лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Поєднання трьох факторів виробництва — капіталу, праці й землі в їх єдності — це кредо Сея. До речі, найманий працівник має капітал — знання та досвід. Проблему збуту Сей висуває на одне з чільних місць і в бізнесі, і в теорії. Говорячи про значення політекономії, підкреслюється її важливість у справі управління державою і домашнім господарством. Сей говорить: «?теорія обміну та збуту змінить усю політику світу». При цьому в освіті, пізнанні законів, що управляють людськими суспільствами, провідна роль належить середньому класу.
«У середньому класі суспільства, подалі від сп’яніння владою, з одного боку, і від тяжкої праці бідняків — з другого, у тому класі суспільства, в якому статки нажиті чесною працею, в якому дозвілля не виключає звички до праці і в середовищі якого все частіше зустрічається дружнє спілкування людей, любов до читання і можливість розвивати свій розум подорожуванням, — саме в цьому класі суспільства, кажу я, і народжується просвіта. Звідси вона поширюється як на сильних світу сього, так і на простий народ» . Незнання законів політекономії призводить до сумних результатів. І в реформах ХХ—ХХІ ст., «коли адміністрація вживає неправильних заходів, то їй мимоволі доводиться відступати, коди вона зустрічає на шляху непереборні перешкоди, яких не зуміла передбачити раніше» . І яка яскрава характеристика ситуації у Франції: «Подібно до корабля, який пливе без компаса і ландкарт, за волею вітру і примхи лоцманів невідомо звідки і куди, Франція рухалася вперед навмання?».
В історії економічних учень відомий закон Сея, який виводиться з теорії збуту. Потреби людини — двигун виробництва. Цінність продуктів визначається їхньою корисністю. Виробляється корисність і реалізується в обміні. Обмінюються корисністю на підставі її цінності. Виробництво породжує свого споживача, покупця як у продажу, так і в купівлі. Гроші виступають тільки як посередники, слідом за Смітом у Сея вони — колесо обігу.
За цією ознакою недовиробництва бути не може, а можливий тільки вияв диспропорцій. Тобто виробництво в окремих галузях недовиробило. Пропонування автоматично породжує попит — такий висновок Сея, так говорять його учні. Практично формулюється ідея рівноваги попиту і пропонування, яку обмірковують економісти кінця XIX ст. і все ХX століття.
І як підприємець, і як теоретик Сей розглядає індустріальну технологічну революцію — застосування машин. Вигода від застосування машин подвійна. Збільшується маса продуктів, зменшуються витрати виробництва. Примноження продукту викликає зниження ціни на нього. А це в інтересах споживача і насамперед найманих працівників. Очевидно, що кінець XIX ст. — епоха розквіту машинізму в Європі — обумовила і зростання життєвого рівня пролетаріату. Поява соціал-демократичного реформізму має своїм підґрунтям підвищення життєвого рівня найманого працівника. Застосування машин на першому етапі породило лудитів. Але Сей доводить, що скорочення зайнятості в галузі, де застосовували машини, привело до збільшення зайнятості в інших суміжних галузях. Ідея мультиплікатора свого роду.
Ж. Б. Сей пішов з життя 1832 року. Події 1830 р. привели до влади найбагатшу верству буржуазії — фінансову аристократію. Революція 1789 р. не покінчила з усіма перешкодами на шляху індустріальної технологічної революції, функціонером якої виступала промислова буржуазія. Реставрація відродила окремі привілеї, передусім землевласникам, країна опинилась у рамках політики протекціонізму, який приховувався під гаслом захисту національного виробництва, а це перш за все інтереси землевласників і фінансової олігархії. Проблема зайнятості — проблема, породжена машинізмом. Уже Наполеон, коли примушував то копати, то засипати канави, казав: «Яке мені діло до результатів? Треба мати перед очима тільки одне: поширювати багатство серед робочих класів» .
