лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


Поняття оренди. Об’єкт оренди. Поняття договору оренди. Форма договору оренди. Сторони в договорі орен-
ди. Істотні умови договору оренди. Порядок укладання, зміни та припинення договору оренди. Поняття лізингу. Види й форми лізингу. Перспективи розвитку орендних
і лізингових відносин в Україні.

Розгляд теми варто розпочати із з’ясування сутності поняття «оренда». Згідно з чинним законодавством (ст. 759 ЦКУ, ст. 283 ГКУ, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), оренда — це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності. Слід звернути увагу на те, що Цивільний кодекс України ототожнює поняття «оренда» та «найм».
Предметом договору оренди може бути річ, яка має індивідуальні ознаки й зберігає свій первісний вигляд під час неодноразового використання (неспоживна річ).
Об’єктом оренди (предметом договору оренди) можуть бути, зокрема:

  • державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), від-
    окремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями й системою енергопостачання;
  • нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
  • інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання;
  • майнові права.

Слід звернути увагу на те, що закон не лише визначає, що може бути предметом договору оренди, а й встановлює види майна, які не можуть бути предметом договору найму.
При цьому не можуть бути об’єктами оренди цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, пов’я-
зану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; цілісні майнові комплекси казенних підприємств.
Орендар має право передати окремі об’єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди. При цьому слід пам’ятати, що передача в суборенду цілісних майнових комплексів не припустима.
З визначення оренди видно, що вона виникає на підставі договору оренди. За договором оренди одна сторона (орендо-
давець) передає другій стороні (орендареві) за плату на пев-
ний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Сторонами договору оренди є орендодавець та орендар. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, зокрема фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.
Під час вивчення цієї теми особливу увагу варто приділити правам та обов’язкам сторін договору оренди. Вкажімо їх.
1. Орендар має переважне право перед іншими суб’єктами гос-
подарювання на продовження строку дії договору оренди.
2. Орендар може бути зобов’язаний використовувати об’єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.
3. Орендар зобов’язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно й в повному обсязі сплачувати орендну плату.
4. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі його відчуження або його знищення чи псування з вини орендаря.
Проте зазначений перелік не є вичерпним.
Чинне законодавство встановлює певні вимоги щодо окремих договорів оренди. Так, орендодавцями у договорі оренди держав-
ного або комунального майна є:

  • Фонд державного майна України, його регіональні відділення — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;
  • органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, — відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;
  • державні (комунальні) підприємства — щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів і нерухомого майна.

Ст. 6 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов’язана зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності.
Особливу увагу студентам слід приділити істотним умовам договору оренди. Істотними умовами договору оренди Господарський кодекс України вважає:

  • об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її ін-
    дексації);
  • строк, на який укладається договір оренди;
  • орендна плата з урахуванням її індексації;
  • порядок використання амортизаційних відрахувань;
  • відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Важливо пам’ятати, що договір оренди державного та комунального майна має певну специфіку. Перелік істотних умов договору оренди державного та комунального майна наведено у ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». До них належать:

  • відомості про об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
  • термін, на який укладається договір оренди;
  • орендну плата з урахуванням її індексації;
  • порядок використання амортизаційних відрахувань;
  • відновлення орендованого майна та умови його повернення;
  • виконання зобов’язань;
  • відповідальність сторін;
  • страхування орендарем взятого ним в оренду майна;
  • обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно із загальним правилом, сторони можуть передбачити у договорі оренди й інші умови.
За користування об’єктом оренди орендар сплачує орендодавцеві орендну плату — фіксований платіж, який сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Орендна плата зазвичай встановлюється у грошовій формі, проте за згодою сторін може бути в натуральній або грошово-натуральній формі.
Ще одним важливим питанням є порядок укладання, зміни та припинення договору оренди.
Договір оренди майна, яке перебуває у приватній власності, укладається в порядку, передбаченому для господарських договорів.
Специфічним є порядок укладання договорів оренди державного або комунального майна, який регламентується ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір орен-
ди, подають заяву, проект договору оренди, а також інші документи, згідно з переліком, визначеним Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві.
Якщо до орендодавця надійшла заява про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п’ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. У разі, якщо орендодавець або орендар, згідно із законодавством, займає монопольне становище на ринку; у результаті укладання договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку; сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об’єкту оренди та ініціаторові укладання договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, орендодавець повинен надіслати копії матеріалів і до органу Антимонопольного комітету Ук-
раїни.
Уповноважені органи розглядають матеріали й упродовж п’ят-
надцяти днів після їх надходження надсилають орендодавцеві висновки (рішення) про можливість оренди та умови договору оренди.
Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін виснов-
ків, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, щодо укладання договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, укладання договору оренди вважається з цими органами погодженим.
Орендодавець упродовж п’яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди (після дати її реєстрації) дає згоду або відмовляє в укладанні договору оренди майна й пові-
домляє про це заявника.
Порядок укладання договору оренди нерухомого та іншого ін-
дивідуально-визначеного майна значно простіший, оскільки потребує узгодження лише з орендодавцем.
Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов і підписання тексту договору.
Зміна умов договору оренди можлива лише за взаємною згодою сторін у порядку, передбаченому для укладання договору.
Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди впродовж одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені дого-
вором.
Одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Договір оренди припиняється в разі:

  • закінчення строку, на який його було укладено;
  • викупу (приватизації) об’єкта оренди;
  • ліквідації суб’єкта господарювання — орендаря;
  • загибелі (знищення) об’єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.
Слід звернути увагу на те, що реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.
Порівняно новим для України інститутом є лізинг.
Слово «лізинг» походить від англійського слова «lease», що в перекладі означає оренда.
Визначення поняття «лізинг» наводиться у ст. 292 Господарського кодексу України. Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лі-
зингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Розрізняють кілька видів і форм лізингу.
Господарський кодекс України передбачає такі види лізингу:
1) фінансовий лізинг — це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менш як один рік за встановлену плату (лізингові платежі).
2) оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингового договору.
Залежно від форми здійснення лізинг може бути:
1) зворотний — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника й передачу цього майна йому у лізинг;
2) пайовий — це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;
3) міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, виз-
начена індивідуальними ознаками, й віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Об’єктом лізингу (предметом договору лізингу) може бути не-
рухоме й рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку й щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також інші речі, встановлені законом.
Саме об’єкт є основним критерієм, який відрізняє орендні та лізингові відносини.
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовують загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом і законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовують загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Договір фінансового лізингу, наприклад, має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами цього виду договору є:

  • предмет лізингу;
  • строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
  • розмір лізингових платежів;
  • інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізинго-
давцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Ризик випадкового знищення або пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачаль-
ник) прострочив передання предмета договору лізингу лізингоодер-
жувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.
Під час вивчення цієї теми студенти мають звернути увагу на тенденції розвитку законодавства про лізинг, зокрема вивчити судову практику, дослідити проекти законодавчих актів тощо.

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.