лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

 «Хліб може залишатися не проданим, незважаючи на наявність величезної кількості голодних» (с. 149).
Але історія знала час, коли виробництво і споживання знаходилися у певній гармонії. Це період гільдійського розвитку промисловості. «Кожен виробник починав з виробництва того, що потрібно йому самому, він знав свої потреби і, у відповідності з цим, регулював свою працю».
Понадвартість називається доходом від капіталу (с. 142). Це не додаткова вартість Маркса, та вона наближається до неї. Це теж відрахування з продукту праці робітника. Заслугою Сісмонді є постановка питання про кризи надвиробництва, свідком яких він був (1818, 1825). Але дати строго наукове обґрунтування він не зміг. Заслугою Сісмонді є ідея про концентрацію майна, про що говорилося вище, і зростаючу пролетаризацію робочих мас. Своїм закликом до державного втручання він відкриває дорогу критиці абсолютного лібералізму, чим передбачає ідеї катедр-соціалізму та державного соціалізму.
Є три види доходу — рента, прибуток, заробітна плата. Вони три різні форми користування продуктами людської праці. В основі ж цього — праця. «Робітник за день праці виробляє значно більше, ніж йому потрібно на день, але після того, як він поділиться з землеробом і капіталістом, йому рідко коли залишається більше ніж найнеобхідніше. Те, що йому залишається, складає його дохід і називається заробітною платою» (с. 184).
У своїй критиці негативних сторін індустріальної технологічної революції Сісмонді використовує доведення про аграрну технологічну революцію. «В країнах, де землероб є власником і де продукти належать цілком тим людям, котрі виконали всі роботи, тобто в країнах сільського господарства, які ми називаємо патріархальними, ми бачимо на кожному кроці сліди любові землероба до будинку, в якому він живе, до землі, яку він доглядає» (с. 222). Перевага приватного власника на землю — у підвищенні сільськогосподарських знань, накопиченням досвіду і зростання культурності.

Соціалістичні концепції

 

Розклад родоплемінного устрою породив умови для диференціації соціально-економічного стану людей. Людина біопсихосоціальна. Вона диференційована з позицій біологічних: хвора, сильна, слабка і т.д. З позицій психологічних: вона безініціативна, агресивна, апатична, цілеспрямована, безлика, егоїстична, альтруїстична. Ці відмінності родоплемінному устрою не відбилися на соціальному та економічному положенні, рівні життя, суспільного положення і були усереднені. Значення кожного голосу у рішенні проблем того часу було рівнозначним.
Зруйнування родоплемінного устрою поклало початок загальної диференціації соціального та економічного положення людини. Як уже вказувалося раніше, його наслідки суттєво відрізнялися в історичних типах людських цивілізацій.
Якщо Китай через родину, через абсолютизм державної влади на тривалий час уникнув різкої диференціації, а Індія через індуїзм та буддизм ці відмінності закріпила в кастах, то західноєвропейська цивілізація, йдучи своїми шляхами реалізації вимог аграрної технологічної революції, цю диференціацію здійснила в її найбільш контрастному варіанті. Зразки: Греція, Рим, середньовічна Європа. Індустріальна технологічна революція загострила диференціацію. Це видно на прикладі Англії, Франції, Німеччини, Росії.
Біологічні відмінності неминуче повинні були породити поділ праці. Поділ праці у первісній комуні нівелювався пануючими традиціями і перш за все рівністю у розподілі і споживанні з урахуванням статтєво-вікових особливостей і біологічних характеристик. За колективною організацією більшої частини сторін життя не була виражена індивідуальність — свобода дій індивіда. На таких етапах цивілізації як мисливство (риболовство), пастушачий спосіб життя — визначальний спосіб життя сформував ментальність. Вона у мисливця породила скритність, небагатослівність, замкнутість. У певній мірі такі риси формувалися і у скотарських племен. «Як слабкий поділ праці, так само слабкий дух громадськості, і потреба розумного спілкування», — пише Рошер (с. 107). І тільки при переході до землеробства утверджується осілість, поділ праці, община як страхування ризиків, нарешті, родина, як мікрочастинка суспільства, зберегла традиції і звичаї племені. Так якщо на ранніх етапах вигнання з племені було найтяжчою карою, так і борг перед родиною, прокляття родини, вигнання з неї було морально-етично також не менш тяжкою карою.
