Усезагальні інтереси — це ті вимоги суспільного єства, які визначають і підпорядковують собі дії окремих людей, їхніх угруповань, вони постають як зовнішня необхідність, імператив (веління, нагальна вимога), що є більш обов’язковими, ніж суб’єктивні індивідуальні (або вузькогрупові) бажання й устремління; найпершим вираженням усезагальних інтересів постає збереження цілісності суспільства, дотримання певного, відповідного рівневі його розвитку, порядку взаємодії людей і спільнот між собою, саме існування вирізнених угруповань та зрештою й самого суспільства як взаємна залежність індивідів, між якими розподілена праця; крім того, саме усезагальні інтереси виступають єдиною підставою, необхідною і достатньою засадою обґрунтування застосування сили, обмеження нею свободи людей, оскільки влада — це можливість виконання функцій заради й від імені суспільства, посилаючись на усезагальні інтереси, на вищу необхідність.
Політика — це мистецтво управляти державою, мистецтво можливого, вона пов’язана з формуванням влади та її інститутів;це така царина людського життя, в якій виявляються відмінності інтересів різних соціальних груп, де ці інтереси стикаються, протиставляються, змагаються між собою, але водночас відбувається й їх взаємоузгодження, певна субординація як підпорядкування вищому началу, більш соціально значимому; політика в житті людства є способом організації та здійснення влади, разом із тим вона постає цариною, де відбувається боротьба, змагання за владу; засіб, знаряддя збереження цілісності й єдності розшарованого суспільства; альтернатива неправовому примушуванню, силовому протистоянню, збройному конфлікту, війні; здійснення, реалізація усезагального інтересу через змагання між собою інтересів часткових та їх носіїв становить головний, сутнісний зміст політики як суспільного явища, а механізм, сукупність чинників такого здійснення називають політичною системою суспільства; головним призначенням політичної системи є забезпечення взаємобалансу та гармонійного узгодження інтересів різних суб’єктів політичних відносин у процесі реалізації ними своїх функцій щодо управління справами суспільства і держави; категорію «політична система» запроваджено відносно нещодавно; її використовують не лише на рівні політичної організації відповідного суспільства в межах певної держави, а й на міжнародному рівні, маючи на увазі, зокрема, глобальну або регіональні (наприклад, загальноєвропейську) політичні системи; в умовах розвинутого, структурованого громадянського суспільства надзвичайно важливу роль у політичній системі відіграють політичні партії, громадські організації та рухи; в умовах тоталітарного або авторитарного суспільства функції цих інститутів деформовані.
Легітимація (від лат. legitimus — законний) — визнання або підтвердження відповідності праву чи законності якогось органу влади, державно-політичного рішення, повноважень громадських представників, прийняття учасниками політичної взаємодії умов і правил гри тощо; легітимація влади — це визнання або підтвердження законності чиїхось прав, повноважень; це згода громадян з правом певних осіб справляти визначальний вплив на інших; тобто це виправданість, правомірність застосування сили та обмеження нею свободи людей.
Легальність (від лат. Lex — закон) — дозволеність, відповідність чинним законам, прийнятність якогось політичного явища чи події, попри те, що вони можуть комусь не подобатись; настає внаслідок здійснення встановлених процедур легітимації.
Народовладдя — влада, що здійснюється народом як прояв загальної волі всіх вільних членів суспільства задля реалізації усезагальних інтересів у формах безпосередньої та представницької демократії; демократія як «влада народу» — це перетворення хаотичної кількості осіб у самодисципліновану якість, тобто натовп, юрба — не є проявами демократії; принцип народного суверенітету (народ є джерелом влади і основою для державного суверенітету).
Система (у філософському розумінні) — упорядкована певним чином сукупність взаємопов’язаних елементів, що, з одного боку, створюють деяку цілісну єдність, а з іншого, — мають (у філософському розумінні) відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування. Структура(у філософському розумінні) — це спосіб упорядкування елементів, які характеризуються певною стійкістю.
Безпосередні суб’єкти політичної влади — народ,органи державної влади, місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України — «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»), а також політичні партії.
Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах; політична партія виступає головною ланкою, що пов’язує державу з суспільством, змагається за владу з іншими партіями; державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють Міністерство юстиції України (за дотриманням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту партії) та Центральна виборча комісія і окружні виборчі комісії (за дотриманням політичною партією порядку участі у виборчому процесі); наявність великої кількості політичних партій свідчить про те, що вони, по-перше, виражають вузькогрупові потреби та інтереси, а по-друге, нечисленні, що, своєю чергою, є критерієм неструктурованості суспільства, вказує на відсутність ознак розвинутого громадянського суспільства.
Опосередковані суб’єкти політичних відносин — профспілки, кооперативні та інші громадські організації; громадська організація — це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Політична влада — це здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншим суб’єктам у сфері управління справами держави і суспільства; поняття «політична влада» є ширшим поняттям, аніж поняття «державна влада».
Теми рефератів
- Формування зворотного зв’язку між народом та державною владою в процесі здійснення влади політичної.
- Політична влада та її значення в процесі становлення правової, соціальної держави.
- Політичні партії як суб’єкти політичної влади.
- Співвідношення понять «політична влада» та «політичні відносини».
- Вибори як безпосередня форма народовладдя та форма народного державотворення.
- Вітчизняна та світова політико-правова думка про сутність та форми прояву народовладдя.
Питання для дискусій
1.Представник державно-правового вчення елітаризму італійський вчений Вільфредо Парето (1848—1923) у працях «Перетворення демократії», «Трактат із загальної соціології» зазначав, що суспільством править пануюча меншість — еліта як вищий клас, той, що зайнятий в управлінні; решта (як нижчий клас) — підвладні; такий стан суспільства, на його думку, є природним, оскільки він визначається природною нерівністю людей. При цьому відмінність суспільств між собою залежить від якості їх еліт, обсягу влади, привілеїв, якими вони наділені, тощо; в суспільстві весь час відбуваються зміни, зумовлені зміною як в самих елітах, так і між ними в цілому; процес таких змін відбувається постійно; люди з нижчих еліт переходять до вищих і навпаки — відбувається зворотний рух; крім вертикальної зміни еліт має місце їх зміна по колу: еліти, що правлять силовими методами, «леви», заступаються іншими — «лисицями», тими, що здійснюють управління методами переконання; тобто система відносин владарювання в людській історії є замкнутим циклом, який полягає в зміні пануючих еліт, які керуються в своїй діяльності зазначеними методами; нездатність еліти розв’язувати проблеми соціуму призводить до суспільних негараздів і може бути підставою для соціальної революції.
Проаналізуйте концепцію елітаризму Вільфредо Парето під кутом зору принципу народного суверенітету. Спробуйте висловити власну позицію щодо характеру даної концепції, оскільки, як відомо, державно-правові теорії елітаризму (від франц. elite — краще, добірне) були започаткованідержавно-правовими концепціями аристократизму і, зокрема, антидемократичними ідеями
Ф. Ніцше.
2. Ідеолог теорії народного суверенітету французький просвітник Жан-Жак Руссо у трактаті «Про суспільний договір, або принципи політичного права» (1762) стверджував, що суверенітет не може бути представлений, оскільки воля аж ніяк не може бути представлена; або це дана воля, або це інша воля, середнього не буває. Депутати народу, відповідно не є і не можуть бути його представниками; вони лише його вповноважені; вони нічого не можуть постановити остаточно. Будь-який закон, якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний; це взагалі не закон. Англійський народ вважає себе вільним: він дуже помиляється. Він вільний лише під час виборів членів Парламенту: як тільки вони обрані — він раб, він ніщо.
Визначте основну помилку у поглядах Жан-Жака Руссо. Обґрунтуйте свою відповідь, посилаючись на позиції щодо цього питання інших видатних мислителів епохи Просвітництва.
3. Видатний український мислитель епохи Просвітництва Григорій Сковорода у творі «Дружна розмова про душевний спокій» зазначав: «Бог подібен до богатого фонтана, що наповнює ріжні сосуди по їх вмістимости. А над фонтаном напис: нерівна усім рівність. І ллються з ріжних трубок ріжні токи в ріжні сосуди, що стоять довкола фонтана. До меншого сосуда менше попадає, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні. І що може бути більше глупого від тої рівності, яку деякі дурні у світі завести думають? Бо хіба ж не глупе те, що противиться Божій натурі?»
Проаналізуйте політико-правовий підхід до категорії «рівність» «українського Сократа» Григорія Сковороди з погля-
ду реалізації принципу народного суверенітету та форм його проявів.
4. Аналізуючи сутність інституту народного представництва, видатний російський вчений Борис Чичерін у своїй праці «Про народне представництво» (1866) вказував на те, що: «За допомогою представницьких засад політична свобода може поширюватися на великі території, на численні народи, не обмежуючись маленьким простором... Таким чином, у нових суспільствах велика кількість громадян, які мають політичну свободу, мають право голосу, обмежуються вибором представників, яким доручається ведення справ, захист прав та інтересів виборців.
Проте представництво не є просте доручення, як приватна довіреність або повноваження; державні засади надають йому зовсім інший характер … На повіреного покладається не виконання приватної волі довірителя, а обговорення та вирішення спільних справ. Він має на увазі не вигоди виборців, а користь держави…
Вищою гарантією прав та інтересів народу може бути лише народне представництво, що бере участь в діях та постановах самої верховної влади… Такий захист свободи від свавілля має великий вплив на збудження народних сил, на розвиток загального добробуту. Людська діяльність вимагає простору та безпеки. Впевненість у майбутньому, в міцності порядку, в неможливості свавілля являє собою першу умову будь-якої діяльності. Тільки в свободі енергія особи може проявитися в усій повноті; в свободі полягає головна пружина людського вдосконалення. Куди б ми не звернулись, усюди існує цей закон… Тому вільні народи — найбільш багаті й найбільш освічені».
Визначте основні переваги та недоліки представницької демократії.
Обґрунтуйте Вашу відповідь, використовуючи при цьому найкращі надбання світової та вітчизняної політико-правової думки.
Питання для самоконтролю
1. Чи правильна, на Вашу думку, теза про те, що державна влада є основним компонентом та ядром влади політичної? Обґрунтуйте свою відповідь.
2. Порівняйте наведені нижче визначення політичної системи суспільства, проаналізувавши ті відповідні акценти, на які робиться наголос у кожному положенні окремо:
а) політична система суспільства — універсальна управлінська система державно-організованого суспільства, компоненти якої зумовлені політичними відносинами та яка, врешті-решт, регулює виробництво і розподіл соціальних благ на основі використання державної влади сильними соціальними спільнотами;
б) політична система суспільства — механізм утілення соціальних імпульсів, які йдуть від суспільства в політичні рішення та дії.
Спробуйте сформулювати власне визначення політичної системи суспільства із урахуванням її соціального призначення. |
