лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рівноважного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічна теорія спиралася на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайек стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе. А виходить, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути утрат від асиметрій, що виникають. Хоча Пригожин (Брюссельська школа) стверджує, що саме хаос породжує порядок. Але це означає, що теорія «економіки раціональних очікувань» повинна стати надбанням історії економічних вчень.
Глобалізація, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості, стійкість у нестійкості.
Якщо в 30-х роках Кейнс порівнював ситуацію на фінансових ринках з конкурсом красунь, то в умовах глобалізації величезні суми, що вільно пересуваються по планеті, в умовах геополітичної нестабільності, відсутності інструментів вбудованих у ринок, нестабільність валютних курсів, процентних ставок стають повсякденністю.
Ілюстрацією нестабільності валютних курсів і їхніх наслідків є приклад із замовленнями японської авіафірми цивільних літаків «Боінг-747-400». Велику частину доходів фірма одержує в йенах. Так за замовленням 1985 р. на модель 747 (що повинні були бути поставленими в 1990 р.) ціна замовлення складала близько 100 млн. $. Курс обміну 1$=240 йен. Ціна замовлення в йенах складала 2,4 млрд. Фірма уклала угоду на 10 років, форвардну угоду на суму 3,6 млрд. йен. Але курс йени стосовно долара в 1994 р. склав 1$=99 йен. За раніше укладеною згодою, фірма розраховувалася з Банком за курсом 1$=240 йен. Ця угода принесла фірмі «Японські авіалінії» збиток у 450 млн. $ чи 45 млрд. йен. За оцінками валютних трейдерів, вона з 1988 р. втратила по цій угоді 1,5 млрд. $. Але якби ж ця історія була однією. Щодня відбуваються злети і падіння валютних курсів. Біля них гріють руки Сороси. «Є одна важлива область, де економічний аналіз зовсім не прийнятний. Я маю на увазі фінансові ринки» (Сорос)
Роль суб’єктивних представлень «ведмедів», «биків», гасла «пролетіти раніш кулі» значна. А як же із стабільністю валют?
У кредитних відносинах відбулися також серйозні зміни. Суб’єктивна оцінка в зв’язуванні «кредит-застава» — реальність. Цінність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно у відносинах центра і периферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики дуже великі. А кредитний ризик веде до збільшення ставки відсотка. Тут відносини «дикого капіталізму», а Сорос називає його «бандитським капіталізмом».
Одним із проявів інформаційної технологічної революції є сфера комунікації. Тут якісний фантастичний ріст.
Сорос робить висновок: «Так що, саме мобільність капіталів, інформації і підприємницьких мізків — вирішальні фактори економічної інтеграції» (с. 237).
У цих складних, суперечливих умовах відбувається повернення в економічну теорію й економічну політику монетаризму. Дві підсистеми глобальної економіки: центр і периферія породили неминучість зростання ролі трансакційних витрат. Вони здобувають міжнародний характер.
Конвертація національних валют здобуває масовий і величезний характер. А валютні курси як уже було з’ясовано, раніше нестабільні, вони залежать від багатьох, не тільки економічних, але і політичних, соціальних і психологічних факторів. Вибір політики може обумовити величезні грошові втрати.
Тому поява нової інституціональної економічної теорії — продукт епохи.
В умовах інформаційної технологічної революції потрібна нова парадигма дослідження конкурентноздатності. Якщо в індустріальній технологічній революції Д. Рікардо висунув концепцію міжнародної торгівлі на основі порівняльних витрат використання регіональних переваг у виробництві тієї чи іншої продукції, його послідовники Фішер, Самуельсон виходять з одного фактора — праці, а потім з’являється концепція ресурсної достатності факторів. Може бути високою заробітна плата висококваліфікованих робітників, може бути відносно високим рівень відсотка при високій капіталомісткості, дороге керування, а фірма, окрема галузь якої-небудь країни виступає на міжнародному ринку як лідер, що забезпечує позитивні зрушення в платіжному балансі, у бездефіцитному бюджеті. Так Японія має довгий список галузей, фірм, продукція яких далека від міжнародних стандартів, але автомобільна, електронна, напівпровідникова, робототехніка, фотоапаратура, фотоматеріали забезпечують країні друге місце у світі за промисловому виробництву.
