лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Вчення Георга-Фрідріха Пухта (1798—1846 рр.) — система уявлень (що виникла в Німеччині наприкінці ХVІІІ ст., викладена у «Звичаєвому праві» та «Курсі інституцій»), в основу яких покладена ідея вивчення та осмислення сутності державно-правових явищ під кутом зору їх відповідності певним історичним етапам розвитку, ідеї трактування правових інститутів як особливих соціальних явищ, що історично закономірно виникають, функціонують і розвиваються в єдиному процесі життя народу; на думку мислителя, держава і право — це продукти народного духу; своєрідність, специфічні особливості права зумовлені особливостями народу; право складається за волею історичної необхідності, тобто за волею історії, право — це результат тих обставин, які історично склались у суспільстві.
Вчення Огюста Конта (1798—1857 рр.)система уявлень (що виникла у ХІХ ст. у Франції, викладена у «Курсі позитивної філософії», «Системі позитивної політики»), в основу яких покладено заперечення ідеї верховенства права у її співвідношенні з державою; «Слово право має бути суворо вигнане з політичної мови... В позитивному ладі, що не допускає небесних повноважень, ідея права назавжди зникає... Ця обставина підтверджує, наскільки брехливе та аморальне поняття права у власному його розумінні, що завжди передбачає абсолютну індивідуаль­ність», — зазначав Конт.
Вчення Томаса Мора (1478—1535 рр.) — система уявлень ідеології утопічного соціалізму в Англії (викладена у державно-правовій концепції «Утопія»), в основу яких покладені ідеї створення ідеальної держави; усі посадові особи в такій державі мали б бути виборними та підзвітними народу; пропонувалося ліквідувати приватну власність, встановити обов’язковість праці для всіх і на цій основі усунути нерівність громадян.
Вчення Томмазо Кампанелли (1568—1639 рр.)система уявлень ідеології утопічного соціалізму в Італії (викладена у праці «Місто Сонця»), в основі яких — ідеї скасування приватної власності як першоджерела суспільної нерівності і кривди, ідеї рівності чоловіка та жінки, встановлення державного устрою, який би ґрунтувався на підзвітності посадових осіб держави так званій Великій Раді (куди входили всі громадяни з досягненням двадцятирічного віку), спільній власності на засоби виробництва (і навіть на одяг та особисті предмети) тощо.
До питання «Основні напрями
західноєвропейської та світової
державно-правової думки кінця ХІХ—ХХ ст.»

Психологічна теорія права — система уявлень, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843—1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867—1931); в основу цієї теорії покладено ідеї про те, що почуття й емоції як внутрішні імперативи є основою поведінки людини, і тому вони заперечують егоїстичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов’язку; завдяки такому підходові робився висновок, що існує стільки правових систем, скільки індивідуальних правосвідомостей.
Теорії природного праваповернення до природно-правових теорій та їх подальший розвиток в історії державно-правової думки на рубежі ХІХ—ХХ ст. об’єктивно пов’язується з дослідницькою діяльністю марбургської школи і, зокрема, діяльністю німецького юриста Рудольфа Штаммлера (1856—1938);перегодом природно-правові теорії сформувалися в чотири системи, або напрями: неотомізм; феноменологізм; екзистенціалізм; герменевтика.
Неотомізмвважається офіційною філософською доктриною католицизму, що відроджує й модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з близькими за змістом філософськими системами XIX—XX ст.;
найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США; його представники Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. та ін.стверджували, що першоджерелом усього буття, зокрема держави й права, є Бог, а всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний та похідний від нього — матеріальний; носієм природно-правового буття є природа людини; правові настанови Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях задля досягнення обраної мети; взагалі, абсолютні й вічні принципи природного права, такі як свобода, справедливість, благо, солідарність, переходять до людини від Бога; тому позитивне право, що твориться державою й закріплюється в законах, має відповідати цим Божим принципам, а якщо воно їм не відповідає, то не може називатися правом у буквальному розумінні цього слова; більшість ідей неотомізму про визначальну роль держави у створенні умов для реалізації природних прав людини знайшли втілення в теорії «держави загального блага», авторами якої були Дж. Мюрдаль, Дж. Стречі, А. Пігу та ін.; держава має стати засобом реалізації загальнолюдських цінностей та справедливості, здійснювати політику соціальних послуг, що передбачає соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу у випадках безробіття, хвороби, охорону здоров’я, гарантувати права і свободи людини та загальне благо.
Феноменологізм (засновник — німецький мислитель Едмунд Гуссерль (1859—1938)) вбачав сутність права в «ейдосах» (від грецьк. eidos вигляд), «чистих сутностях», апріорних нормативних ідеях як нормах природного права, що існують до виникнення формально-визначеного, позитивного права; ці «ейдоси» існують самі по собі та мають значення лише в спрямованості на них свідомості; «ейдоси» переходять у позитивне право, втілюються в свідомість індивідів і визначають поведінку людей. Тобто, позитивне право, чинне в той чи інший час у державі, є втіленням, реалізацією в суспільстві «ейдосів», що випливають із «природи речей».
Екзистенціалізм (представники Е. Фехнер, В. Майгофер та ін.)своєю основною категорією вбачав екзистенцію (від лат. ехіstеntia — існування) як внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському «я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю; екзистенція заперечує буття суспільства, виявляючи себе щодо нього як небуття, в якому на перший план виступає плинність, часовість, що надає екзистенції специфічного характеру буття, спрямованого в майбутнє.
Герменевтика(мистецтво тлумачення; представники А. Кауфман, В. Гассемер та ін.) вбачає сутність права у постійній наявності правових принципів та у сприйнятті права як історично мінливого явища, як процесу, під час якого на основі «...живої історичної мови відбувається становлення конкретного історичного права».
До питання «Основні етапи розвитку
державно-правової думки в Росії»

Вчення псковського ченця Філофея (XVI ст.) — система уявлень, яка відома з часів правління московського князя Василя III (1479—1533) як концепція «Москва — третій Рим» (у ній, зокрема, зазначалося, що основа історичного процесу — божественне провидіння і віра в єдиного Бога; Рим, який був центром християнської релігії, втратив свою роль, його влада поширювалася тільки на християнську церкву західного обряду; Константинополь, що був центром християнської релігії східного обряду, загарбали турки 1453 р.; наступним центром усього православного світу мала стати Москва, а очолити цей світ — великий московський князь); Московській державі, за вченням Філофея, належало стати світовою столицею і здійснювати духовний (ідеологічний) вплив на інші православні країни; згодом означена концепція знаходила підтримку в творах багатьох представників російської політико-правової ідеології; Іван IV Грозний намагався реалізувати концепцію Філофея «Москва — третій Рим» на практиці; він постійно обмежував участь в управлінні членів «Избранной рады» і перегодом став єдинодержавним правителем; себе він почав вважати нащадком римських імператорів, застосовуючи Священне писання переконував оточення про божественну сутність царської влади, робив спроби підкорити собі владу церкви і про­голосив себе верховним суддею.
Вчення ідеолога дворянства, письменника-публіциста Івана Семеновича Пересвєтова — система уявлень, в основу якої покладені ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою політикою, висвітлені у посланнях «Мала чолобитна» та «Велика чолобитна» до першого московського царя Івана IV Грозного (1530—1584); на думку Пересвєтова, князівське правління та боярство віджили і тому лише гальмують розвиток єдиної сильної держави; у зв’язку з цим великі надії в питанні державотворення він покладав на нову соціальну верству суспільства — дворянство та сильну владу царя.
Вчення Андрія Курбського (1528—1583 рр.) — система уявлень, щовикладена в«Історії про великого князя Московського» та листах до Івана ІV Грозного, де А. Курбський піддавав критиці абсолютизм московського царя та висував ідею щодо вдосконалення суспільного життя через запровадження «правління освічених», поширення знань; стверджуючи тезу про божественне походження cвітської влади, її призначенням мислитель вважав правління по-справедливості, забезпечення миру, блага підданих і праведний розгляд судових справ; скасування «Избранной рады», на його думку, завдало суттєвої шкоди державності, оскільки зазначена рада обмежувала свавілля царя, сприяла здійсненню влади в межах законів і святих статутів, виключала «кровопролиття невинних»; його державно-правові погляди були протестом проти заочного засудження, позасудової розправи, жорстоких покарань; А. Курбський зауважував, що закони не завжди слід сприймати як право, оскільки вони можуть не відповідати правді й справедливості, а бути суб’єк­тивним проявом верховної влади.
Політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Лаврентійовича Ордіна-Нащокіна (1605—1680 рр.)система уявлень,що виниклав період зміцнення в Росії абсолютизму та появи тен­денцій капіталістичного способу виробництва; в основу цієї концепції покладена ідея «освіченої» монархії, яка, на його думку, була єдиною формою правління, здатною забезпечити «загальне благо» для всіх людей; призначення монарха полягає в керівництві економічними й політичними реформами, головними аспектами яких є надання самостійності місцевим торговельно-промисловим центрам, права на само­управління містам, сприяння розвиткові особистої ініціативи, заохочення підприємництва, торгівлі з урахуванням досвіду західних країн тощо.
Вчення Симеона Полоцького (1629—1680 рр.) — система уявлень, в основу яких покладені ідеї освіченої монархії; чернець, вихователь царських дітей, людина з широким спектром знань, Симеон Полоцький, прагнучи переконати всіх у перевагах монархії, виклав деякі рекомендації, що мали б сприяти зростанню авторитету монарха (серед них — поради добувати знання з книг та бесід із мудрими людьми; ознайомлення з історією своєї та інших держав; сприяння освіченості власного народу); розмірковуючи про право й закон, Симеон розрізняв ці категорії; основою права є «правда», і цар повинен бути її гарантом у державі, всіма засобами стверджувати її; та й сама монархія має функціонувати в межах законів, яким підкоряються геть усі підлеглі, а також члени царської сім’ї; судочинство, за вченням Симеона, слід здійснювати також на підставі законів; усі люди перед судом рівні.
Вчення Феофана Прокоповичасистема уявлень, в основу яких покладено ідеї абсолютизму, авторитету самодержавства, верховенства світської влади у співвідношенні держави й церкви; розкриті у творах «Слово про владу й честь царську», «Слова й промови повчальні, похвальні й поздоровні», «Правда волі монаршої у визначенні спадкоємця держави своєї»; за теорією Ф. Прокоповича, до виникнення держави люди перебували в природному стані — «чорному безправному морі», де кожен був як звір, здатний майже безпідставно вбити іншого; але, керуючись розумом і божественним провидінням, люди вирішили вийти з цього стану; об’єднавши сім’ї, вони створили «громадянську спілку» і дали згоду на встановлення влади; після цього з майбутнім монархом було укладено угоду, згідно з якою люди відмовилися від своєї свободи і підкорилися йому задля спільної користі; оскільки особа монарха обирається завдяки божественному провидінню, угода про утворення держави не може бути розірвана; влада, що встановлюється в державі, стримує пристрасті людей, регулює їхні спільне життя й відносини, забезпечує цілісність особи й майна; стосовно форми державного правління, то тільки необмежена монархія, за вченням Ф. Прокоповича, в змозі забезпечити цілісність держави та благо для підданих, оскільки обмежена монархія не гарантує стабільності в державі, адже правитель в ній може бути позбавлений влади за невиконання обов’язків чи з інших підстав; у трактаті «Правда волі монаршої у визначенні спадкоємця держави своєї» Феофан Прокопович передбачив для монарха можливість передавати престол у спадщину, а згодом цей трактат увійшов у «Повне зібрання законів Російсь­кої імперії».
Вчення Василя Микитовича Татищева — апологета абсолютизму, політичного діяча, історика (1686—1750 рр.) — система уявлень, в основу яких покладені ідеї обґрунтування абсолютизму, законності кріпосного права (від теорії «природної вуздечки до теорії «вуздечки — з власної волі»), монархічної форми держави (особливо в тих країнах, які мають велику територію, відкриті кордони, неосвічений народ, що підкоряється з остраху).
Вчення Володимира Сергійовича Соловйова(1853—1900 рр.) — система уявлень, в основу яких покладена концепція моральності; за цією концепцією, право, під формальним кутом зору, — це свобода, зумовлена рівністю; принцип права, за вченням філософа, — це справедливість; вимога особистої свободи є умовою, без якої неможливі людська гідність і високий моральний розвиток; але людина, на думку мислителя, може розвивати свою свободу тільки в суспільстві; тому особиста свобода має не суперечити умовам життя суспільства; позаяк існування суспільства залежить не від досконалості окремих людей, а від безпеки всіх, то цю безпеку захищатимуть не моральні імперативи, а юридичні закони з характером примусу, силою для тих, хто вчиняє протиправні дії; далі у «Виправданні добра» В. С. Соловйов писав, що там, де стикаються особистий інтерес і загальне благо, там і зароджується право у його філософському розумінні; вчений мав на увазі право в його ідеї або природне право; останнє, якщо розглядати його в контексті реалізації, стає позитивним правом; відтак В. С. Со­ловйов дійшов висновку, що право є історично рухливим визначенням необхідної рівності двох протилежних інтересів — особистої природи й спільного блага; конкретизуючи свою концепцію, філософ зазначав, що право не втручається у вільний вибір людей між добром і злом, воно не втручається у сферу мотивів, воно тільки не дозволяє людям практично вчиняти злі дії; отже, філософським синтезуючим підґрунтям права є рівність, що передбачає поєднання індивідуальної свободи й загального права — безпеки й добробуту; з порушенням одного з цих компонентів порушується природна рівновага, що призводить до тієї чи іншої крайності — анархії чи деспотизму; зазначена рівновага формально може розглядатися як поєднання рівності й свободи, оптимальне розмежування свободи, а в матеріальному аспекті — як поєднання особистих і суспільних інтересів задля реалізації найвищих вимог моральності.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.