Індустріальна технологічна революція з 1815 р. дістала відомого розвитку. Її соціальні наслідки — зростаюче безробіття. А з появою безробіття, тяжких умов праці з довгим робочим днем, працею дітей і жінок неминучим стало поширення ідей соціалізму та комунізму, які захоплюють Францію. У боротьбу з ними вступають економісти, які підтримують запровадження машин, нових форм організації праці.
Одним з них був Ф. Бастіа. «Галасливі звинувачення проти посередників (торговців, фінансистів та ін.), взяті з книги сен-сімоністів, фаланстерів та ікарійців затоплюють журналістику і трибуну і серйозно загрожують свободі праці та взаємним стосункам» .
Ф. Бастіа, трибун свободи економічної діяльності, аналізує ситуацію, яка породжується прогресом, його вплив на становище найманих працівників. Їх становище різко погіршилося, кажуть соціалісти, дійсність підтверджує це, що відбивається в безробітті. Бастіа говорить, що державне втручання через суспільне споживання (будівництво доріг, палаців) непродуктивне, воно відволікає кошти від виробництва. Запровадження машин веде не тільки до зменшення зайнятості, а й до його зростання в галузях, що працюють на машинізацію. Застосування машин спричинюється до зменшення витрат, а значить, до зниження цін, що є вигідним перш за все і більш за все саме найманим працівникам. Кінець XIX ст. підтвердив провісний дар економіста Бастіа — добробут працівників промислово індустріально розвинених країн різко зріс.
Французький соціаліст-романтик Сісмонді — один з теоретиків, що розкрили наявність негативних боків дії ринкових відносин в умовах панування капіталу, бачив вихід у поверненні економіки в русло гільдійських форм підприємницької діяльності. Він уважав, що про працівників мають піклуватися підприємці, а не суспільство. Бастіа ж виходить з засад, що між працею і капіталом існує взаємна зацікавленість, гармонія їхніх інтересів.
«Капіталісти й працівники! Я вважаю за можливе встановити такий закон: «У міру того як примножуються капітали, безперечна частка, що належить їм у загальному результаті, зростає, а частка відносна знижується; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим більше зростає і її частка безумовна» . Це положення блискуче підтвердилося.
Питома вага заробітної плати у витратах виробництва у ХХ ст. має ясно виражену тенденцію зростання і падіння процента, хоч підприємницький дохід зростає швидше, ніж заробітна плата.
«Капітал, — говорить Бастіа, — ґрунтується на трьох здібностях людини: вмінні передбачати, розуміти і утримуватися».
Уже Ж. Б. Сей розрізняв особисте і державне споживання, уважаючи, що воно лише тоді продуктивне, коли створює корисність. Ф. Бастіа говорить про приватне і суспільне споживання. З позицій зайнятості суспільне споживання не завжди відповідає вимогам ефективності його витрат. Воно може бути корисним, якщо розширює сферу послуг. Категорія «послуги» у Бастіа — база його поглядів на капіталістичне виробництво. «Суспільство являє собою сукупність послуг, які люди добровільно або з примусу надають один одному, тобто сукупність послуг суспільних або приватних» . «Взаємні стосунки людей ?не можуть бути нічим, як взаємним обміном послуг, що все піднімається в цінності, і все зростає в корисності» . «Будь-хто, хто погоджується дати капітал на певний термін, надає послугу. Отже, процент законний унаслідок принципу “послуга за послугу”» .
Головний інтерес людей — сприяти швидкому утворенню капіталів. Капітали можуть і ховатися, і знищуватися, що Бастіа бачив під час революції 1848 р., списуючи це на гарячність робочого класу. «Нехай же він, — говорить Бастіа, — усвідомлює, що капітал від самого початку працює на користь визволення людей від ярма невігластва, злиднів і деспотизму. Залякувати капітал — закріплювати потрійний ланцюг на руках людства».
Це написано після подій 1848 р., які виявилися вкрай негативними для французького соціалізму, сенсімоністів, Фур’є тощо. Варто наголосити, що подіям 1789 р. передували неврожаї 1788 та 1789 рр., а революції 1849 р. — неврожай 1847, 1848 рр. Тут знов видно роль аграрної технологічної революції. Незавершеність революції 1789—1794 рр., події 1815 р. були прологом революцій 1830 і 1848 рр.
