лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 9

Особливості економічного розвитку нових індустріальних країн

9.1. Спільні та відмінні риси
9.2. Економіка Республіки Корея (Південна Корея)
9.2.1. Особливості положення в глобальній економіці
9.2.2. Особливості корейської моделі розвитку
9.3.3. Галузева структура економіки та зовнішньо­економічні зв’язки
9.3. Особливості економіки держав — «драконів»
9.4. Особливості економіки держав — «тигрів»
9.5. Розвиток економічних відносин України з новими індустріальними державами


9.1. Спільні та відмінні риси


У сучасній світовій регіоналістиці до нових індустріаль­них країн (НІК) відносять досить велику групу держав, які ра-
ніше були лідерами так званого «третього світу». Вони розташовані у різних мегарегіонах планети, що ускладнює їх класифі­кацію тільки за географічною ознакою. Проте ці держави мають цілу низку спільних рис у різних соціально-економічних моделях розвитку, що й дозволяє відносити їх до НІК, а саме:

  • швидкий розвиток промислового виробництва, який найбільш рельєфно проявив себе у 1960—70 рр. (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань) чи впродовж 1980—90-х рр. (держави Латинської Америки);
  • наявність значної державної підтримки провідним корпораціям країни, яка нерідко у своїй основі має неринкові методи стимулювання розвитку;
  • досить великі обсяги зовнішнього боргу;
  • використання моделей швидкої диверсифікації експорту та імпортозаміщення під час розробки стратегій економічного розвитку;
  • висока ймовірність системних криз економіки, руйнівна дія яких нерідко призводила до швидкого скочування країн за основними макроекономічними показниками на позиції десятирічної давнини (наймасштабнішими за останній час були: латиноамериканська криза (1994—1995 рр.), південно-азіатська (тихоокеанська) (1997—1998 рр.), бразильська (1999 р.), аргентинська (1999—2000 рр.);
  • значний вплив ТНК та ТНБ на економіку країн, який нерідко призводить до стихійних припливів та відпливів прямих і портфельних іноземних інвестицій;
  • висока питома вага промисловості в структурі ВВП та порівняно з постіндустріальними державами низька, хоча й домінуюча, частка сфери послуг, що не перевищує 60 % (винятком є Сінгапур — 66 %);
  • невисокі (за винятком Південної Кореї та Сінгапуру) технологічні позиції у світі, за якими більшість країн НІК відносять до групи потенційних лідерів (Гонконг, Малайзія, Мексика, Аргентина, Чилі) чи до держав, що динамічно впроваджують нові технології (ПАР, Бразилія, Філіппіни та ін.);
  • сталі (середні) рівні оцінки конкурентоспроможності національних економік (макро- і мікрорівень), які не виключають відповідно до світових кон’юнктурних коливань рух угору чи вниз за усталеною шкалою коливань;
  • значна питома вага аграрного сектору в структурі ВВП, який не відрізняється диверсифікованим характером, а у деяких країнах зберіг фактично моноспеціалізовану орієнтацію;
  • низька порівняно з постіндустріальними країнами продуктивність праці (виробіток продукції на одного працюючого в Мексиці становить — 16,4 тис. дол., Бразилії — 10,6 тис., Південній Кореї — 38,8 тис. Для порівняння: в США — 98,8 тис., Японії — 68, 8 тис. дол. на рік (2003 р.));
  • невисокі витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (якщо в Швеції на одного працюючого припадає 1052 дол. (2003 р.), Японії — 1006, то в Південній Кореї — лише 291 дол., Тайвані — 288, Гонконзі — 145 дол.);
  • висока питома вага клановості в економіці (тобто домінування великих сімейних компаній), що веде до значного впливу створюваних ними олігополістичних груп на політику уряду, лобіювання своїх інтересів на міжнародних ринках тощо;
  • значна соціальна диференціація суспільства, в якій питома вага бідного населення становить 25 % і більше, а світові дослідження за допомогою коефіцієнта Джині, який виражає майнову нерівність, констатують високий рівень дистанціювання багатих і бідних.

Нові індустріальні держави світу впродовж останніх 20-ти років використовували різні механізми та інструменти ринкової трансфор­мації, а відтак мали різні соціально-економічні результати. Досвід реформування господарства Японії був застосований у 1960-ті рр. у Південній Кореї шляхом створення пріоритетів розвитку країни у трьох найважливіших галузях виробництва. Політику індустріалізації економіки своєї держави через створення потужних державних підприємств у металургійній, хімічній промисловості та електроенергетиці проводила Індія. Упор на створення комп’ютерних технологій та розробку програмного забезпечення до них зробили у 1980—90-ті рр. Тайвань, Гонконг та Сінгапур. Проте найбільш значущими для більшості НІК були монетарні (неоліберальні) реформи, що проводилися в країнах Латинської Америки, а згодом і в Пів­денно-Східній Азії наприкінці 80 — на початку 90-х рр. ХХ ст.
Саме вони започаткували радикальні зрушення в структурі господарства, приватизації неефективного державного сектору та збільшенні відкритості економіки, а відтак і залученні в неї значних обсягів іноземних інвестицій. До позитивних наслідків можна від­нести швидке зростання ВВП, збільшення рівня доходів населення, зменшення безробіття. До негативних — великий рівень уразливості економіки через значні кон’юнктурні коливання глобального рин­ку, великий зовнішній борг (у 2000 р. в Бразилії він досяг 238 млрд дол., Мексиці — 150 млрд, Південній Кореї — 134 млрд, проте найбільшим реципієнтом виявилися Чилі — 366 млрд дол., що перевищує 50 % її валового національного доходу).
Враховуючи складність спільної характеристики НІК і різні позиції вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо їх класифікації краще всього останні розглядати в таких мікрогрупах:

  • Південна Корея;
  • держави — «дракони» (Гонконг, Сінгапур, Тайвань);
  • держави — «тигри» (Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія);
  • НІК Латинської Америки;
  • Індія, Пакистан;
  • африканські та близькосхідні лідери (ПАР, Єгипет, Ізраїль).

Ураховуючи особливості пріоритетів України в зовнішньоекономічних зв’язках обмежимося розглядом перших трьох.


9.2. Економіка Республіки Корея (Південна Корея)
9.2.1. Особливості положення в глобальній економіці


У світовій економічній літературі Корею прийнято відносити до так званих «чотирьох азіатських драконів», хоча нерідко вживають також термін «тигри» розуміючи при цьому швидкі тем­пи економічного зростання країни у 70-х рр. ХХ ст. Високий рівень розвитку промисловості, якого ця держава досягла впродовж 1980—90-х рр., змусив говорити про неї, як про «азійське диво». Перетворення Південної Кореї в одного зі світових лідерів промислового виробництва, що мало місце у середині 1990-х рр., з аутсайдерів мегарегіону Східної Азії, якою вона була у середині 1950-х, відбувалося впродовж життя одного покоління населення країни.
У сучасній РК виробляється приблизно 2 % глобального ВВП, хоча питома вага населення країни становить менше 0,8 % світового. За абсолютними розмірами ВВП Корея посідає четверте міс­це серед держав Азії, за відносними показниками поступається лише Японії та Сінгапуру. Частка ж країни у світовому експорті товарів уже зараз наблизилася до 2,5 %. За окремими видами продукції вже на початку 1990-х рр. Південна Корея посіла провід­ні позиції у глобальній економіці, зокрема у виробництві текстиль­них виробів (7 % світових обсягів), одягу (5,2 %), кораблів (15 %), а також автомобілів та запасних частин до них, оргтехніки, телевізорів, радіоприймачів і магнітофонів (В. Ломакін, 1999 р.).
Разом з тим, РК поки що не можна віднести до постіндустрі-
альних держав, тому що в деяких макроекономічних показниках країна має суттєве відставання від провідних економічних лідерів планети. Зокрема, за індексом людського розвитку Корея посідає 30-е місце у світі (2001 р.), а за відносним показником ВВП на душу населення 15090 дол. (ПКС) займає граничне положення між розвинутими державами та країнами, що мають рівень вище середнього (пригадайте, що може бути покладено в основу класифікації країн світу?). Досить суперечливими є також технологічні досягнення Кореї. Так, у 1999 р. вона вийшла на 5-е місце у світі за індексом технологічних досягнень, проте наслідки структурної кризи та пошук нової моделі розвитку у 2004 р. призвів до суттєвих змін у показнику «конкурентоспроможності економіки, що зростає». За один рік за цим індексом країна перемістилася з 18-го місця (яке посідала у 2003 р.) на 29. Щоправда за іншими оцінками рівнів конкурентоспроможності країна впевнено тримається на провідних позиціях посідаючи місця з 20-го по 30-те. Наприклад, за показником ділової конкурентоспроможності РК це — 24-е місце у світі (Японія — 8, Сінгапур — 10, Тайвань — 17).
Азіатська фінансова криза 1997—1999 рр. була суттєвим випробуванням для економіки країни, яка чітко визначила свої слабкі місця та довела необхідність переходу до нової моделі розвит­ку, порівняно з тією, що була високоефективною у другій половині ХХ ст.


