лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Особливе місце Веданта відводить знанням. «Вражений лихами і минущістю цього світу, він вирішує оголосити, що навіть Логос є лише результатом незнання, і визнати знищення цього незнання вищою метою, вищим благом людини? що доброта і доброчинність, віра і справи необхідні як підготовка, навіть як обов’язкова умова для досягнення того найвищого знання, що повертає душу до її джерела, до її батьківщини, відновлює її істинну природу, і її істинне Я у брахмані» .
Життя — обертання чотирьох епох: від Золотого віку до сучасності по низхідній; занурення в обман, неробство, бруд і хвороби. Завершується все це світовою катастрофою. Гине все. Так само, як у християнства та ісламу (Судний день). Проте народжується Брахма — і знову все спочатку. Чередування світових епох не припиняється. Світ не має ні початку, ні кінця. Тут немає церкви, бо хто візьме на себе керівництво космічним світосприйняттям? Немає дуалізму добра і зла. Немає поняття перворідного гріха. Людина — частина живої й неживої природи. Нескінченний абсолют. На одному полюсі чиста матерія, на другому — чистий дух, у якому розчинилася матерія. Безкінечне становлення: у каміння, у рослини, які відрізняються тим, що в них є часточка Вищого Духу (на сьогодні встановлено, що рослини бачать, чують, розмовляють), у тварини і на порядок вище — у людини. Але є й ті, що пройшли великий шлях духовної досконалості. Удосконалюючи себе, людина поліпшує світ, сприяє зростанню духовності, але вона не може змінити його призначення. Тут основа кастового поділу. Є чотири сенси життя: матеріальний, біологічний, інтелектуальний і духовний. Соціальна практика індуїзму — касти, карма (шлях, призначення), драхма (просвітлення, рух до духовного).
Проте ортодоксальний індус має спочатку стати господарем, а це вже раціоналізм. А созерцательним життям в лісі чи печері може зайнятися лише після виконання цього обов’язку. Тому певною мірою необґрунтованими є ідеї, що для індуса первинні духовні, а не матеріальні, економічні інтереси. Очевидним є те, що місіонерська діяльність протестантизму в Індії не могла давати добрих плодів, як і те, що не Марксизм-Ленінізм, а Гандизм відігравав панівну роль в ідеологічній боротьбі Індії в ХХ ст., і в цьому велике значення кастовості та духовності.
В індуїзмі існує найсуворіша релігійна регламентація буденних справ і думок, самоконтроль віруючого (це у християн Бог на небесах читає справи у день Страшного суду).
Індуїзм мав вплив на іудаїзм, християнство, іслам. І якщо єресі цих релігій їх потрясали, то в індуїзмі їм немає місця, тому що немає Тори, Євангелія, Корану.
Індуська цивілізація пройшла тяжкі історичні випробування: магометанське завоювання з його пропагуванням Корану; християнське місіонерство, що намагалося зруйнувати устої індійського суспільства; багатовікове британське панування. Це була боротьба двох цивілізацій. Європейська цивілізація шляхом грабування та насилля намагалася підкорити Індію, нав’язати європейську мораль. Певною мірою ринкові відносини тут розвивалися, спостерігався поступ промисловості, але за індустріальну цивілізацію народи Індії заплатили високу ціну — мільйони загиблих ремісників. Хоча діалогу філософії Схід—Захід не було. Панував культурний імперіалізм.
Індія початку XX ст. — це країна з більш ніж мільярдним населенням, що з успіхом упроваджує інформаційні технології.
Древні пророки мудреці Індії намагалися не копіювати, а творити. Сьогодні Індія встановлює зв’язок сучасного знання з древнім надбанням, а тому вона може стати одним з важливих факторів загальнолюдського прогресу.

