Вчення юридичного позитивізму в Росії було представлено професором Казанського, а потім Московського університету Шершенєвичем Габріелєм Феліксовичем (1863—1912);
застосовуючи методологію юридичного позитивізму, Шершенєвич Г.Ф. доводив, що завдання юридичної науки полягає у дослідженні лише юридичних питань, визначених часом і місцем, тобто чинного права |
— в його науковому доробку такі праці, як «Історія філософії права», «Загальна теорія права», «Загальне вчення про право і державу», «Про застосування норм права», «Наука цивільного права в Росії» тощо; право він визначав як правило співжиття, що підтримується державною владою; джерелом права вчений вважав державу, яка в нормах права втілює свої вимоги; таким чином держава перебуває над правом, вона йому передує історично і логічно, оскільки, на думку вченого, право являє собою функцію держави, тому воно не існує без держави і до держави; отже, держава стає новою основою для суспільного об’єднання, хоча і суспільство, своєю чергою, також чинить сильний вплив на державу; такою впливовою силою на державу, за вченням Шершенєвича Г. Ф., є суспільна думка, яка висвітлюється на зборах та в засобах масової інформації; найбільш повна гармонія між суспільством і державою досягається в умовах парламентаризму, де суспільна думка через вибори має змогу впливати на державну владу; у своєму вченні Шершенєвич Г. Ф. досліджує сутність правової держави, розглядає перспективи її розвитку; він розрізняє конституційну і правову держави; вважає, що конституційна держава є найкращим засобом для формування правової державності, «найкращим засобом, що гарантує правовий порядок»; утім, погоджуючися з думкою, сформованою в сучасних йому прогресивних державно-правових ученнях, що гарантіями правової держави є визнання невід’ємних прав особи, принцип розподілу влад, правове самообмеження влади, підлеглість держави праву, найбільш ефективною гарантією слід визнавати суспільну думку; мислитель зазначав, що правова держава не є чимось сталим, завдяки досконалій правовій формі вона трансформується, відбувається подальша її демократизація, «на горизонті вимальовуються, хоча ще й неясно, ознаки “соціальної держави”»; в цьому плані держава серед своїх завдань визначає організацію народної освіти, сприяння економічній діяльності приватних господарств через їх кредитування, страхування, покращення шляхів сполучення, пошук нових ринків |
 — концепція нормативістської школи права (Ганс Кельзен, засновник «чистої» теорії права);
при цьомуГ. Кельзен вважав, що сама постановка проблеми щодо вивчення сутності права виходить за межі вивчення теорії права
|
— розвиток положень юридичного позитивізму до радикально-позитивістського підходу; цінність права ототожнюється з цінністю норми, наказу; водночас право як система правил належної поведінки не залежить від моралі, суспільного буття, волі держави; право визначається певним засадничим джерелом — «головною нормою», яка встановлює принципи міжнародного права, котрі, в свою чергу, визначають конституційні закони, які зумовлюють звичайні закони тощо; |
Продовження табл. 3.1
КОНЦЕПЦІЯ |
ЗМІСТ |
 — концепція нормативістської школи права (Ганс Кельзен, засновник «чистої» теорії права);
при цьомуГ. Кельзен вважав, що сама постановка проблеми щодо вивчення сутності права виходить за межі вивчення теорії права
|
Кельзен вважав, що мета теорії — озброїти юриста розумінням позитивного права (як наявного та чинного законодавства його держави); така теорія виводить свої поняття виключно зі змісту позитивних законодавчих норм; наука має описувати свій об’єкт, який він є, а не виписувати, яким він має бути з погляду певних соціальних цінностей або уявлень; своє ставлення до природно-правової концепції Г. Кельзен висловив у статті «Доктрина природного права перед трибуналом науки» (1949 р.), де вказував на те, що у загальному вигляді школу природного права слід сприймати як таку, що намагається відповісти на вічне питання, що природно в поведінці людини і що неприродно, тобто що правильно і що неправильно у взаємовідносинах людей. Кельзен вважав предметом вивчення теорії права законодавчі норми, їх елементи, їх взаємозв’язки, правопорядок як ціле, його структури, відносини між різними правопорядками тощо |
