лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

Обгрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 8

Економічна та соціальна
ефективність приватизації

8.1. Економічна ефективність діяльності
приватизованих підприємств

Основною причиною приватизації підприємств державної власності є їхня недостатня економічна ефективність та необхідність її докорінного поліпшення. Приватизація ліквідує монополізм державної власності, сприяє створенню багатоукладної економіки та конкуренції підприємств різноманітних організаційно-правових форм. Держава, передаючи збиткові або низькорентабельні підприємства у приватну власність, позбувається фінансового тягаря, а натомість отримує додаткові надходження до бюджету у вигляді податків. Водночас, приватизація підприємств нерозривно зв’язана з організаційною перебудовою та вивільненням значної кількості працівників. Хоча розвиток приватного сектора потребує додаткової робочої сили, проте турбота про працевлаштування безробітних в основному покладається на державу. Таким чином, соціальна та економічна ефективність процесу приватизації нерозривно зв’язані та залежать одна від одної. Завдання держави — якнайкраще врегулювати ці процеси.
Статистичні дані про результати роботи підприємств України у постприватизаційний період не дають можливості зробити однозначні висновки.
З одного боку, маємо велику кількість позитивних прикладів успішної роботи підприємств після зміни форми власності. Обстеження приватизованих малих підприємств, яке виконала Українська маркетингова група на замовлення Міжнародної фінансової корпорації, дозволило зробити такі висновки. Після приватизації 62 % підприємств збільшили обсяги реалізації товарів та послуг, у 61 % зросла кількість клієнтів (відвідувачів), 54 % розширили коло постачальників, 51 % підприємств зберегли попередню кількість робочих місць, а 31 % навіть збільшили їх. Кількість прибуткових підприємств зросла з 69 % до 74 %1.
Яскравим свідченням ефективної постприватизаційної діяльності є дані про розподіл балансового прибутку АТ «Оболонь» за 8 місяців 1996 р., коли 53 % прибутку було спрямовано на розвиток виробництва, а на матеріальне заохочення та дивіденди — відповідно 2 та 4 %.
Проте за результатами роботи в 1995 р. в цілому по Україні темпи спадання виробництва на приватизованих підприємствах перевищували аналогічні показники на державних підприємствах. Цей факт, безперечно, свідчить про неефективність роботи приватизованих підприємств. Але треба більш детально проаналізувати, як саме були приватизовані ці підприємства, чому результати їхньої роботи незадовільні. Як правило, не поліпшилася робота тих підприємств, які приватизувалися із залученням великої частки приватизаційних майнових сертифікатів громадян через центри сертифікатних аукціонів. Такий спосіб приватизації змінює правовий статус підприємства, його форму власності, але власність розпорошена між великою кількістю дрібних акціонерів, стратегічний інвестор відсутній. Крім того, якщо громадяни вкладають свої приватизаційні майнові сертифікати в акції підприємства, останнє не отримує коштів, необхідних для його розвитку. Відбувається формальна зміна форми власності підприємства, але не з’являється реального господаря, заінтересованого вкладати кошти у виробничий розвиток.
Таким чином, спроба поєднати у вітчизняній схемі приватизації економічні та соціальні пріоритети не виправдала себе. Вимога надання всім громадянам рівних прав щодо участі в розподілі загальнодержавної власності значною мірою суперечить вимогам економічної ефективності процесу приватизації.

