ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

8.3. Галузева структура економіки

У сучасній структурі КНР на промисловість припадає 52 % створеного ВВП, на сільське господарство — 15 % та на послуги 33 % (2001 р.), що дозволяє відносити країну до індустріальних держав світу з високою питомою вагою базових галузей виробництва (чорна та кольорова металургія, енергетика, хімічна промис­ловість). Разом з тим, структурні зміни в економіці цієї азіатської держави, що розпочалися наприкінці 1970-х продовжу­ються і зараз. Найбільш динамічними галузями промисловості у ХХІ ст. виявилися електронна та електротехнічна, які вивели Китай у число світових лідерів. Наприклад, у 2003 р. на цю країну припадало вже 28 % світового випуску побутового електронного обладнання, а вже в 2004-му — 30 %. За даними західних аналітиків, до 2008 р. питома вага КНР може досягти 36 %, проте навіть і зараз близько ? світового продажу DVD-програвачів, 1/3 телевізорів, мобільних телефонів та персональних комп’ютерів припадає на Китай.
Разом з тим, «технологічний прорив» на ринку побутової техніки поки що слабо корелюється зі створенням нової складної продукції в галузі машинобудування. Зокрема, у світовому виробництві професійної електроніки питома вага КНР не перевищує 3 %, аерокосмічної та військової — 6 %, обладнання для зв’язку — 16 % . Проте дедалі виразнішою стає тенденція до збільшення виробництва та до експорту продукції високих технологій. Передбачається, що найближчим часом вивіз високотехнологічного обладнання попри технологічний дефіцит у країні буде зростати і досягне обсягів не менше 5 млрд дол. на рік. Найбільшими продуцентами нової продукції виступатимуть китайські компанії Haier Group (побутова техніка) та Huawei Technologies (виробництво засобів зв’язку).
Таким чином, сучасна промислова структура КНР уособлює в собі різні елементи індустріальної моделі розвитку господарства та постіндустріальної світової кон’юнктури на продукцію «нової економіки». За вартістю продукції, що випускається, можна виділити такі галузі: виробництво чавуну та сталі, видобування кам’яного вугілля, машинобудування (яке поки що є недостатньо диверсифікованим), виробництво озброєння, легка промисловість (текстиль, одяг, взуття, іграшки), цементна промисловість, вироб­ництво хімічних добрив, харчова індустрія. При цьому слід мати на увазі, що значна частина продукції споживається на внутрішньому ринку, який є найбільшим у світі, проте суттєво обмежений низькою купівельною спроможністю населення.
Аграрний сектор є досить важливим для економіки Китаю і таким, що в умовах подальшої індустріалізації сільського господарства та розвитку відповідних відносин на селі може стимулювати значний міграційний рух населення. З 750 млн осіб населення, що є в КНР робочою силою, майже 50 % зайняті в аграрному виробництві. Проте і тут тривають значні трансформаційні перетворення, які можна звести до таких основних тенденцій:

• швидкими темпами змінюється галузева структура сільського господарства (впродовж 1978—2004 рр. питома вага рослинництва за вартістю продукції, що випускається, скоротилася з 80 % до 50 %, а у зв’язку з нарощуванням темпів м’ясної революції країна вже у найближчі десять років може вийти на аналогічне до високорозвинутих країн співвідношення: рослинниц-
  тво — тваринництво (1/3 + 2/3);
• змінилася географічна спеціалізація сільського господарства, а розвиток сімейного підряду скоротив непродуктивні трудові витрати на основне виробництво;
• швидко розвивається вертикальна та горизонтальна диверсифікація виробництва, якщо перша з них максимально розвинула технологічність основного виробництва, то друга стимулювала розвиток міжгалузевих зв’язків та кращу допродажну підготовку харчових товарів;
• має місце нарощування обсягів експорту продовольства на висококонкурентні європейські та азіатські ринки.

Разом з тим, основними проблемами аграрного сектору Китаю, які можуть найближчим часом загальмувати його подальший розвиток є: падіння прибутковості зернового господарства, яке попри все залишається основним у структурі сільськогосподарського виробництва; стримулювальним чинником може служити багатоукладність економіки та екстенсивний характер сімейних господарств; посилюються тенденції відпливу капіталу з сільської місцевості у міста тощо.
У сфері послуг країни домінуючою галуззю виступає торгівля, товарооборот якої за період економічних реформ зріс у 12 разів, передусім за рахунок ринкової торгівлі. У цій галузі національної економіки зайнято близько 26 % сукупної робочої сили, що робить її надзвичайно значущою у перспективній моделі КНР ХХІ ст.
Особливий інтерес з боку потенційних інвесторів має також фінансова, у тому числі банківська, система Китаю. Лібералізацію валютного ринку в КНР було розпочато у 1996 р. відповідно до Угоди з МВФ, коли було відмінено обмеження на обмін валюти в межах здійснення платежів з поточних операцій, а національ­на валюта юань стала вільноконвертованою, тоді ж було дозволено діяльність іноземних банків на території КНР, щоправда, здійснення ними будь-яких валютних операцій слід було узгоджувати з Народним банком Китаю. Саме з цього періоду можна говорити про диверсифікацію банківської сфери. Особливостями ж сучасної галузевої структури банківської діяльності КНР є:

