лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

АНАЛІЗ, МОДЕЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ РИЗИКОМ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

РОЗДІЛ 1


ОСНОВНІ ЗАСАДИ ЯКІСНОГО АНАЛІЗУ РИЗИКУ

1.1. Гносеологічні аспекти економічного ризику
1.1.1. Невизначеність та ризик


Аналіз проблем економічної науки та практики переконливо свідчить, що врахування невизначеності, конфліктності й породжу­ваного ними ризику є однією з магістральних ліній розвитку економічної теорії другої половини ХХ ст. З ризиком доводиться стикатися у повсякденній практичній діяльності. Його неможливо уникнути в жодному з видів ділової активності. Так, він присутній, скажімо, під час прийняття рішень з приводу розміщення грошей у банку, при купівлі акцій та інших цінних паперів вкладанні коштів у нове виробництво тощо. Бездіяльність у сфері бізнесу пов’язана з ризиком невикористаних можливостей.
У теорії міжнародної економіки побутують такі терміни, як потенційні можливості фірм на світовому ринку, спроможність платити і готовність платити, несподівані зміни умов торгівлі й відсоткових ставок тощо. На нашу думку, ця термінологія пояснюється наявністю багатокритеріальності, розпливчастості й невизначеності стосовно точного визначення кількісної та якісної оцінки потенціалу фірми, певною суб’єктивністю щодо нинішньої оцінки відповідних економічних показників, їхнього прояву в майбутньому. У більшості випадків неможливо здійснити абсолютно точний прогноз щодо цілої низки параметрів економічних об’єктів, проектів, процесів, які аналізуються (темпи інфляції, кон’юнктура ринку тощо).
Використання інноваційних ідей та нових технологій завжди обтяжене ризиком, а спроби уникнути інновацій здатні зупинити прогрес розвитку суспільства.
Слід зазначити, що у філософському аспекті невизначеність в соціально-економічній системі викликана не стільки суб’єктивною обмеже­ністю наших знань про об’єкт дослідження у даний момент часу, скільки об’єктивною неможливістю вичерпного його опису адекватною мовою. Іншими словами, спонтанний характер процесів, які відбуваються в складній системі, внутрішньо притаманні їй і є однією з суттєвих системотвірних. Розуміння цього положення («принцип невизначеності») знайшло своє відображення у розвитку природничих наук. Що стосується економіки як науки, яка займається вивченням одного з різновидів складних систем, то принцип невизначеності потребує подальшого поглибленого дослідження та практичного використання.
Зауважимо, що при визначенні аксіоматики функціонування складних соціально-економічних систем постулат про наявність чітко визначеного критерію оптимальності системи (цілепокладання) повинен бути доповнений постулатом щодо певної невизначеності критерію, критеріальної неоднозначності. Можна стверджувати про об’єктивну необхідність уточнення й коригування критеріїв у процесі функціонування економічної системи. Цей момент — пошук цілі в процесі розвитку економічної системи й механізм організації пошуку — є принципово важливим моментом і це в свою чергу породжує ризик.
Коли йдеться про такі важливі питання, як визначення завдань і шляхів розвитку держави на певний відрізок часу, то до цього слід підходити, використовуючи принципи системного аналізу, формуючи систему цілей і пріоритетів. А окремі цілі, як відомо, можуть суперечити одна одній, конфліктувати між собою. Інакше кажучи, виникає конфліктність і зумовлений цим ризик.