Країна не може бути лідером у всіх галузях, як це було з Англією до середини XIX століття, США для кінця XIX в. і першої половини XX в. Вступ в інформаційну технологічну революцію докорінно змінило картину процвітання окремої країни. На арену вийшла глобалізація у виді транснаціональних, багатонаціональних компаній.
У зв’язку з цим і змінилася сама концепція конкурентноздатності. Змінився вектор процвітання національної держави. «Країна має успіх у тих галузях, де її переваги як національної бази, мають вагу в інших країнах і де удосконалення і нововведення випереджають міжнародні потреби. Щоб домогтися міжнародного успіху, фірми повинні перетворити лідерство на внутрішньому ринку в лідерство на міжнародному. Це дозволяє підсилити переваги, отримані «вдома» за допомогою глобальної стратегії. Країни домагаються успіху в тих галузях, де вітчизняні фірми конкурують глобально, що заохочуються урядом, чи під тиском обставин. У пошуках детермінантів конкурентної переваги країн у різних галузях потрібно визначити умови в країні, які є сприятливими для успіху в конкуренції» (М. Портер. Міжнародна конкуренція, с. 89).
Одним із примітних явищ цього періоду є падіння ефекту масштабів. Відкривається широкий простір дрібному і середньому бізнесу. Зростає роль і значення людського капіталу, його відновлення.

МОНЕТАРИЗМ. ЕКОНОМІЧНА ГІПОТЕЗА М. ФРІДМАНА.

 

М. Фрідман — представник «Чиказької школи», а точніше, один з фундаторів цієї школи. Це цілком зрозуміло із передмови до збірки «Якби гроші заговорили». «Ціль даної передмови полягає не в тому, щоб канонізувати певний варіант чиказької концепції. Моя ціль скоріше заключається в тому, щоб викласти окрему модель кількісної теорії» (с. 23).
«Кількісна теорія — це, перш за все, теорія попиту на гроші. Це не теорія виробництва чи грошового доходу, або рівня цін» (с. 23). Це «нове формулювання кількісної теорії грошей».
Оскільки попит на гроші –основа, то і аналіз розпочинається з визначення агентів цього попиту. Ці агенти — первинні власники багатства, для яких гроші — одна із сторін володіння ним, а друга — підприємства-виробники, для яких вони є капітальним благом, вони –джерело виробничих послуг при поєднанні з іншим благом, створюють продукт, що продається фірмами. З чого слідує, що теорія попиту на гроші — один з розділів теорії капіталу (с. 23)..
Фрідман виділяє п’ять форм багатства: а) гроші, б) облігації, в) акції, г) фізичні блага, д) людський капітал. Кожен з цих видів має свою форму доходу, свою корисність, максимізація яких визначається потоками. Багатство — усі джерела доходу. Одним з цих джерел являється продуктивна здатність самого людського буття (потреба працювати). Вже цим відрізняється його теорія від трактування праці як жертви, тягаря.
Облікова ставка у Фрідмана — це співвідношення між багатством, що виступає як запас та дохід, який виявляється як «потік»; так що якщо позначити V — сукупний потік доходів і ? — облікова ставка, то повна величина багатства (W) буде рівною:

У Фрідмана «дохід я деяким сукупним потоком чого-небудь, що відноситься до людського буття, доки не визначена величина затрат, необхідних для підтримки на незмінному рівні продуктивної здатності людей. Потік піддається впливу перехідних процесів, що змушують його більшою чи меншою мірою відхилятись від рівня споживання ресурсів, який в теорії вважається постійним та стаціонарним, тобто, може підтримуватись нескінченно довготривалий час» (с. 24).
Наголошуємо «нескінченно тривалий час». Саме це положення стає однією з основ багатьох його висновків, в їх числі і щодо стабільної залежності цін від грошової маси.
«Часовий лаг» відіграє в його теоретичних обґрунтуваннях особливу роль. На ньому, в основному, побудована критика кейнсіанства (облікової ставки, методів фіскальної політики, доходів від акцій та облігацій і т.д.).
Попит на гроші залежить від трьох факторів: а) загальної суми багатства, яким володіє суспільство в різних формах, аналог бюджетного обмеження; б) витрат доходу від цієї форми багатства і від інших альтернативних його форм; в) цілей та переваг власників багатства.
