лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Економічний погляди М.Г.Чернишевського.

Про те, що у політекономії є і національне обличчя, говорить приклад Росії. Росія у першій половині XIX століття пережила нашестя Наполеона, яке потребувало від країни величезного напруження. Для ведення війни потрібні були гроші, солдати, гармати, рушниці. Фінансовий стан завжди в Росії був напруженим і 1812 рік не був винятком. Якщо за всі війни Наполеона Франція втратила 1,1 млн. чоловік найдіяльнішого віку, Росія у єдиній війні втратила 450 тисяч чоловік, в основному селян. Тих, хто обробляв землю, сіяв і збирав хліб в умовах ризикованого землеробства та вкрай низької агрокультури.
Земля була поміщицькою (сам цар — крупний поміщик), деяка частина землі — общиною, на окраїні за Уралом, в Азії, на півночі Кавказу — державною і приватною, асоціацій (власниками були козачі об’єднання: кубанські, уральські, омські і т.д.). Оскільки общинне землекористування охоплювало центральну Росію, тут здійснювались постійні переділи через 6-8-10 років. Селянин не бажав збільшення природної родючості ґрунту шляхом внесення органічних добрив, та їх було і не багато. Оскільки в основі переділу була сімейна душа, а чисельність сім’ї зростала, то переділ породив черезсмужжя. А значить організувати на маленьких смужках науково обґрунтовану для того часу сівозміну, не було об’єктивних умов.
В основі агрокультури панувала трипільна система землеробства, з якою в Англії покінчили ще у ХVІ-ХVII століттях. Поміщицькі господарства, на відмінно від Англії, не були школою прогресивних технологій. Ці землі обробляли на умовах панщини (3 дні на тиждень) своїм інвентарем і тягловою силою кріпаки, але поля ці удобрювалися і врожайність на них була вищою ніж на общинних.
Аграрна технологічна революція тут затрималась на два століття у порівнянні з Англією, на століття від Франції. Німеччина здійснила її також раніше.
Реформа 1861 року не створила всіх умов для реалізації вимог нової технології — єдності промислового і аграрного. Саме у створенні умов для розв’язання цієї задачі і полягало здійснення виходу з того глухого кута, в якому опинилась країна. Офіцери-дворяни, відома частина солдатів, що у ході боїв пройшли по Європі, мали можливість порівняти ступінь с/г культури Росії та її європейських колег. Грудневі події 1825 року відобразили цю ситуацію. А її непогано намалював маркіз де Кюстин у книзі «Миколаївська Росія» (дід і батько його були у ході революції І789-І794 років гільйотовані). Про цю працю Герцен в 1843 році сказав: «Без всякого сумніву, це — найцікавіша і найрозумніша книга, надрукована про Росію іноземцем». «Треба жити у цій пустелі без спокою, у цій тюрмі без відгуку, яка називається Росією, аби відчути ясніше свободу, яку представляють народам в інших країнах Європи, який би не був там приємний спосіб життя, кожний, познайомившись близько із царською Росією, буде радий жити у якій завгодно країні... Щоб жити в Росії, приховувати свої думки не досить. Треба вміти придурюватися. Перше корисно, друге необхідно» (с. 237).
Варто навести ще і такі його висновки: у російському народі відсутня громадська правосвідомість, яка замінена дисципліною, також інстинктивною, звичною любов’ю до уряду. Це можна було б сказати про Росію і у дев’яності роки XX століття.
Якщо Франція і Німеччина йшли до революцій 1848 року, які б розчистили шлях промисловій буржуазії, то Росія була землеробською, на низьких ступенях її технології, з її общинною кріпосницькою організацією, оплутаної архаїчним світоглядом, політикою тупого абсолютизму, невігластва народу. У цих умовах створює свою концепцію М.Г.Чернишевський, людина оригінального розуму, ерудит, котрий знав європейську політичну і економічну дійсність, письменник, публіцист, революціонер.
Чернишевський говорить, що Сен-Сімон побачив тяжке становище найчисленнішого і найбіднішого народу і відзивається на цю ситуацію і намагається знайти шлях виходу з цього положення.