Роки диктатури Наполеона Бонапарта з його політикою чиновницького військового регулювання економіки після його усамітнення на острові Святої Єлени відкрили шлюзи індустріалізації країни. Однак простору дій промислова буржуазія не дістала. Влада — як політична, так і економічна — опинилась у руках фінансової аристократії. Виборчий ценз установлював право вибору громадянам, які мали майно на 40 тисяч франків, а таких на кілька мільйонів виборців було лише 200 тис. осіб.
Тому боротьба проти фінансових магнатів повинна була неминуче початися. До того ж становище промислового пролетаріату — дітища індустріальної технологічної революції — було справді критичним. Повстання ліонських ткачів 1832 р. під гаслом «або жити працюючи, або вмирати стоячи» свідчить про найглибшу кризу. Повстання було потоплено в крові, але його причини залишились і до 1848 р., підсилені черговими неврожаями 1847—1848 рр. (наслідок того, що умови реалізації аграрної технологічної революції не з’явилися). Усе це неодмінно мало підірвати соціально-економічну та політичну ситуацію в країні. Неминуче повинні були з’явитись і різного роду соціалістичні концепції (Сен-Сімон, Фур’є, Прудон, Луї Блан, О. Бланки, Кабе). Як пише А. Токвіль, «?сенсімоністи, фаланстери, іберійці здійняли дуже сильний галас, і їхні ідеї зустріли відгук у середовищі працівників. І тоді коли в лютому 1848 р. збройне повстання пролетарів Парижа скинуло ставлеників фінансової аристократії, політична влада опинилась у руках пролетарів, які не мали конкретної наукової програми своїх дій. Вони могли тільки проголосити ідею братства». Створення національних майстерень було верхом їхніх конкретних рішень. Народні майстерні Луї Блана утворюються державою за професіями. Перший внесок капіталу, прибуток ділиться на частини. Сен-Сімон з його ідеєю індустріального християнства, де суспільство, в якому треба працювати або головою, або руками, не давав відповіді на ту реальність, яку пізнавали пролетарі. Банкір і робітник не могли бути в одній зв’язці. Ідея Фур’є про фаланстери не могла бути втілена на кам’яній бруківці Парижа. Національні майстерні Блана (спочатку вони об’єднували 20 тис. парижан, потім їхня кількість за рахунок припливу з провінції досягло 100 тис.) нічим не відрізнялися від робітних домів Англії, в яких земляні громадські роботи становили їхній зміст. Це не могло породити ентузіазму та дістати позитивну оцінку суспільства. Як писав Маркс, «?це був ганебний стовп соціалізму, ?було волаючим протестом пролетаріату проти буржуазної промисловості, буржуазного кредиту і буржуазної республіки, — середній клас охарактеризував народні майстерні як державні пенсії за вигадану роботу». Це очевидний вирік соціалізму того часу. Пролетаріату треба було ще дозріти, а ситуація штучно створилася для дискредитації демократичної республіки. Штучно створюється бюджетний дефіцит, створюються фінансові скрути. Уряд за вказівкою фінансової аристократії отримує кредит, проте його погашення здійснюється через закриття рахунків за книжками ощадної каси. Запроваджуються нові податки, один із яких — «податок на селянство», за яким стягуються 45 су з кожного франка в державну казну. Селянин стає ворогом міста і перш за все промислового пролетаріату з його демократичною республікою. Кредит став зброєю проти робітничого класу. 16 квітня 1848 р. 100 тисяч чоловік стоять озброєні під гаслами: «геть комуністів, геть Луї Блана, Бланки, Кабе».
З 4 травня 1848 р. Франція стає буржуазною республікою. 31 травня скасовується загальне виборче право. Так французький соціалізм, до деякої міри запроваджений у практику першої половини XIX ст., в епоху початку індустріальної технологічної революції зазнав поразки. Раніше ці ідеї виявилися незатребуваними в Північних Штатах Америки.