Цей попит відрізняється від споживчого попиту, оскільки необхідно враховувати фактор часу при перетворенні величин б) і в), а також виражати бюджетне обмеження термінами багатства.
Багатство включає всі споживчі блага, а також продуктивну здатність самої людської праці, що дає підстави для введення поняття «споживчий капітал». Оскільки завдяки споживанню зростає потенціал людського капіталу. Споживання — не завершальний етап, воно є початком руху.
Загальний висновок щодо величини попиту на гроші: «Якщо одиниці, в яких виражені ціни і грошовий дохід, змінюються, пропорційно їм має змінитись і величина попиту на гроші».
Фрідман створює своє власне трактування кількісної теорії грошей, спираючись на методологічний підхід, для якого характерна органічна єдність позитивного і нормативного.
В розробці основ позитивної економічної теорії він бачить ціль економічної науки. «Позитивна економічна теорія має запропонувати сукупність висновків, які можуть бути використані для отримання правильних прогнозів відносно наслідків тих чи інших змін умов. Її значення слід оцінювати за мірою точності, масштабності и адекватності запропонованих прогнозів. Іншими словами, позитивна економічна теорія являється або може стати об’єктивною наукою в тому сенсі, що і будь-яка інша природнича наука» (с. 164).
Фрідман підкреслює важливість нормативного знання. Але це не наукове знання, а мистецтво, перш за все, прийняття політичних рішень. Позитивне знання — основа нормативних. Саме опора на позитивні знання дають ефект реалізації проблем за допомогою заходів в рамках економічної політики та їх органічної єдності.
У тезах нобелівської лекції (1976 г.) він висуває:
«1. В економіці та інших суспільних науках, рівно як і в науках природничих, не існує раз і назавжди встановлених істин, а тільки спроби побудови теорій (гіпотез), які не можуть бути «доведені», однак в якийсь момент можуть бути спростовані експериментом.
2. І в суспільних, і в природничих науках на світогляд справляє вплив кількісне («нормативно-оцінне») значення, але в основі формування останнього лежить світогляд, тобто, позитивне знання» (147).
Як бачимо, позитивне знання — основа нормативного. Таким є методологічне кредо економічної теорії М. Фрідмана, лауреата Нобелівської премії 1976 року.
Це Фрідман ілюструє у своїй теорії грошей та кредитно-грошової економічної політики в їх органічній єдності.
Гіпотеза — головне у формуванні теорії. Позитивна економічна теорія — мова, що визначає метод розмірковувань на основі законів логіки. Правильність теорії — корисність її при прогнозуванні.
Як бачимо з наведеного положення, М. Фрідман далекий від неолібералів та ордолібералів, які вважали, що економічних законів, адекватних природнім, не може існувати. Тут відсутня повторюваність явищ.
Прогнози розраховуються на довготривалий період і, як правило, не дають позитивних результатів. В цьому сенсі досвід у Чиказької школи напрацьований ще у 20-ті роки XX ст. Коли її автори спрогнозували поступовий розвиток економіки, а отримали « Велику депресію».
Та й криза 70-80-х рр. XX ст. показала «наукову зрілість» позитивної економічної теорії, але катастроф, схожих на Велику депресію, не виникало. Але основа економічних досліджень у М. Фрідмана визначається саме методом позитивної економічної теорії. Так його пояснення причин Великої депресії зводиться до того, що масштаби цієї кризи обумовлені некомпетентною грошовою політикою ФРС, в результаті якої відбулось різке (на 1/3) скорочення грошової маси, що привело до падіння цін та обсягу виробництва. Хоча, як було з’ясовано раніше, падіння цін було значно меншим, аніж падіння обсягів виробництва. Необхідно зазначити, що основоположна ідея щодо залежності падіння цін від грошової маси стала результатом роботи спільно з Шварцом. «Історія грошової системи в США протягом 1867-1960 рр.».
Період дослідження майже століття дав підстави авторам для цього висновку, тобто, відому повторюваність цих процесів. На основі цього висновку Фрідман і пропонує щорічне збільшення грошової маси в 2 % як засобу стабільного розвитку економіки. Але події кінця XX ст. та початку XXI ст. показали, що про стабільність в розквіті економіки США не може і йти мови.
