лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Першим, хто назвав В.І.Леніна «генієм» був Л.Д.Троцький. «Але помилки в Леніна були і дуже великі помилки, відповідно до гігантського розмаху всієї його роботи» (Л.Д.Троцький. «Моє життя», с.437). Однією з таких помилок є політика «воєнного комунізму», як відображення концепції К.Маркса і Ф.Енгельса про безтоварність соціалізму. Історія людства, за Марксом, починається, коли йде зі сцени економічна формація і її товарно-грошове виробництво. Але Маркс і Знгельс стверджували, що між капіталізмом і соціалізмом неминучий перехідний період на чолі з диктатурою пролетаріату.
В.И.Ленін на чолі з більшовизмом цю диктатуру втілює в життя в жовтні. Спочатку в Росії вона сприймалася з вірою в те, що світова революція почалася. Цей романтизм продовжувався до 1921 року. Реальний раціоналізм починається з 1921 року, коли поразка революцій у Німеччині, Угорщині, Австрії стали суворою реальністю, що заперечила теорію «світової революції».
У Росії ж починається громадянська війна з її жорстокістю і руйнуванням, з її позбавленнями й убогістю, братовбивством. Брестський мир, селянські повстання на Україні, у центрі Росії, нарешті Кронштадт. Така реальність. Необхідні як практичні, так і теоретичні рішення.
Що уявляла собою Росія кінця 1917 року початку 1918 р.? Війна зажадала крайньої напруги економіки. Скоротилась промисловість, село залишилося без годувальника, хлібороба, який одяг солдатську шинель і значна частина яких полягла на полях боїв чи стала інвалідами. Посилилася убогість сільських середняцьких сімейств, упав і життєвий рівень міських найманих робітників. Хоча царат і створив військово-промислові комітети, в які ввійшли не тільки підприємці, але і робітники, соціальна обстановка ставала усе більш напруженою.
Розлад у верхах влади, відсутність мотивів у війні, бездарне керування породили в суспільстві настрій і сили до зміни ситуації, до того ж варто врахувати, що в країні сформувалися політичні партії, здатні стати ватажками народних мас, як серед підприємців, так і робітників і певної частини селянства (кадети, есери, соціал-демократи, анархісти, октябристи і т.д.). Реформи були життєвою потребою країни — як економічні, законодавчі, політичні, так і техніко-технологічні
Лютнева революція виразила і частково реалізувала інтереси підприємництва і певної частини селянства, але не дала полегшення селянству. Гасло продовження війни був найбільшою помилкою цієї демократичної революції. Гасло «земля — селянам, фабрики — робітникам» виразило в тогочасних умовах близьку і бажану, не усвідомлену глибоко і всебічно ціль. Це призвело до підтримки масою дій радикальної частини соціал-демократії Росії (РСДРП) у здійсненні Жовтневого перевороту, як до 1920 р. кваліфікувалися події 7-8 листопада. З 1920 р. вони одержали характеристику Великої Жовтневої революції. Але гасло було популістським.
Як розвивалися економічні процеси в Росії до 1921 року? Гасло «фабрики — робітникам» означало висловлення недовіри не тільки власникам, але й управлінському апарату. А виробництво в умовах, коли керівництво стало об’єктивним фактором виробництва, повинне неминуче зупинитися. Фабрики і зупинилися як по окремій галузі, так і в рамках народного господарства. А індустріальне виробництво вимагає своєї організаційної форми, вищою з яких виступає державна власність. Робочі комітети бралися за керівництво в силу того, що фабрика зупинилася. Але потрібні енергетика, сировина, кваліфікована робоча сила. Націоналізація виступила тут тільки як вимога організаційної форми індустріалізації. До середини 1918 р. були націоналізовані тільки дві галузі: водяний транспорт і цукрова промисловість (А.Риків, с. 39). У червневому декреті значиться про націоналізацію великих і середніх підприємств у кількості 2000, під кінець року фактичній націоналізації піддані близько 1000 підприємств (с. 59).
У тому випадку, коли націоналізована фабрика цілком надходить у руки робітників, ми отримуємо стільки фабрикантів, скільки робітників на цій фабриці. Тому, оскільки націоналізований окремий завод чи окрема фабрика, остільки все виробництво є власністю всієї республіки (с.460).