Саме на підставі розвалу матріархату затверджується осередок нової суспільної системи. Родина обумовила появу різноспрямованих інтересів особистих і громадських. Вони розвивались у різних формах як особисті, общинні, сеньоріальні, національні, людські, Ці форми мали неоднакові функції. Община виступала колективним початком у протиставленні приватне — сеньоріальне, приватне — національне, приватне — людське. Вона була своєрідним страхувальником від свавілля і насилля приватного і національного у суспільному житті, а також природних катаклізмів.
Але громада мала і національні особливості. У тій же Індії вона виступає основною формою господарсько-економічної діяльності сільського виробника.
Але за інших рівних умов колективний початок у традиціях і звичаях усіх народів зберігається надовго. Воно виступає в самих різних формах.
Традиції можуть бути відсутніми у країнах, де основну частину населення складають емігранти. Так, наприклад, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Тут немає цього сформованого на початкових кроках розвитку людської цивілізації конституйованого початку.
Біологічні розходження виявилися під пресом соціальних факторів. Родина як соціальний феномен, реалізує досягнення аграрної технологічної революції. В європейському варіанті цивілізація неминуче повинна була прийти до монополії на результат своєї діяльності — приватної власності. Приватна власність і поділ праці породили торгівлю і її найважливіший інструмент — гроші. «Хоча первісні часи історії, тобто при тому стані суспільства, коли природа пропонувала людині землю і земні плоди в такому ж достатку, у якому вона нині пропонує йому воду і повітря, приватна власність не була так беззаконна і шкідлива, як тепер. Так пише Гільдебранд про думку комуністів, але потім своїми природними наслідками, особливо правом спадкування, — вона зробилася джерелом невимовного зла і загальної демократизації (с. 89).
Приватна власність завдає тяжкого удару по морально-етичних традиціях родоплемінного ладу, «що знаходяться в несвідомому психічному».
Тюрго пише: «Прагнення збільшити власність реалізується або через грабежі, або через торгівлю. Торгівля аморальна, кожен прагне продати дорожче, купити дешевше. Аморальність і торгівля однопорядкові. Торгівля підсилює диференціацію. Тому що тільки великий власник доможеться успіху там де дрібний програє. Гроші зняли з пана турботу про працівника як його функціонера праці, про його здоров’я і старість. І якщо речове багатство має свої границі, тоді грошове їх не має. А значить — зростає умова і диференціації.
І якщо біологічне залишається малозмінним як і психологічне, то людина залишається багато в чому тим, що закладено в неї цими двома сторонами.
Історія християнства, радянського соціалізму свідчить, що закладені цими факторами риси в людину залишаються незмінним. Історія римських пап, які погрузли у аморальності, історія комуністичної номенклатури підтвердження цьому.
Усе людське мені не чуже — так говорив родоначальник марксизму. Який же спектр людських пристрастей у цьому твердженні.
Зі сказаного випливає висновок, що диференціації у більш контрастній формі має підлягати місто. Але місто страхувало себе гільдійською побудовою, цеховою регламентацією.
Руйнування цехів відкрило шлюзи стрімкому загостренню суперечностей між заможними і не заможними. Тут таким знаряддям виступають ринкові відносини. Саме в ринкових відносинах зростання ефективності використання ресурсів здійснюється з порушенням соціальної справедливості на ґрунті перш за все природного права. Ми усі люди, по розуму і шлунком брати ми, ми всі діти Бога (Христа, Аллаха) або богів — як для індуїзму. Але чому такі контрастні розходження має життя? Так має з’явитися ідея рівності, соціальної справедливості.
Християнство вирішує це питання. Ми всі рівні перед Богом, легше верблюду пролізти у вушко голки, чим багатому потрапити в рай. Немає рівності на землі, але вона є на небесах. Але може вона бути і на землі, у земному житті. Як відповідь на цю реальну ситуацію мали з’явитися ідеї соціалізму, як суспільства рівних серед рівних, суспільства, в якому течуть молочні ріки в киселевих берегах.