Необхідно наголосити, що поняття «економічний розвиток», що особливо важливо для України, повинен включати такі поняття, як «зростання», «стійкість», «ризик». Нерідко доводиться говорити про оптимальний обсяг інвестицій, що забезпечують максимально можливу інтенсивність економічного зростання при заданому рівні стійкості й ризику, чи про зростання ступеня стійкості й зниження ступеня ризику при відносно задовільних темпах зростання. У сучасних умовах в Україні велику роль відіграє забезпечення соціальної стабільності суспільно-економічної системи. З умов функціонування економіки, що об’єктивно склалися, й тих вимог, які висуває суспільство щодо рівня стабільності й ступеня ризику соціально-економічного розвитку, випливають відносно розпливчасті вимоги до розподілу інвестиційних ресурсів, спрямованих на стабілізацію й зниження ступеня ризику та на інтенсифікацію економічної системи. Вибір ступеня допустимого ризику соціально-економічної системи — це водночас і вибір темпів економічного зростання. Можливі такі граничні стратегії: всі ресурси спрямовуються на стабілізацію і мінімізуються всі можливі й надумані ризики. Протилежністю такої надобережної стратегії поведінки є ва-банківська стратегія. Зрозуміло, що раціональна соціально-економічна політика перебуває між цими крайніми випадками, а рішення приймаються з використанням адекватного інструментарію, який має в своєму арсеналі теорія економічного ризику (ризикологія) й відповідним чином спроектованої комп’ютерної системи підтримки прийняття рішень.
Сучасна парадигма щодо управління компанією (фірмою) ґрунтується на системному, комплексному та ситуаційному підходах до управління. Компанія (підприємство) при цьому розглядається як відкрита система. Успіх забезпечується за умови, наскільки гнучко й адекватно вона пристосовується до свого зовнішнього середовища (оточення) — економічного, політичного, правового, демографічного, географічного тощо, як вона враховує та керує ризиком. Чи в змозі компанія (підприємство) своєчасно розпізнати ризики, зокрема загрозу щодо свого існування, чи буде здатною вона до «випробування долі», чи зуміє скористатися наявними можливостями, чи зможе здобути максимальну вигоду з цих можливостей, не порушуючи існуюче законодавство, норми моралі та етики, — ось головні критерії ефективності всієї системи управління (менеджменту).
Слід зазначити, що велика частка фінансових показників не буває заздалегідь точно відомою. Це цілком очевидно стосовно прогнозованих потоків доходів і затрат (несуттєво, чи розглядаються вони в контексті бухгалтерських процедур, чи в контексті дисконтного аналізу). Менш очевидною, але не менш реальною є невизначеність значень низки фінансових параметрів у поточний момент. Наприклад, у багатьох випадках для так званих штучних товарів (від космічної ракети до верстата) єдиним способом встановити їх точну ціну є їх продаж. Усякий інший спосіб визначення ціни залишає певне поле невизначеності. Саме тому фінансовий аналіз потребує врахування цієї невизначеності і зумовленого нею ризику.
Ще однією рисою нової парадигми, яка спирається на теорію ризику, є концепція компанії як соціально-економічної системи. Не тільки характер стратегії, тип структури управління, процедури планування, контролінгу, але й стиль керівництва, кваліфікація фахівців, їхнє поводження, ставлення до ризику, реакція на нововведення та на динаміку змін мають постійно аналізуватися, тобто повинна реалізуватися низка принципів, зокрема такий істотний з них, як принцип зворотних зв’язків.
Чим складнішим і невизначенішим є навколишнє середовище, тим складнішими є і методи управління, тим актуальнішим є врахування ризику, його аналіз та управління ним.