Так враховується соціальна проблема: «Заміна приватної власності на державну, що ближче до соціалізму» — говорить Ленін, але враховується і організаційно-технологічна. Риків це пояснює: «Принцип організації господарства по виробництвах (галузевий розріз (П.П.)). Він успадкований нами від усього розвитку промислово-господарського життя всіх країн XIX і XX ст. Особливо в останні десятиліття життя капіталістичного суспільства узяла гору тенденція до об’єднання в гігантські виробничі організації окремих підприємств, де б вони не були розташовані» (с. 99-100).
Тут чітко виступає та характерна риса індустріалізму, що породила нову організаційну форму, що не залежить від соціальних і політичних змін. Якщо в роботах по теорії імперіалізму Ленін у синдикуванні, трестуванні підкреслює соціальну рису — усуспільнення виробництва як визначальної умови переходу від капіталізму до соціалізму, то в теорії трансформації він змушений зробити висновок, що синдикування — це нова форма, форма державного капіталізму, є останньою формою трансформації до соціалізму. Синдикування, трестування в такий спосіб виступає як єдність організаційно-технологічного і соціального, але одна з особливостей прояву цих рис у Росії полягає в тому, що при переході від продукту обміну, товарообміну до грошово-ринкових відносин важливе місце посідає зв’язок промисловості і сільського господарства. Націоналізована промисловість повинна була бути денаціоналізована, хоча постанови про денаціоналізацію не було. У 1922 році той же голова ВСНГ Риків говорить: «Перехід до госпрозрахунку, що відбувся у всій промисловості цього року, не міг вилитися в чіткі організаційні форми. Від надмірного з бюрократичними перекрученнями централізму, ми відразу перейшли до такої децентралізації, що багато фабрик і об’єднання залишилися самі по собі, і звідси виникла стихійна тяга до самоорганізації, яка спочатку виявлялася в організації синдикатів, потім в організації з’їздів трестування промисловості» (с.217). Отже, знову синдикування.
Але перед цим рішучим кроком відмовлення від старої парадигми про безтоварний соціалізм із використанням ринкових відносин були роки практичної перевірки старої парадигми. Упровадження продуктообміну і у промисловості породило адміністративний розподіл предметів споживання і насамперед продовольства за загальними нормами. Комісія виробила норми постачання робітників — 1 фунт хліба, 0,5 фунтів овочів для працюючих 8 годин, чверть фунта додатково за кожну друга годину понаднормових (с. 125). Для створення продовольчого фонду «ми перейшли до системи обов’язкової розверстки по здачі хліба і всіх продовольчих продуктів. У зв’язку з цим створили по всій Росії відповідні продовольчі апарати і продовольчі загони».
Робітники відповіли на ці норми масовим невиходом на роботу. Він дорівнював 40 %. Продуктивність праці склала 10-15 % від рівня 1913 р. Частка укладань шлюбу доходила до 90-95 % (с.30). Відповіддю на невиходи 21 січня 1920 р. публікується декрет Раднаркому «Про порядок загальної трудової повинності». Дехто з опонентів назвав це каторгою.
Про становище в промисловості в періоді 1917-1920 р. говорять наступні факти. Виробництво металу в 1918 р. складало 4 % від рівня 1913 р. (с.83). Промисловість скоротила своє виробництво в 1919 р. до 30-40 %, 1921 р. — до 20-25 % (с.208) рівня 1913 р. Країна жила ці роки за рахунок запасів царської Росії, а вони закінчувалися.
«А це значить, що стосовно економічного життя, стосовно постачання населення взуттям, металом, стосовно сільськогосподарського виробництва Радянська Росія жила тільки на одну третину в порівнянні з тим, як жила Росія в мирний час. Це може продовжуватися рік або другий. За ці роки ми підбирали старі запаси, ми жили на те, що залишилося нам від попередньої епохи. Але ці запаси виснажуються і ми з кожним днем і годиною все ближче і ближче підходимо до повної кризи в цих галузях промисловості. Чекати більше немає жодної хвилини. (Риків. Обрані твори, с. 116).
Парадигма про безтоварний соціалізм і її реалізація в економічній політиці Радянської Росії призвели економіку до занепаду, катастрофи. Вже в квітні 1920 р. на III Усеросійському з’їзді профспілок Риків стверджує: «Економічна розруха досягла до цього часу, і цього приховувати ні в якому разі не можна, розмірів дуже широких, безумовно небезпечних для завоювань революції, для існування народу» (с. 121).
Він апелює до зовнішніх обставин — це наслідки імперіалістичної, громадянської війни, блокади «яку дотепер не переживала жодна держава на земній кулі і яку довелося пережити робочо-селянській державі протягом більш двох років» (с. 121).
