лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Поняття права на захист. Форми та способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. Правове положення господарських судів. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам. Досудове врегулювання господарських спорів. Претензія: поняття, зміст, порядок складання та розгляду. Правова характеристика позову. Зміст позовної заяви. Вирішення спорів господарським судом: характеристика основних стадій. Порушення провадження у справі. Розгляд справи по суті. Винесення рішення у справі. Характеристика апеляційного та касаційного проваджень. Вирішення спорів третейськими судами. Виконання рішень господарських і третейських судів.

Право на захист слід розглядати як юридично закріплену мож-
ливість уповноваженої особи використати засоби правоохоронного характеру з метою поновлення порушеного права та припинення дій, що порушують таке право.
Господарський та Цивільний кодекси України закріплюють пра-
во кожної особи, зокрема й суб’єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів. Способами захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання є:

  • визнання наявності або відсутності прав;
  • визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;
  • визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
  • відновлення становища, яке існувало до порушення прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;
  • припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
  • присудження до виконання обов’язку в натурі;
  • відшкодування збитків;
  • застосування штрафних санкцій;
  • застосування оперативно-господарських санкцій;
  • застосування адміністративно-господарських санкцій;
  • установлення, зміни й припинення господарських правовідносин;
  • іншими способами, передбаченими законом.

Наведені способи захисту не слід плутати зі способами захисту цивільних прав та інтересів осіб.
Кожен спосіб захисту застосовується в певному процесуальному чи процедурному порядку. Такий порядок зазвичай називають формою захисту прав і законних інтересів.
Учені розрізняють юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту. Перша передбачає захист прав і законних інтересів державними або уповноваженими державою органами. Друга — захист прав і законних інтересів особою самостійно без звернення до компетентних органів.
Юрисдикційна форма захисту означає, що права можуть захищатися в судовому або адміністративному порядку.
Студентам слід докладно ознайомитися з обома згаданими формами захисту прав.
Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у фор-
мі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції.
Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані.
Усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.
В Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної ін-
станцій.
Особливу увагу студенти мають приділити загальним засадам господарського судочинства.
Слід пам’ятати, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (зокрема й іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на за-
побігання правопорушенням.
Студенти мають вивчити Закон України «Про судоустрій» та визначити систему господарських судів України. Водночас їм слід дослідити питання формування господарського суду, його склад, права та обов’язки тощо.
Важливими для опанування цієї теми є питання про підвідомчість і підсудність справ господарським судам.
Згідно із загальним правилом, під підвідомчістю розуміють коло справ, віднесених до ведення конкретних органів в силу пря-
мої вказівки закону. У процесі визначення підвідомчості справ господарським судам необхідно враховувати два критерії: суб’єк-
тний та предметний.
Господарським судам підвідомчі такі категорії справ:
1) справи у спорах, що виникають під час укладення, зміни, розірвання й виконання господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, за винятком:

  • спорів, що виникають під час погодження стандартів і технічних умов;
  • спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
  • інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Ук-
раїни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
Підсудність варто розглядати як розподіл справ між певними судами (у нашому випадку — господарськими). Підсудність поділяють на родову (предметну) та територіальну (місцеву). Док-
ладніше це питання слід вивчати на основі Господарського процесуального кодексу України.
У деяких випадках зверненню з позовом до суду має передувати стадія досудового врегулювання спору.
Чинним законодавством передбачено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, а також за домовленістю між собою, якщо про це зазначено у договорі. Господарський процесуальний кодекс України передбачає обов’язкове досудове врегулювання спорів, що виника-
ють з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні.
Зауважимо, що справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів.
Досудове врегулювання спору з порушником передбачає звер-
нення до нього з письмовою претензією. У претензії зазначають:
а) повне найменування й поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред’являється; дата пред’явлення й номер претензії;
б) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;
в) вимоги заявника;
г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;
д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи, що є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії (про це має чітко зазначатись у претензії). Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Претензія повинна бути розглянута в місячний строк, який обчислюється від дня одержання претензії. Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. Про результати розгляду претензії заявника повідомляють у письмовій формі.
Студентам слід ознайомитися зі ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, що містить перелік відомостей, які повинні бути зазначені у відповіді на претензію. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
Якщо спір не вдалося вирішити в досудовому порядку, він може бути переданий на розгляд до господарського суду.
Для цього особа, права якої порушено (позивач), має підготувати та подати до господарського суду позовну заяву.
Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності — або його представником.
Закон визначає перелік відомостей, які повинна містити позов-
на заява:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові (за його наявності) для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — плат-
ників податків);
2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцін-
ці; суми договору (у спорах, що виникають під час укладання, зміни та розірвання господарських договорів);
4) зміст позовних вимог (якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них);
5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 Господарського процесуального кодексу України;
6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V1 Господарського процесуального кодексу України;
7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Поряд з наведеними відомостями до позовної заяви можуть бути включені й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.
Студентам слід пам’ятати, що, подаючи позов, позивач має надіслати сторонам спору копії позовної заяви та доданих до неї документів (якщо цих документів у них немає). До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:
1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у передбачених законом випадках;
2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви й доданих до неї документів;
3) сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;
3-1) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Процедура вирішення спору господарським судом складається з ряду стадій.
Однією з найважливіших стадій є порушення провадження у справі. Після надходження до господарського суду позовної заяви суддя вирішує питання про її прийняття. Якщо позовна заява відповідає вимогам закону й немає підстави для відмови у прий-
нятті позовної заяви або повернення її без розгляду, суддя прий-
має позовну заяву й упродовж п’яти днів від дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі. У цій ухвалі суддя вказує про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.
Наступною стадією є розгляд справи по суті. Зазначимо, що господарський суд має вирішити спір у строк не більш як двох місяців від дня одержання позовної заяви. Цей строк може бути продовжений, але не більш як на один місяць.
Під час розгляду спору по суті заслуховуються представники позивача й відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні, досліджуються докази.
Під час вирішення господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення, яке викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов’язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи.
Господарський суд, приймаючи рішення, має право:
1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;
2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору й про це є клопотання зацікавленої сторони;
3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штра-
фу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов’язання;
4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встанов-
леному законом;
5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухиляння від учинення дій, покладених господарським судом на сторону;
6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Під час вивчення цього питання студентам слід звернути увагу на порядок ухвалення рішення господарського суду. Так, рішення господарського суду ухвалюється іменем України й складається з чотирьох частин — вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Важливо з’ясувати зміст кожної частини рішення:
1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. Під час розгляду справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;
2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів та ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);
3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання, й докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;
4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
Окремо слід дослідити зміст резолютивної частини рішення під час задоволення позову господарським судом.
Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.
Зауважмо, що згідно із загальним правилом рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Проте вирішення спору не закінчується рішенням суду першої інстанції. Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі й додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали.
Апеляційний господарський суд перевіряє законність на обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційна скарга розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.
Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:
1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати рішення повністю або частково й прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення повністю або частково й припинити про-
вадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;
4) змінити рішення.
За наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову.
Касаційне оскарження відрізняється від апеляційного тим, що сторона оскаржує рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, або ж постанову апеляційного суду.
Сторона у справі в такому разі подає касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, який переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
У касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних з встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Касаційна інстанція, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права. Касаційна скарга роз-
глядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.
Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:
1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) — без задоволення;
2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково й прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;
4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково й припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;
6) залишити в силі одне з раніше прийнятих рішень або постанов.
За результатами розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову.
Слід пам’ятати, що поряд з господарськими судами спори можуть передаватися також і на розгляд третейських судів.
До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних і господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-пра-
вових актів;
2) справ у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов’язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, окрім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню лише судами загальної юрисдикції або Конституційним судом України;
8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом Ук-
раїни.
Розгляд спорів третейським судом відбувається на підставі Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-IV.
Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам згаданого закону.
Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.
Спори можуть розглядатися третейськими судами двох видів: постійно діючими третейськими судами та третейськими судами для вирішення конкретного спору (так звані суди ad hoc).
Рішення, що приймаються господарськими та третейськими судами, мають виконуватися. Сторона має право добровільно виконати рішення. Проте якщо рішення не буде виконано добровільно, воно підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Студентам слід з’ясувати, у чому полягає сутність виконавчого провадження, якими органами та в які строки воно здійснюється.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.