М. Фрідман — прихильник стабільного курсу національної валюти. Це знайшло своє відображення в так званій «рейгономіці». Президент Р. Рейган стверджував, що одним з ефективних інструментів економічного підйому другої половини 80-х років є стабільний курс долара. Вихідну основу валютної політики епохи президентства Рейгана, складає монетарна концепція Фрідмана. Він був його економічним радником. Але в багатьох колах США ця політика не викликала захоплення..
Дійсно, за ці роки значно скоротились темпи інфляції: з 13,5 % в 1980 р., до 10,4 % в 1981 і до 3,2 % в 1983 р. Відбувається економічний підйом при високому рівні зайнятості. Ці досягнення монетаристи вважали результатом реалізації монетарної теорії.
Але більшість економістів США схиляються до тої думки, що уповільнення інфляції було викликано політикою жорстких грошей, а не переміщеннями вправо сукупної пропозиції. Дуже вагомий фактор — саме в цей час відбувалось падіння цін на нафту.
У кейнсіанців є підстави вважати, що вклад їх в економічний розквіт США цього періоду очевидний. Про це свідчать показники дефіциту федерального бюджету: 1982 р. — 146 млрд. $, 1983р. — 179 млрд. $, 1984 р. — 173 млрд. $, 1985р. — 197 млрд. $, 1986 р. — 206 млрд. $. (К.Р. Макконелл, С.Л. Брю «Экономікс», с. 373)
Очевидний також і такий фактор як світова ситуація цього періоду. Боротьба двох економічних систем призвела до встановлення воєнного паритету. Воєнний потенціал СССР на початку 70-х років став рівний потенціалу США, цю обставину використали країни, що розвиваються.
В 70-х роках вони різко підняли ціни на сировинні продукти і, перш за все, на енергоносії. Як вже зазначалося, ціни на нафту підскочили в 4 рази. Це був серйозний удар по економіці індустріальних країн з ринковою економікою. Так, наприклад, в Японії практично зникла така енергомістка галузь, як алюмінієва. Проте ринок знайшов нові варіанти і перед усе в техніко-технологічних рішеннях на основі інформаційних технологій. Зменшення видатків за рахунок мінімізації параметрів виробів, зменшення енергоємності, трудомісткості за рахунок нових технології, за рахунок використання принципу заміщення призвело до підвищення їх конкурентоспроможності, а значить і успіхів економічного росту світової ринкової економіки. Справді, ринок це диво!
У світовому економічному процесі національні валюти були далекими від стабільності. Очевидно, що зниження валютного курсу національної валюти при умові, що довгострокові контракти укладалися на основі курсу долара на визначену дату. Це завдавало сильних ударів одній із сторін, що домовляються. Вочевидь, підвищення курсу не може не завдавати ударів національним інтересам однієї із сторін, що домовляються. Про це говорить приклад, наведений з купівлею Боїнгів японською авіакомпанією.
Ще один приклад. Фірма «Катерпілер» мала прибутки від продажу продукції в інших країнах, але була витіснена з-за кордону стабільним доларом. У 1980 році, коли курс обміну на фунт складав 1 $ = 0,63 фунта екскаватор «Катерпілер» ціною 100 000$ обходився британському покупцю в 63 тис. фунтів. 1984 року за обмінним курсом 1 $ = 0,99фунта уже обходився близько 99 тис. фунтів. За таким обмінним курсом продукція «Катерпілер» була витіснена з ринків японською фірмою «Каматсу». До речі, вона захопила частину американського ринку.
Внаслідок цих подій фірма «Катерпілер» виявилась в кінці 1982 року на грані банкрутства. Але скорочення штату на 40 %, закриття 9 заводів та інвестиції на суму 1,8 млрд. дол., гнучкі виробничі технології, а головне — компанія переконала Рейгана у необхідності втручання в ринок іноземних валют.
Тому ствердження, що стабільність валютного курсу — благо для всіх фірм, є дуже відносним.
У 1985 р. була підписана Угода «Плаза» (США, Японія, Франція, Німеччина, Англія). Вона підтвердила завищену оцінку курсу долара. На початку 1985 р. долар почав знецінюватись внаслідок дефіциту зовнішньоторговельного балансу США і протягом трьох наступних років курс долара впав до рівня 1980 року. (Катерпілер восхрес).