В.І.Ленін вказує, що в Росії пролетаріат може перемогти тільки в союзі із селянством, його більшістю. Це політична задача. Виведена на економічну основу в гаслі «земля — селянам», вона мала практичний успіх, що реалізувався в створенні робочо-селянської держави. Але економічно замкнути цей союз зі стомільйонним селянством на основі продукту обміну було не можливо. Селянин знає ринково-грошові економічні відносини в зв’язку з міською промисловістю. А промисловість розвалювалася. Вона не продає селянину сільськогосподарських знарядь, мінеральних добрив, ситцю, гасу і тих же сірників. Відповідь селян постала у найгострішій формі. Селянин-солдат-людина зі зброєю виступив проти комуністів ідеологів соціалізму марксистського варіанта: «Ради без комуністів!"
Нова концепція побудови соціалізму В.І.Леніна як відповідь на тяжку ситуацію в країні, як економічну, так і соціально-політичну, виходить насамперед з політичних задач. Для того, щоб відновити союз із селянством, необхідна нова економічна політика. НЕП — поступка селянству в країні, де промисловий пролетаріат, що розкладається через розруху, складає меншість. Союз міста і села на основі ринково-грошових відносин зараз, а соціалізм як безтоварне суспільство — це справа майбутніх поколінь. Такий головний висновок В.І.Леніна, він уже помітний у його роботі 1918 р. «Чергові задачі радянської влади». У ній уже говориться, що основна ланка за яку необхідно взятися, щоб витягти весь ланцюг — це торгівля.
Тут же проблема росту продуктивності праці. Мистецтво керування не є природженою властивістю людей, керування вимагає компетентності через найсуворішу організацію і дисципліну трудящих — така задача Радянської влади.
У цьому вужу помітні відмінності теоретичних побудов від зроблених раніше. А Ленін як голова Раднаркому Росії вже бачив, що цей концептуальний підхід втратив своє практичне застосування в економічній політиці.
Треба було ще два роки, щоб викристалізувались Ленінська теорія трансформації, породжена конкретним життям: «Наша помилка була в тому, що ми вирішили зробити безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу, але недосвідченість привела нас до переконання в помилковості цієї побудови, що суперечить тому, що ми раніш писали про перехід від капіталізму до соціалізму» (Т.44, с. 157). Але і тут ще присутні елементи політичних проблем як визначального фактора.
«Комунізм і торгівля?! Щось дуже вже незв’язне, безглузде і далеке. Але якщо помізкувати економічно, одне від іншого не далі, ніж комунізм від дрібного селянського патріархального землеробства» (Т.44, с. 225).
Так у роботі «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» він писав: «Виходить, що в соціалістичному суспільстві буде торгівля, як в первісної людини, що не знала обміну» (Т.27, с. 344). Чітко позначений формаційний підхід.
Як ясно виражена присутність саме селянського питання. Селянин відринув стару побудову, довів, що вона помилкова. Це найбільше яскраво відбивалося у подіях Кронштадтського повстання. «Селянин знає ринок і знає торгівлю. Прямого комуністичного розподілу ввести ми не могли. Тоді ми повинні дати через торгівлю, але подати це не гірше, ніж давав капіталіст. Інакше, такого управління народ винести не може» (Т.45, с. 112). Російська реальність привела Леніна до фактичного заперечення результатів абстрактного методу в політекономічних дослідженнях. Багаторівневість економіки як своєрідність у національному розрізі — вимагає свого конкретного рішення й в економічній політиці — визначеного історичного етапу; її трансформації по еволюційному шляху. Нині йде трансформація економіки радянського варіанта — командного, авторитарного соціалізму до ринковій соціально-орієнтованої чи соціально-відповідальної економіки в умовах загальної планетарної трансформації до цивільного інформаційного суспільства з новою економкою. Але вона йде на шляхах еволюційних і насамперед інституціональних змін. Проте і тут помилок теоретичних і управлінських рішень було багато.
Але першим, хто піднімає проблеми трансформаційних теоретичних побудов є В.І.Ленін.
Зміна тяжкого становища Росії 1918-1920 р. не було лише турботою Леніна. Серед дослідників економічних проблем цього періоду виділяється Н. Бухарин, Б. Ларін, А. Чаянов. Робота Н.Бухаріна «Абетка комунізму» і «Економіка перехідного періоду» була рекомендована для загальнообов’язкового вивчення молодими комуністами, тобто вона мала загальноросійське поширення. Дискусія з проблем ринкових відносин у країні велася активно.