На різних етапах це суспільство по-різному конструювалося, іноді випереджаючи багато із сторін, цієї соціально-економічної громадської організації, які виявлялися вже потім, на більш пізніх етапах розвитку, притому не тільки у конструюванні, але і в практичному експериментуванні. Християнський соціалізм проти революційних дій. А цих громадянських бунтів в його історії більш чим досить.
Боротьба за незалежність: національну, ідеологічну, політичну, економічну несла з собою руйнацію, спустошення як у Європі, так і в Північній Америці. У Французьку революцію 1789–1794 років, яка відбувалася при масовому погромі, стратили Бабефа і його прихильників тільки за те, що вони хотіли заснувати «комуну рівних» і встановити рівність доходів. Брав участь в революції аристократ Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімон, родоначальник концепції сен-сімонізму. Сен-Сімон до своєї концепції індустріального християнства приходить не відразу. На ранньому етапі Сен-Сімон — представник французького дворянства, виходить з того, що опіка вищих над нижчими може бути корисним для нижчих. Це відбиття феодальних відносин — сеньоріальна відповідальність перед його підданими. Революція 1789–1794 років цю залежність ліквідувала, залишивши нижчих незахищеними перед новими бідами, породженими новою епохою. Сен-Сімон уловив цю рису післяреволюційної Франції. Задача Сен-Сімона — католика-християнина — знайти таку форму в нових умовах. Бурхливе сучасне життя (участь у визвольній боротьбі Північної Америки, участь у революції 1789-1794 років) наклало йому свій відбиток на пошук нової форми захисту.
Революція — це влада терору і в неї криваве обличчя. Вона не поважає заповідей християнства. (Вольтерівське: «Смерть гадині — церкві» знайшло своє конкретне втілення в цих подіях). Але не похитнуло християнських переконань герцога Анрі Клод де Рубруа Сен-Сімона. Бог милостивий до працюючих, а не до нероб. Сен-Сімон за працюючих, проти нероб. Але трудиться і банкір, і промисловець, і торговець, і працівники розумової праці. Нероби — королівське оточення, офіцери, придворні, релігійні службовці. Серед непрацюючих слід виділити тих, хто може виконувати важку місію творця і виконавця. У пошуках такої постаті він спочатку висуває вченого, але потім відхиляє це рішення. Ним не може бути вчений, оскільки вузьке коло його інтересів — вони безініціативні. Він бачить переможну ходу індустріального розвитку. А значить промисловець і виступає заголовною фігурою нової системи понять і установ. За Сен-Сімоном, історія людства у своєму прогресі: інколи вона надзвичайно підсилюється, а потім людина шукає відпочинку у стані тимчасового застою, нерухомості, щоб зібрати сили знову кинутися у стрімкий рух. Такий стан він називає органічним. Така, наприклад Західна Європа до Лютера. А від цієї точки людство береться за переробку колишньої системи, відбувається боротьба з захисниками системи — це критична епоха, доходить висновку про те, що промисловці теж не можуть виконати це завдання, і передає цю роль артистам.
Після цієї переробки виникає течія, названа сен-сімонізмом.
Корінною ідеєю Сен-Сімона у кінцевому рахунку виступає любов. Як пише про Сен-Симона М.Г.Чернишевський, «за нинішнього положення суспільства обов’язок любити ближнього як брата має полягати у турботі про найшвидше можливе покращення матеріального і морального життя найчисленнішого і найбіднішого класу. У цьому і була мета влади. Поки папи залишалися вірними своєму призначенню і панували над світом. Але влада папи обмежується тільки релігійний, розумовим життям, а мирське життя належить світській владі. Так виник дуалізм папи і імператора. І тоді папство висунуло як розраду найбіднішим «терпіння є доброчесність», фізичне страждання веде до духовної насолоди. Цієї поради на думку Сен-Симона, могло бути достатньо для часів війн та завоювань. Але настали інші часи, коли життя почало розвиватися шляхом промисловості. Тоді католицтво було приголомшене до самої основи.