 

1.1.2. Визначення економічного ризику

Економічний ризик — це об’єктивно-суб’єктивна категорія у діяль­ності суб’єктів господарювання, що пов’язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі (збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв’язків стосовно об’єкта керування.
Це визначення ґрунтується на системному підході до категорії економічного ризику і вказує на необхідність аналізу впливу на об’єкти керування множини внутрішніх і зовнішніх чинників та надсистеми, а також ставлення до ризику суб’єктів господарювання (суб’єктів ризику).
Детальніше з аналізом цього визначення ризику можна ознайомитися в [1, 2, 3].
У [4] дається визначення та аналізуються такі елементи ризику, як об’єкт, суб’єкт, джерело ризику.
Об’єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі.
Під суб’єктом ризику розуміють особу (або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об’єктом ризику і має компе­тенцію прийняття рішень щодо об’єкта ризику.
Джерело ризику — це чинники (явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів, конфліктність у широкому сенсі цього поняття.
Під інформаційною ситуацією розуміють певний ступінь градації невизначеності навколишнього середовища в одному з можливих станів із заданої множини, якою володіє суб’єкт управління на момент прийняття рішення.
Якісний аналіз ризику вимагає ґрунтовних знань, досвіду, інтуїції в тій чи іншій сфері економічної діяльності. Його головна мета — визначити чинники і зони ризику, після чого ідентифікувати всі можливі ризики. Характерними є, для цього аналізу зокрема, такі аспекти.
Перший аспект пов’язаний з необхідністю порівнювати очікувані позитивні (сприятливі) результати з можливими економічними, соціальними (як сьогоденними, так і майбутніми) несприятливими наслідками. У зв’язку з цим необхідно ідентифікувати причини виникнення ризику, виявити його чинники, види невизначеності та конфліктності, які зумовлюють ризик. Необхідно також здійснити класифікацію ризику.
Другий аспект якісного аналізу ризику пов’язаний з виявленням впливу рішень, які приймаються в умовах невизначеності та конфліктності, на інтереси суб’єктів господарювання. Без урахування інтересів (заінтересованості) неможливі якісні перетворення в соціально-еконо­мічному житті як на макрорівні, так і на мезо- та мікрорівнях. Насамперед необхідно виявити, для кого і якою мірою цей ризик корисний? Чиїм інтересам він відповідає? Йдеться про те, що коли немає заінтересованості в результатах економічних рішень, то немає й ризику.
Отже, ситуація результату може бути охарактеризована, зокрема, такими рисами: наявність невизначеності та (чи) конфліктності; наявність альтернатив (стратегій) та необхідність вибору однієї з них (уникнення того, щоб здійснити вибір, є різновидом вибору); можливість оцінити наявні альтернативи — прийняти рішення.
Відомий менеджер Лі Якокка [5] згадує, як його шеф — керівник «Форд моторс компані» — Роберт Макнамара казав йому, що «ніколи не приймає серйозного рішення, не маючи за душею принаймні двох альтернативних його варіантів. А якщо йдеться про рішення, пов’язане з сумою, більшою ніж 10 млн доларів, то добре було б мати не менш як три варіанти».
Спочатку людина (суб’єкт ризику) усвідомлює ризикованість ситуації, прогнозує можливі потенціальні втрати (збитки), причому не лише у формі грошей, а й престижу, злагоди з керівництвом, роботодавцями, постачальниками тощо. Усвідомивши ситуацію як таку, що обтяжена ризиком, вона оцінює її прийнятність для себе. На відміну від теорії прийняття рішень, вихідний пункт якої — гіпотеза, що суб’єкт вже перебуває в ризикованій ситуації, людина (керівник) вирішує, як її уникнути.
Навіть потрапивши в ризиковану ситуацію, вийти з якої не просто (наприклад, необхідність сплатити значний штраф), можна пристосуватися до ризику, спробувавши модифікувати обставини, що склалися. Так, відклавши на деякий час прийняття остаточного рішення, можна пошукати вихід із становища, що склалося, чи зібрати додаткову інформацію. Скажімо, ризик можна знизити за допомогою страхування, делегування своїх повноважень тощо. Але за додаткову інформацію треба платити, за страхування — також. В той же час, відклавши прийняття рішення, можна потрапити в ситуацію ризику невикористаних можливостей.

 