Незважаючи          на        адміністративне         регулювання  розподілу вдалося. Саме тому питання про безтоварний соціалізм чи особливості товарного виробництва при соціалізмі проходить через 20-30-і роки, 50-60-і роки, коли у наявності адепти першої і другої течії. З економістів, сучасників Леніна, виділяється Н.Бухарін. Н.Бухарін виходить з посилки: «Знайти закон цієї рівноваги і є основна проблема теоретичної економіки (с. 182). Весь підхід до рішення основної проблеми — проблема цінності (с. 182)....Закон цінності є закон рівноваги простої системи товарного виробництва (с. 183). Епоха, «де відбуваються з небувалою швидкістю зрушення соціальних шарів. Відносно «категорії» політичної економіки стає ясно до повної очевидності. Постулат рівноваги недійсний. Немає пропорційності ні між виробництвом і споживанням, ні між різними галузями виробництва. Тому в корені не правильно переносити на перехідний період категорії, поняття і закони, адекватні стану рівноваги. Оскільки замість стихії виступає свідомий суспільний регулятор, оскільки товар перетворюється в продукт (с. 186-187). У перехідний період відбувається процес самозаперечення грошей. Гроші перестають бути загальним еквівалентом, стає умовним — разом з тим украй недосконалим — знаком обертання продуктів. Заробітна плата стає уявною величиною...зберігається лише її зовнішня лушпайка — грошова форма...зникає і категорія прибутку».
Бухарін робить висновок: «Перед теорією економічного процесу виникає необхідність переходу до натурально-господарського мислення» (с. 189). У нього ж можна знайти положення про місце і роль інституціональних інструментів у перехідний період: «державна влада є і концентрованим, і організованим суспільним насильством. Ось чому революційна державна влада є могутнім важелем економічного перевороту» (с. 191).
Насильство необхідне для розкладу старої психології в економічно корисних і непаразитарних груп ворожого табору. Воно необхідно і для самих трудящих і для робітничого класу, що є строкатим за своїм складом, для чого неминуча примусова дисципліна і примусова самодисципліна (с. 195). Формування нової ментальності складніше в селянства з його соціальною строкатістю і воно вимагає примусу.
Примус — політичний фактор, а політика в тому числі й економічна, риса інституціоналізму. «...Необхідна господарська гегемонія радянської держави» (с.267).
Тому НЕП розрахований не на вільну гру економічних і політичних процесів, а на посилення ролі державних інститутів. У цьому ключі визначення основного курсу слідом за Леніним Бухарін визначає: «При всіх і всяких умовах, при будь-якому курсі економічної політики для будівництва комунізму особливими інтересами є інтереси великої промисловості (с.242). У цьому — одна з головних умов, які реалізують диктатуру пролетаріату. У цьому — одна з головних умов досягнення виробничих і економічних успіхів, досягнутих СРСР. Індустріальною технологічною революцією були створені умови для її успішної реалізації, але найбільше це відбулось за рахунок життєвого рівня народу і насамперед за рахунок села. Село позбавлене приватної власності, цієї основи його боротьби за власні інтереси через колективізацію. «Усі навкруги не моє, а все народне». Держава, партія, ідеологія, менталітет — фактори інституціональні, але саме вони виступили факторами, умовою перетворення Росії-сохи в Росію-трактора, танка, літака, того величезного морального підйому побудови нового суспільства сталінського соціалізму, які потім пішли з історичної сцени.
Теоретичні пошуки Н.Бухаріна в цілому отримали позитивну оцінку В.І.Леніна, але деякі його положення він назвав дитячою грою. Це стосується і його висновків про кінець політичної економії, про аналіз цінностей в умовах перехідного періоду.
Але цей час був насичений теоретичною дискусією не тільки з Троцьким, але і широким колом економістів. У цей час Чаянов створює визнану у світі концепцію «криві Чаянова». Але в дискусії присутній авторитет В.І.Леніна, його дарунок прозорливості. Він — Учитель з великої літери. Створюється його концепція трансформації, однією з частин якої є навчання про місце і роль грошово-ринкових відносин у цьому процесі. У країнах, де низьким є рівень продуктивних сил і рівень культури в широкому сенсі слова, де велика питома вага дрібних товаровиробників, економічна рівновага, розширене відтворення може бути реалізовано тільки на основі ринкових відносин при активній ролі держави у формуванні інституціональних факторів як інструментів перетворення, тільки через кооперацію на добровільній основі, рух кооперації рівнозначно рухові до соціалізму (Ленін.). Може бути здійснений перехід до технічного металу, хлібу, палива, сировини ринкові відносини в країні діяли. Так званий вільний ринок існував повсюдно. Його учасниками були дрібні, а також середні підприємства кустарів, дрібних підприємців          міста   і села. «Цілком буржуазний капітал не зникав і не припиняв своєї активності навіть у розпал воєнного комунізму. Але абсолютна величина засобів, що знаходилася в його розпорядженні була порівняно невелика.
