лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Маршалл пише: «Рим добивався імпорту за допомогою меча, комерційне життя здійснювалося в умовах загального презирства, сенатори могли займатися тільки землею, а не комерційною діяльністю, зрештою приватне підприємництво було придушене зростаючою могутністю всюдисущої держави».
Проте найстрашнішою хворобою Риму стає породжена незрілими ринковими відносинами соціальна прірва та морально-етичний бік життя, що набув катастрофічної форми нестримної розкоші в особистому споживанні, розпусти, низької моралі. Падала народжуваність, з’являлися все нові хвороби, що призводило до виснаження розорених вільних селян і ремісників. Усе це підривало могутність Риму та його армії. Імперія на порозі занепаду.
«Багатство і бідність у тісному союзі між собою виганяли італіків з Італії і наповнювали півострів натовпами рабів і страшним мовчанням пустелі. Уся ця картина зловісна, однак не єдина у своєму роді: скрізь, де у рабовласницькій державі цілком панує капітал, він однаково спустошує прекрасний світ Божий. Італія цицеронівської доби, по суті, схожа на Елладу доби Понтія і ще більше на Карфаген часів Ганнібала, де точно таким самим шляхом всемогутній капітал довів середній клас до знищення, а торгівлю і землеробство — до крайньої межі животіння і насамкінець привів до лицемірства, що прикривало моральне і політичне падіння нації» .
У Римі був значний прошарок вільних селян і ремісників. Знищення цього класу означало крах Римської імперії. У римляни і греків спільним було не тільки те, що вони покладали господарське життя на рабів, а й їхнє особливе місце у міжнаціональних відносинах. Тільки еллін, тільки римлянин розумні, решта людства — варвари, які не звільнилися від уз звичаїв і невігластва. Це зумовило психологічні зрушення і неминуче формування нарцисизму.
Фрейд і особливо Фромм виділяють таку психологічну рису людини, як нарцисизм. Він характерний як для окремої людини, так і для групи (рід, плем’я, нація). Нарцисизм виконує важливу біологічну функцію. «Біологічно, з погляду виживання, людина повинна сприймати себе як щось значно важливіше, ніж те, що її оточує. Якщо вона цього не робитиме, звідки вона візьме енергію і бажання захищатися від інших, працювати для підтримки свого існування, боротися за своє життя і добиватися успіху в боротьбі з навколишнім середовищем» .
Нарцистична патологія набирає як індивідуальних, так і громадських форм. Група з нарцистичною установкою обов’язково повинна мати вождя, наділеного абсолютною владою (єгипетські фараони, римські імператори, східні емірати, Гітлер, Сталін.
Християнство заперечує нарцисизм. Як уже зазначалося, батьківщина християнства — Середземномор’я.
У християнських легендах переборення нарцисизму — у постулатах «люби ближнього свого, як самого себе», «любіть ворогів своїх», «не людина всезнаюча і всемогутня, а Бог».
В ідолопоклонстві приватна власність людини стає абсолютною і перетворюється на ідола, що є об’єктом її нарцистичної пристрасті.
Падінню Римської імперії намагалися запобігти через надання християнству статусу державної релігії згідно з актом імператора Константина, але «?то не Константин обернувся в християнство, а християнство обернулося в Римську імперію».
Церква і держава в умовах падіння моралі, занепаду економіки та руйнування впливу ринкових відносин прагнуть заволодіти суспільством, що стоїть на дорозі загибелі, і контролювати його діяльність, зокрема, використанням Євангелія. Це була одна з найбільших релігійно-духовних революцій у світовій історії. Багато людей тепер прагнуть не безмежних доходів, а лише задоволення найменших потреб, щоб звільнити час для богослужіння і підготуватися до настання царства Божого. Риму з його культом розкоші та розпусти, бездуховності протистояв інший світ — Євангельської скромності, духовності.
Євангеліє застерігає людей від гонитви за багатством, яке може відвернути їх від служіння Богу. Бідних і голодних воно називає блаженними, багатим пророкує біди.
«Коли ти з’явився на світ, коли ти вийшов із чрева матері своєї, яке багатство ти приніс із собою? Взяте понад міру того, що необхідно для тебе, взяте насиллям. Ти забираєш хліб у голодного, ти ховаєш під замком одяг голого, гроші, які ти закопуєш, — викуп за нещасного» .
Римською інтерпретацією християнства стає стоїцизм. Найвидатнішими серед стоїків є Сенека (4—65 рр. н. е.), Епітікет (50—140 рр. н. е.), Марк Аврелій (121—180 рр. н. е.).
Це час найвищої могутності Римської імперії. У ній вже міцніють сили, що зумовили її занепад. Римлянам близькі ідеї стоїцизму. Загальне правило стоїків — «живи згідно з природою речей». Природа має все для щастя людини. Самопізнання, самосповідання, риси людини-аграрія, відкриття внутрішнього світу людини — основні риси світогляду стоїків-римлян. У цьому вони близькі до християнства. Положення «Нового Завіту» і положення з робіт Сенеки майже збігаються.
Римляни практичні, і їх ставлення до філософії випливає з того, чи відповідають її вихідні принципи їхньому менталітету державників, законників, чи може вона бути корисною у їхньому житті. Сувора мораль предків, на відміну від розбещеності, безсилля людей сьогодення. Його лозунг: «Будь подібним до скелі: хвилі невпинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо, і довкола неї затихають бурхливі води» . Це хвилі аморальності, користолюбства, жорстокості, егоїзму, хабарництва, тиранії.
Сенека каже: «Для вас, епікурейців, є задоволенням привчати своє виснажене тіло до лінивої бездіяльності й прагнути до безкорисності, доволі схожої на усиновлення, ховатися під густою тінню і витонченими розмірковуваннями, які ви називаєте відпочинком, присолоджувати спустошену від дряблості душу й насичуватися їжею і питтям. Для нас же, стоїків, є задоволенням займатися доброчинністю, сповненою працею, коли вона полегшує працю інших, або небезпекою, коли інших позбавляємо від небезпек, бо тяжкі для нас засоби, коли вони полегшують складне становище інших» .

