лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ТА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (ДОСЛІДНИЦЬКІ ТА ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ)

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

6. Логіка практичній діяльності
Логіка дії. Перша сучасна праця, де аналізується дія з погляду логіки, була написана у 1951 році фінським філософом і логіком Г. Х. фон Врігтом. На той час його відкриття увійшло в науковий обіг як числення предикатів дії. З формальної точки зору ця система є дуже простою, адже її засобами не можна виразити всі різ­новиди висловлювань щодо дії. Але вона є еталоном, з яким так чи інакше узгоджуються всі інші формальні теорії дії.
Теорія фон Врігта побудована відповідно до принципу свободи дії, тобто вона базується на постулаті: якщо деякий фрагмент Н поведінки суб’єкта Х є дією, то Х має можливість як здійснити Н, так і утриматись від його вчинення. Дії розрізняються в родовому таі індивідуальному розумінні. Перші з них — це абстрактні сутності, які іменуються дієсловами (наприклад, «купувати», «відчиняти», «продавати» тощо). Другі конкретизуються щодо різних агентів і контекстів дії (наприклад, «Іван зараз купуєакції», «Фінансист Дж. Сорос завжди відчиняє«закрити суспільства», «Римаренко сьогодні не може продавати товар» тощо).
Дескриптивні елементи дії складаються з:

  • агента (відповідає на запитання: «Хто зробив?» Суб’єкт, група, організація);
  • результат (відповідає на запитання: «Що зробив?»;
  • контексту (відповідає на запитання: «Коли, де, за яких обставин зробив?»;
  • інтенціональність, мотивування (відповідає на питання: «Чому зробив?»).

До структурних складових описання дій відносяться також поняття: «подія», «ситуація», «зміна», «альтернатива», «санкція», «імператив», «комунікація».
Подіяце результат дії, те що можна уявити собі в часі. Події можуть бути когнітивними, тобто локалізованими у просторі діючих суб’єктів (і бачить, і чує, і відчуває, і прагне завжди конкретний суб’єкт). Вони мають у своєму складі імена (параметри) індивідів (суб’єктів та об’єктів) і оператори, що відповідають, головним чином, дієсловам природної мови, а також прикметникам, прислівникам тощо). У межах когнітивних подій існують так звані епістемічні події (переконання, сумніви, упевненість у майбутньому, упевненість у минулому) та інтенційні події (бажання, прагнення, наміри, цілі).
Ситуація — це складна подія, кон’юнкція описання декількох дій, що обов’язково відбуваються в певний час («тепер», «сьогодні», «у 2003 році», «у ХХІ ст.»).
Санкціяце покарання, яке є наслідком невиконання дії, що є обов’язковою, або виконання дії, що є забороненою. Якщо дія дозволена, то її виконання (або невиконання) не тягне за собою санкцій.
Зміна — відповідає наявності суперечливих оцінок у певному інтервалі. Формальне визначення зміни: подія А в ситуації <t, M> з курсу подій k є зміною, якщо А належить до М та існує такий підінтервал, де А не належить до t.
Альтернатива(від лат. alterno — чергую, змінюю) — формаль­но представляє дві ситуації з однаковими інтервалами, але з різ­ними описаннями. Логіка припускає також наявність спектра (множини) альтернатив. Тобто логічно можливі системи ситуацій можуть бути комбінаторно сконструйовані, якщо відомі вихідні елементи описання. Однак практично вони створюються, виходячи з певних законів, принципів, правил, норм. У логіці дії очікування на певні альтернативні ситуації детермінуються ціннісними установками, емоціями, культурними традиціями.
Імператив — це висловлювання, в якому описується схема поведінки людини; за допомогою імперативу суб’єкт, що його проголошує, намагається нав’язати певну дію іншому суб’єкту. Важливим компонентом будь-якого імперативу є звернення до норми і на можливі наслідки виконання (нагорода) чи невиконання (покарання) певної дії.
Комунікаціїце способи когнітивного впливу одного суб’єкта на інший. Один суб’єкт за допомогою комунікації повідомляє іншого про модуси і стани свого когнітивного світу,
і тим самим впливає на його когнітивний світ. Елементами трансляції можуть стати знання, сумніви, переконання. Комунікативні функції виконують також прохання, вимоги, запитання, обвинувачення, покарання, поради тощо.
З логіки дії шляхом реконструкції схем практичних міркувань можна отримати логіку взаємодії. Проблема взаємодії в цілому виглядає таким чином: «Х» звертається до «Y», тому що не може щось зробити самостійно. Але при цьому «Х» вважає, що це зможе зробити «Y». Так виникає проблема: яким чином «Х» може примусити «Y» до взаємодії з ним. Найпростіші цієї проблеми — це дати наказ «Y». Але цей механізм не є універсальним: «Y» може підкоритися наказу, а може і не погодитися з ним. Більш ефектив­ним у процесі взаємодії є врахування інтересів іншої людини, її можливостей. Розрізняють чотири основні типи взаємодії між двома суб’єктами: 1) вимога, 2) надання, 3) заподіяння і 4) прий­няття.
Вимога — це вираз бажання, щоб інша особа виконала певну дію на користь особи, що висловила вимогу (звернення кредитора до боржника з вимогою повернути борг; звернення суду до свідка давати правдиві свідчення; претензія покупця до продавця за продаж неякісного товару з вимогою поміняти його або повернути гроші тощо). Відповіддю на вимогу може бути надання або не надання того, що вимагається (повернення боргу, правдиві свідчення, обмін неякісного товару на якісний тощо).
Заподіянняце здійснення однією особою дій, що обмежують свободу іншої особи; нав’язування однією особою певної ситуації іншій особі (відведення підсудним судді, котрий є особисто зацікавленим у справі; оголошення результатів іспиту недійс­ними через користування студентом шпаргалкою; превентивний арешт людини, яка планувала вчинити злочин тощо). Відповіддю на заподіяння може бути прийняття чи не прийняття обмеження, що нав’язується.
Логіка запитань і відповідей. Розвиток наукових і практичних знань відбувається у формі переходу від раніше встановлених до нових, більш точних і повних за змістом знань. Цей перехід має три етапи: 1) постановка питання; 2) пошук нової інформації у певній галузі; 3) конструювання відповіді на постав­лене запитання. Постановка запитання і пошук інформації для відповіді складають запитально-відповідну форму розвитку знань.
Запитання — це речення у питальній формі, яке спрямоване на уточнення або доповнення певного знання. Основні види запитань можна класифікувати за їхньою семантикою, структурою, відношенням до теми, функціями (див. табл.).
ТАБЛИЦЯ ТИПОЛОГІЇ ЗАПИТАНЬ


