лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Вчення юридичного позитивізму в Росії було представлено професором Казанського, а по­тім Московського університету Шершенєвичем Габріелєм Феліксовичем (1863—1912);
застосовуючи методологію юридичного позитивізму, Шер­шенєвич Г.Ф. доводив, що зав­дання юридичної науки полягає у дослідженні лише юридичних питань, визначених часом і місцем, тобто чинного права

— в його науковому доробку такі праці, як «Історія філософії права», «Загальна теорія права», «Загальне вчення про право і державу», «Про застосування норм права», «Наука цивільного права в Росії» тощо; право він визначав як правило співжиття, що підтримується державною владою; джерелом права вчений вважав державу, яка в нормах права втілює свої вимоги; таким чином держава перебуває над правом, вона йому передує історично і логічно, оскільки, на думку вченого, право являє собою функцію держави, тому воно не існує без держави і до держави; отже, держава стає новою основою для суспільного об’єднання, хоча і суспільство, своєю чергою, також чинить сильний вплив на державу; такою впливовою силою на державу, за вченням Шершенєвича Г. Ф., є суспільна думка, яка висвітлюється на зборах та в засобах масової інформації; найбільш повна гармонія між суспільством і державою досягається в умовах парламентаризму, де суспільна думка через вибори має змогу впливати на державну владу; у своєму вченні Шершенєвич Г. Ф. досліджує сутність правової держави, розглядає перспективи її розвитку; він розрізняє конституційну і правову держави; вважає, що конституційна держава є найкращим засобом для формування правової державності, «найкращим засобом, що гарантує правовий порядок»; утім, погоджуючися з думкою, сформованою в сучасних йому прогресивних державно-правових ученнях, що гарантіями правової держави є визнання невід’ємних прав особи, принцип розподілу влад, правове самообмеження влади, підлеглість держави праву, найбільш ефективною гарантією слід визнавати суспільну думку; мислитель зазначав, що правова держава не є чимось сталим, завдяки досконалій правовій формі вона трансформується, відбувається подальша її демократизація, «на горизонті вимальовуються, хоча ще й неясно, ознаки “со­ціальної держави”»; в цьому плані держава серед своїх завдань визначає організацію народної освіти, сприяння економічній діяльності приватних господарств через їх кредитування, страхування, покращення шляхів сполучення, пошук нових ринків

— концепція нормативістської школи права (Ганс Кельзен, засновник «чистої» теорії права);
при цьому
Г. Кельзен вважав, що сама постановка проблеми щодо вивчення сутності права виходить за межі вивчення теорії права

— розвиток положень юридичного позитивізму до радикально-позитивістського підходу; цінність права ототожнюється з цінністю норми, наказу; водночас право як система правил належної поведінки не залежить від моралі, суспільного буття, волі держави; право визначається певним засадничим джерелом — «головною нормою», яка встановлює принципи міжнародного права, котрі, в свою чергу, визначають конституційні закони, які зумовлюють звичайні закони тощо;

Продовження табл. 3.1


КОНЦЕПЦІЯ

ЗМІСТ

— концепція нормативістської школи права (Ганс Кельзен, засновник «чистої» теорії права);
при цьому
Г. Кельзен вважав, що сама постановка проблеми щодо вивчення сутності права виходить за межі вивчення теорії права

Кельзен вважав, що мета теоріїозброїти юриста розумінням позитивного права (як наявного та чинного законодавства його держави); така теорія виводить свої поняття виключно зі змісту позитивних законодавчих норм; наука має описувати свій об’єкт, який він є, а не виписувати, яким він має бути з погляду певних соціальних цінностей або уявлень; своє ставлення до природно-правової концепції Г. Кельзен висловив у статті «Доктрина природного права перед трибуналом науки» (1949 р.), де вказував на те, що у загальному вигляді школу природного права слід сприймати як таку, що намагається відповісти на вічне питання, що природно в поведінці людини і що неприродно, тобто що правильно і що неправильно у взаємовідносинах людей. Кельзен вважав предметом вивчення теорії права законодав­чі норми, їх елементи, їх взаємозв’язки, правопорядок як ціле, його структури, відносини між різними правопорядками тощо