 

 

Учення про «Справедливу ціну»

Бог дав людям для загального користування блага природи, характерними ознаками якої є простота і схожість, а також те, що всі люди від природи є рівними. З цього випливає, що приватна власність суперечить природі.
Нові відносини з’являються в торгівлі. Чи потрібна вона? «Бізнес» відвертає людей від служіння Богу, він є водночас і добром, і злом. Християнство винне в тому, що протягом VI—X століть Європа перебувала у темряві віків. Однак термін «тьма віків» не відображає кардинально важливі для європейської цивілізації події. Частина інститутів Римської імперії, що розпалася, послужила будівельним матеріалом у формуванні економічних, політичних, моральних складових у новоствореній Римській імперії Карла Великого, імператора франків, яка включала в себе як у минулому римські провінції, що здебільшого не змінили свого устрою, так і регіони варварів — германців, вандалів, що свого часу зруйнували Рим. Поява терміна «феод» припадає на цю саму епоху. Його зміст розкриває лист Одона королю Франції: «Дивуєш ти мене дуже, мій государе, як настільки швидко, не розібравши справи, присудив ти мене недостойним феоду твого, бо родовитість у мене є. Якщо справа стосується виконання служби... служив тобі і при дворі, і в війську, і на чужині? Бога і душу свою ставлю у свідки, що краще виберу смерть на своєму феоді, ніж без свого феоду».
За рівнем розвитку імперія багатополюсна. Вочевидь, саме це й спричинило її стрімкий розпад після смерті Карла Великого. Але розпад вже регіонів, реформованих певною спільнотою. Головний критерій — сільське господарство, що вийшло на високий рівень. Замість перелогу, двоколки перейшли на триполку, змінився набір сільськогосподарських злаків. Замість полби впроваджено пшеницю, овочі, виноградарство, тваринництво, птахівництво, бджільництво. Зросла врожайність.
Відбулися зміни і в землеволодінні. Для германців — сусідська община-марка, де присадибна ділянка його власність, луки, пасовища, озера, ліси — власність общини. Але пасовище — в общинному користуванні. А відтак на ділянках, а вони черезполосні, всім потрібно сіяти одну культуру, що робить землю неродючою, вона вибуває з раціонального користування (повинна відпочивати). Таке землекористування не відкривало можливостей для пошуку нових шляхів і засобів підвищення родючості ґрунтів та ефективності праці. Неминучою є поява власності панівної верстви, передусім воєначальників.
Один із королів франків, розподіляючи здобич, вирішив забрати її, але його воїн нагадав, що всі мають отримати по рівній частині, і розрубав чашу. Хлодвігу це не сподобалося, і він розрубав його голову, як чашу. «Немає рівності — я вождь». Цей приклад свідчить про те, що неминуче мало відбутися збільшення землі у родової знаті за рахунок обезземелення інших.
Частка рядового воїна в захоплених областях — аллод. Його доля також була вирішена — він мав змінити власника. Селянський наділ міг збільшитися тільки за рахунок землі великих земельних власників, зокрема й монастирів.
З’являється орендар — вчорашній общинник, власник аллоду, залишається з часів Риму пекарій у різних проявах (він бідний, земельну ділянку отримав на основі ренти — або відробіткової, або натуральної, або грошової).
Ось перелік щорічного оброку з одного кріпацького наділу, встановлений Сен-Жерменським монастирем: півбика або 4 барана — на військові справи (це на першому місці), по 4 динарія (приблизно 1/10 г золота) поголовної податі, 1250 літрів зерна на кінський корм, 100 теснин — 100 драней не з панського лісу, 6 курей з яйцями, через два роки на третій — однорічну вівцю, а також пахати монастирські поля під озимі та ярові три дні на тиждень і виконувати інші доручення монастиря .
У переліку повинностей частка грошей є незначною. У господарстві селянин на правах індивідуальної власності: присадибна ділянка, знаряддя праці, включно ткацький станок і гончарний круг, коні, воли, продуктивні тварини, птахи, бджоли, його не можна вбити, і потрібно проявляти до нього піклування (Рим це робив шляхом інститута пекаріїв, цей інститут залишається й у франків). Судовою владою наділені сеньйори. Господарство натуральне, тільки незначна частина — ринок (гроші для сплати оренди, податків).
Господарство феодала замкнуте, немає економічних зв’язків з іншими великими землевласниками.
Ось що зазначено в офіційному документі «Капітулярій про маєтки» Карла Великого: «Нехай управлінці наші щороку до Різдва Христова чітко і по черзі повідомляють нас про всі доходи, щоб ми знали, що і скільки маємо. Скільки сіна, скільки дров і факелів, скільки тьосу? скільки овочів, скільки пшона й проса, скільки вовни, льону й коноплі, скільки плодів з дерев, скільки горіхів і горішків? скільки з грядок ріпи? скільки шкіри та хутра, рогів, скільки меду та воску, скільки сала, жирів та мила, скільки вина ягідного, вина вареного, меду, напоїв і оцту, скільки пива і вина виноградного, зерна нового і старого, скільки курей, яєць і гусей, скільки від риболовів, ковалів, зброярів і чоботарів? скільки від токарів і сідельників, скільки від слюсарів, скільки від рудників залізних і свинцевих, скільки тяглових людей, жереб’ят і кобилок» .
Перелік натуральних хабарів широкий, але гроші в ньому згадуються лише раз. Однак очевидно, що добра врожайність має високу ціну. Жорстока експлуатація, безправ’я, безвихідь, а тому християнство лякає людей апокаліпсисом, тьмою віків.
Саме у цей час, у VIII—IX ст., відбувається історична подія — переворот в аграрних відносинах. Утворення великого землеволодіння з багатьма малоземельними землеробами-селянами з певним рівнем агрокультури і ремесла, позбавлених власності на пасовища та землю, але наділених правом користування, особисто залежних, позбавлених прав і свобод. На відміну від римських аграрних відносин, франкський селянин був особисто зацікавлений у результатах праці, він міг і був зобов’язаний розвивати підприємливість. Рабські відносини згубили аграрну технологічну революцію в Римі. Феодалізм покінчив з общинним користуванням пасовища — основи родоплемінної організації землеробства, що унеможливило пошуки нових шляхів і засобів підвищення родючості ґрунту та ефективності виробництва. Вочевидь, були втрачені моральні цінності, характерні для сільського життя: взаємодопомога, доброчинність, рівність. Відбуваються зміни всередині панівного класу. Бенефіцій поєднується з відносинами васалітету, на відміну від відносин селянина і феодала. Це закріпило ієрархічні відносини всередині класу, підпорядкувало дрібних великим, а великих ще більшим, що посилило централізацію й лягло в основу абсолютистської монархії.
Монархія Карла Великого була тим центром, з якого розвинулися європейські держави: Франція, Німеччина, Італія. З неї виокремилися три національності, кожна з яких прагнула до внутрішнього об’єднання. Пізніше, коли мореплавство почало відігравати важливу роль, до них приєдналася острівна Англія. Саме вони стали локомотивом становлення та успішного функціонування індустріальної цивілізації.
