лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


Брахманізм — система поглядів про державу і право (що виникла в брахманських школах та існувала у давній Індії протягом ІІ та першої половини І тис. до н. е.), викладена в збірниках релігійних і ритуальних текстів «Ведах», збірниках гімнів і заклинань «Рігведах» і «Атхарваведах», а також у релігійно-філософському трактаті «Упанішади» та правових збірках — дхармасутрах і дхармашастрах; у цих пам’ятках ідеться про поділ суспільства на чотири страти (варни), що здійснюється згідно з вічним законом, який бере свій початок від богів.
Школа легізму (законників)система поглядів про державу і право у давньому Китаї у ІV ст. до н. е., що обґрунтовувалася у трактаті «Шан цзюнь шу» («Книзі правителя області Шан»), декілька глав якої були написані її засновником Гун Сунь Яном (390—338 рр. до н. е.), відомим в історії під іменем Шан Ян; держава за своїм змістом і призначенням має бути органом насилля і може бути сильною лише тоді, коли народ слабкий; задля збереження сильної держави необхідно послабити народ за допомогою залякувань і покарань; любов до ближнього слід витіснити любов’ю до держави.
Державно-правові погляди давньоєврейського народусистема уявлень про державу і право, які знайшли своє відображення у Старому Заповіті, що почав створюватись з ХІІІ ст. до н. е.; у цій релігійній і філософсько-правовій пам’ятці Бог постає нормативно-регулюючим початком; Бог вважається верховним правителем, законодавцем і верховним суддею.
Буддизм — система уявлень про державу і право в давній Індії у VІ—V ст. до н. е., сутністю якої є заперечення божественної основи держави, порядку і закону; засновник цієї течії Сіддхартха (Будда) та його прихильники вважали, що всесвіт керується природним законом, всі події — це природна закономірність, тобто обстоювали думку про природне походження держави і законів.
Даосизм — це система поглядів та уявлень про державу і право дав­нього Китаю, засновником якої вважається Лао Цзи (VІ—V ст.
до н. е.); дана концепція, викладена Лао Цзи у трактаті з п’яти тисяч слів «Дао де цзін» («Книзі про шлях до благодаті»), за змістом наближалася до уявлень буддизму; її прихильники обстоювали ідею, що всесвіт, а також суспільство і держава з її атрибутами розвиваються відповідно до вічного, природного закону «Дао», який і визначає, урешті-решт, конкретні закони суспільства.
Конфуціанство — система уявлень про державу і право, сформована у давньому Китаї в умовах розкладу старих родових відносин, і записана зі слів його засновника — Конфуція (Куз Цзи) (541—479 рр. до н. е.) його учнями у книзі Конфуція «Лунь Ной» («Бесіди і міркування»); Конфуцій перейняв від Лао Цзи принципи Дао, оскільки також вважав, що за допомогою Дао люди та їхня поведінка підконтрольні Небу; Небо, у міркуваннях Конфуція, є джерелом і носієм регулятивної морально-правової функції, яка гарантує безпеку суспільства; Небу підконтрольні як окремі люди, так й імператор.
Вчення Заратустрисистема поглядів про державу і право, поширена у давній Персії та в інших країнах Близького Сходу у VІІІ—VІІ ст.
до н. е., в основі якої — думка про суспільний процес як результат боротьби двох протилежних сил — Добра і Зла; основним завданням державних правителів, які репрезентують на землі Добро, є боротьба зі Злом, захист підданих, встановлення справедливості та порядку.
Вчення «семи мудреців» — система поглядів про державу і право мислителів давньої Греції — Фалеса, Піттака, Періандра, Біанта, Солона, Клеобула і Хілона (кінець VІІ — початок VІ ст. до н. е.), більшість з яких були активними учасниками політичних подій, правителями та законодавцями; вони обстоювали ідеї підкорення законам, удосконалення державного устрою, законодавчого врегулювання суспільних відносин.
Вчення Піфагора (580—500 рр. до н. е.) і його послідовників — «піфагорійців» — система уявлень про державу і право у давній Греції, за якою обстоюється принцип «кожному своє»; у зв’язку з цим порядок і симетрія визначаються прекрасними і корисними, а найбільшим злом проголошуються анархія (безладдя) й асиметрія; найкращою формою, на думку піфагорійців, є правління «освічених» правителів — аристократія («прекрасно міркувати властиво лише освіченим»), а найгіршою — демократія («нерозумно звертати увагу на думку будь-кого,
і особливо на думку натовпу»).
Вчення Геракліта (544 чи 540—483 рр. до н. е.)система уявлень у давній Греції, за якою усі явища у світі, у тому числі й держава та право, перебувають у вічному русі, зміні, боротьбі та оновленні; існування держави без законів неможливе, оскільки вони впорядковують суспільне життя громадян, тому «люди повинні обстоювати закони як свої стіни».
Вчення Демокріта (бл. 460 — бл. 370 рр. до н. е.) — система уявлень про державу і право у давній Греції, за якої була здійснена одна з перших спроб поставити проблему співвідношення полісних законів та індивідуальної свободи; полісні закони мають природне походження, а тому критерієм справедливості є відповідність законів вимогам природ­ного права.
Вчення софістів (представники — Протагор — бл. 490 — бл. 420 рр.
до н. е., Георгій — бл. 480—380 рр. до н. е., Гіппій — бл. 460 — 4… рр.
до н. е., Антифонт — бл. 400 р. до н. е. —?, Лікофрон) та Сократа (469—399 рр. до н. е.) —
система уявленьпро державу і право у давній Греції, в основі якої обстоюється ідея внутрішньої духовної свободи людини та її зв’язок зі справедливістю; на відміну від інших концепцій, де головним було пізнання сутності державно-правових явищ як прояву природного порядку речей, софісти і Сократ звернулися до цієї проб­леми під кутом зору місця людини в цих взаємовідносинах — людина є «мірою всіх речей»; у зв’язку з цим право поділяється на природне та умовне (полісні закони); при цьому умовне як політичне право може суперечити природному праву.
Вчення Платона (428 або 427—347 рр. до н. е.)система поглядів про державу і право у давній Греції, викладена у діалогах «Держава» і «Закони»; у проекті ідеальної держави обстоювався принцип, згідно з яким індивід існує для держави, а не вона для нього; справедливість, справедливі закони розглядалися як реалізовані в земному житті ідеї певних ідеальних сутностей; не допускалися злидні та надмірне багат-
ство, а справедливість визнавалася в тому, щоб кожен робив свою справу і щоб ніхто не привласнив чужого та не втратив свого (що відповідало принципу Піфагора — «кожному своє»).
Вчення Арістотеля (384—322 рр. до н. е.) — система поглядів про державу і право у давній Греції, сутністю якої є діалектичний підхід до становлення та розвитку державно-правових явищ: держава — продукт природного розвитку, «вища форма спілкування», оскільки людина за своєю природою прагне жити у спілкуванні з іншими людьми; Арістотелем здійснена спроба визначити природу громадянського суспільства, «середнього» класу як основи для побудови політії як найкращої (на його думку) форми держави; у своєму праворозумінні Арістотель поділяє положення Сократа і Платона про ототожнення справедливого та законного; при цьому право, за Арістотелем, уособлює політичну справедливість; право як політичне явище є «політичним правом», що, своєю чергою, означає неможливість «неполітичного права» та відсутність права взагалі у неполітичних (деспотичних) формах правління; при цьому політичне право поділяється мислителем на природне та умовне (волевстановлене); водночас, на відміну від софістів, Арістотель під «природним правом» має на увазі саме «політичну» природу людини, оскільки людина за своєю природою, на його думку, — істота політична; а під умовним правом (як волевстановленим) він розуміє все те, що в сучасному вживанні визначається як «позитивне право» (тобто формально визначені, чинні акти законодавства тощо); право служить нормою регулювання політичних відносин людей, а політичне правління — це правління законів, а не людей; у зв’язку з цим той, хто вимагає, щоби владарювала людина, висуває у цій вимозі певний тваринний елемент, бо пристрасність є щось тваринне; навпаки закон — урівноважений розум; за Арістотелем, панування людини замість розуму і закону може призвести до зловживання владою та можливої тиранії.
Школа «стоїцизму» (від грецьк. stoa — колонада, галерея) — система уявлень про державу і право, яка була довгий час досить впливовою не лише у давній Греції від ІV—ІІІ ст. до н. е. до І—ІІ ст. н. е., а й у давньому Римі; дістала свою назву від зали з колонами в Афінах, де її засновник — філософ Зенон (336—264 рр. до н. е.) — проводив заняття зі своїми учнями; її прихильники, вважаючи, що всесвіт керується долею, яка є загальним природним законом, обстоювали тезу про те, що в основі людського співжиття лежить природний потяг людей до собі подібних, природний зв’язок між людьми, а отже, і держава — це не штучне, а природне утворення; крім того, виходячи з цього загального природного закону, усі люди розглядалися як громадяни єдиної світової держави (космополіту), а конкретна особа — як громадянин всесвіту.
Вчення Марка Тулія Цицерона (106—43 рр. до н. е.) — система уявлень про державу і право у давньому Римі, за якою держава — це результат природного прояву, основу держави становить прагнення людей жити разом; розмірковуючи про співвідношення природного і позитивного права, проголошувалося, що природне право виникає раніше від держави з її писаними законами, тому останні мають відповідати вимогам природного права; критерієм справедливості є відповідність законів, встановлених волею людей, законам природи.
Вчення Сенеки (бл. 4 р. до н. е. — 65 р. н. е.) — система поглядів про державу і право, в основі якої обстоюється ідея духовної свободи всіх людей, незалежно від громадянського стану — «панові підкорене і належить лише тіло раба, а його дух сам собі пан»; у зв’язку з цим проголошується ідея, згідно з якою всі люди, незалежно від їхнього походження чи майнового стану, мають стати суб’єктами права.
Вчення римських юристів ІІ—ІІІ ст. Ульпіана, Гая, Модестина, Павла, Папініана, Коліана та ін. — система поглядів про державу і право у давньому Римі в дусі природного права і справедливості (як незмінної і повсякденної готовності відплатити кожному відповідно до його заслуг), що була спрямована на створення нової науки — юриспруденції; особливе значення як для самого римського права, так і для подальшої історії права мало ґрунтовне розроблення ними юридичної природи майнових відносин із позицій захисту інтересів приватної власності; своїми правовими концепціями щодо поділу права на приватне і публічне, своїм вченням про юридичних осіб, права та обо­в’язки громадян, виділення певних джерел права, як-то — звичаї, закони, законні позови, плебісцити тощо, необхідності запровадження процедури тлумачення законів і застосування в правозастосовчій діяль­ності принципу аналогії закону у разі прогалин у праві тощо — вони зробили суттєвий внесок у розроблення проблематики співвідношення права і свободи.


Теми рефератів

  1. Теорія держави і права як юридична та філософська наука.
  2. Політико-правова думка стародавнього світу та її місце в становленні загальнотеоретичної юридичної науки.
  3. Значення мислителів давньої Греції у становленні світової політико-правової ідеології.
  4. Вчення софістів і Сократа в аспекті співвідношення людини та держави.
  5. Значення римських юристів у розробці самостійної науки — юриспруденції.

Питання для дискусій
1. У чому, на Вашу думку, полягає відмінність між концепціями брахманізму та буддизму? Визначте закономірності становлення поглядів про державу і право у давній Індії.
2. Посилаючись на відповідні концепції мислителів стародавнього світу, обґрунтуйте тезу про те, що саме людина та її права мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави.
3. У чому, на Вашу думку, виявляється єдність у вченнях таких мислителів давньої Греції, як Геракліт та Арістотель? Визначте закономірності становлення поглядів про державу і право у давній Греції.
 



Питання для самоконтролю
1. Чи правильною, на Вашу думку, є теза про те, що одним із перших мислителів античного світу, який
заперечував божественне першоджерело законів, був Демокріт? Обґрунтуйте свою відповідь.
2. Спробуйте визначити чинники становлення та розвитку теорій природного походження держави і права.
3. Використовуючи творчі надбання мислителів стародавнього світу, проведіть співвідношення між двома ідеологічними течіями: надприродного та природного розуміння державно-правових явищ.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2021 BPK Group.