Очевидно, що конкурентоспроможність національних товарів залежить, перш за все, від конкурентоспроможності фірми, від такого надто вагомого фактора, як продуктивність праці при високій якості продукції. Такі фактори, як розвиток науки та впровадження її досягнень в реальну економіку, освіта, як загальна, так і спеціальна, також справляють вплив на підвищення конкурентоспроможності виробів національних фірм. Економічна політика підтримки національного виробника справляє вплив, в основному, негативний і, перш за все, в довгостроковому періоді на конкурентоспроможність національного товару.
М. Портер підкреслює, що: «Процес підтримки переваги може викликати досить великі незручності для фірм і тих, хто в них працює. Один із проявів — це тиск на уряд, щоб змусити його піти на девальвацію валюти з метою скинути тиск, що викликаний рівнем цін... Інший — знайти захист від зарубіжних конкурентів... Ще одне — охолодити суперництво між фірмами своєї країни або за допомогою картелю, що відносно панує в Швейцарії, або через злиття (в американському та скандинавському стилі) серед провідних конкурентів. Ще одна тенденція — це диверсифікація з метою запобігти нелегким проблемам у базовій галузі замість вкладання капіталів для їх вирішення» (М.Портер. Міжнародна конкуренція. С. 676).
Як вже зазначалося вище, у М. Фрідмана є особливості методу дослідження, це він реалізує і в теорії грошей. За Фрідманом, є реальна кількість грошей, яка вимірюється масою товарів та послуг, що купується за номінальну кількість грошей. Реальна кількість грошей здійснює вагомий вплив на ефективність господарського механізму, оцінку моделі їх багатства і на його дійсну величину. Цей вплив буде найбільш ефективним при оптимальній кількості грошей. А з цього слідує залучення таких понять як оптимальні ціни, оптимальна процентна ставка, оптимальний запас капіталу, оптимальна структура капіталу. Фрідман знову підкреслює, що обговорюється довгострокова поведінка системи.
В аналіз вводиться поняття гіпотетичного суспільства, як і багатьох його попередників — це статичний стан, котрого не існує в житті. В цьому суспільстві гроші — засіб обігу благ, узагальнена купівельна спроможність. «Відокремлення акту продажу від акту покупки — фундаментальна продуктивна функція грошей. Це і є трансакційний мотив». Це свідчення впливу теорії трансакційних витрат.
Інший мотив — бажання мати резерв або страховку від можливих майбутніх несподіванок. Його Фрідман називає: «мотив обережності».
Яку кількість грошей забажають люди на основі цих двох мотивів? Очевидно, не в номінальних, а реальних одиницях, тобто, в об’ємах товарів та послуг, але в грошовій формі.
«Ця кількість буде залежати від особливостей інституційних механізмів, що регулюють потік платежів в стані рівноваги, а те, в свою чергу, визначається рівнем майстерності, смаками та вподобаннями членів суспільства та їх ставленням до невизначеності» (с. 46).
Як бачимо, пошук оптимальності — справа досить складна і потребує найвищого мистецтва. Але на емпіричному рівні, якщо гроші гіпотетичного суспільства ідентифікувати з готівкою, то маса останньої складає близько 1/10 річного доходу, тобто, рівна доходу за 5,2 тижні (с. 46-47).
Ядро монетарної теорії:
1. Фундаментальна відмінність між номінальною та реальною кількістю грошей;
2. Кардинальна відмінність перспектив, що відкриваються окремим індивідуумам та суспільствам в цілому при зміні номінальної кількості грошей;
3. Вирішальна роль прагнень окремих суб’єктів (відмінність понять ex ante та ex post): ex ante — затрати перевищують надходження, ex post — обидві величини виявляються рівними. Але спроби індивідуумів витратити більше, ніж вони отримують, приводять до загального росту затрат та надходжень.
4. Відмінність кінцевого стану від процесу переходу в цей стан демонструє різницю між довгостроковою статикою та короткостроковою динамікою.
5. Реальний запас грошей та його роль в процесі переходу від одного стаціонарного стану рівноваги до іншого.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.