• наявність універсальних (Bank of China) та спеціалізованих бан­ків, які по суті також є універсальними в певних галузях промис-
  ловості, сільського господарства, будівництва (Agricultural Bank of China, Bank of Communications and Agricultural Development, China Construction Bank, Industrial and Commercial Bank of China);
• значний обсяг залучених ПІІ, який щорічно проходить через банківську систему КНР (як правило, він перебуває в межах 40—50 млрд дол.);
• пасивна поведінка вкладників, яка була пов’язана з низьким споживчим попитом, населення відкладало задоволення своїх потреб на «потім», унаслідок чого у 2003 р. заощадження зросли ще на 2 % і наблизились до 90 % ВВП. Ситуацію з «обмеженням попиту» врятував автомобільний та будівельний бум серед споживачів, що розпочався у 2003-му р. і триває зараз, а відтак значно зросли операції кредитування і вдалося уникнути кризи «перевиробництва»;
• наявність фактично автономної фінансової системи Китаю з одного боку, а з другого — Гонконгу та Макао. При цьому саме Гонконг (Сянгай) є одним із світових фінансових центрів.

Важливим напрямком розвитку сфери послуг країни є прийом іноземних туристів. Сучасний Китай — один зі світових туристичних лідерів. У 1999 р. країну відвідало 27 млн туристів, що дозволило цій державі вийти на 4 місце у світі (дохід від туризму в цьому ж році становив 14,1 млрд дол.), а за прогнозами Світової туристичної організації вже в 2020 р. КНР стане світовим лідером.

8.4. Зовнішньоекономічні зв’язки

Економічні реформи, про які йшлося у розд. 8.2 були б неможливі без поступової лібералізації зовнішньої торгівлі, створення повноцінного валютного ринку, відкриття нових вільних (спеціальних) економічних зон, а також використання сучасних інструментів та механізмів зовнішньоекономічного регулювання макрогосподарських пропорцій. У хронологічному порядку це має такий вигляд:

• 1979 р. — початок лібералізації зовнішньої торгівлі, залучення перших ПІІ, розвиток зовнішньоекономічного співробітництва в селективних галузях. Водночас вводиться система утримання валютної виручки, згідно з якою в країні встановлюється подвійний курс юаня до основних валют — офіційний і курс «СВОП», які використовувалися відповідно у двох секторах економіки: державному та приватному;
• 1994 р. — відбулося об’єднання офіційного курсу юаня та ринкового, що привело до суттєвого зменшення зловживань у валютній сфері та створення рівних умов щодо купівлі та продажу іноземних валют. Велике значення мав також перехід від фіксованого курсу національної грошової одиниці до плаваючого, що звіль­нило Народний банк від необхідності фінансування відхилень від нуля сальдо платіжного балансу. У цьому ж році було прийнято «Закон про зовнішню торгівлю», який встановив єдиний порядок ведення зовнішньоторговельної діяльності по всій країні, надав можливість вільного експорту та імпорту товарів, послуг, і що особливо важливо, технологій, стимулював створення (на зразок Японії) системи зовнішньоторговельних підприємств-агентів;
• 1996 р. — поглиблення лібералізації валютного ринку: вводиться необмежена конвертація юаня; надається національний режим валютного контролю іноземним підприємствам; відбулася суттєва зміна середньої ставки імпортного тарифу (з 17 до 25,5 відсоткового пункту впродовж періоду 1992—1997 рр.). У період 1992—1996 рр. було знято квотні та ліцензійні обмеження на 800 видів продукції.

