лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ТРАНСПОРТНЕ ПРАВО

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

1.2. Місце транспортного права в системі права України

Як нами вже зазначалося, транспортне право не є окремою галуззю системи права .

Такий висновок ґрунтується на наступних положеннях:
По-перше,транспортне право — не окрема галузь права, яка регулює певний тип правовідносин, а сукупність різних правових норм, які регулюють різні види правовідносин (переважно майнові та управлінські), що виникають у зв’язку з діяльністю транс-
порту.
Майнові відносини складають матеріальний зміст договорів пе-
ревезення, договорів страхування транспортних ризиків, правових ситуацій митного оформлення вантажів тощо. Серцевиною, основ-
ним нервом майнових відносин у сфері транспорту є договори перевезень, що регулюються цивільним правом. Особливе місце зай-
має захист майнових прав сторін зобов’язань, що випливають із договорів перевезень. Так, в цивілістиці виділяються матеріальні та процесуальні норми з регулювання морських спорів.

Управлінські відносини визначають організацію транспорту як єдиної системи, яка охоплює всі види транспорту — державного, колективного й приватного. Норми, які регулюють ці правовідносини, належать різним галузям публічного права — конституційному, адміністративному, кримінальному, господарсько-
му праву.

По-друге,транспортне право — не галузь права, а міжгалузевий комплекс, тому що для правового регулювання транспортної діяльності в ньому застосовується не єдиний метод правового регулювання, а методи різних галузей права.
Так при регулюванні майнових відносин переважно застосовується метод приватного права (цивільно-правовий) — метод автономних рішень, який ґрунтується на принципі юридичної рівності сторін, з якого випливає правило: «Можна робити все, що не заборонено законом».
При регулюванні управлінських відносин застосовується метод публічного права — метод владних приписів, який ґрунтується на принципі нерівності сторін (субординації), з якого випливає правило: «Можна робити тільки те, що передбачено за-
коном».
Таким чином, транспортне правоце не окрема галузь права, а міжгалузевий комплекс. Він об’єднує правові норми, що за допомогою різних галузевих методів регулюють управлінські та майнові відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням транспортної діяльності .
Норми різних галузей права об’єднуються в єдиний комплекс транспортного права з метою правового регулювання діяльності транспортної системи України і відносин, що виникають між під-
приємствами транспорту і користувачами. Тому система транс-
портного права
відображає особливості суспільних відносин, які воно регулює.
У цілому транспортне право складається із сукупності норм різних галузей права — цивільного, господарського, адміністративного, трудового, земельного, міжнародного та інших.
Проте, транспортне право як цілісна юридична наука і навчальна дисципліна традиційно поділяється на загальну та спеціальну частини.
У загальній частині розглядаються теоретичні основи транс-
портного права, поняття та структура транспортної системи, організаційно-правові засади управління транспортом, правові засади господарської діяльності підприємств транспорту, юридична відповідальність за правопорушення на транспорті, порядок укладання та виконання транспортних договорів.
В спеціальній частині транспортного права слід з’ясувати правові засади діяльності:

  • автомобільного транспорту;
  • залізничного транспорту;
  • повітряного транспорту;
  • морського транспорту;
  • річкового транспорту;
  • трубопровідного транспорту.