9.2.2. Особливості корейської моделі розвитку


Після закінчення війни між Південною та Північною частинами Кореї на початку 1950-х рр. встановилося перемир’я, і саме з цього періоду розпочинається формування фактично двох різних за ідеологією та господарським устроєм держав — Південної Кореї (Республіка Корея) та Північної Кореї (Корейська Народно-Демократична Республіка). Перші роки реформування їх економік виявили різні підходи урядів щодо піднесення економіки, а відтак і моделі подальшого соціально-економічного розвитку. Саме з цього періоду розпочалася поляризація господарств двох Корей, при цьому в основу першої з них було покладено ринкову концепцію з жорстким державним регулюванням не тільки основних макропропорцій, а навіть випуску і реалізації продукції, в основу другої — командно-адміністративну систему, головним завданням якої була побудова соціалізму, з домінуючою ідеологією Чучхе (соціалізм з національною специфікою корейського народу). Подальший розвиток КНДР був багато в чому тотожним до сусіднього Китаю, з тією різницею, що період систем­них реформ та «політики відкритих дверей» у цій країні ще не наступив. Натомість економічна модель Південної Кореї являє собою хоча і подібний до Японії феномен «післявоєнного економічного дива», проте має чимало й відмінних рис.
У середині 1950-х рр. Південна Корея була однією з найбідніших азіатських країн, а згадуваний вище військовий конфлікт завдав великої шкоди її господарству. Достатньо сказати, що тодішній ВВП РК становив менше 100 дол. на душу населення за валютним курсом. Кризовий стан економіки був багато в чому зумовлений також високим приростом населення, низькою кваліфікацією робочої сили, високим рівнем безробіття, переважанням у структурі економіки екстенсивного аграрного сектору, знач­ним дефіцитом торгового балансу. Спроби різних урядів вплинути на економічну ситуацію в країні впродовж 1955—1961 рр.
виявилися марними, а неврожай 1962 р. і викликаний ним економічний занепад та інфляція виступили каталізаторами дій уряду щодо здійснення системних реформ у господарстві цієї країни. Певною мірою стали у пригоді також поради американських експертів і та фінансова допомога, що надходила із США.
Необхідність жорсткого державного регулювання в цей період була очевидною, а це призвело до встановлення планового механізму управління господарством. У тому ж 1962 р. в Кореї був прийнятий перший п’ятирічний план і тоді ж з’явилося Управління економічного планування, яке в 1963 р. очолив заступник прем’єр-міністра. Цей орган регулювання був визнаний головним у проведенні південно-корейської реформи і саме на його диверсифікований інституційний апарат було покладено непритаманні для ринкової системи функції контролю руху товарів і капіталу всередині країни, надходження інвестицій, іноземної допомоги тощо. Тоді ж було визначено три пріоритетні галузі, яким держава надавала всебічну підтримку і допомогу: цементна, нафтопереробна промисловість, виробництво мінеральних добрив. У середині 1960-х рр. країна визначила для себе два основні напрями розвитку господарства — стратегію імпортозаміщення та експортної орієнтації внутрішнього виробництва. У 1965 р. уряд Кореї у 2,5 раза девальвував свою національну грошову одиницю — вон, що максимально полегшило експорт країни, сприяло залученню значних інвестицій в економіку, у тому числі у вільні економічні зони, які почали створюватися у 1966 р. З кінця 1960-х рр. активно йде процес розвитку обробних галузей, а на початку 1970-х держава оголошує про три нові галузеві пріоритети розвитку національної економіки, ними стали: машинобудування, хімічна промисловість та інфраструктура. Дефіцит кваліфікованих кадрів у 1970—80-ті рр. згодом зумовив ще один пріоритет — освіту. Численні гуманітарні програми, які реалізовувалися в країні у цей період, мали на меті не тільки доведення рівня кваліфікації корейських робітників та службовців до американського чи до японського рівня, а й створення передумов для технологічного прориву на світовому ринку інновацій, максимальне стимулювання науково-прикладного вектора розвитку національної економіки.