— концепції соціологічної юрис­пруденції;
(на відміну від юридичного позитивізму, що зводив завдан­ня юридичної науки до формально-логічного вивчення чинного права, соціологічна концепція переміщує акценти на вивчення «живого права», тобто системи правовідносин, поведінки людей у сфері права тощо)

— представники — Ерліх, Л. Дюгі, М. Оріу;
— особливого поширення ця концепція набула в США, базується на ідеях гарвард­ської школи права (засновник — Роско Паунд (1870— 1964); розуміння під «правом» здебільшого правопорядку) і права «реалістів» (засновники — Карл Ллевеллін (1893—1962), Джером Френк (1889— 1957); ототожнення права із судочинством, практикою адміністративного апарату, де, за їхнім ученням, формується «реальне» право; нормативність права оголошується міфом, що заважає пристосовувати право до потреб життя; загальні положення, приписи не можуть бути застосованими в конкретних випадках, навпаки — «реальне» право випливає з конкретної справи, ситуації; суд, розглядаючи конкретну нову справу, щоразу створює право, не зобов’язуючи себе попередніми рішеннями або законом, оскіль­ки кожна конкретна ситуація індивідуальна)


Соціологічні теорії права в
Росії були представлені
Муром­цевим Сергієм Андрійовичем (1850—1910), Коркуновим Миколою Михайловичем (1853 —1904), Ковалевським Максимом Максимовичем (1851—1916)

— державно-правове вчення професора Московського університету, голови Першої Державної думи Росії Муромцева С. А. (що викладене в його працях «Що таке догма права?», «Начерки загальної теорії цивільного права», «Визначення і основний розподіл права») значною мірою базується на юриспруденції інтересів німецького вченого Рудольфа фон Ієрінга; вчений вважав, що основою права є інтереси індивідів, їхніх груп і спілок; на цих інтересах ґрунтуються суспільні відносини, які врегульовуються системою соціальних норм: юридичних, моральних, релігійних тощо;
— юриспруденція інтересів Рудольфа фон Ієрінга вплинула також на формування соціологічної концепції права професора ряду провідних юридичних навчальних закладів Росії Коркунова М. М., яку він виклав у наукових та навчальних працях «Державне право (теорія)», «Суспільне значення права», «Російське державне право», «Указ і закон», «Історія філософії права» тощо; на відміну від Р. Ієрінга він не вважав право «захищеним інтересом», зазначав, що воно передбачає не окремий інтерес, а зв’язок, відношення кількох осіб із зустрічними інтересами; право не тільки захищає інтереси, а й розмежовує їх. До того ж норми розмежування інтересів визначають межу між правом (суто юридичними нормами) і неправом (іншими соціаль­ними нормами); розмежування інтересів, визначення меж їх здійснення відбувається через встановлення прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин, їх упорядкування; кожна галузь права має свій предмет розмежування; державу Коркунов М. М. розглядав як юридичне відношення, в якому всі учасники цієї політичної форми організації суспільства являють собою суб’єкти права; об’єктом цього особливого відношення є державна влада як предмет використання і розпорядження;
— ще один прихильник соціологічної школи права, вчений, член Першої Державної думи Росії Ковалевський М. М. вважав, що право — це відображення вимог солідарності і зумовленої нею ідеї обов’язку, яка змушує індивідів брати на себе обов’язки, щоб зберегти інтерес групи; вчений зазначав, що таке право передує державі і породжує позитивне право, котре має нормативний характер і забезпечується державою; у своїй праці «Загальне вчення про право» Ковалевський М. М. зазначав, що інтереси суспільної солідарності є причиною виникнення не тільки права, а також і держави; він не погоджувався з іншими відомими теоріями походження держави: договірною, насилля, класовою, стверджуючи, що держави виникають і зникають незалежно від рішень людей, а їхні головні функції — внутрішня і зовнішня безпека, а також здійснення правосуддя

Продовження табл. 3.1


КОНЦЕПЦІЯ

ЗМІСТ

— теорії плюралістичної демократії виникли в умовах ди­ференціації західних суспільств і поширення ідей про політичну багатоманітність суспільного життя як умови утворення реальної демократії, врівноваження відносин суспільства і держави, забезпечення прав і свобод людей; засновником цієї теорії вважається англійський соціолог і політичний діяч, член Лейбористської партії Гарольд Ласкі (1893—1950) («Граматика політики», «Демократія у кризі», «Держава в теорії та на практиці»)

— Ласкі, запровадивши поняття «плюралістична теорія держави», «політичний плюралізм» і поділяючи при цьому багато положень марксизму, стверджував, що парламентська демократія та народовладдя на регіональному рівні мають формаль­ний характер і не гарантують реалізацію задекларованих прав і свобод, та пропонував створити справді плюралістичну державу, владні органи якої сформовані за територіальним принципом за участі профспілки, об’єднань громадян, творчих спілок, церкви; політична влада, таким чином, буде розподіленою між цими інститутами громадянського суспільства, що репрезентують інтереси різних верств населення;
— ідеї плюралістичної демократії знайшли своє втілення в теорії «зацікавлених груп» Артура Бентлі (1870—1957) («Процес здійснення урядової влади: вивчення суспільних тисків»); А. Бентлі зазначав, що основою діяльності людей є їхні інтереси, задля реалізації яких вони об’єднуються в групи, діяльність останніх зумовлює погляди, переконання і поведінку кожного їх члена, що має відповідати зразкам, які формуються групою; досягнення спільного інтересу здійснюється групою за допомогою тиску на уряд; при цьому подібна діяльність численних груп у межах держави відбувається під упли­вом найбільш сильної групи або об’єднання таких груп; держава, своєю чергою, впли­ває регулююче на діяльність груп, запобігає конфліктами між ними, забезпечує рівновагу; в цілому весь процес управління в суспільстві слід розглядати як процес тиску груп на уряд та одна на іншу; згідно з теорією А. Бентлі від різних форм і методів діяльності груп залежить сутність форм політичних режимів (демократія або деспотія);
— значення ідей політичної багатоманітності в процесі демократичного розвит­ку суспільства досліджував також англійський філософ Карл Раймунд Поппер (1902—1994): «Відкрите суспільство і його вороги»; ним робилась спроба з’ясу­вати характер взаємозв’язку та відносин держави і суспільства, меж її втручання в економічне життя


теорії державності соціального спрямування:
засновником ідеології державності соціального спрямування як системи уявлень і поглядів, автором поняття «со­ціальна держава» вважають німецького правника Лоренца фон Штейна (1815—1890);
завдяки німецькому вченому Францу Нейману з 1932 року в державно-правових теоріях со­ціалістичного спрямування закріпилось поняття «соціальна держава», яку він визначав як державно-правовий устрій, який створений на основі правових інститутів свободи і власності, що доповнюються трудовим та економічним законодавством, метою якого є участь трудових спілок в управлінні економікою і своєю професійною долею

Штейн розглядав суспільство і державу як два рівновеликих явища, між якими існує особливий зв’язок; основою будови суспільства є розподіл майна, що сприяє поділу його на класи: власників і залежних від них людей праці; держава представ­ляє загальну волю, слугує всезагальному, забезпечуючи свободу, й у зв’язку з цим їй слід мати надкласовий характер, усувати суперечності і врівноважувати відносини; в цьому плані республіканська форма правління не є виправданою, оскільки держава в цих умовах має бути підкореною суспільству; тільки в умовах конституційної монархії її правитель може виконувати роль арбітра, незалежного від класів;
— питання про необхідність розширення регулюючої і спрямовуючої ролі держави в господарському житті суспільства було поставлене також в теоретичних концепціях інших представників цієї школи — Г. Шмоллера і Л. Брентано;
зазначені погляди стали ідейним підґрунтям, на якому сформувалась течія державно-правової думки неолібералізму (що інколи йменується як «соціальний лібералізм», або «ліберал-реформізм»), представники якої запропонували нове, «позитивне» розуміння свободи, яке означає обов’язок держави забезпечувати соціально орієнтовану політику, вирівнювати «соціальні нерівності»;
— автором концепції соціальних реформ, викладеної у праці «Загальна теорія зай­нятості, процента і грошей», основою якої є ідеї розширення впливу держави на всі сфери життєдіяльності соціуму задля подолання кризового розвитку, був представник неолібералізму, англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946); вчений дійшов висновку, що капіталізм вільної конкуренції виконав свою місію, його механізми надалі не можуть бути ефективними; з огляду на це він запропонував новий напрям розвитку ринкової економіки — її державне регулювання; тобто держава має обмежити вільне підприємництво, знизити ставки процентів на капітал, встановити високі податки на спекулятивні угоди, а зібрані з цього кошти інвестувати у виробництво і профінансувати соціальні програми;
— з цього часу питання соціальної справедливості стало одним із головних у державно-правових концепціях неолібералізму; за державою визнається право організатора соці-
ального життя, закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності суспільства;
— таке бачення суспільного розвитку знайшло своє втілення в теорії «держави загального благоденства», засновником якої був шведський економіст Карл Гуннар Мюрдаль (1898—1987); вчений стверджував, що в індустріальних державах Заходу загальне благо стало реальністю; сутність такої держави в тому, щоб ненасильницьки в капіталістичній державі здійснювати скоординовану ефективну публічну політику через узгодження ринкових механізмів саморегуляції і державного пла-

