Розділ 2

2.1. Основні ознаки країн-лідерів
2.2. Генезис сучасного економічного зростання постіндустріальних країн
2.3. Диференціація та вирівнювання постіндустріальних країн світу

2.1. Основні ознаки країн-лідерів

Промислово розвинуті (постіндустріальні) країни, чи країни-лідери, в наш час являють собою групу, яка за класифікацією Світового економічного огляду ООН об’єднує 23 країни: США, Канаду, 15 країн ЄС (станом на початок 2004 р.), 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), які входять до Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), Японію, Австралію та Нову Зеландію.
У деяких документах ООН до цієї групи відносять також Ізраїль та ПАР. Нерідко до цього списку додають ще й Південну Корею, Сінгапур, Гонконг (до 1999 р.).
Ці країни мають досить високий рівень економічного розвитку, а за виробництвом ВВП на душу населення вони майже у 5 разів перевищують середньосвітовий рівень. За останні сорок років розбіжність у цьому найважливішому макроекономічному показникові не тільки не зменшилася, а й навпаки — суттєво зросла (у 1962 р. подібна пропорція становила 3,6 раза). Посилення дивергенції (розбіжності) між провідними державами світу наприкінці ХХ ст. було зумовлено дією інших домінант соціально-економіч­ного розвитку постіндустріальних країн, ніж тих, що вважалися визначальними у середині минулого століття. Визначальну роль при цьому відіграла глобалізація світового господарства, яка суттєво змінила розстановку сил у новій моделі розвитку людства.
Наприкінці ХХ ст. на частку країн-лідерів припадало майже 54 % виробленого глобального ВНП та 69 % світового експорту (В. Колесов, М. Осьмова, 2000 р.). З них вирізняється сімка найбільш розвинутих (G7), питома вага яких серед постіндустріальних держав становить 85,8 %, а у світовому ВНП — 46,3 %, в експорті промислово розвинутих країн вона є домінуючою — 72,7 %, а у світовому експорті — 50,1 %. У межах Євросоюзу лідерство чотирьох найбільших держав (Німеччина, Франція, Великобританія, Італія) є безперечним, на них припадає близько 75 % створюваного в ЄС-15 ВНП та 64 % експорту.
Виходячи з наведених вище індикаторів економічного розвитку країн-лідерів надзвичайно важливим є визначення їхніх основ­них ознак, які дозволяють чітко ідентифікувати ці держави в
межах глобального конкурентного середовища.
1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва,
і передусім промисловості, для якої ще у 1960—1970-ті рр. був характерним відхід від домінування видобувних галузей (виняток — Канада та Австралія) та перехід до тих секторів економіки, що ґрунтуються на використанні нових і новітніх технологій (ноу-хау). Це сприяло розвиткові електроніки, інформатики, біотехнологій, новітніх підгалузей хімії тощо.
З огляду на це, країнове лідерство у ХХІ ст. слід розуміти насамперед як переважання технологічних пріоритетів у структурі національної економіки. Досить показовим при цьому є індекс технологічних досягнень — ІТД, який уже зараз розраховується експертами ООН. Його основними складовими є: кількість патен­тів, що видані резидентами (на 1 млн жителів); виплачені гоно-
рари та ліцензійні платежі (у дол. США на 1 тис. жителів); наявність інтернет-хостів (на 1 тис. жителів); експорт секторів висо­ких та середніх технологій (у відсотках від загального обсягу експорту товарів); наявність телефонів (магістральних та сотових на 1 тис. жителів); споживання електроенергії (кВт · год. на душу населення); середня кількість років навчання у школі; загальна кількість учнів третього ступеня навчання тощо. Як видно з табл. 2.1, найбільші показники мають Фінляндія, США, Швеція, Японія. Проте диференціація є досить значною навіть у країнах-лідерах. Наприклад, США посідають 2-ге місце у світі, а Італія — 20-ту позицію у світовому технологічному рейтингу.
2. Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів. Питома вага зайнятих у ньому становить 3—8 % (у США — 2,9 %), приблизно такі самі показники характерні і для структури ВВП. Аграрний сектор не тільки повністю забезпечує внутрішні потреби країни, а й має великий експортний потенціал (США, Канада). Разом з тим, у більшості країн-лідерів АПК спирається на значні державні дотації, що ставить аналогічні комплекси в інших країнах світу в неприйнятні умови щодо диверсифікації експорту та вільної цінової конкуренції на внутрішніх ринках.

Таблиця 2.1

Індекс технологічних досягнень У країнАХ лідерАХ

* Належать до країн — потенційних технологічних лідерів.

Джерело: Доклад о развитии человека: 2001. — М., 2002. — С. 48—49.

3. Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг, у якій зайнято понад 50 % сукупної робочої сили (як правило, 60—70 %). До сервісного сектору відносять транспорт, зв’язок, торгівлю та обслуговування, фінансову систему, освіту, науку, культуру, охорону здоров’я, спорт, туризм. Саме ця галузь зумовила нову назву країн цієї групи — постіндустрі-
альні, тобто такі, де у структурах ВВП та трудових ресурсів домі­нують сервісні галузі (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Питома вага зайнятих у сфері послуг у країнах-лідерах

Джерело: Страны мира: Информационно-аналитический справочник ЦРУ. — Екатеринбург: У-Фактория, 2001.
4. Високий рівень конкурентоспроможності національних економік. Міжнародний інститут розвитку менеджменту (International Institute of Management Development, IMD), що розташований у Лозані (Швейцарія), щорічно робить оцінку конкурентоспроможності країн за 287 критеріями, які погруповані у 8 основних чинників. Станом на 13 квітня 1999 р. рейтинг провідних країн світу був таким:

1. США — 100 балів;
2. Сінгапур — 86,04;
3. Фінляндія — 82,89;
4. Люксембург — 81,20;
5. Нідерланди — 81,60;
6. Швейцарія — 80,11.

Серед постсоціалістичних країн найвищий ранг мала Угорщина — 63,46 (26 місце).
5. Країни-лідери мають провідні позиції в галузі інновацій. До Всесвітнього економічного форуму в Давосі (Швейцарія) у січ­ні 1999 р. наукова група авторитетних дослідників під керівниц-
твом Майкла Портера підготувала рейтинг країн щодо їх інноваційних позицій, до якого увійшли: величина витрат на НДДКР (питома вага витрат у структурі ВВП), кількість науково-техніч­ного персоналу, кількість заявлених міжнародних патентів, сту­пінь захисту прав на інтелектуальну власність, розвинутість сфери освіти та інші критерії. Ранжування країн наведено у табл. 2.3.
Таблиця 2.3
Провідні країни світу в галузі інновацій

Джерело: БИКИ. — 1999. — № 19.
6. Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності. Понад 90 % усіх ТНК мають свої штаб-квартири у розвинутих країнах, близько 8 % — у країнах, що розвиваються, і менш ніж 2 % — у постсоціалістичних державах. Наприкінці 1990-х рр. їх налічувалося близько 53 тис. з більш як 450 тис. зарубіжних філій. Деякі з ТНК майже повністю переключили свою діяльність на світові ринки. Так, у 1996 р. 86 % продажів британсько-голландського лідера в галузі харчової промисловості компанії «Юнілевер» здійснювалося за кордоном, майже стільки ж — 84 % реалізації продукції німецької ТНК «Байер АГ» (хімічна промисловість, фармацевтика) та 87 % американської «Ексон» (нафтопереробка) проходило поза межами розташування їх штаб-квартир. Проте абсолютними лідерами закордонної торгівлі наприкінці 90-х виявилися «Філіпс Електронікс» (Нідерланди) — 95 %, «АББ Асеа Браун Бовері» (Швейцарія/Швеція — електроніка та електротехніка) — 97 % та «Нестле» (Швейцарія, харчова промисловість) — 98 %.
Вплив ТНК на країнові моделі стає дедалі потужнішим. Так, упродовж 1980—2000 рр. обсяг прямих іноземних інвестицій зріс у 22,3 раза (табл. 2.4), активи зарубіжних філій ТНК у 2000 р. в 11,2 раза перевищили показник 1980 р., а питома вага зарубіжних ТНК у світовому експорті дорівнювала вже 54,8  %.

Таблиця 2.4

Показники транснаціоналізації
світової економіки, млрд дол.

*Дані за 1999 р.
**Дані за 1996 р.
Джерело: Губайдулина Ф. Прямые иностранные инвестиции, деятельность ТНК и глобализация // МЭ и МО. — 2003. — № 2. — С. 43.
Наведені вище цифри дозволяють говорити про нарощування рівнів експансії ТНК та ТНБ на економіку держав світу.
7. Перехід до інформаційного суспільства. В останні двадцять років інформація стала важливим ресурсом та чинником суспільного розвитку. А тому в наш час у країнах-лідерах завершується формування єдиного світового інформаційного простору — принципово нової реальності, що відкриває значні перспективи для людства. Однак переважна більшість баз даних, систем швидкого здійснення складних розрахунків, систем моделювання ефективних та швидкодіючих мереж управління сконцентрована в країнах-лідерах (для порівняння: тільки в США знаходяться понад 75 % баз даних).
8. Високі соціальні стандарти. Вони передбачають: а) досить високу заробітну плату, яка, наприклад, у промисловості п’ятнадцяти держав Європейського Союзу становила в середині 1990-х рр., за даними В. Іноземцева (Росія) — 22,3 євро/год.,
у США — 17,5 євро/год.; б) зниження рівня бідності (в ЄС протягом 1990-х рр. цей показник знизився у 6—11 разів, у США — на 44 %); в) підвищення якості соціальних послуг: допомога безробітним
(в ЄС — 8,5 місяця, в США — 4), тривалість відпустки у зв’язку з доглядом за дитиною (у Швеції — 72 тижні, в США — 12) тощо.
У цілому країнові моделі держав-лідерів щодо соціальних стандартів суттєво різняться між собою, а тому порівняння доступності освіти (університетської), безкоштовного медичного обслуговування та інших послуг часто ототожнюються з політикою того чи іншого уряду, а також відповідною системою перерозподілу ВВП.