Економічна думка в Німеччині першої половини XIX ст.

 

Індустріальна революція в Європі починається наприкінці ХVІІІ ст. Початок її руху по континентальних державах істотно відрізняється. Вона відстає у Франції і Голландії від Англії, а в Німеччині її перші кроки відносяться до середини XIX століття. Німеччина на початку XIX ст. складалася з 300 дрібних і найдрібніших держав. Крім того, до півтори тисячі напівсамостійних князівств, в яких панують общинні відносини в селі і характерні риси економічного становища дореволюційної Німеччини». У Вестфалії площею 1200 кв. миль розмістилися 52 держави, у Швабії на одну державу припадало 8 кв. миль.
Генріх Гейне говорив, що в негоду деякі німецькі держави можна було унести у вигляді бруду на чоботах.
У селі панували общинні відносини на основі натурального господарства: «ткали, пряли, шили, шевцювали і, звичайно, пекли хліб і забивали худобу у власному господарстві», — пише Зомбарт. Гільдійські відносини панували в містах. Більшість робітників мали клаптик землі, дрібну худобу, хату, город. 12,6 % усіх ткацьких верстатів, що виготовляли вовняну пряжу, 86 % всіх верстатів, що виготовляли полотнину, також належали селянам. Ще 1846 року текстильна промисловість не користувалась ткацькими верстатами.
Відому роль у становленні ринкових відносин відіграла поразка Прусії від Наполеона. Це був важливий поштовх для Німеччини у відході від архаїки середньовіччя. «Уся Німеччина спала свинцевим сном». Революція 1789—1794 рр. відбилася дрібними бризками на німецькій ситуації — свідчить Г. Гейне. Поразка породила націоналізм, ненависть до французів. Починає відроджуватися тевтонський дух (це саме явище — біологічний нарцисизм — спостерігався й у 1914, 1941 роках), але поразка Наполеона якоюсь мірою змінює ставлення німців до французів.
Прусія 1800 р. підтримувала свої мануфактури. Перемога Наполеона обумовила наплив французьких товарів у завойованих місцевостях.
На початку 1806 р. завойовники вимагають пропускати всі французькі товари на території, зайняті й наполеонівською армією. 1813 року прусська промисловість позбулася своїх французьких конкурентів, а значить, з’являється нове ставлення до французів — від ненависті до симпатії.
Характерна риса Німеччини початку XIX ст. — панування бюрократії за абсолютних монархій. Абсолютні монархії породжують неминучість регламентації всіх сторін політичного, соціального і економічного життя держави з неодмінним зловживанням владою.
Саме бюрократія провадить реформи початку XIX ст. Це відбилось і на земельній реформі та реформі конституційного устрою.
В основу земельної реформи покладено вимогу створення найбільш сприятливих умов для реалізації аграрної технологічної революції. Досвід Англії говорить про перевагу великого господарства. Цю ідею й реалізувала Німеччина, але своїм особливим способом. На основі переділу общинних земель були створені великі поміщицькі (юнкерські) господарства та господарства економічно сильних селян. Юридичне підґрунтя становив принцип осілості. Родбертус-Ягецов констатує: «зі знищенням общинних порядків сільські робітники не одержали осілості або, живучі в найманих приміщеннях, позбавилися вигону і разом з тим можливості тримати корів, свиней, гусаків. Раніше в селах був звичай, що батько сімейства, який не мав осілості, міг виганяти одну корову на загальні пасовища і зганяти гусей та свиней для спільного пасіння. Після скасування общинних порядків вони опинились у безвихідному становищі . Зубожіння створює дешевий ринок праці. Усі державні повинності і тяготи були покладені на селянство. Попит на внутрішньому ринку був мізерний. Відомий економіст Кнапп пише: «занепад фізичних сил, тупий вираз і грубі риси обличчя — всього цього може не помітити лише той, хто не звик ні до чого іншого» .
Майже поголовна безграмотність. Юнкери-поміщики (тевтонські лицарі) отримали і викупні платежі. Завдяки реформі вони і великі селяни дістали можливість інвестувати у своє господарство як передові технології, так і реорганізацію господарської структури. Різко зріс експорт зерна в Англію і його переробка на спирт та шнапс, біля чверті всієї виробленої продукції йшло на експорт. Юнкери — опора прусського уряду і, як наслідок, процвітає їхнє всевладдя.
Виборчий ценз також мав своєю основою «осілість» (володіння землею не менш як 10 років). У результаті у 30-х роках XIX ст. у всіх земських зборах з 584 депутатів 278 — дворяни, 124 — представники сільського населення (фермери) і 182 городянина.


Зазнач. праця. — С. 23.

Там само. — С. 25.

Бастия Ф.                                       — С. 139.

Зазнач. праця. — С. 146.

Там само. — С. 172.

Зазнач. праця. — С. 140.

Там само. — С. 171.

Там само. — С. 200.

Берли А.                                                 — С. 169.

Кнапп Г. Ф.                                          — С. 120.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.