — це розподіл цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи залежно від роду справ.

Санкції цивільного процесуального права — встановлені в нормах цивільно-процесуального права наслідки, що настають за недодержання і порушення цих норм, тобто всі правові наслідки, які забезпечують їх реалізацію.
Співучасть — це участь в одному й тому самому процесі кількох позивачів чи кількох відповідачів, інтереси яких не суперечать один одному.
Суб’єкти цивільного процесуального права — носії цивільних прав і обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.
Судове повідомлення — повідомлення про здійснення тієї чи іншої процесуальної дії, яка має чи може мати значення для даної особи, але участь даної особи при проведенні даної дії не обов’язкова.
Судове рішення — постанова суду першої інстанції з приводу вирішення по суті справ позовного, окремого провадження та справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.
Судовий штраф — грошове стягнення, яке накладається судом на учасників цивільного судочинства у випадку невиконання ними процесуальних обов’язків та негідної поведінки.

Територіальна підсудність — розподіл підвідомчих суду справ між окремими судами в середині кожної ланки.
Треті особи без самостійних вимог — процесуально зацікавлені в результатах розгляду справи учасники процесу, які вступають у справу, що вже почалась, за ініціативою суду, сторін, прокурора або за власною ініціативою.
Треті особи із самостійними вимогами — це матеріально і процесуально зацікавлені в результатах розгляду справи учасники процесу, які вступають у справу, що вже почалась, шляхом пред’явлення позову одній або обом сторонам.

Ухвала — постанова суду, якою вирішується окреме питання судової справи.

Функціональна підсудність — це визначення компетенції окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій.

Цивільне судочинство — врегульована цивільно-процесуальним правом діяльність суду, осіб, що беруть участь у справі, осіб, які сприяють здійсненню правосуддя по цивільних справах, а також при виконанні судових рішень та інших постанов суду.
Цивільне процесуальне право — система правових норм, які регулюють діяльність і пов’язані з нею процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, що виникають при здійсненні судом правосуддя по цивільних справах.
Ціна позову — грошова сума в гривнях, яка відображає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача.