ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Тема 3. Становлення та розвиток державно-правової ідеології у країнах Західної Європи, Північної Америки та в Росії

Метою даної теми є осмислення закономірностей становлення загальнотеоретичної юридичної науки в процесі подаль­шої еволюції світової державно-правової думки, прослідковуючи розвиток якої особливо важливе використання системи загальнонаукових, і насамперед, діалектичних та історичних методів.
При цьому варто замислитися над тим, що загальна картина історії становлення та розвитку будь-якої ідеологічної концепції не завжди постає у вигляді класичної тріади, як-то «народження ідеї (її розвиток до «ідеологічної систематизованої концепції») — розквіт (втілення, реалізація на практиці) та згасання (занепад, спаплюження тощо)».
Варто замислитися над тим, чому деякі ідеологічні конструкції з часом втрачають свій прогресивний характер (як, зокрема, західноєвропейська ідеологія утопічного соціалізму, що була актуальною лише в перші десятиріччя ХІХ ст., оскільки три великі соціалісти пропонували заходи щодо запобігання революції та вдосконалення суспільства безкровно, ненасильницьки); водночас існують і такі ідеї в духовній історії людства, які, маючи великий внутрішній потенціал, виникнувши ще за давніх часів, активно та плідно продовжують свій «життєвий шлях» і в сучасну епоху.
У зв’язку з цим у процесі вивчення основних напрямів політико-правової думки в різних країнах світу особливо важливим є акцентування уваги на відповідних чинниках, умовах, підґрунті, на основі яких відбувався процес формування та розвитку тієї чи іншої ідеї.
Зокрема, розпочинаючи вивчення особливостей становлення уявлень про державу і право середньовічного суспільства в епоху розквіту феодалізму, слід, передусім, звернути увагу на ті економічні та соціально-політичні умови, за яких відбувалося формування середньовічної державно-правової ідеології. Серед чинників, які суттєво вплинули на формування державно-правової ідеології середньовіччя, виділяють, насамперед:

1. економічний лад — феодалізм, який розвивався в умовах попередньої форми організації суспільства — рабовласництва;
2. християнство — ефективність впливу якого на морально-правові, політичні, соціальні, культурні та інші аспекти суспільних відносин особливо зросла у 325 р., коли християнство було визнано державною релігією Римської імперії, а також у зв’язку з ієрархією та посиленням влади церкви.

Розглядаючи закономірності розвитку політико-правової ідеології в епоху середньовіччя (табл. 3.1), варто наголосити на тих позитивних тенденціях, що виявилися у західноєвропейських країнах у появі певної спадковості явищ державно-правового характеру, започаткованих ще за часів античності та давнього Риму. Такими проявами, зокрема, стали дослідження сутності форм держави, співвідношення права і закону, природного і позитивного права тощо. З приводу цього слід звернути увагу на державно-правові концепції італійських мислителів та юристів (школи «глосаторів», «постглосаторів», «бартоломістів»), оскільки наприкінці ХІ ст. центром розвитку юриспруденціїстав саме університет у Болоньї (Італія) (тобто, висловлюючись сучасною термінологією, центром рецепції римського права в епоху середньовіччя).
Використовуючи загальнонаукову методологію, вивчення особливостей становлення та розвитку уявлень про державу і право в епоху буржуазних перетворень, варто розпочати з осмислення процесу еволюції їх розвитку (див. табл. 3.1), що включає дві логічно взаємопов’язані стадії:

• для першої (ХV—ХVІ ст.) характерним є критика феодального устрою та обґрунтування переваг сильної централізованої монархії;
• для другої (ХVІІ ст.) характерним є повернення до раціоналістичного надбання попередніх поколінь, подальша розробка ідеї природного права, з’ясування проблем співвідношення свободи і права, права і закону, особи і держави, формування й обґрунтовування ідей громадянського суспільства та правової держави.

Таблиця 3.1
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК  ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ІДЕОЛОГІЇ
У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ, ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ ТА В РОСІЇ

КОНЦЕПЦІЯ	ЗМІСТ
***	Формування середньовічних політико-правових уявлень в епоху розквіту феодалізму відбувалося за наявності відповідних суперечностей між духовною та світською владами:
концепції пріоритетності духовної влади над світською; теологічні школи	— церковнослужителів, «отців церкви» та теологів-схоластів; — школи каноністів; ідеї Граціана, І. Солсберійського; школа томізму, засновником якої був Ф.Аквінський як теоретик середньовічної католицької ідеології
концепції незалежності світської влади від церкви	— вчення Ейке фон Репкова
теорії реформування феодаль­ного ладу	— вчення Філіпа де Бомануара, Генрі Бректона, Марсилія Падуанського
***	Для формування політико-правових уявлень в епоху занепаду феодалізму та появи буржуазного ладу характерною є наявність тенденції переходу від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу, що виявлялося у ствер- дженні нової самосвідомості людини, її нової суспільної позиції, усвідомлення нею власної сили та таланту:
— вчення протестантизму (як окремої течії християн- ства, що виникає в «епоху Реформації»)	за своєю сутністю спрямоване на засудження правління католицьких священиків, обґрунтування ідейних засад нових буржуазних відносин та світського права під гаслами: «Правління священиків та єпископів не є владою і силою; це їхня служба, зайняття, вони нічим не відрізняються від решти християн і не можуть встановлювати для них жодних законів і заборон без їхньої волі і дозволу»; представники — Мартін Лютер, Томас Мюнцер
— становлення буржуазної політико-правової ідеології в «епоху Нового часу» (що відбувалося за мануфактурного виробництва)	за своєю сутністю було спрямоване на відображення інтересів великої торговельної та промислової буржуазії, що доступилася до влади і була зацікавлена в модер- нізації держави та законодавства під гаслами: «Якщо громадянські закони відповідають природному праву, то закони стають правовими»; представники: Гуго де Гроот Гроцій, Томас Гоббс, Барух (Бенедикт) Спіноза, Джон Локк, Девід Юм

Продовження табл. 3.1

КОНЦЕПЦІЯ	ЗМІСТ
— політико-правова ідеологія «епохи Просвітництва» (як ідейний рух у країнах Західної Європи, Північної Америки кін­ця ХVІІ ст. — ХVІІІ ст.)	за своєю сутністю була спрямована проти феодальних установлень у соціально-політичному житті та проголошення ідей буржуазної демократії (скасування привілеїв, які існували у феодальному суспільстві, та встановлення політичних прав, свободу совісті, слова, друку та власності; гарантом реалізації природного права людини має стати держава); представники — Вольтер, Шарль-Луї Монтеск’є, Жан-Жак Руссо, Дені Дідро, Поль-Анрі Гольбах, Клод-Адріан Гельвецій, Джамбатіста Віко, Бенджамін Франклін, Томас Джефферсон, Томас Пейн, Джон Адамс, Александер Гамільтон, Джеймс Медісон
— німецьке просвітництво кінця ХVІІ  — ХVІІІ ст.	— вчення «німецького класицизму» (Іммануїл Кант, Йоган-Готліб Фіхте, Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель), історичної школи права (Густав Гуго, Фрідріх-Карл фон Савіньї, Георг-Фрідріх Пухта) та позитивізму (Огюст Конт), що сформувалися в Німеччині під впливом ідеології Просвітництва
Державно-правові погляди в Ро­сії другої половини XVIII ст. включають такі основні течії:	— офіційну ідеологію (ідеї укріплення абсолютизму та розширення меж імперії за рахунок насильницьких заходів); державно-правові погляди дворянської аристократії (розуміння необхідності зміни не осіб, що обіймають найвищі посади в усталеній владно-політичній системі, а самої системи та механізму здійснення влади; ідея вдосконалення влади через її юридичне обмеження; вчення Михайла Михайловича Щербатова (1733—1790) та Миколи Івановича Паніна (1718—1783)) — політико-правову ідеологію Просвітництва (вчення російського юриста Олек- сія Яковича Поленова (1738—1816), автора новітньої теорії держави і права, першого професора права Московського університету, вихідця з українського міста Ніжина Семена Юхимовича Десницького (1740—1789), прихильника договірної теорії держави Олександра Миколайовича Радищева (1749—1802), графа, державного діяча, радника Олександра І (1777—1825) Михайла Михайловича Сперанського (1772—1839), викладача природного права Санкт-Петербурзького  університету Олександра Петровича Куніцина (1783—1840); критика деяких елементів кріпацтва, пропозиції щодо поступового його скасування та обмеження влади поміщиків тощо; водночас лише деякі з них виступали за конституційну монархію (наприклад С. Дес­ницький), в цілому ж надії покладалися на «освіченого монарха»);