У наступний період розпочалася підготовка до вступу в ГАТТ/СОТ та укладання дво- і багатосторонніх угод щодо регулювання експортно-імпортних відносин. Входження на початку ХХІ ст. КНР (2001 р.) до цієї організації не нанесло значної шкоди національній економіці, проте значною мірою загострило відносини Китаю з провідними постіндустріальними державами світу, насамперед із США. За оцінками американських експертів, КНР продовжує застосовувати неринкові методи регулювання зовнішньоекономічних відносин, головними з яких є «нетранспарентний» та «ненауковий» підхід до використання санітарних та фітосанітарних заходів щодо блокування поставок сільгоспродукції з США, значні державні субсидії китайським товаровиробникам і експортерам кукурудзи (констатуються численні факти витіснення американських експортерів із ринків Південної Кореї та Малайзії), «піратське» копіювання кінофільмів, музичних записів, виробництво цигарок, електробатарейок відомих заокеанських фірм (ці зловживання у сфері авторських прав завдають великої шкоди фірмам із США, які оцінюють свої збитки в суму 2,5—3,8 млрд дол. щоріч­но), заниженому курсі юаня відносно американського долара .
Сучасний Китай активно проводить політику державної підтримки експорту, головним інструментом якої є часткове повернення податку на додану вартість. Його ставка диференціюється залежно від категорії товару, що експортується. Наприклад, для електротехнічної продук­ції, електроніки, вимірювальних приладів та транспортних засобів становить ця компенсація 17 %, а для сільгоспродуктів лише 5 %.
Основними статтями експорту КНР є техніка та обладнання
(в основному побутова), продукція легкої промисловості (голов­ним чином текстиль, одяг, взуття, іграшки, спортивні товари), мінеральне паливо, продукція хімічної промисловості. Головними споживачами китайської продукції (2000 р.) є США (33,2 %), Гонконг (26,7 %), Японія (17,9 %), Німеччина (5 %).
В імпорті країни переважають техніка та обладнання, залізо та сталь (найбільший у світі імпортер, який випередив США у 2002 р.), мінеральне паливо, вироби із пластмаси, технології (цей напрям всебічно підтримується урядом країни). Основними партнерами (2000 р.) є Гонконг (21,8 %), Японія (18,6 %), Південна Корея (10,3 %), США (9,6 %).
Важливим напрямом зовнішньоекономічної діяльності країни протягом останніх двадцяти років було залучення прямих іноземних інвестицій, щорічний приплив яких збільшився з 1,5 млрд наприкінці 1980-х рр. до 40—50 млрд на поч. ХХІ ст. Серед багатьох причин «інвестиційного буму» в Китаї слід назвати три головні:

• низька вартість робочої сили. Оплата праці за годину в КНР у 2003 р. становила лише 0,66 дол. (в США — 21,3 дол.; в Німеччині — 30 дол., Бразилії — 2,44 дол., Сянгані, Тайвані — близько 6 дол., Росії — 0,88);
• високий інвестиційний потенціал країни, який має прояв у високому рівні гармонізованого показника норми нагромадження та норми заощаджень;
• наявність одного з найбільших у світі споживчих ринків, який поки що далекий від повного насичення.

Елементами ризику іноземних інвестицій у КНР є: недостатній споживчий попит, низька продуктивність праці (пересічний робітник за один рік виробляє продукції на 4,1 тис. дол. (2003 р.), в США — 98,8 тис., Німеччині — 88,3 тис., Бразилії — 10,6 тис., Сянгані — 42,3 тис., Тайвані — 27,1 тис., Росії — 11 тис. дол.), надлишок малокваліфікованої робочої сили.
Важливим чинником залучення ПІІ в економіку країни було створення спеціальних економічних зон. Першим кроком уряду КНР стало відкриття СЕЗ у чотирьох приморських містах (Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Шантоу). Упродовж 80—90-х рр. ХХІ ст. їх кількість, відповідна спеціалізація та фінансово-податкова модель суттєво розширилась і в наш час до цих утворень відносять близько 1,5 тис. формувань. Серед них вирізняють: спеціальні економічні райони, зони техніко-економічного розвитку, відкриті економічні райони, технопарки, кластери тощо з різним ступенем пільгового режиму для іноземного інвестування. Найбільшою з них є СЕЗ в Шанхаї, а також створена поблизу нього спеціальна територія розвитку (Pudong New Area). Понад 80 % спільних підприємств знаходяться на приморській території КНР, що максималь­но сприяє експорту з них, який уже у період 1988—1999 рр. досяг рівня 370 млрд дол. (або 26,5 % загального вивозу товарів КРН
за кордон).
8.5. Розвиток економічних відносин України з КНР
Китай є великим потенційним ринком для України та постачальником багатьох видів продукції, яка не може бути створена в Україні через міжнародну спеціалізацію та природно-кліматичні умови. Відносини між двома країнами ґрунтуються на низці документів, що були підписані в ході візитів Президента України в Китай та Голови КНР в Україну, зокрема на Спільній декларації про дружбу та всебічне співробітництво у ХХІ ст. (липень 2001 р.).
Загальний товарообіг між Україною та континентальним Китаєм (2002 р.) становить 1,234 млрд дол. США, а з «Великим Китаєм», куди включають КНР, Гонконг, Тайвань, Макао, — 1,5 млрд дол., проте його обсяги не влаштовують обидві країни. За розрахунками експертів, він міг би бути у 2—3 рази більшим, а за умов поглиблення економічного співробітництва досягти 7—8 млрд дол. Проте навіть і зараз Україна має позитивне сальдо у зовнішній торгівлі з КНР — 180 млн дол. (2003 р.), яке швидше за все зростатиме у подальшому. Найбільш активними українськими експортерами до Китаю виступають такі підприємства як «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Завод ім. Ілліча», АТ «Мотор-Січ», «АНТК ім. Антонова», Харківській авіаційний завод, а також «Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе», ВАТ «Запоріжтрансформатор» та ін. Основою експорту України до цієї країни є: сталь та прокат, металургійне обладнання, вантажні автомобілі, електронні комплектуючі, залізничні вагони. У структурі імпорту переважає одяг, взуття, побутова електроніка, іграшки. Найважливішими галузями подальшої диверсифікації розвитку зовнішньо­економічних відносин виступають:

