ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

У цей період значну увагу приділяє китайське керівництво соціальній політиці. Головними пріоритетами при цьому є:

• зменшення питомої ваги бідного населення через підвищення зарплати та пенсій (за китайською статистикою їх налічувалося у 1978 р. — 250 млн осіб, а в 1995 р. — близько 65 млн);
• уведення соціального страхування з подальшою диверсифікацією сфер його використання;
• розширення діяльності пенсійних фондів (у багатьох містах набули поширення загальноміські фонди);
• створення нових робочих місць (передусім у сільській місцевості, рівень безробіття в якій набув загрозливих масштабів).

Таким чином, упродовж перших трьох етапів реалізації економічних реформ КНР вдалося досягти значних змін у своєму гос­подарстві (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Зміни в економічній структурі Китаю

Джерело: Transition and Institutions. The Experience of Gradual and late Reformers / Ed. by G. Cornia, V. Popov. — Oxford: University Press, 2002. — P. 79.
У 1999 р. Китай виробляв уже 246 % ВВП від рівня 1989 р., хоча показник ВВП на душу населення залишався (за валютним курсом) досить низьким. Щорічне економічне зростання було близьким до 10 % і навіть у кризовому для тихоокеанських країн періоді (1997—1998 рр.) темпи нарощування ВВП не були нижчими за 7 %.
Суттєво зменшилась питома вага зайнятих у сільському господарстві з 70 % у 1978 р. до 46 % у 1998 р. Мало місце скорочення питомої ваги військових витрат, проте навіть і зараз країна має високу їх частку у структурі ВВП. Переміщення робочої сили з сільської місцевості у міста посилило процес урбанізації в країні. Було реалізовано й багато інших програм, зокрема збільшилася тривалість обов’язкової шкільної освіти (з 6 до 9 років), суттєво зросла очікувана тривалість життя з 56 років до 71-го, зменшилась питома вага сяокан у структурі населення країни. Значної підтримки набула політика планування сім’ї: «Нас двоє — нам двох».
4.Етап акселерації китайської економіки в умовах глобалізації світового господарства (розпочався у 2001 р.). У новому тисячолітті Китай, хоча й уповільнив темпи економічного зростання, все одно залишається одним з рекордсменів за темпами росту серед країн з транзитивною економікою. Щорічне зростання ВВП КНР фіксується за останні п’ять років на рівні 8,5 % до поперед­нього року, а перший квартал 2004 р. можна вважати початком системної акселерації господарства країни, коли обсяги промислового виробництва зросли на 18,2 %, фіксовані інвестиції на 43 %, а ВВП на 9,8 % (табл. 8.2). Упродовж останніх чотирьох років країна мала позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, а її експорт у 2003 р. перевищував імпорт в 1,5 раза, що є рідкісним явищем у світовій економіці. Китаю вдалося приборкати інфляцію, яка впродовж останніх семи років була нижчою (а подекуди навіть від’ємною) за рівень долара США . Досить показовими є резерви Центрального (Народного) банку КНР, які упродовж семи останніх років зросли у 3,1 раза (з 140 до 440 млрд дол.), при цьому обмінний курс юаня до дол. США практично залишився без змін.
Головними чинниками подальшого економічного зростання в КНР найближчим часом виступатимуть: суттєве нарощування експорту, збільшення капіталовкладень, що забезпечують близько половини приросту ВВП, прямі іноземні інвестиції в економіку країни та перехід країни до технологічного етапу розвитку. Важливе значення має також участь КНР у міжнародних економічних структурах — СОТ, АТЕС, «СВА-3» (Китай, Японія, Південна Корея), Шанхайській організації співробітництва тощо.

Таблиця 8.2

Основні макроекономічні показники розвитку Китаю

Джерело: BOFIT. China Review. — 2004. — № 1—2. — P. 1—3.
Разом з тим, багато сучасних економістів звертають увагу на негативні наслідки швидкого економічного зростання та ті загрози, що несе в собі глобалізація світового господарства. За В. Міхє­євим, відомим російським дослідником економіки Китаю (2004), основними чинниками, що будуть зумовлювати становище КНР у ХХІ ст., виступатимуть:

• «перегрів» економіки країни через високі темпи зростання інвестицій у будівництво;
• зростання товарних запасів та загроза дефляції;
• зростання дефіциту електроенергії;
• подальша лібералізація фондового і валютного ринків;
• реструктуризація державних підприємств, що може призвести до значного зростання безробіття;
• приватизація банківської сфери, що може врешті-решт спровокувати виникнення численних конфліктів між цими фінансовими установами і кредиторами;
• прискорена індустріалізація та породжена нею урбанізація, що поглибить суперечності між містом та селом та посилить сучасну регіонально-галузеву диференціацію між регіонами;
• посилення соціальної нерівності між населенням країни та зростання значної диспропорційності в оплаті праці;
• загострення екологічних проблем, у тому числі проблема перенаселення країни, яке найбільш рельєфно виявляється у китайських мегаполісах.