— концепції соціологічної юриспруденції;
(на відміну від юридичного позитивізму, що зводив завдання юридичної науки до формально-логічного вивчення чинного права, соціологічна концепція переміщує акценти на вивчення «живого права», тобто системи правовідносин, поведінки людей у сфері права тощо) |
— представники — Ерліх, Л. Дюгі, М. Оріу;
— особливого поширення ця концепція набула в США, базується на ідеях гарвардської школи права (засновник — Роско Паунд (1870— 1964); розуміння під «правом» здебільшого правопорядку) і права «реалістів» (засновники — Карл Ллевеллін (1893—1962), Джером Френк (1889— 1957); ототожнення права із судочинством, практикою адміністративного апарату, де, за їхнім ученням, формується «реальне» право; нормативність права оголошується міфом, що заважає пристосовувати право до потреб життя; загальні положення, приписи не можуть бути застосованими в конкретних випадках, навпаки — «реальне» право випливає з конкретної справи, ситуації; суд, розглядаючи конкретну нову справу, щоразу створює право, не зобов’язуючи себе попередніми рішеннями або законом, оскільки кожна конкретна ситуація індивідуальна) |
 Соціологічні теорії права в
Росії були представлені Муромцевим Сергієм Андрійовичем (1850—1910), Коркуновим Миколою Михайловичем (1853 —1904), Ковалевським Максимом Максимовичем (1851—1916) |
— державно-правове вчення професора Московського університету, голови Першої Державної думи Росії Муромцева С. А. (що викладене в його працях «Що таке догма права?», «Начерки загальної теорії цивільного права», «Визначення і основний розподіл права») значною мірою базується на юриспруденції інтересів німецького вченого Рудольфа фон Ієрінга; вчений вважав, що основою права є інтереси індивідів, їхніх груп і спілок; на цих інтересах ґрунтуються суспільні відносини, які врегульовуються системою соціальних норм: юридичних, моральних, релігійних тощо;
— юриспруденція інтересів Рудольфа фон Ієрінга вплинула також на формування соціологічної концепції права професора ряду провідних юридичних навчальних закладів Росії Коркунова М. М., яку він виклав у наукових та навчальних працях «Державне право (теорія)», «Суспільне значення права», «Російське державне право», «Указ і закон», «Історія філософії права» тощо; на відміну від Р. Ієрінга він не вважав право «захищеним інтересом», зазначав, що воно передбачає не окремий інтерес, а зв’язок, відношення кількох осіб із зустрічними інтересами; право не тільки захищає інтереси, а й розмежовує їх. До того ж норми розмежування інтересів визначають межу між правом (суто юридичними нормами) і неправом (іншими соціальними нормами); розмежування інтересів, визначення меж їх здійснення відбувається через встановлення прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин, їх упорядкування; кожна галузь права має свій предмет розмежування; державу Коркунов М. М. розглядав як юридичне відношення, в якому всі учасники цієї політичної форми організації суспільства являють собою суб’єкти права; об’єктом цього особливого відношення є державна влада як предмет використання і розпорядження;
— ще один прихильник соціологічної школи права, вчений, член Першої Державної думи Росії Ковалевський М. М. вважав, що право — це відображення вимог солідарності і зумовленої нею ідеї обов’язку, яка змушує індивідів брати на себе обов’язки, щоб зберегти інтерес групи; вчений зазначав, що таке право передує державі і породжує позитивне право, котре має нормативний характер і забезпечується державою; у своїй праці «Загальне вчення про право» Ковалевський М. М. зазначав, що інтереси суспільної солідарності є причиною виникнення не тільки права, а також і держави; він не погоджувався з іншими відомими теоріями походження держави: договірною, насилля, класовою, стверджуючи, що держави виникають і зникають незалежно від рішень людей, а їхні головні функції — внутрішня і зовнішня безпека, а також здійснення правосуддя |
Продовження табл. 3.1
КОНЦЕПЦІЯ |
ЗМІСТ |
— теорії плюралістичної демократії виникли в умовах диференціації західних суспільств і поширення ідей про політичну багатоманітність суспільного життя як умови утворення реальної демократії, врівноваження відносин суспільства і держави, забезпечення прав і свобод людей; засновником цієї теорії вважається англійський соціолог і політичний діяч, член Лейбористської партії Гарольд Ласкі (1893—1950) («Граматика політики», «Демократія у кризі», «Держава в теорії та на практиці») |
— Ласкі, запровадивши поняття «плюралістична теорія держави», «політичний плюралізм» і поділяючи при цьому багато положень марксизму, стверджував, що парламентська демократія та народовладдя на регіональному рівні мають формальний характер і не гарантують реалізацію задекларованих прав і свобод, та пропонував створити справді плюралістичну державу, владні органи якої сформовані за територіальним принципом за участі профспілки, об’єднань громадян, творчих спілок, церкви; політична влада, таким чином, буде розподіленою між цими інститутами громадянського суспільства, що репрезентують інтереси різних верств населення;
— ідеї плюралістичної демократії знайшли своє втілення в теорії «зацікавлених груп» Артура Бентлі (1870—1957) («Процес здійснення урядової влади: вивчення суспільних тисків»); А. Бентлі зазначав, що основою діяльності людей є їхні інтереси, задля реалізації яких вони об’єднуються в групи, діяльність останніх зумовлює погляди, переконання і поведінку кожного їх члена, що має відповідати зразкам, які формуються групою; досягнення спільного інтересу здійснюється групою за допомогою тиску на уряд; при цьому подібна діяльність численних груп у межах держави відбувається під упливом найбільш сильної групи або об’єднання таких груп; держава, своєю чергою, впливає регулююче на діяльність груп, запобігає конфліктами між ними, забезпечує рівновагу; в цілому весь процес управління в суспільстві слід розглядати як процес тиску груп на уряд та одна на іншу; згідно з теорією А. Бентлі від різних форм і методів діяльності груп залежить сутність форм політичних режимів (демократія або деспотія);
— значення ідей політичної багатоманітності в процесі демократичного розвитку суспільства досліджував також англійський філософ Карл Раймунд Поппер (1902—1994): «Відкрите суспільство і його вороги»; ним робилась спроба з’ясувати характер взаємозв’язку та відносин держави і суспільства, меж її втручання в економічне життя |
 — теорії державності соціального спрямування:
— засновником ідеології державності соціального спрямування як системи уявлень і поглядів, автором поняття «соціальна держава» вважають німецького правника Лоренца фон Штейна (1815—1890);
завдяки німецькому вченому Францу Нейману з 1932 року в державно-правових теоріях соціалістичного спрямування закріпилось поняття «соціальна держава», яку він визначав як державно-правовий устрій, який створений на основі правових інститутів свободи і власності, що доповнюються трудовим та економічним законодавством, метою якого є участь трудових спілок в управлінні економікою і своєю професійною долею |
Штейн розглядав суспільство і державу як два рівновеликих явища, між якими існує особливий зв’язок; основою будови суспільства є розподіл майна, що сприяє поділу його на класи: власників і залежних від них людей праці; держава представляє загальну волю, слугує всезагальному, забезпечуючи свободу, й у зв’язку з цим їй слід мати надкласовий характер, усувати суперечності і врівноважувати відносини; в цьому плані республіканська форма правління не є виправданою, оскільки держава в цих умовах має бути підкореною суспільству; тільки в умовах конституційної монархії її правитель може виконувати роль арбітра, незалежного від класів;
— питання про необхідність розширення регулюючої і спрямовуючої ролі держави в господарському житті суспільства було поставлене також в теоретичних концепціях інших представників цієї школи — Г. Шмоллера і Л. Брентано;
— зазначені погляди стали ідейним підґрунтям, на якому сформувалась течія державно-правової думки неолібералізму (що інколи йменується як «соціальний лібералізм», або «ліберал-реформізм»), представники якої запропонували нове, «позитивне» розуміння свободи, яке означає обов’язок держави забезпечувати соціально орієнтовану політику, вирівнювати «соціальні нерівності»;
— автором концепції соціальних реформ, викладеної у праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», основою якої є ідеї розширення впливу держави на всі сфери життєдіяльності соціуму задля подолання кризового розвитку, був представник неолібералізму, англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946); вчений дійшов висновку, що капіталізм вільної конкуренції виконав свою місію, його механізми надалі не можуть бути ефективними; з огляду на це він запропонував новий напрям розвитку ринкової економіки — її державне регулювання; тобто держава має обмежити вільне підприємництво, знизити ставки процентів на капітал, встановити високі податки на спекулятивні угоди, а зібрані з цього кошти інвестувати у виробництво і профінансувати соціальні програми;
— з цього часу питання соціальної справедливості стало одним із головних у державно-правових концепціях неолібералізму; за державою визнається право організатора соці-
ального життя, закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності суспільства;
— таке бачення суспільного розвитку знайшло своє втілення в теорії «держави загального благоденства», засновником якої був шведський економіст Карл Гуннар Мюрдаль (1898—1987); вчений стверджував, що в індустріальних державах Заходу загальне благо стало реальністю; сутність такої держави в тому, щоб ненасильницьки в капіталістичній державі здійснювати скоординовану ефективну публічну політику через узгодження ринкових механізмів саморегуляції і державного пла- |
Закінчення табл. 3.1
КОНЦЕПЦІЯ |
ЗМІСТ |
— засновником ідеології державності соціального спрямування як системи уявлень і поглядів, автором поняття «соціальна держава» вважають німецького правника Лоренца фон Штейна (1815—1890);
завдяки німецькому вченому Францу Нейману з 1932 року в державно-правових теоріях соціалістичного спрямування закріпилось поняття «соціальна держава», яку він визначав як державно-правовий устрій, який створений на основі правових інститутів свободи і власності, що доповнюються трудовим та економічним законодавством, метою якого є участь трудових спілок в управлінні економікою і своєю професійною долею  |
нування, які б сприяли розвитку економіки відповідно до інтересів більшості її громадян, підвищенню їхнього добробуту, що дасть можливість здійснити децентралізацію влади переданням частини її управлінських функцій населенню в особі органів місцевого самоврядування й об’єднанням громадян, за участі яких здійснюватиметься розподіл благ і задоволення соціальних інтересів;
— суспільний ідеал «держави загального благоденства» у праці «Кінець ідеології» пропагував також американський соціолог, професор Колумбійського і Гарвардського університетів Даніел Белл (1919 р. н.), який також вважається автором концепції децентралізації політичної влади;
— проблемами рівності та її забезпечення в умовах капіталізму переймався професор права і філософії, член Британської академії та Американської академії мистецтв і наук Рональд Двойкін;
— проблеми політико-правової і соціальної діяльності держави, її взаємозв’язку з правом, а також взаємовідносини з суспільством з’ясовував німецький філософ Юрген Хабермас (1912 р. н.);
— забезпечення справедливості у суспільстві можливе лише за допомогою права, зазначав у своєму вченні Густав Радбух (1878—1949);
— розвиваючи погляди Г. Радбуха щодо можливості об’єднання соціальною державою ідей індивідуальної свободи і рівних можливостей, вільного ринку і державного втручання в економіку професор Ерлангенського університету Райнгольд Циппеліус зазначав, що державне регулювання як таке має, з одного боку, якнайширше дбати про суспільний добробут і соціальну справедливість, а з іншого — не перешкоджати виявленню індивідуальної свободи, не пригнічувати
— приватну ініціативу і не паралізувати функцію конкуренції відбору;
— елементи теорії «держави загального благоденства», що дає змогу забезпечити свободи і рівність людей та їх благо, мали місце у вченні американського філософа Джона Роулса (1921 р. н.); він запропонував та обґрунтував альтернативну утилітаризмові етику та сформулював теорію справедливості, адекватну «соціально-ринковій економіці»; застосовуючи методологію Арістотеля щодо з’ясування сутності справедливості, Д. Роулс вважав, що блага, які мають місце в суспільстві, слід розподіляти відповідно до вимог і рівності людей; насамперед, ідеться про так звані первинні блага, а саме: свободу, певний рівень добробуту, рівні можливості для всіх людей тощо |
|