• науково-технічне співробітництво в оборонній галузі промисловості, в розробці нових технологій, дослідженні космічного простору, охороні інтелектуальної власності, медичній науці тощо (вже зараз двома країнами фінансується 15 проектів у галузі науки і техніки). Активно розвивається процес створення спільних технопарків (зараз їх два функціонує в м. Цзілінь (провінція Шаньдун) та м. Харбін (провінція Хейлунцзян);
• співробітництво в гуманітарній сфері, яке передбачає нарощування передусім контактів між Україною та КНР у галузі освіти. Взаємне визнання дипломів про освіту і наукові ступені (така угода була підписана у 1998 р.), розширення студентського обміну та запрошення на навчання китайських студентів (станом на 1.01.2004 р. у вищих навчальних закладах України їх навчається понад 7 тис.);
• міжрегіональне співробітництво, яке вже зараз здійснюється між Київською областю та провінцією Хубей, Житомирщиною і Хейлунцзяном, Харківською областю та провінцією Шаньдун, АРК та Хайнанем, а також між цілим рядом міст України та Китаю: Київ—Пекін, Дніпропетровськ—Шанхай, Одеса—Ціндао, Харків—Тяньцзінь, Донецьк—Таюань та ін.

• У чому полягають суперечності сучасного економічного становище КНР у глобальній економіці? Підтвердіть свої судження конкретними фактами.
• Охарактеризуйте основні етапи еволюції економіки КНР.
• У чому полягає специфіка сучасної економічної моделі Китаю?
• Спираючись на табл. 8.1, охарактеризуйте суть трансформаційних змін у КНР у період 1978—1998 рр.
• Як змінилася галузева структура економіки КНР за останні двадцять років?
• Охарактеризуйте суть «технологічного прориву» КНР на зламі тисячоліть.
• Назвіть основні періоди трансформації структури зовнішньоекономічних відносин КНР. Чим градуалістська модель Китаю відрізнялась від системних перетворень у країнах ЦСЄ?
• Охарактеризуйте основні чинники «інвестиційного буму» в КНР. Які ризики вони несуть для економіки країни?
• У чому полягає специфіка зовнішньої торгівлі КНР?
• Охарактеризуйте стан та перспективи зовнішньоекономічних відносин України та Китаю.

• Ломакин В. К. Мировая экономика: Учеб. — М.: Финансы, 1999. — С. 618—638.
• Погорлецкий А. И. Экономика зарубежных стран: Учеб. — СПб.: Изд-во В.А.Михайлова, 2000. — С. 387—402.
• The Statesman’s Yearbooks, 2004 / Ed. by B.Turner. — NY — London: Palgrave Macmillan Ltd, 2004. — P. 444—476.

• БИКИ. — 2005. — № 14. — С. 5; С. 16.
• Гельбрас В. Китай: у пчелы спина полосатая, но тигром ее не назовешь // Вопросы экономики. — 2003. — № 3. — С. 61—75.
• Зовнішня політика України: Матеріали парламентських слухань. — К.: ЦТІ «Е та Е», 2004. — С. 138—141.
• Карпич В. Присоединение Китая к ВТО: условия и последствия // БИКИ. — 2004. — № 77. — С. 2—4.
• Мальшев В., Рахлина Л. «Пятерка» и Китай: сопоставительный прогноз экономического развития на период до 2015 года // Вопросы экономики. — 1998. — № 11. — С. 137—151.
• Михеев В. Китай: новые компоненты стратегии развития // МЭ и МО. — 2004. — № 7. — С. 48—56.
• Фэнлинь Ли. О стратегии «трех шагов» в экономическом развитии Китая // Экономист. — 1998. — № 7. — С. 40—47.
• BOFIT. China Review. 2004. — № 1-2. — P. 1—4.