Завдяки Карлу Великому католицизм утвердився як світова релігія. Він вивів на папський престол римського єпископа, щоправда не дав йому тих прав, які він міг мати в середні віки. Криза християнства в ХІ ст. — наслідок політики, яку воно проводило в VI—X ст., коли земне життя було тільки іспитом перед загробним, що не сприяло пошуку шляхів поліпшення життя.
З ХІ ст. починають розвиватися міста, створюються торговельні корпорації, з’являються залишки продуктів у селян і сеньйорів-землевласників, які їм потрібно продати міському покупцю — новому класу, класу ремісників, які можуть існувати, тільки збуваючи свою продукцію. Будуються храми, організовуються хрестові походи — база розвитку грошового обігу. Виникають нові форми відносин продавця й покупця, кредитора й боржника, які набувають важливого значення. Відроджується Римське право, у підґрунті якого лежала теорія приватної власності, свобода договору. Ринкові відносини відроджуються й у Європі. Розв’язання суперечностей які склалися на той момент, церковники знайшли в ученні про справедливість ціни й гріховність стягнення процента.
Гріховність процента заперечували каноністи у своєму вченні про ренту та товариства. Слід зазначити, що вчення каноністів являє собою скоординовану систему поглядів на економічні процеси того часу, але вони вплетені в богослов’я, заземлюючись у сповідальнях і церковних кафедрах. Це вчення справило серйозний вплив на законодавство середніх віків.
Учення про «справедливу ціну» з’являється з відродженням ринкових відносин у середньовічній Європі і належить до раннього Середньовіччя.
Християнство протягом століть засуджувало багатство у формі приватної власності. Учення Євангелія неодноразово закликає людей утриматися від гонитви за багатством, яке може відволікти від служіння Богові, заглушити приховані в людях зерна добра. Егоїстичному присвоєнню багатства християнство протиставило милосердя, яке дається всім, хто просить.
«Хіба Бог такий несправедливий, що розподіляє між нами засоби до життя не порівну, і ти мусиш жити у достатку, тимчасом як інші бідують» .
Це релігійне почуття — породження моральності — закріпилося в «природному праві», яке спиралось на дві засади: а) всі люди від природи рівні; б) відмітна ознака природи — простота й схожість. У кодексі церковного права пізнього середньовіччя, який з’явився із зазначенням різниці між природним і цивільним правом в істинних виразах Юстиніанових Інституцій, до двох прикладів заснування природного права — шлюбу та виховання дітей, додані спільність майна і свобода особистості. «Люди повинні користуватися сьогодні всім, що існує у світі», — говорить Клыментій . Та якщо прагнення до особистого збагачення гріховне, то чи можна виправдати торгівлю? Торгівля, очевидно, несе благо суспільству, не всякий торгівець користолюбний. Він мусить утримувати сім’ю, чому допомагає торгівля.
«Якщо позбавитись користолюбства, — розмірковує Тертуліан, — зникне підстава для пошуку прибутку; але якщо ніхто не буде зацікавлений в отриманні прибутку, зникне спонука до того, аби вести торгівлю? Але торгівля небезпечна для душі, оскільки навряд чи можливо купцю хоч раз не обманути» . А один з найважливіших постулатів християнства — це те, що порятунок душі вкрай важливий для людей.


Моммзен Т. Зазнач. праця. — Т. 2. — С. 477.

Фромм. Душа человека. —                                  — С. 53—54.

Новый Завет.

Аврелій М.                                      — С. 295.

Римские стойки. Сенека, Эпитыкет, Марк Аврелий. — С. 83—84.

Див.: Всесвітня історія. — Т. 3. — С. 156.

Там само.

Эшли У. Дж.                                                                        — С. 142.

Там само. — С. 143.

Там само. — С. 144.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.