лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЦИВІЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Тема 7. Участь у цивільному процесі органів державного
управління, місцевого самоврядування та осіб,
які захищають права інших осіб


Характер юридичної зацікавленості осіб, яким за законом надано право захищати права та свободи інших осіб, інший, ніж у сторін і третіх осіб, — він може бути охарактеризований як службовий.
Профспілки, організації, окремі громадяни, які захищають права інших осіб, можуть вступати в справу шляхом подачі позову. Мета їх участі у цивільному процесі — захист суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Правовою підставою їх участі в справі є надане їм законом право на здійснення процесуальних дій по захисту «чужих» інтересів.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть пред’являти позов для захисту прав та інтересів інших осіб, тільки вони можуть залучатися до справи, що вже почалася, — для дачі висновку. Практика довела, що такі висновки мають велике значення: їх необхідність зумовлюється питаннями, для правильного вирішення котрих потрібен спеціальний досвід. Наприклад, коли вирішується справа про виховання дитини одним із батьків, які не живуть разом, суд залучає до справи районний відділ освіти і доручає йому дати висновок про умови життя сторін.
Висновки органів державного управління схожі з висновками експертів, але суттєво відрізняються від них. Висновки експертів — це думки спеціалістів, які володіють спеціальними знаннями в галузі науки, техніки, культури тощо. Висновки органів управління — це акти органів управління, які видаються у зв’язку з виконанням покладених на них завдань по керівництву в галузі народного господарства. Висновки експертів повинні стосуватися тільки фактичного боку справи, а висновки органів державного управління стосуються також правового.
Органи державної влади можуть брати участь у справах, які пов’язані з відповідною галуззю народного господарства і якщо це передбачено законом. Таке право мають органи опіки й піклування, житлово-комунальні організації, фінансові установи місцевої державної адміністрації, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, Державний комітет України по нагляду за охороною праці, Міністерство охорони довкілля та ін.
Органи державної влади, місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, що можуть звертатися до суду із заявою для захисту прав і свобод інших осіб, віднесені до осіб, які беруть участь у справі. Тому вони користуються правами та обов’яз­ками, передбаченими ст. 99 ЦПК України. Але, на відміну від сторін та третіх осіб, вони не можуть розпоряджатися матеріальною стороною справи (укладати мирову угоду, змінювати предмет спору, на них не поширюється судове рішення). Водночас у них є право на оскарження рішення чи ухвали, брати участь у засіданнях суду апеляційної інстанції.
Отже, статус органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які захищають права інших осіб, не збігається зі статусом інших суб’єктів цивільного процесу.
Література
1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — Х., 2001.
2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»: Науково-практичний коментар. — К, 1999.
3. Постанова пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 р.
4. Киреева Н. А. Участие органов опеки и попечительства в граждан­ском процессе: Автореф. дис. … канд. экон. наук. — М., 1984.
5. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.


Тема 8. Представництво в цивільному процесі


Цивільне процесуальне законодавство встановлює одне з найважливіших прав осіб—учасників справи: право мати представника своїх інтересів у суді. Процесуальне представництво особливо важливе у випадках захисту інтересів недієздатних та обмежено дієздатних осіб, юридичних осіб, юридично необізнаних осіб, які не можуть особисто брати участь у справі.
Процесуальне представництво — це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) здійснює в суді дії від імені та в інтересах другої особи (довірителя) в межах наданих повноважень.
Відмінність цивільного процесуального представництва від цивільного:

  • тільки для процесуального представника характерні відносини із судом;
  • цивільний представник завжди заміняє довірителя, і довіритель взагалі не бере участі в укладенні угоди. Процесуальне пред­ставництво не позбавляє довірителя права діяти поряд з представ­ником;
  • роль представництва визначається двома головними завданнями:
  • надання юридичної допомоги громадянам та організаціям під час розгляду й вирішення цивільних справ у суді;
  • надання допомоги суду в установленні дійсних прав та обов’язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За ступенем обов’язковості представництво в суді можна поділити на обов’язкове та факультативне. За підставами виникнення процесуальне представництво буває договірне та законне.
Законне представництво виникає на основі спеціальної вказівки в законі. Представництво в суді по справах недієздатних і обмежено дієздатних здійснюють їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Законні представники користуються всіма правами сторони або третьої особи, яких вони представляють, мають також право доручити ведення справи іншій особі по договору. Договірний і законний представники можуть виступати в суді разом.
Договірне представництво ґрунтується на добровільній згоді двох осіб відносно його встановлення. Коло договірних представників визначається ст. 112 ЦПК. Договірні представники від імені осіб, яких вони представляють, можуть виконувати всі процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмету позову, владнання мирової угоди, передачі повноважень іншій особі, оскарження рішення суду, пред’явлення виконавчого листа до виконання, отримання присудженого майна або грошей. Вказані повноваження повинні окремо обумовлюватися в дорученні.
Представниками не можуть бути особи, перелічені в ст. 116 ЦПК. До осіб, яким взагалі заборонено бути представниками в суді, належать неповнолітні. Однак, якщо особа вступила в зареєстрований шлюб до досягнення повноліття, вона отримує дієздатність у повному обсязі та вправі бути представником у суді.
Документи, що підтверджують повноваження представника у суді, визначені ст. 113 ЦПК. Законні представники, зокрема батьки й усиновителі, у випадку необхідності стверджують свої повноваження паспортом або свідоцтвом про народження чи всиновлення.
Цивільний процесуальний представник зобов’язаний добросовісно вести справу, здійснювати виключно такі дії, які спрямовані на правильне вирішення справи.
 