 

Буддизм

Один із коренів буддизму — у ментальності індусів, у їхній надзвичайній чутливості, сприйнятливості, палкому фанатизмі. Засади буддизму сформував Шак’ямуні. Він залишив царський дім, дізнавшись про те, що життя приносить людині страждання, хвороби, смерть, пройшов посвячення у сентаїтів-відлюдників, але відповіді на свої запитання — одвічні запитання людства — не знайшов. Шакьямуні усамітнюється, і в нього настає просвітлення — він стає Буддою — істотою, наділеною досконалими моральними, розумовими та фізичними якостями.
Своє вчення Шакьямуні розділив на три частини: теорію, або догматику; моральність, або аскетику; практику, або споглядання. Його вчення — логічний висновок брахманізму — індуїзму про ницість життя; рід людський приречений на страждання. Якщо в індуїзмі поглинання душі закінчується Брахманом, то в буддистів поглинання душі у нірвані.
Спільним для цих релігій є й учення про переселення душ. Однак існує багато відмінностей.
Буддизм заперечує центр буття, світову душу, Брахмана. Відсутність постійності у світовому і земному житті — одна з максимів буддизму. Це велике Зло («вогонь, що пожирає весь світ»): «складне рано чи пізно має розпастися, те, що народилося, — померти». Явища зникають одне за одним, минуле, теперішнє й майбутнє знищуються, все минає, над усім тяжіє закон руйнування… Перед смертю всі рівні: багатий і бідний, шляхетний і ниций. Тіло людини — творіння чотирьох стихій: землі, води, вогню та вітру «Протягом усього життя тіло слугує джерелом пристрастей, хвилювань і мук. Настає старість, і з’являються хвороби — старий б’ється у передсмертних муках». Однак і смерть не звільняє людину від страждань. Вона знову народжується і знову помирає. Це «колесо, що обертається вічно».
Отже, буття є стражданням, і щоб його припинити треба знищити саме буття, «погасити його в нірвані».
Існує чотири істини: істина страждань, істина походження страждань, істина припинення страждань, істина про шлях, що веде до припинення страждань.
Будді приписують творчу силу, смисл вічного буття — вона може спускатися до душі істоти тваринного і навіть рослинного царства і знищується в нірвані — такі догмати Шакьямуні.
Той, хто хоче врятуватися, повинен дотримуватися правил, охороняти життя будь-якої живої істоти, поважати чужу власність. Забороняються спиртні напої, земні втіхи, прикраси, надмірність у їжі. Пропагується життя у добровільній бідності. Це доля значної частини суспільства доіндустріальної епохи.
«Утримуйся від усякого зла, твори добро, тримай у вузді свої думки», — такі засади вчення.
Як видно, витоки цього світосприйняття в Законах Ману. Але там основа — касти, у буддизмі їх немає. Хоча він проголошує рівність людей за походженням. Мораль Шакьямуні: «Сидіти краще, ніж ходити, спати краще, ніж бодрствовать, найкраще — смерть». У японському буддизмі нірвана може бути досягнута в земному цьому житті, а не тільки в «чистому».
Буддизм формує стійкість у боротьбі зі стражданнями, нечутливість до несправедливості, общинний колективізм, самовдосконалення, самореалізацію. Ці риси найяскравіше виявляються у японців, в’єтнамців, корейців.
Різновид буддизму — ламаїзм (Тибет, Монголія, Бурятія). Це так званий північний буддизм. Існує й китаїзований буддизм.

 

Іслам

Це одна зі світових релігій, викладена в Корані, в основі якої одкровення Аллаха, що тривали 33 роки і які слухав пророк Мухамед, котрий не знав грамоти.
Батьківщина ісламу — Аравійський півострів, який посідав стратегічно важливе місце у зв’язках Індії і Китаю з Європою та Африкою. Це великий торговий шлях, де переплелися найважливіші родоплемінні звичаї, традиції ізольованої пустелі (звідси ідея єдинобожжя — Аллах єдиний). Тут немає уряду, не існує законів — лише племінні звичаї і традиції.
Кровопролиття, вбивство невинних людей — звичайне явище. Потреби повсякденного життя, такі як нормальна їжа, одяг, солодощі, мешканцям тих місць були невідомі. Раціоналізм ісламу найефективніше проявився у вченні про загробне життя. Лише там ти можеш реалізувати справедливість, чесність, доброту, там тобі гарантоване вічне життя, сповнене радощами і насолодою. То чи варто ризикувати вічністю заради коротких миттєвостей земного життя?
У перекладі з арабської «іслам» означає підкорення, слухняність. Звідси цілковита покірність перед Аллахом. Бог — творець і правитель Всесвіту. Людина, яка визнає творця, вбачає в ньому господаря, чесно й добросовісно підкоряється його законам і приписам, є істинним мусульманином. Аллах великий, Аллах дав, Аллах взяв. Людина, котра заперечує існування Бога, неспроможна бачити очевидне, дане йому від природи — Бога. Аллах забороняє лихварство, тому існує «ісламська економіка», банківська кредитна діяльність має свої особливості.
У світі повинні панувати мир, справедливість, доброта, тут немає місця для експлуатації та рабства, тут панує священна довіра до Бога. І водночас існує ісламський фундаменталізм — відображення агресивного ісламського світу в його прагненні до всесвітнього Халіфату.