Діяльність в епоху воєнного комунізму зводилася лише до спекуляції знеціненими папірцями різних найменувань (царськими, думськими, керинськими, анульованими позиками й акціями, їхньому частковому фінансуванню мішечництва). «Реальне підприємницьке нагромадження (на шахрайстві, твердій валюті і т.п.) дореволюційною і знову створеною буржуазією разом склало до початку нової економічної політики (1921 р.) більш ста п’ятдесятьох мільйонів карбованців (там же на стор. 439)
Раніше вказувалося на введення продовольчих норм для робітників. Очевидно, що ця норма постачання не могла реалізувати життєвих потреб родини робітника. Риків говорить: «Велике число робітників купує продукти на вільному ринку і цим втягується в торговий оборот буржуазії. 90 випадків з 100 падає на ринкову покупку продуктів (198-199). Робітники багатьох фабрик, коли одержують замість грошових знаків товар, кидають роботу, щоб розпродати його і перетворюються в торговців» (с.43). (Як це схоже на обстановку в Україні 1993-1999 р.).
Інфляція досягає «зовсім астрономічних показників, іноді обчислювальних фунтами ваги грошей» (с. 1850). Ще в 1922 р. «вартість одного мільйона радянських паперових карбованців старого зразка в перекладі на довоєнний карбованець за всеросійським індексом визначається на 1.П — 2 руб. 23 коп., на 1.Ш — 1 руб. 11 коп., на 1.1 У — 51 коп. (с.229) і це в умовах, коли вже з’являється золотий червінець».
Необхідно відзначити, що бум інфляції захопив післявоєнну Німеччину. Через десятки років він розгорівся у показниках Росії 1918-1921 р. в Україні, Росії, Казахстані, Таджикистані й ін. країнах, що проходили трансформацію від командної до ринкової економіки.
Але за інших рівних умов ринкові відносини в Росії після 7 листопада 1917 р. мали місце, їхня роль в економіці була незначною. На неї обрушився державний «червоний терор», як адміністративний, так і моральний, ідеологічно. У роботі «Абетка комунізму» Н.Бухаріна, що у своїй «Економіці перехідного періоду» зрадив прокльону ринкових відносин на комуністичній основі «старе суспільство у його державному, і в його виробничому формулюванні розколюється, розпадається до самих низів, аж до самих останніх глибин. Жахливою ціною платить людство за пороки капіталістичної системи. І тільки такий клас, як пролетаріат, клас — прометей, зможе винести на своїх плечах невідворотні муки перехідного періоду, щоб зрештою запалити світильник комуністичного суспільства» (с. 82).
Так, муки 7 числа пролетаріату Росії — історичний факт, вони стали платою за теоретичні помилки радикалів-соціалістів, яких у Росії було чимало. Серед них провідну роль грають російські соціал-демократи, що розкололися не більшовиків і меншовиків.
Боротьба між ними носила не доброзичливий примиренський характер. Більшовики зрадили анафемі меншовиків. Ця ідеологічна і політична боротьба озлобилася після жовтня 1917 р. У концепції трансформації економіки дискутується місце і роль інституціональних факторів: роль держави, боротьба класів, поле ідеології, національних традицій культурного рівня й ін. У більшовиків диктатура пролетаріату реалізована в Радах, що формують нову законотворчість, адміністративне пробудження у формі конфіскацій, трудової провини, нормування споживання,      примусового формування комуністичної ідеології, політика союзу робітничого класу і селянства, при нейтралізації буржуазії, поміщиків і середнього класу, боротьба з релігією як майнова, так і ідеологічна (релігія опіум для народу).
Так прагнули більшовики створити нову ментальність широких мас. До певної міри це переозброєння сільського господарства, що може бути здійснене через індустріалізацію. Зв’язати індустріальну й аграрну технологічну революцію — ось основний шлях виходу із ситуації, породжений старою парадигмою, і руху багатьох поколінь до соціалізму.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.