 РОЗДІЛ ІІ. ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНОЇ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ
В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ
ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ІДЕОЛОГІЇ
Тема 2. Виникнення уявлень про державу
і право в країнах стародавнього світу
Переходячи до другого розділу курсу, слід, насамперед, наголосити на тому, що ті інтеграційні процеси, які останнім часом відбуваються в системі суспільних наук, впливають на приведення її у більш повну, взаємопов’язану систему знань про розвиток людства, суспільства та держави. У зв’язку з цим особливо актуальним сьогодні, на початку ХХІ ст., є звернення до творчого надбання видатних мислителів, які, досліджуючи природу державно-правових явищ, намагалися зрозуміти їх сутнісний зміст і призначення, оскільки розвиток держави і права в сучасну епоху потребує не лише суто юридичних, а й значніших філософських узагальнень, аналізу світової та вітчизняної політико-правової думки тощо.
Метою даної теми є вивчення відповідних підходів до розуміння державно-правових явищ, які існували за часів стародавнього світу ще задовго до початку нашої ери. Необхідність ретельного та ґрунтовного вивчення творчого надбання мислителів стародавнього світу зумовлена, насамперед, тим, що перші паростки майже усіх сучасних загальнотеоретичних концепцій, які за своїм характером є вкрай актуальними, зокрема і для вітчизняної державно-правової системи, беруть свій початок саме за тих давніх часів. І це ще одне підтвердження класичного правила: «все нове — це добре забуте старе».
Розпочинаючи вивчення питань даної теми, слід також звернути увагу на те, що закономірності виникнення уявлень про державно-правову дійсність у більшості народів стародавнього світу передбачали існування, як правило, двох етапів:
- початкового, за якого погляди на державу, її вимоги щодо правил поведінки людей не були самостійними знаннями, а являли собою елементи синкретичного, міфологічного світогляду; згідно з міфологічними уявленнями порядок, встановлений на землі, розглядався як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем;
- етапу з’ясування людьми питання про взаємозв’язок порядку небесного і відносин на землі.
Варто також зазначити, що усі основні концепції розуміння сутності держави і права, які виникли у стародавньому світі, доцільно розглядати не лише з урахуванням особливостей «ґрунту», на терені якого відбулося їх становлення (географічне розташування країни, соціально-економічні, політичні, культурні та інші чинники її розвитку), а й, насамперед, виділяючи при цьому ті стрижневі, ключові положення, які об’єднують різні за своїм походженням концепції у певні споріднені групи саме за критерієм єдності, спорідненості у підході до вирішення тих чи інших питань державно-правового життя (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ
І ПРАВО У СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ
1 |
Прояв надприродного підходу до питань походження та сутності держави і права (ідеї брахманізму, легізму тощо) |
2 |
Підхід до питань державогенезу та праворозуміння з об’єктивних позицій, враховуючи закони природного та суспільного розвитку (вчення буддизму, даосизму, конфуціанства, Заратустри, Гералікліта, Демокрита, семи мудреців, Піфагора та піфагорійців, Платона, Арістотеля, стоїків, Цицерона) |
3 |
Розгляд сутності держави під кутом зору її ставлення до людини та
її прав: «Людина — міра всіх речей», «Держава — для людини, а
не навпаки» (вчення софістів, Сократа, Епікура, Епіктета, Ісуса Христа) |
У зв’язку з цим особливо актуальним у сучасних умовах формування в Україні демократичної, соціальної, правової держави, де саме людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, звернути увагу на творче надбання деяких видатних мислителів стародавнього світу. А саме тих, хто, на відміну від інших, розглядали сутність та призначення держави і права не лише з точки зору прояву в них природного порядку речей, а й, крім того, під кутом зору місця людини в цих процесах, де саме «людина являє собою міру всіх речей», а отже, саме права і свободи людини мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави, а не навпаки.
З приводу цього, наприклад, цікавим є аналіз підходів до розуміння держави двох видатних мислителів давньої Греції — Сократа і Платона. Як відомо, Сократ — одна із найвидатніших і найпривабливіших постатей в духовній історії людства. Ще за життя він був визнаний дельфійською піфією наймудрішою Людиною. Вплив Сократа виявляється в таких вищих досягненнях політико-правової думки давньої Греції, як творчість Платона та Арістотеля. Платон був учнем Сократа. Потрактовуючи зв’язок між особою та державою, Платон виходив із того, що загальне важливіше, ніж його частина; тому на перше місце він ставив державу; особа, за його вченням, поглинається державою, підкоряється їй; держава у мислителя постає як єдність людських істот, які повинні виконувати свої соціальні функції. Сократ ініціював принцип індивідуальної самосвідомості як основу справедливого порядку (що, своєю чергою, є проявом принципу «людина — міра всіх речей»). Платон, навпаки, проголошував протилежне — не благо існує для окремої особи, а особа для нього. У своєму конкретному проекті ідеальної держави (діалог «Закони») Платон стверджував, що Всесвітом і людьми керують боги, смикаючи за певні ниточки; здійснюючи таке керівництво, боги мають на увазі ціле, люди не осягають їхньої мети, оскільки не благо існує для окремої особи, а особа для нього; людина не володіє загальною ідеєю, оскільки любить тільки себе, вона несвідомо коїть зло і сама ж потерпає від нього.
Крім того, серед питань даної теми надзвичайно важливим є ретельне вивчення загальнотеоретичних концепцій видатних мислителів давнього Риму, значним досягненням яких було створення самостійної науки — юриспруденції, і, зокрема, детальна розробка значного комплексу політико-правових питань у царині загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних наук (цивільного, державного, адміністративного, кримінального та міжнародного права).
- Закономірності становлення вчень про державу і право в країнах стародавнього світу.
- Основні напрями розвитку вчень про державу і право в країнах стародавнього світу.
- Становлення основ науки юриспруденції у давньому Римі.
Література
- Аристотель. Никомахова этика // Соч.: В 4 т. — М.: Наука, 1983. — Т. 4.
- Дигесты Юстиниана // Отв. ред. Л. Л. Кофанов. — М.: БЕК, 2002. — Т. 1. — Кн. І—ІV.
- Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юридичних вузів і факультетів / Уклад., заг. ред. проф., д-р істор. наук Г. Г. Демиденко. 2-е вид., доп. і змін. — Х.: Легас, 2002. — 568 с.
- Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2005. — 456 с.
- Платон. Государство // Соч.: В 3 т.— М.: Наука, 1971. —Т. 3. — 145 с.
- Фрагменты ранних греческих философов. — М.: Наука, 1989. — 98 с.
- Цицерон. О государстве // Цицерон. Диалоги. — М.: Гос-
издат, 1966. — 75 с.
- Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 356 с.
|