 

Християнство

Християнство — злиття культур римлян, греків і навколишнього світу — культури варварів.
Перші релігійні братства утворились як антитеза братству общин. Індивідуалізм та колективізм породжували християнство. Рим був тілом, християнство — духовною спільністю єдиної і водночас різноманітної Європи. Але християнство поховало історицизм.
Вічний, незмінний світ, світосприйняття, що закріпило традиції та звичаї дописемної цивілізації. Умови, що породили християнство, мали об’єктивний характер: розвивалися ринкові відносини, а разом із ними — соціальна нерівність.
На відміну від класичного буддизму, індуїзму, ісламу, християнство спрямовує людину на пошук шляхів і засобів зміни свого життя: «просіть — отримаєте, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять». Християнство проповідує свободу, конфуціанство — виконання обов’язків.
Розкол Римської імперії неминуче мав спричинити кризу релігії. У 1054 р. християнство офіційно розкололося на дві частини — римо-католицьке та греко-православне (католицьке всесвітнє, теж православ’я).
Історія християнства — це історія двоєдиності людини — духовного і природного. Його початок — безкорисливе служіння апостолів, їх переслідування, гоніння. Ставши панівною ідеологією світогляду, політичною силою, воно втратило кількість осяяних, дедалі більше з’являлося тих, хто прилаштувався, примазався, прилип. Розпуста, лінощі, обжерливість, брехня, дволичність та інші пороки стають звичними рисами духовних служителів. Християнство опинилося, як писав Момзен, на краю прірви. На арену суспільного життя виходить нова постать — носій ринкових відносин, капіталістичного духу, протестентистського пуританізму.
«Суворість кальвіністського вчення цілковито збігається, як показав Макс Вебер, з відвертим переконанням ділових, підприємливих людей, які, готуючи промислове піднесення, поширювали це вчення у Європі. Багатий є обранцем Божим, жебрак же не відзначений Божою благодаттю» .
«Капіталістичний дух» існував ще до будь-якого капіталістичного розвитку. Своє вираження і втілення він знайшов у протестантизмі. За твердженням Вебера, вирішальним було те, що у всіх різновидах аскетичних течій «стан релігійної обраності розумівся як своєрідна основна якість, яка відгороджує людину від жахливого, рукотворного, від «світу». Гарантією слугує не відпущення гріхів після сповіді, не окремі благочестиві вчинки, а лише підтвердження обраності за допомогою специфічної поведінки, яка докорінно вирізняє обранця від «природної людини». Цей відмінний від природного існування устрій життя, передбачений релігією, складався у межах мирського буття. Раціоналізація життя, раніше орієнтована на потойбічне блаженство, була наслідком концепції професійного визнання аскетичного протестантизму.
Професійна діяльність угодна Богу. Капіталізм у період свого виникнення мав потребу в робітниках, котрі вважали своїм обов’язком підкорятися економічній експлуатації.
Нині капіталізм має настільки міцні позиції, що не потребує потойбічного заохочення для того, щоб спонукати робітників до праці».
Релігійні війни, що прогриміли в Європі, мали жорстокий характер. Вольтер пише: «Риму була невідома страшна безглуздість релігійних воєн (християн там згодовували на арені диким звірам). Англійці готові повісити один одного в ім’я своїх переконань. Єпископальна церква й протестантизм на певний період змусили цих серйозних людей втратити голови».
Перехід від емпіричного знання до усвідомлення навколишнього світу мав породити його відображення в цій свідомості. Родоплемінний устрій був тією дорогою, у якій плем’я, рід, об’єднавши свої зусилля, своїми як земними, так і неземними цінностями захищали свій життєвий простір, ареал свого поселення. Тому ті сили, яким вони не могли протистояти, починаючи ними обожнюватися.
У греків були земні боги: або аграрії, або ковалі, або торгівці, аморальні, але наділені силою творити добро або зло.
Розклад родоплемінного устрою породив соціальну нерівність, а разом із нею знедолених, людей-тварин, з одного боку, й розбещених натуральним і грошовим багатством, представлених колишньою родоплемінною знаттю — з іншого. Тяжким було становище вільних селян, але ще в гірших умовах перебували раби.
Ці соціальні структури повинні були сформувати своє світорозуміння і свою версію походження земного життя, його мети і сенсу. Християнство прагнуло вирішити деякі з цих проблем. Безсумнівним є його внесок у зникнення рабства, формування духовності, моралі, свободи. Однак панування ідеї загробного життя породжувало соціальну пасивність.
Європейська цивілізація розвивалася під впливом християнства, на яке, своєю чергою, вплинули східні цивілізації та їхні релігії. Батьківщина християнства — Середземномор’я, точніше арабський Схід. Тут також виникли іудаїзм та іслам. Кістяк християнства становить іудаїзм. Християнство та іслам відображають деякі його родові ознаки.