Література
1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — Х., 2001.
2. Шерстюк В. М. Судебное представительство по гражданским делам. — М., 1984.
3. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.
4. Штефан М. Й., Дрижчана Е. Г., Гусев Е. В. Представительство граждан в суде. — К., 1991.
5. Павлуник І. Особливості участі адвоката в цивільному процесі // Право України. — 1999. — № 9.


Тема 9. Процесуальні строки


Процесуальні дії в цивільному судочинстві повинні провадитися протягом певного строку. Разом з іншими засобами це забезпечує швидкий і чіткий розгляд цивільних справ, від чого значною мірою залежить дієвість охорони прав та інтересів осіб, що звернулись до суду по допомогу. Процесуальне право для вчинення процесуальних дій встановлює строки, з одного боку, достатні для вчинення необхідних дій, а з іншого, — такі, що забезпечують швидкий рух справи.
Процесуальний строк — це період часу, визначений для вчинення процесуальних дій учасниками процесу.
Передбачені два види процесуальних строків:
1. Встановлені законом — їх тривалість визначена процесуальним законодавством (ст.ст. 291, 359 ЦПК).
2. Визначені судом — тривалість яких визначається судом з урахуванням обставин кожної конкретної справи та кожної процесуальної дії (ст.ст. 85, 139 ЦПК).
Відповідно до ст. 86 ЦПК України строки, визначені законом чи встановлені судом, обчислюються роками, місяцями, днями. Процесуальний строк може також визначатися точною календарною датою, вказівкою на подію, яка обов’язково має настати (ст. 34 ЦПК). У цивільному судочинстві не застосовуються строки, які обчислюються годинами. Однак при визначенні моменту закінчення процесуального строку беруться до уваги й години його закінчення (касаційну скаргу можна відправляти поштою до 24 години останнього дня десятиденного строку).
Перебіг процесуальних строків починається після настання події, вказаної законом чи судом (з наступного дня після винесення рішення починається перебіг десятиденного строку для подачі касаційної заяви).
Закінчення перебігу строку, який обчислюється роками, визначається відповідним місяцем і числом останнього року строку.
Перебіг строків, якщо вони ще не закінчилися, може призупинитися тоді, коли суд призупиняє справу. Після відновлення провадження у справі процесуальні строки продовжуються протягом часу, який залишився до їх закінчення.
Правила про продовження та поновлення процесуальних строків викладені в ст. 89 ЦПК. Якщо пропущений строк визначений судом, то суд може його продовжити. Клопотання про це можна подати як після, так і до закінчення такого строку.
Строк, визначений законом, може бути поновлений. Клопотання про це подається тільки тоді, коли такий строк пропущено.
Процесуальний строк продовжується безперервно, тобто в нього включаються календарні дні. Виключення становить випадок, коли неробочий день припадає на останній день строку. Під неробочим слід розуміти неробочий день суду, коли ні суд, ні особа не можуть вчиняти ніяких процесуальних дій. У цьому випадку закінчення строку переноситься на найближчий робочий день.
Недотримання без поважних причин процесуальних строків є порушенням закону, яке призводить до тяганини, несвоєчасного захисту прав зацікавлених осіб. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом чи призначеного судом строку. Документи, подані після закінчення процесуального строку, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для його продовження або поновлення.
Література
1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. — Х., 2001.
2. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.
3. Кузьменко С. Г. Гражданский процесс в вопросах и ответах. — Донецк, 1998.
4. Постанова пленуму Верховного суду України «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» від 5 березня 1977 р. № 1.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.