лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Тема 4. Особливості розвитку вітчизняної державно-правової ідеології



Розкриваючи закономірності виникнення і розвитку загальнотеоретичної юридичної науки в Україні, варто звернути увагу на те, що упродовж тривалого періоду українському народові доводилося витримувати національно-релігійне поневолення, що, своєю чергою, негативно впливало на розвиток політико-правової думки в Україні. Але попри все, в українських землях зародилася власна національна політико-правова ідеологія (табл. 4.1) та своєрідні риси ментальності і світогляду народу, становлення та розвиток яких відбувалися у гармонійній єдності з найкращими надбаннями світової державно-правової думки.
Розглядаючи будь-який з етапів розвитку вітчизняної держав­но-правової ідеології, особливо нагальним для студентів є осмислення думки видатного українського вченого-правознавця, професора Київського університету ім. Святого Володимира на межі ХІХ—ХХ ст. Володимира Боніфатієвича Антоновича, який стверджував ідеї безперервності українського демократичного історичного процесу ще від часів Київської Русі. «Червоною стрічкою проходить крізь усю історію України принцип демократизму», — ці слова Володимира Антоновича можна поставити епіграфом також і до усієї історії державно-правової думки, представленої українськими мислителями, теоретиками та практиками, державними діячами та політиками.

Таблиця 4.1

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ
ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ


Концепція

Зміст

Ідеї необхідності утвердження могутньої держави Київська Русь, збереження єдності держави

Вчення митрополита київського Ілларіона; «Ізборник Святослава»; вчення К. Туровського, Нестора Літописця;
вчення Великого київського князя Володимира Мономаха;
«Слово о полку Ігоревім»; «Моління Даниїла Заточеника» (раннє середньовіччя)

Проникнення ідей Реформації

Вчення Юрія Дрогобича, Станіслава Оріховського-Роксолана, Івана Вишенського, Петра Могили (ХV—ХVІ ст., коли українські землі входили до Великого князівства Литовського)

Ідеї національного державотворення

Вчення Богдана Хмельницького, Інокентія Гізеля, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Стефана Яворського (1648—1764 рр.,у період існування Української Гетьманської держави)

Ідеї Просвітництва

Вчення Григорія Савича Сковороди, Якова Павловича Козельського, Василя Васильовича Капніста, Василя Назаровича Каразіна, Петра Дмитровича Лодія, Памфіла Даниловича Юркевича (друга половина ХVІІІ ст.)

Зростаюча криза офіційної самодержавно-кріпосниць­кої ідеології, виникнення опо­зиційних дворянських об’єд­нань

Масонський рух, «Союз порятунку» — Павло Пестель, Кирило-Мефодіївське товариство — Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Георгій Андрузький (кінець ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.)

Виокремлення ідеології ліберально-демократичного (1) та радикально-демокра­тичного (2) напрямів

Вчення Михайла Драгоманова, Володимира Антоновича (1) та Сергія Подолинського, Михайла Павлика, Остапа Терлецького (2) (ХІХ ст.)

Плюралізм державно-право­вих течій — ідеї революційного, еволюційного та націоналістичного спрямування

Іван Франко, Леся Українка, Юліан Бачинський, Микола Міхновський, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, В’яче­слав Липинський, Стефан Томасівський, Микола Зібер, Григорій Петровський, Микола Скрипник, Микола Хвильовий, Володимир Старосольський, Дмитро Донцов (кінець ХІХ — початок ХХ ст.)

Академічна державно-пра­вова думка

Б. О. Кістяківський, С. С. Дністрянський, Ф. В. Тарановський, М. І. Палієнко (радянський період; перша половна ХХ ст.)

Переходячи до дослідження політико-правових уявлень про державу і право в ранньофеодальній Київській Русі, становлення яких відбувалося під впливом християнської релігії (що з 988 р. набула статусу державної), доцільно розглянути основні писемні пам’ятки тих часів, які є свідченням того, що політична і правова думка наших пращурів дуже чутливо реагувала на відповідні зміни в різних сферах суспільної життєдіяльності («Слово про закон і благодать», «Слово о полку Ігоревім» тощо). Як відомо, основною проблемою державно-правової думки раннього середньовіччя була проблема співвідношення світської і духовної влад. Важливо наголосити, що вже в добу Київської Русі невідомий автор «Слова о полку Ігоревім» уперше підняв ідею виникнення держави через суспільний договір між князем і народом.
У часи поглинання руської державності Литвою та Польщею визначний гуманіст польського та українського Відродження Станіслав Оріховський-Роксолан проголосив примат права в політичному житті й обґрунтував ідею природного права. Цьому сприяло те, що в XV—XVI ст. в Україну через Польщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу й католицизму, який контролював майже всі сфери життя.
Берестейська унія кардинально змінила статус українських земель в межах Речі Посполитої. Всі події, що відбувалися внаслідок унії, спричинили бурхливий розвиток полемічної літератури, визначним представником якої був Іван Вишенський, котрий наприкінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. обстоював ідеали природного права в Україні. Водночас, на думку деяких фахівців, його система уявлень мала утопічний характер, оскільки вона ставила морально-етичне завдання будівництва своєрідної духов­ної республіки, де кожен член суспільства буде вільною мислячою особистістю.
Створення української національної державності в ході Визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. сприяло піднесенню української суспільно-політичної думки. Політико-правові погляди гетьманів України — Богдана Хмельницького, Івана Мазепи сприяли формуванню й розвиткові національної політичної та правової ідеології, входженню України в політичні процеси Європи, зміцненню її міжнародного авторитету. Проте руйнація гетьманської держави, розшарування козацького середовища та відрив козацької старшини від народу, поділ України та посилення впливу московського царату — на Лівобережжі, а Польщі — на Правобережжі, зменшили надії українського народу щодо відновлення державності, на певний час призупинили репродукування в суспільній свідомості соціального ідеалу — незалежної держави, негативно вплинули на розвиток системи політико-правових поглядів. Злам визначальних ідеологічних засад суспільної свідомості ускладнювався розпадом політичних інститутів, які сформувались за часів козацької демократії.
У цих умовах мав місце певний злет державно-правових ідей (кінець ХVІІ—ХVІІІ ст.), що формувались і поширювались духовенством і вченими-теологами, оскільки православна церква залишалась структурованим владним інститутом, мала суттєві важелі впливу на духовну сферу суспільства і за підтримки царя була фактичним учасником політичного життя, схвалювала реформи щодо створення імперії.
У цьому плані характерним був творчий доробок вихідців з України, вчених Києво-Могилянської академії Стефана Яворського та Феофана Прокоповича, які за часів правління Петра І обій­мали впливові керівні посади в православній церкві.
Крім того, в цей період одним із перших політичних документів української демократії була Конституція Пилипа Орлика 1710 р. У ній матеріалізувались ідеї побудови органів влади за принципом розподілу їх функцій на законодавчі, виконавчі і судові (значно пізніше ця ідея знайде своє обґрунтування в теорії поділу влади Ш. Л. Монтеск’є, а матеріалізується в Конституції США — першій у світі Конституції, прийнятій на державному рівні). А отже, вітчизняна політико-правова ідеологія не лише розвивалася в тісному взаємозв’язку з найкращими надбаннями духовної історії людства, а й у деяких площинах і випереджала її.
Значний внесок у розвиток державно-правової думки ХVІІІ ст. пов’язаний також з ім’ям прогресивного діяча Києво-Моги­лянської академії Григорія Савича Сковороди. Філософ наголошував, що державний устрій та політичний лад залежать від того, наскільки суспільно-політичний стан відповідає духовній природі суспільства. Пропагуючи ідею духовного відродження, мислитель змалював суспільно-політичний ідеал майбутнього — державу, політичний лад якої спирається на суспільний компроміс.
Вершиною розвитку державно-правової думки першої половини ХІХ ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського братства, творцем засадових документів якого був Микола Костомаров. Провідною ідеєю Статуту товариства була ідея християнського соціалізму, за якого «правління, законодавство, право власності й освіта усіх слов’ян повинні ґрунтуватися на святій релігії господа нашого Ісуса Христа».
У цілому ж слід звернути увагу на те, що, як вважають фахівці, державно-правова думка в Україні ХVІІІ ст. — першої половини ХІХ ст., незважаючи на всі її прогресивні риси, так і не набула цілісного розвинутого концептуального завершення.
Отже, студентам слід проаналізувати чинники, які вплинули на те, що державно-правова думка в Україні ХVІІІ ст. — першої половини ХІХ ст. все ж таки не змогла піднятися до рівня логічно-понятійного аналізу державно-правових і політичних інститутів, серед яких один із найважливіших — це багатовікова бездержавність.
Державно-правова практика попередніх століть заклала фун­дамент для формування у ХVІІІ ст. національної державницької ідеї. Український конституціоналізм цього періоду започаткував­ся як доктрина на теоретичному рівні. При цьому конституційну дум­ку збагачували і проекти конституційних перетворень ХІХ ст. — першої половини ХХ ст., розроблені Г. Андрузьким, М. Драгома­новим, М. Грушевським, М. Міхновським, С. Дніст­рянським.
Виникненню фахової юридичної науки в Україні сприяло збагачення вітчизняної державно-правової думки працями таких всесвітньовідомих вчених-правників, як Олександр Кістяківський, Богдан Кістяківський, Михайло Володимирський-Буданов
та ін. Теоретичне надбання українських учених-правників розвинули видатні представники академічної державно-правової думки в радянський період, більшість з яких були репресовані за їхні прогресивні, демократичні погляди.
Узагальнюючи викладене, слід зазначити, що в цілому, для української ідейно-політичної думки, котра створювалась українськими мислителями і політичними діячами протягом віків у тісному взаємозв’язку з прогресивним світовим досвідом, характерною була спрямованість на ідеї природного права, демократії, громадянського суспільства, конституційну регламентацію державного устрою, правову, соціальну державу.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2019 BPK Group.