1.3. Джерела транспортного права


Серед нормативно-правових актів, що є джерелами транспорт­ного права, необхідно виділити закони і підзаконні акти.
Головним джерелом транспортного права є основний закон — Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює основи державного і суспільного ладу, визначає права усіх суб’єк-
тів права власності і господарювання.
Джерелом транспортного права є низка Законів України, які регулюють відносини, що виникають у транспортній діяльності.
Важливим джерелом транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 64 «Перевезення», яка визначає загальні положення про перевезення (ст. 908), поняття договору (ст. ст. 909, 910) та окремі аспекти перевезень. Також Цивільний кодекс України визначив засади відповідальнос­ті володільців джерел підвищеної небезпеки (транспортних засобів) (ст. ст. 1187, 1188), встановив скорочені строки позовної давності по позовах, що випливають із відносин перевезення (ст. 258), ввів поняття «публічний договір» щодо послуг транспорту загального користування (ст. ст. 633, 915), визначив особливості відповідальності на транспорті (ст.ст. 921—926), вре-
гулював відносини зберігання (ст. ст. 936, 956, 957, 972, 974, 977), відносини по транспортно-експедиційному обслуговуван-
ню (глава 65), відносини найму (оренди) транспортних засобів (ст.ст. 798—805), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977). Цивільне законодавство передбачає відповідальність перевізників за невиконання зобов’я­зань, за витрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу.
До джерел транспортного права також належать певні акти господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 32, в якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті.
Серед актів транспортного законодавства виділяється Закон України «Про транспорт» від 10.11 1994 року (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності, загальні для всіх видів транспорту в Україні.
Далі необхідно відокремити Закони України, які регулюють окремі підгалузі транспорту. Так, важливим джерелом автотранс-
портного права є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р., який визначає засади діяльності автотранспортних підприємств, порядок здійснення господарювання на автотранспорті, вимоги до перевізників, до договорів на перевезення тощо.
30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнятий За-
кон України «Про дорожній рух» (із наступними змінами і допов-
неннями), який визначає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів — учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, об’єд-
нань підприємств, установ і організацій незалежно від форм влас-
ності і господарювання.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту, його відносини з органами державної виконавчої влади, органами самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти встановлені Законом України «Про залізничний транспорт», який прийнятий Верховною Ра-
дою України 4 липня 1996 року.
Джерелом транспортного права є також Повітряний кодекс Ук-
раїни, прийнятий Верховною Радою України 4 травня 1993 року (із наступними змінами та доповненнями) .
Кодекс визначає правові засади діяльності користувачів повітряного транспорту України, державного регулювання діяльності цивільної авіації, господарської і комерційної діяльності авіації; встановлює авіаційні правила; визначає правові положення повіт­ряних суден, аеродромів і аеропортів; нормує порядок сертифікації та допуску повітряних трас, польоти повітряних суден, повітряні перевезення, авіаційні роботи.
Окрім цього, Повітряний кодекс передбачає відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України, відповідальність перевізника, замовника і пасажира за невиконання обов’язків і зобов’язань.
Правові, економічні і соціальні засади діяльності морського транспорту передбачені ще одним джерелом транспортного права — Кодексом торговельного мореплавства України, який прий­нятий Верховною Радою України 23 травня 1995 року (із наступними змінами та доповненнями) .
Нарешті, ще один Закон України — «Про трубопровідний транс-
порт» від 15 травня 1996 року — визначає правовий, економічний та організаційний порядок діяльності цього виду транспорту.
Серед законів, які регулюють окремі аспекти транспортної діяльності доцільно виділити Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004, № 1449-ІV і Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. № 1955-ІV.
До окремої групи Законів України як джерел транспортного права належить законодавство інших галузей права, яке поряд з іншими питаннями регулює також транспортну діяльність.
Так, джерелами транспортного права України є Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, Земельний кодекс України та інші, які будуть детально розглянуті в інших темах .
Окрім законів, джерелами транспортного права є певні підзаконні нормативно-правові акти. Це — Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, документи національного банку України, накази міністра транспорту, деяких галузе-
вих міністрів, керівників залізниць, портів та інші акти, прийняті на підставі та для виконання законів.
Серед джерел транспортного права особливе місце посідають Статути окремих видів транспорту:
1.  Статут автомобільного транспорту, затверджений постановою КМ УРСР від 27.06.1969 р. № 401.
2.  Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений постановою КМ Радянського Союзу від 15.10.1955 р. № 1801.
3.  Статут залізниць України, затверджений Постановою КМУ № 457 від 6 квітня 1998 р.
До джерел транспортного права належать міжнародні договори, які укладаються між Україною й іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і організаціями Ук-
раїни і зарубіжних країн. Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для врегулювання правовідносин у галузі транспортної діяльності, так і інші договори, у яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.
До таких договорів можна віднести договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 р. та договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією від 2 червня 1997 р.
Відповідно до ст. 7 нового Цивільного кодексу України, який набув чинності 1.01.2004 р., до джерел цивільного права віднесено і звичай. Тому з певними застереженнями до джерел транспорт­ного права можна віднести звичаї торгового обороту, які стосуються договорів перевезення, але не суперечать чинному законодавству України. Наприклад, до таких джерел можна віднести Принципи УНІДРУА 1994 року, Правила ІНКОМТЕРМС — 2000 тощо.

  • Конституція України;
  • Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.;
  • Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;
  • Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.


Гіжевський В. К., Мілошевич А. В. Правове регулювання транспортною системою України. — К., 2000. — 141 с.
Транспортна система України: Коментар / Вісник податкової служби України, № 42, листопад 2002 р.
Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В. За заг. ред. В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 6—50.
Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху­лин и др. / Под ред. Мамутова В. К. — К.: Юринком Интер, 2002. — С. 721—736.
Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 19—27.
Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 339—346.

1. Зверніться до Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 51, ст. 446) і визначте:
Чи використовується у цьому Законі термін «транспортні правовідносини»? Якщо — так, то в якій статті, якщо — ні, то який близький до нього термін застосовується у Законі?
Зробіть висновок — чому саме такі терміни використовує законодавець?
2. Зверніться до Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 51, ст. 446) і визначте:
Для яких осіб є обов’язковими нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення?


Див. Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 19.

Коло суб’єктів транспортної діяльності деталізовано у визначенні транспортного права, яке наведено у посібнику Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 19.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.