Закінчення табл. 3.1


КОНЦЕПЦІЯ

ЗМІСТ

засновником ідеології державності соціального спрямування як системи уявлень і поглядів, автором поняття «со­ціальна держава» вважають німецького правника Лоренца фон Штейна (1815—1890);
завдяки німецькому вченому Францу Нейману з 1932 року в державно-правових теоріях со­ціалістичного спрямування закріпилось поняття «соціальна держава», яку він визначав як державно-правовий устрій, який створений на основі правових інститутів свободи і власності, що доповнюються трудовим та економічним законодавством, метою якого є участь трудових спілок в управлінні економікою і своєю професійною долею

нування, які б сприяли розвитку економіки відповідно до інтересів більшості її громадян, підвищенню їхнього добробуту, що дасть можливість здійснити децентралізацію влади переданням частини її управлінських функцій населенню в особі органів місцевого самоврядування й об’єднанням громадян, за участі яких здійснюватиметься розподіл благ і задоволення соціальних інтересів;
— суспільний ідеал «держави загального благоденства» у праці «Кінець ідеології» пропагував також американський соціолог, професор Колумбійського і Гарвардського університетів Даніел Белл (1919 р. н.), який також вважається автором концепції децентралізації політичної влади;
— проблемами рівності та її забезпечення в умовах капіталізму переймався професор права і філософії, член Британської академії та Американської академії мистецтв і наук Рональд Двойкін;
— проблеми політико-правової і соціальної діяльності держави, її взаємозв’язку з правом, а також взаємовідносини з суспільством з’ясовував німецький філософ Юрген Хабермас (1912 р. н.);
— забезпечення справедливості у суспільстві можливе лише за допомогою права, зазначав у своєму вченні Густав Радбух (1878—1949);
— розвиваючи погляди Г. Радбуха щодо можливості об’єднання соціальною державою ідей індивідуальної свободи і рівних можливостей, вільного ринку і державного втручання в економіку професор Ерлангенського університету Райнгольд Циппеліус зазначав, що державне регулювання як таке має, з одного боку, якнайширше дбати про суспільний добробут і соціальну справедливість, а з іншого — не перешкоджати виявленню індивідуальної свободи, не пригнічувати
— приватну ініціативу і не паралізувати функцію конкуренції відбору;
— елементи теорії «держави загального благоденства», що дає змогу забезпечити сво­боди і рівність людей та їх благо, мали місце у вченні американського філософа Джона Роулса (1921 р. н.); він запропонував та обґрунтував альтернативну утилітаризмові етику та сформулював теорію справедливості, адекватну «соціально-ринковій економіці»; застосовуючи методологію Арістотеля щодо з’ясування сутності справедливості, Д. Роулс вважав, що блага, які мають місце в суспільстві, слід розподіляти відповідно до вимог і рівності людей; насамперед, ідеться про так звані первинні блага, а саме: свободу, певний рівень добробуту, рівні можливості для всіх людей тощо

 

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.