Сам Чернишевський бачив, що найбіднішим, найнещасливішим народом в Росії є селянство. Він і виступає як селянський соціаліст. Але він не аграрій, він ясно усвідомлює, що майбутнє за індустріалізмом, як більш прогресивним, ефективним виробництвом. Та це попереду. Це майбутнє. У нинішній для нього ситуації слід спробувати знайти шлях, який би не занурив суспільство бідняків у нове, але більш тяжке положення, яке несе індустріалізм з його ринковими відносинами.
Він пише про Сен-Сімона: «Повсюди навколо себе він бачив жорстку боротьбу: боротьбу представників між собою за збут товару, боротьбу робітників між собою за отримання роботи, боротьбу фабриканта з робітником за розмір плати, боротьбу бідняка проти машини, яка віднімає у нього колишню роботу і колишній шматок хліба; ця війна називається конкуренцією і нас запевняють, що вона приносить більше користі аніж шкоди; дуже може бути; але страждання, нею завдані, незмірно великі, тому що вони знищують усіх найслабших у кожному званні, у кожному промислі. У кого більше капіталу, той багатіє і всі інші розорюються; із самої свободи виникає монополія мільйонерів, котрі забирають собі все; землі обтяжені податками; ремісники, самі колишні хазяї, заміняються найманими робітниками; дух спекуляції спонукає суспільство до відчайдушного ризику, які закінчуються комерційними кризами… Ринки завалені товарами, що не знаходять попиту, фабрики закриваються і робітники залишаються без хліба... Всі відкриття науки обертаються на засоби поневолення, і воно підсилюється самим прогресом» (с.130).
«І це про Європу, а до цього треба ще додати російські «подарунки».
Вихід із цього становища західні критики вбачають або в «індустріальному християнстві», «фаланстері», «банку обміну», «народних майстернях», але через державну просвітницьку допомогу. Чернишевський вбачає його у збереженні общини. Община, яка збереглася в Росії, дасть їй шанс піти своїм особливим шляхом. Країна повинна стати величезною общиною.
«Усі західноєвропейські держави страждають на одну хворобу, зцілення якої досі залишається нерозгаданою задачею — вони страждають нарцисизмом, пролетаріатством. Росія не знає такої біди; вона убезпечена від неї своїм общинним облаштуванням. Кожний росіянин має рідну землю, і права на її ділянку «.

М.Г.Чернишевський — автор теорії «Російського соціалізму».

 

Предмет політичної економії залежить від позиції її автора по відношенню до процесів, які ним спостерігаються і аналізуються. Автор — дитина часу. У першій половині XIX століття знакова подія — індустріальна технологічна революція. Англійська політична економія задачею науки вважає з’ясування економічних законів капіталістичного виробництва, розподілу, обміну. Німецька історична школа проти визнання космополітичних законів, вона досліджує національну економіку з позицій історизму. Критики індустріалізму розпадаються на протилежні табори: одні — Сімон де Сісмонді — за повернення до дрібного гільдійського виробництва, інші — за пошук шляхів, що заперечували ринкові відносини в умовах машинного виробництва з його тяжкими соціальними наслідками пауперизму через асоціації у формі народних майстерень, виробничої кооперації, соціалізації власності, реформи обміну через банки справедливого обміну.
Чернишевський висуває визначення: «Політична економія є наука про матеріальний добробут людини, оскільки він залежить від речей і положень, вироблюваних працею» (М. Г. Чернишевський, Т.9, с. 30).
З наведеного положення випливає підстава його критики теорій визначальної ролі обміну: «Подивіться на теорію Сміта, вона надає таку ж надзвичайну і виключну важливість самому обміну».
Оскільки виразкою індустріалізації є пауперизм, Чернишевський зосереджує основну увагу на злиденності. Через це і предмет науки «матеріальний добробут людини», через це «економічна наука — медицина економічного буття». Так політекономія отримує практичне значення — вона відбиває інтереси трудящих (селян, робітників, ремісників, усіх тих, кого експлуатують), але перш за все — селянства. Він «батько російського соціалізму» — говорить про Чернишевського Г.В.Плеханов. Він — селянський соціаліст. Він із тих, хто поєднує в єдності три фактори: працю, землю, капітал. Це вільний поселянин у сільській общині. Це єдність власника, хазяїна, робітника.