Підстави для формулювання
запитань за:

Різновиди запитань:

відношенням до теми обговорення

змістовні

незмістовні

семантичною характеристикою

коректні

некоректні

гносеологічною функцією

уточнювальні
«чи-питання»

доповнювальні
«що-питання»

структурою

прості

складні

кон’юнктивні, диз’юнктивні, змішані

За відношенням до теми, що обговорюється, запитання можуть бути змістовними і незмістовними. Змістовні запитання прямо або опосередковано пов’язані з темою дослідження, а незмістовні — не пов’язані з нею.
За своєю семантикою запитання не може бути ані істинним, ані хибним. Воно лише містить певну інформацію і спирається на певне базисне знання. Це знання є передумовою запитання. Якість базисного знання визначає правильність або неправильність постановки запитання. Правильне (коректне) запитання спирається на істинний (несуперечливий) базис. Неправильне (некоректне) запитання спирається на хибний (суперечливий) базис.
За гносеологічною функцією запитання можна поділити на уточнювальні «чи-запитання» і доповнювальні «що-запитання». «Чи-запитання», спрямовані на з’ясування істинності вираженого у ньому судження (наприклад: «Чи є Л. Каденюк першим космонавтом України?»). Область пошуку відповіді на «чи-запитання» обмежена вибором однієї з альтернатів, тому таке питання називають також закритим, або альтернативним. «Що-запитання» спрямовані на з’ясування нових властивостей об’єкта дослідження (наприклад: «Хто є першим космонавтом незалежної України?»). Область пошуку відповіді на «що-запитання» багатоваріант­на, тому таке запитання ще називають відкритим.
За структурою запитання поділяються на прості і складні. Просте запитання має у своєму складі лише одне судження, склад­не запитання складається з двох і більше суджень. Залежно від типу зв’язки складні запитання можуть бути кон’юнктивними, диз’юнктивними і змішаними.
ТАБЛИЦЯ ТИПОЛОГІЇ ВІДПОВІДЕЙ


Підстави для відповідей за:

Різновиди відповідей:

відношенням до теми запитання

змістовні

незмістовні

семантичною характеристикою

істинні

хибні

областю пошуку відповіді

прямі

опосередковані

граматичною структурою

короткі

розгорнені

обсягом інформації

повні

неповні

ступенем точності

точні

неточні

Відповідь — це нове судження, яке відповідно до поставленого запитання уточнює або доповнює знання. Передумовою пошуку відповіді є звернення до конкретної області емпіричних або теоретичних знань (див. табл.).

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2022 BPK Group.