Досить специфічною в країні була система організації бізнесу, і її характерною формою стали чеболі, які виникли наприкінці 1950-х рр. і були організовані за типом японських дзайбацу (пригадайте, чому в Японії вони були розпущені?). Відмінними рисами нового утворення стали: висока галузева диверсифікація, сімейність в управлінні, обмеження ринкового механізму регулю­вання (держава всебічно опікувалася діяльністю чеболей, створюючи для них пільговий податковий режим і лобіюючи їх інтереси на внутрішніх та зовнішніх ринках). Подальша концентрація та централізація капіталу, створення в складі чеболей потужних банківських систем, посилило позиції останніх, які у 1970—80-ті рр. вже являли собою потужний конгломерат виробників, торгових фірм і банків сімейного типу (родинні клани й зараз володіють майже 60 % акцій чеболей) з чіткими структурними зв’яз­ками і високою підтримкою уряду (експортні квоти, субсидії, централізоване планування виробництва тощо). До найбільших чеболей у країні відносять «Лаккі-Голдстар» (більш відома під новою маркою «LG»), Хьонде», «Самсун», «Деу» та ін. У 1983 р. 50 провідних чеболей (чіптан — друга назва цих об’єднань) виробляли близько 25 %, а 100 — 47 % ВВП країни (В. Ломакін, 1999 р.). На них припадало близько 75 % банківських кредитів, а перші міжнародні позики (кредити), які зробили чеболі у 1960—70-ті рр. гарантувала держава, нерідко сплачуючи за них тоді, коли сам позичальник не зміг вчасно повернути гроші.
Разом з тим, важливим чинником стрімкого збагачення чеболей можна вважати жорстку експлуатацію трудящих цієї країни, що мала вияв у низькій заробітній платі робітників та службовців, великій розбіжності у рівнях доходів населення (коефіцієнт Джині у 1976 р. становив 39,0, а в 1993-му зменшився до 31,6), значній тривалості робочого часу (до середини 1980-х рр. вона становила 60 год, проте в корпорації «Деу» тривалість робочого дня становила 12 год на шестиденний тиждень. Зараз держава регламентувала робочий час на тиждень 44-ма годинами). Низькі витрати на виробництво та політика жорсткої авторитарної модернізації дозволяли підтримувати низькі світові ціни на корейські товари на регіональних, а згодом і глобальних ринках та зберігти закритим від світових товарних потоків внутрішній ринок країни. Це привело до зменшення пільгових кредитів з-за океану, а в 1970—90-ті рр. до суттєвого скорочення їх загального обсягу, у тому числі у зв’язку із відмовою Південної Кореї повністю відкрити свій ринок для американських товарів.
Значних змін зазнало сільське господарство країни, яке до початку 1970-х рр. розвивалося переважно в межах традиційної для Кореї аграрної моделі. Системних реформ цей сектор зазнав лише впродовж 1970-х рр. у рамках «Руху за нове село» (1971 р.).
З цією метою розгорнулося будівництво доріг, електрифікація сіл, вводилося централізоване водопостачання та створювалося багато інших елементів інфраструктури. Допомога мала вибірковий характер і насамперед направлялась у ті провінції, де селяни могли більш раціонально розпорядитися фінансовими ресурсами. Внаслідок цього скоротився розрив між містом і селом, зросла вартість землі, підвищилася товарність виробництва тощо.
Проведені економічні реформи вивели Південну Корею на початку 1990-х рр. у число промислових лідерів планети. У першу чергу це стосувалось високих темпів економічного зростання (впродовж 1980-х рр. щорічне зростання ВВП становило 10,4 %, у 1990-ті — 7,6 %), скорочення рівнів інфляції (з 20 % у 1980-ті до 5—6 % у 1990-ті рр.), стрімкого нарощування експорту тощо.
Велике значення для модернізації моделі економічного розвитку мало так зване «подвійне економічне зростання» 1970—80-х рр., за якого експортна орієнтація у трудомісткості галузі готувала базу для капіталомісткої промисловості, у тому числі для наукомістких виробництв. У середині 1980-х рр. Південна Корея здійснила низку ліберальних реформ, які мали на меті суттєве підвищення заробітної плати, послаблення контролю за імпортом, зменшення цінового регулювання. Держава залишила за собою макроекономічне регулювання, підтримку інновацій та проведення антимонопольної політики.
Таким чином, чинниками економічного зростання Південної Кореї у 1961—1991 рр. були:

  • підтримка макроекономічної стабільності через консервативну (у ряді випадків авторитарну) грошово-кредитну та фінансову політику;
  • максимальне стимулювання розвитку найбільших ТНК (чеболей);
  • створення експортно-орієнтованої та імпортозаміщувальної моделі економічного розвитку та збереження на перших порах закритості внутрішнього ринку;
  • специфічна митно-тарифна політика, що була орієнтована на абсолютизований захист вітчизняного товаровиробника;
  • чітке позиціювання галузевих пріоритетів у відповідні періоди реформування економіки країни;
  • високий рівень експлуатації робочої сили, нетиповий для біль­шості постіндустріальних держав;
  • поєднання західної системи організації з традиційними віруваннями і уподобаннями корейського народу .

Азійська криза 1997—1998 рр. рельєфно висвітлила численні хиби корейської моделі економічного розвитку, яка ще донедавна вважалася зразковою на континенті. Основними з них, на думку уряду та міжнародних експертів, були:

  • опікування державою чеболей, що призвело до високого рів­ня корупції серед державних чиновників, від яких залежало надання тих чи інших пільг. Незадоволеними залишалися дрібні та середні фірми, які вважали несправедливим для себе стимулювання з боку уряду корейських ТНК та відсутність подібного інтересу до малого та середнього бізнесу;
  • гіпертрофоване співвідношення боргів за акціями, інтенсив­ні позички за кордоном та відсутність фінансового досвіду керування боргами;
  • провал низки інвестиційних проектів з боку провідних корейських фірм насамперед через технологічне відставання та посилення конкуренції;
  • високий рівень державного регулювання, який в умовах глобалізації світового господарства виступає стримулювальним чинником подальшого розвитку країни.

У літературі наводяться численні посилання на переваги конфуціанства у господарській діяльності країн АТР виходячи з того, що саме воно дає можливість максимальної свободи діяльності. Не думаю, що це справді так, адже в основі «корейського дива» нерідко лежали авторитарні методи керівництва, а еволюція системи господарю­вання від зубожіння (на початку 1950-х рр.) до процвітання (середина 1990-х) відбувалася за тих релігійних пріоритетів, які не змінювалися віками.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.