Але в сільській общині, яка буде використовувати «машинізм», тобто він за індустріалізацію невеликого приватного виробництва, а великого общинного землекористування. Великому виробництву під силу використання машин, які вимагають значних капіталовкладень. Його перевага перед гільдійським, фаланст’єрським господарським буттям незаперечне.
Поєднання аграрної технології з індустріальною революцією характерна риса концепції Чернишевського.
На жаль, він не знайомий з діяльністю «Вільного економічного товариства», яке взяло на себе популяризацію досягнень аграрної технологічної революції на Заході і, перш за, все в Англії — і через це не долучив як доведення запровадження в сільське господарство Росії плодозмінної системи землеробства.
У статуті «Вільного економічного товариства» його мета — «повідомляти і висвітлювати досвід кращого ведення сільського господарства, ставити польові досліди з дослідження нових прийомів»(цитується по С. М. Скорнякову с. 1055). І багато в чому його діяльність сприяла розвиткові агрономічної науки в Росії, цього найважливішого компонента аграрної технологічної революції в її регіональному, з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов застосуванні. Тут знову виступають місце і роль національних особливостей.
Англійська система плодозмінного землеробства працює, як каже відомий вчений-агроном Прянишников Д., «тільки в країнах теплого і вологого клімату». Спроба деяких прогресистів перенести англійську систему на російські простори, закінчувалися повним провалом. Так трапилося з відомим ученим-математиком Лобачевським. Але був і такий випадок. Один із поміщиків запровадив семипільну сівозміну. Але в цілому, сільське господарство в його дворянсько-поміщицькому варіанті перебувало у глибокій кризі. Так питома вага даних у заставу маєтків досягла у Калузькій губернії — 93 %, у Нижегородській — 78 %, у Московській — 62 %. Селянське господарство було у не менш скрутному стані. Таким чином, Чернишевський мав перед очима достатньо фактичного матеріалу для оцінки дійсного стану селянства та необхідності пошуку шляхів виходу з цієї найтяжчої технологічної, економічної, соціальної ситуації. Якщо багато сторін зміни середовища Чернишевський явно бачив і шукав шляхи її зміни, то проблему розвитку науки та її ролі в аграрній технологічній революції він не враховував. Для ведення сучасного йому землекористування потрібна була свобода господарської діяльності на крупних земельних ділянках — там могла реалізуватися сівозміна. Потрібен був аналіз ґрунтів і відповідно добрив як природних, так і мінеральних, залежно від культури, яка висівалась до і після. Потрібен був науковий організаторський менеджмент і, як одна з найважливіших умов: або власний, або позичковий капітал.
Прусський шлях розвитку землекористування, звичайно, вирішувався на основі використання англійського досвіду. Створювались великі виробництва, у тому числі і за рахунок общинних земель, викупні платежі були формою утворення необхідних інвестицій.
Реформа 1861 року використала досвід Прусії, у тому числі і викуп надільної землі, але з розстрочкою на 49 років із 6 % річних. У 1905 році і цей викуп було скасовано.
Але залишилась община як фіскальний засіб, коли вся община несла відповідальність за сплату податку, коли вільного продажу землі не було, а реформа передавала надільну землю у користування, коли зберігалось відпрацювання панщини і сплата оброку до часу закінчення викупу, тобто до 1910 року.
Незважаючи на обмеженість реформи, вона створила деякі умови для розвитку сільського господарства країни і промислового розвитку. Так, якщо питома вага Росії у світовому промисловому виробництві становила в 1820 році близько 1 %, то до 1870 року вона вже становила 4 % (див. Ю. Нариси по історії світового господарства, с. 31).