 

Греція

Середземномор’я — це чудовий клімат, родючі землі, достаток вологи, сонячних днів, багатий рослинний, тваринний, морський світ. Але це не земний рай із хлібними та кокосовими пальмами, прянощами. Тут треба працювати у поті чола. Але родючих долин було замало, тому греки рухалися в напрямку Сицилії, Італії, на північ Африки, до Малої Азії, Чорноморських земель. Тут колонії-міста активно ведуть торгівлю. Так з’являється метрополія, місто-мати. «Греки живуть навколо моря, як жаби довкола болота», — казав Платон. Тут вони жили, працювали, воювали, відпочивали, дискутували. Колонії розросталися, багатіли. Розквітало мореплавство. Але мореплавство потребує розвитку астрономії, географії, математики. Це важливий фактор, що зумовлює розвиток науки. Знання про навколишній світ для греків стає життєвою потребою. А довкілля є багатогранним, грецькі міста-поліси, мають значні відмінності як у місцезнаходженні, так і у виробничих прийомах, традиціях, моралі, законах, світогляді, зв’язках із містами-колоніями.
Осмислення цих відмінностей, їх філософської складової — головне завдання мислителів античної Греції.
Греція, її численні поліси-держави не могли бути зліплені за єдиним еталоном. Ці міста диференційовані за ступенем входження в аграрну технологічну революцію, оскільки володіють різними ґрунтово-кліматичними ресурсами, різняться за традиціями та звичаями (поклоніння різним божествам), мають соціально-економічні та політичні відмінності. Тому тут два центри тяжіння: Афіни і конкуруюча з ними Спарта.
«Коль не видал Афин, ты просто пень,
коль не умилился, увидав, — осел.
Коль бежишь довольный, ты скотина» . Та частина держав-міст, де розпад родоплемінного устрою був не таким різким, — це своєрідні союзники Спарти. Пелопонеська війна була кривавою драмою боротьби двох політико-економічних утворень.
Афіни — взірець рабовласницької демократії. Її розквіт зумовлений переважним впливом праці вільних виробників. «А якщо говорити про багатство греків і варварів, то афіняни самі можуть мати його в себе. І справді, якщо будь-яке місто багате на корабельний ліс, куди воно збуватиме його, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем? Якщо якесь місто багате на залізо, мідь або льон, куди воно їх збуватиме, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем» . Афіни — економічний і культурний центр Греції. «Держава мала матеріал, камінь, мідь, слонову кістку, золото, ебенове дерево, кипарис, були й ремісники, котрі могли їх обробляти, були будівники, скульптори, ковалі, каменотеси, ювеліри по золоту та слоновій кістці, живописці, емалювальники, різьбярі, люди, які займалися перевезенням і доставкою цих речей як по морю — купці, матроси й лоцмани, так і по суші — каретники, візники, погоничі мулів, а також канатні майстри, ткачі, сідельники, робітники, що прокладали дороги, та рудокопи, кожне ремесло, як полководець — власну армію, мало своїх різноробочих і підмайстрів в артілях, котрі слугували знаряддям і живою силою службового значення. Попит розподіляв і сипав свої доходи. На будь-який, можна сказати, вік і на будь-які здібності» .


Там само. — С. 183.

Аннаель Т. Христианство: догмы и ереси. —                                        — С. 68—69.

Аристофан.                                                      — М.: Изд. Моск. ун-та, 1956. — С. 27.

Там само. — С. 11.

Плутарх. Жизнеописание Перикла по Аристофану. —                                — С. 12.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.