Для промисловості потрібна була нова наука: математика, фізика, фізіологія, астрономія. 3’явився Лютер. Влада папи зникає. Протестантство зруйнувало папську владу. Протестантство визнало одну з трьох головних здібностей людини — почуття. «Вчені розвивають людську думку, промисловці задовольняють матеріальні потреби. Протестантство зруйнувало папську владу, але саме залишилось невдоволеним. Суспільство потребує духовної влади, яка б обіймала всі потреби і вела людей до цілі християнства і покращення долі багаточисельного класу, діючи на почуття артистів, а вже через учених — на матеріальні справи промислових людей». Н.Г. Чернишевський.
Так мало діяти індустріальне християнство, що народилося у складних умовах початку індустріальної технологічної революції, революції політичної у Франції, подій у Північній Америці, створення Священного союзу і появи класу промислових робітників.
Але як пише Фейхтвангер у «Гойя», «та й в іншій країні, яка революційним шляхом намагалась втілити в життя ідеї просвіти — у Сполучених Штатах Америки, державні діячі почали загравати з віджилими ідеями, там відвернулися від Франції, без допомоги якої ніколи б не була завойована незалежність, почали холодну війну проти республіки».
В індустріальному християнстві червоною ниткою приходить ідея заперечення революційних дій. Нове суспільство повинно і обов’язково утвердиться в силу появи на історичній сцені нових індустріалів — трудящих. Причому трудиться не тільки робітник, селянин, але і банкір, підприємець, купець, лікар, юрист. Саме вони несуть нове християнство — індустріальне. За Сен-Сімоном суспільство, як і індивід, має свою молодість, зрілість і старість. Епоха інтелектуального розвитку людства відповідає інтелектуальному розвитку окремого індивідуума, а значить їх можна передбачити. «Майбутнє складається з останніх членів відомого ряду перші члени якого складають минуле. Вивчивши нових членів, чітко встановити наступне: таким чином, з добре спостереженого минулого легко можна вивести майбутнє». Індустріалізм — пункт розвитку людства. Тут початок історичного методу названого пізніше історичною школою Німеччини. За допомогою того ж методу вони показують рух від сім’ї до общини, від общини — до науки, від науки — до міжнародної угоди всесвітньої асоціації. Сен-Сімоністи не нападають на приватну власність, але на право успадкування, вважаючи, що приватна власність остаточно зникне в результаті державного насильства — поступового поширення на користування нею всіма членами асоціації.
Як бачимо, еволюційний шлях руху до соціалізму з’явився не наприкінці XIX століття, а в його першій половині. Еволюція ґрунтується на формуванні переконань, ідей та доктрини — рушійних сил цієї еволюції.
На відміну від них Маркс робить ставку на матеріальне виробництво, а ідеї для нього лише відображення речей. Але й ідеї стають матеріальною силою, якщо вони оволодівають масами.
Соціалізм сен-сімоністів звернений до культурних шарів, в ньому немає народного. Він «навіяний незнанням робочого життя, а дуже вірною інтуїцією і спостереженням над великими подіями в економічному житті їхнього часу», — підсумовують Ш. Жид і Ш. Рист (С.181).
А ця велика подія — індустріальна технологічна революція, яка піднесла ефективність виробництва на небачену досі висоту. Це забезпечує всім людям відмінні матеріальні умови (харчування, одяг, житло). Постачити не тільки предметами першої необхідності, але і всіма радощами життя. А для цього заохочувати всі види діяльності і «спокусою приватних вигод спонукати до діяльності всілякі підприємства... Не треба затівати позову з приводу баришів, одержаних від праці на користь держави, слід віддавати ці бариші цілком приватним особам, які здійснюють ці роботи». Чим не держава загального благоденства за теорією США другої половини XX століття.
В умовах індустріального християнства, як стверджує Сен-Сімон, руки бідняка будуть як і раніше годувати багатого, але багатій отримує веління працювати головою, а якщо його мозок не здібний до роботи, то він буде зобов’язаний працювати руками. І так суспільство, в якому немає місця неробам, а тільки трудящому, все одно, де він працює.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.