Г.В.Плеханов — критик «російського соціалізму», писав: «Положення 19 лютого вибило общину з сталої рівноваги натурального господарства і передало її у владу всіх законів товарного виробництва і капіталістичного накопичення. Викуп селянських земель повинен був здійснюватися на засадах, ворожих до принципу общинного землеволодіння. Крім того, зберігши общину в інтересах фіску, наше законодавство надало, однак, двом третинам домогосподарств остаточного розділу общинних земель на подвірні ділянки. Переділи буди також утруднені, що на додачу до всього на «вільних землеробів» було покладено зовсім незгідний з їхніми платіжними силами тягар податей та повинностей. Всі протести селян проти «нового кріпосного права» були придушені силою різок і штиків, «нову» Росію охопила гарячка грошових спекуляцій. Залізниці, банки, акціонерні компанії зростали як гриби. Передрікання М.Г.Чернишевського щодо «значних економічних перетворень», які належать здійснитися в Росії виповнилося раніше, ніж великий учитель молоді дійшов до місця свого заслання. Олександр ІІ був царем буржуазії так точно, як Микола був солдатським і дворянським царем»(Г. В. Плеханов. Обрані філософські твори. Т.І, с.152).
Спираючись на концепцію Чернишевського щодо особливої ролі общини в історії Росії, його учні особливе місце відводили інтелігенції. В ній вони бачили могутню і вирішальну роль у соціальній перебудові Росії. «Пропагандисти були впевнені, що вони без зайвого труду навчать селянство істинам наукового соціалізму. Бунтівники вимагали негайного створення бойових організацій в народі»(там же, с. 155. Плеханов тут має на увазі таких ідеологів народництва, як П. Н. Ткачев М. А. Бакунін).
Історія розпорядилася інакше. Господарем положення стають «ринкові відносини», «ринкове господарство». Та для Чернишевського виразка «пролетарства» як породження «індустріалізму» виступала головним злом, від якого він хотів позбавити селянство Росії. Тому в політекономії він бачив «медицину соціальних проблем».
Політекономія трудящих ґрунтується на посиланні: три фактори виробництва — праця, капітал, земля виступають у певному соціальному середовищі в одній іпостасі, єдиному власнику — общині.
Свій метод Чернишевський називає гіпотетичним. «Цей метод полягає в тому, що, коли потрібно визначити характер відомого елемента, ми повинні на час відкладати у бік заплутані задачі і вишукувати такі задачі, в яких цікавий для нас елемент виявив би свій характер найбезперечнішим чином. З області історичних подій ми повинні перенестися в область абстрактного мислення», яке не залежить від соціального впливу та має силу фізичного закону. Тоді як розподіл залежить від самих людей.
Очевидно ми маємо справу з абстрактним методом, для свого часу дуже актуальним. Пізніше ми його знаходимо у Бем-Баверка, та тут ще немає системного підходу, коли явище розглядається як елемент певної системи, або сформованої, або такої, що формується.
Тому виробництво розглядається Чернишевським у позаісторичному плані, як загальну закономірність. Він, маючи справу з економізуючими мудрецями, ставив своєю задачею руйнувати попередження, які «витікають з нерозуміння, забуття або незнання загальних істин, які відносяться до матеріальної діяльності людини, до виробництва, праці і загальним його законам».
Цікавість представляє його переконання, що предметом науки є «кількість, що підлягає рахунку і мірі, які розуміються тільки через віднімання та вимір»(Т.IX, с. 58).
Джерело прогресу за Чернишевським «причина одна — внутрішнє прагнення маси до поліпшення свого матеріального й морального побуту» (T. VII, с. 477). На це внутрішнє прагнення чинять вплив форми, під впливом яких повинен розвиватися прогрес. В цьому визначальне значення має політична економія. Заперечуючи прогресивну роль ринкових відносин, він включає до політичної економії учення про селянське господарство, у чому бачить відміну «у політекономії трудящих», від політичної економії Заходу.
«Саме те, що ми допускаємо до належного в установленні політико-економічних принципів поняття щодо поселянина-власника, і слугує однією з головних причин різниці наших думок від панівних»(T.IX,с. 456).
Запозичуючи від Мілля положення про поселянина-власника, Чернишевський наголошує: «господарство поселянина-власника за однаковістю умов незрівнянно успішніше господарства фермерів-капіталістів»(T. IX,с 456). Але у Чернишевського цей висновок стосується того етапу, коли община стає власником землі як єдине ціле для держави трудящих. А за ринкових «комерційних» умов перевага крупного перед дрібним незаперечна.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.