8.2. Соціальні результати приватизації

Аналіз механізму та практики проведення приватизації в Україні показує, що соціальна ефективність процесу реформування економіки є недостатньою з таких причин.
1. Згідно з діючими нормативними актами передбачені пільги працівникам підприємств, що корпоратизуються та приватизуються. Але державна власність на засоби виробництва створювалась не тільки за рахунок прибутку промислових підприємств, а значною мірою і за рахунок коштів державного бюджету, зокрема реконструкція, розширення виробничих потужностей. Крім того, кожному підприємству централізовано виділялись кошти на підготовку нових виробів та освоєння їх у серійному виробництві. Державні витрати на розвиток основних фондів промислових підприємств формувались за рахунок податків на прибуток усіх господарських суб’єктів, у тому числі в невиробничій сфері. Тобто до створення основних фондів у промисловості причетні й працівники невиробничої сфери, які податками на прибуток та доходи примножували вартість основних виробничих фондів, тоді як самі фінансувались за залишковим принципом.
Таким чином, у створенні основних фондів промислових підприємств брали участь працівники і виробничої, і невиробничої сфери, тому пільги в розподілі державної власності, які надаються трудовим колективам роздержавлюваних підприємств, безпідставні, порушують принцип соціаль­ної справедливості.
2. Пільги передбачені як для всіх працівників підприємства, що приватизується, так і окремо для керівництва (директорів, їхніх заступників, головних спеціалістів та керівників структурних підрозділів). Керівництво підприємства має право на додаткове придбання акцій за їх номінальною вартістю з відстрочкою оплати на один рік на загальну суму до 10 % величини статутного фонду. Мета надання  цієї пільги — підвищити заінтересованість керівного складу підприємства в результатах його роботи. Але, зважаючи на різну фондоозброєність підприємств навіть однієї галузі, сума зазначеної пільги для керівників різних підприємств може різнитися у десятки разів. Це знову порушує рівність, а отже і соціальну справедливість.
Як свідчить світовий досвід, пільги щодо отримання акцій можуть надаватися працівникам (у тому числі й керівникам підприємств) тільки після завершення приватизації, тобто під час випуску акцій з метою розвитку виробництва та підвищення конкурентоспроможності продукції. Під час розподілу загальнонародної власності пільги взагалі не повинні мати місця. До завершення приватизації в Україні введення пільг на реалізацію майнових сертифікатів є соціально несправедливим.
3. Не є достатньо продуманим і метод проведення малої приватизації. Більшість таких об’єктів приватизуються через аукціон та конкурс, а працівники об’єкта малої приватизації мають право вкласти свій приватизаційний майновий сертифікат у його вартість. Внаслідок цього на всю вартість об’єктів малої приватизації занижено вартість основних фондів, які підлягають розподілу серед громадян України, тобто штучно занижено і вартість приватизаційного майнового сертифіката.
4. Центри сертифікатних аукціонів утворювалися з метою забезпечити можливість усім громадянам України вкласти свої приватизаційні майнові сертифікати в будь-яке підприємство на вибір. Але сам принцип формування аукціонної ціни акції під час проведення сертифікатних аукціонів, виходячи із попиту та пропонування, призводить до того, що різні громадяни, які мають приватизаційні майнові сертифікати однакової номінальної вартості, придбають акції підприємств, вартість яких значно різниться. Все більше економістів схиляються до того, що первинне розміщення акцій приватизованих підприємств має відбуватись тільки за номінальною вартістю. З досвіду розвинутих країн відомо, що котирування акцій має місце тільки на вторинному ринку цінних паперів.
Системи соціального захисту громадян під час приватизації. Як свідчить досвід приватизації у постсоціалістичних країнах, де звикли до існування широкої системи соціального захисту, швидкість реформування перебуває у прямій залежності від надійності системи захисту. Саме така система призначена для порятунку значної кількості населення від нестерпних злиднів. Інакше незадоволення народу невиправдано високою ціною реформ настільки зросте, що ці реформи не будуть доведені до логічного завершення. Найбільший опір приватизації чинять робітники великих державних підприємств, які побоюються втратити роботу. Яскравим прикладом цього є результати парламентських виборів у Польщі, де ще у вересні 1993 р. уряд реформ Ганни Сухоцької програв тим силам, що виступали за відстрочку чи гальмування реформ (передусім у сфері приватизації важкої промисловості) задля подолання безробіття і зубожіння населення країни, незважаючи на те, що Польща раніше і успішніше за інші країни Східної Європи здійснювала ринкові реформи. Але у злиднях перехідного періоду опинилося майже 15 % населення країни, і цього стало досить для відповідних змін в економічній політиці.
Нам теж може стати у нагоді позитивний досвід застосування систем соціального захисту населення в інших країнах.
Одну з найефективніших спроб захистити бідні верстви населення було зроблено в період переходу від державної до ринкової економіки в Чилі. У 1973 р. диктатор Августо Піночет скасував систему державних дотацій у промисловості та соціальній сфері, що склалася в Чилі протягом десятиріч, і рішуче скоротив державні витрати, щоб узяти під контроль інфляцію, яка сягнула цифри з двома нулями. Невід’ємною частиною заходів, спрямованих на обмеження діяльності державного сектора, стало оновлення колишньої екстенсивної системи соціального забезпечення, яка зорієнтована була на задоволення потреб робітничого класу і середніх верств населення, зайнятих у промисловому секторі, проте не передбачала захисту трудящих неструктурованого сектора, що потерпали ще більше.
Скоротивши загалом соціальні витрати на душу населення, Піночет спрямував їх на подолання нестатків злидарів, що привело до поліпшення їхнього становища і зростання доходів тих двох відсотків населення, які становили найбідніший прошарок. Цей підхід виявився винятково ефективним у захисті цієї категорії чилійців у період важкої економічної кризи, що сталася в середині 1970-х — на початку 1980-х років.


1 Громаков Е. Избран правильний путь // Бизнес. — 1995. — 26 сент. (№ 37).

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.