1.1.3. Ставлення до ризику суб’єктів прийняття рішень

Психологічна теорія прийняття рішень вивчає цікаві проблеми про те, як впливають особисті риси на прийняття рішень, обтяжених ризиком. Цьому присвячена велика кількість праць, зокрема [12, 13, 22].
Пристосуватися до ризику можуть допомогти дії, що знижують ймовірність небажаних подій чи величину потенційних збитків або впливають на розподіл наслідків ризику серед суб’єктів господар­ської діяльності чи суспільства в цілому.
Для кожної стадії прийняття ризикованого рішення характерні свої закономірності. Так, на стадії усвідомлення і попереднього оцінювання (вимірювання) ризику, його суб’єкт фокусує свою увагу на одній-двох найважливіших, на його думку, характеристиках. Найчастіше зосереджуються на величині очікуваного доходу (наприклад, коли питання торкається інвестицій) і майже не замислюються над імовірністю збитків. Здебільшого інформація про конкретну ситуацію формується у суб’єкта ризику в два етапи: спочатку обирається одна з характеристик як деяке обмеження, а іншу вважають за критерій (мету). При цьому відкидають усі альтернативи, що не відповідають обраним обмеженням. Далі з тих альтернатив, що залишилися, обирають ту, яка забезпечує найвищий рівень характеристики, обраної за мету. Зазвичай, характеристику («ймовірність одержання не меншого від деякого заданого значення прибутку») розглядають як обмеження, а «величину сподіваного прибутку» — як мету.
Розглянемо проблеми, пов’язані з внутрішнім та зовнішнім пристосуванням особи до ризику.
Зовнішнє пристосування (інтравертність) до ризику полягає в спробі суб’єкта ризику певним чином модифікувати зовнішнє середовище, щоб дістати деякі переваги. Йдеться про маневрування ресурсами, маніпулювання поводженням контрагентів (партнерів) при укладенні угод тощо.
Внутрішнє пристосування (екстравертність) до ризику є характерним для осіб, які не дуже вірять у можливість контролю над зовнішнім середовищем та безпосереднього впливу на нього. Їх основний інструмент,— це збір додаткової інформації, виграш у часі, підключення своїх керівників до процесу прийняття відповідальних рішень, генерація нових альтернатив.
Так, приймаючи рішення стосовно великих інвестицій, деякі особи, що відповідають за прийняття рішень, намагатимуться торгуватися з банком щодо умов позики, ставок відсотків, графіків виплат або прагнутимуть залучити банк до справ своєї фірми на правах співучасника (зовнішнє пристосування до ризику). Інші особи більше уваги приділятимуть збиранню інформації про можливості банку та його заінтересованість у наданні кредиту фірмі чи продумуванні проблеми обхідних шляхів на випадок провалу операції і падіння авторитету фірми (внутрішнє пристосування до ризику).
Слід мати на увазі, що під час прийняття певного рішення доцільно виявити інтереси основних учасників подій: хто яку позицію займає, хто і як ставиться до вашої ініціативи. В результаті у вас заздалегідь складеться певне уявлення про можливий перебіг подій (пов’язані з цим суперечності та перешкоди, що зумовлюють ризик). Для ведення переговорів це досить важливий чинник, який дає змогу здійснити аналіз ситуації, обтяженої ризиком, та вжити відповідних заходів щодо її переведення в більш сприятливу.
Поводження підприємця (менеджера) в умовах ризику має орієнтуватися:
1) на пошук «рушійної пружини» ризикової ситуації (осмислення проблеми, формування управлінської задачі, розстановка сил), використовуючи ситуаційний (сценарний) аналіз;
2) на відшукання зв’язку даної ризикованої ситуації з попередніми обставинами (історичний метод) та прогнозування загроз щодо різних ускладнень, які можуть призвести до збитків;
3) на зіставлення ризикової задачі з розвитком цілісної системи управління (системний підхід);
4) на обґрунтування і використання технологій розв’язання управлінських задач, адекватних ситуацій;
5) на формування адекватного стилю управління (нова тактика в нових обставинах, обтяжених ризиком).

 

1.1.4. Багатокрокова процедура аналізу ризику

Можна запропонувати таку багатокрокову процедуру (алгоритм) якісного аналізу ризику та поведінки його суб’єктів щодо прийняття рішень у ситуації, обтяженій ризиком (рис 1.1).

Рис. 1.1. Узагальнена формалізована процедура аналізу ризику
та поведінки його суб’єктів
Не завадить знати, усвідомлювати і добиватися втілення у життя фундаментальних змін, подібних до тих, які відбуваються в ряді країн.
Йдеться не лише про реструктуризацію економіки, а й про модифікацію стратегії менеджменту, що впроваджується західними фірмами під впливом японської економіки [6].
В основу нового підходу покладено зміну ставлення до споживачів товарів (послуг), торгових партнерів, працівників підприємств. Ці стосунки насправді, а не лише декларативно, прагнуть зробити менш конфронтаційними (суперечливими), конкурентні стратегії доповнюються стратегіями співпраці. Співвідношення управлінських функцій власників фірм (підприємств), менеджерів, трудових колективів формуються під впливом процесів конвергенції, делегування повноважень тощо.
Дифузія власності і, відповідно, конвергенція функцій управління серед різних суб’єктів ринкових відносин становлять нині важливу тенденцію розвитку. Поєднання певною мірою функцій цих суб’єктів при одночасному їх розмежуванні приводить до зниження ступеня ризику.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.