лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ


1

Національні економіки
в системі світового господарства.
Варіативність моделей
економічного розвитку

    1. Місце та роль національної економіки в системі світогосподарських зв’язків
    2. Основні індикатори економічного потенціалу та рівня розвитку країн
    3. Класифікація країн у світовій економіці
    4. Особливості взаємовідносин між країнами в умовах глобалізації
    5. Основні моделі економічного розвитку країн світу

1.1. Місце та роль національної економіки в системі світогосподарських зв’язків


Світове господарство (світова економіка) склалося на початку ХХ ст. внаслідок тривалого історичного процесу розвитку суспільства. Велике значення при цьому мали перехід на машинне виробництво, розвиток промисловості, необхідність розширення ринків збуту, джерел сировини тощо. Означені чинники стимулювали формування спеціалізації країн та їх внутрішніх регіонів щодо випуску певних видів продукції, а відтак і обміну товарами й послугами на зовнішніх ринках. У цей період активно відбувається процес вивезення капіталу за кордон, активізується зовнішня торгівля, нарощуються обсяги зарубіжних інвестицій у промисловість та сферу послуг.
Упродовж ХХ ст. максимального розвитку набувають міжнарод­ні ринкові відносини, які привели до руйнації економічної та політичної відособленості країн, посилення міжнародного поділу праці, спеціалізації держав-лідерів на виробництві товарів та послуг, стимулювання обміну продуктами праці та науково-технічними досягненнями (особливо у сфері «ноу-хау»), потужного впливу ТНК на всі сфери суспільного життя (за даними професора Л. Мяснікової (Росія), саме в них сконцентровано у 4—5 разів більше фінансових ресурсів, ніж у всіх національних банках світу разом узятих), потуж­них інвестиційних хвиль, які максимально посилюють процес не-
рівномірності соціально-економічного розвитку країн та регіонів.
Суттєвих змін у системі соціально-економічних наук у ХХ ст. зазнав і понятійний апарат. Для характеристики єдності національних економік все частіше почали використовувати дефініції «світова економіка» чи «світове господарство», а в останні п’ятнадцять років ще й «глобальна економіка», які, на думку багатьох науковців, є тотожними і перебувають у ієрархічних (таксономічних) зв’язках з поняттям «національна економіка». Таким чином: світова економіка — це сукупність національних господарств, пов’язаних між собою системою міжнародного поділу праці, економічними, політичними та соціокультурними відносинами.
Спробу визначити основні складові поняття «світова економіка» (СЕ) робили багато науковців, однак найбільш вдалим є тлумачення французького економіста Мішеля Бо, переконаного, що компонентний склад СЕ утворюють вісім основних систем:

  1. сукупність виробничої діяльності людини, яку можна визначити макроекономічними показниками;
  2. сукупність національних економік усіх країн світу, які мають певне місце у світовій системі;
  3. сукупність міжнародних зв’язків (відносин) між національними господарствами;
  4. глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) та транснаціональних банків (ТНБ);
  5. інтеграційні угруповання країн та міжнародні організації;
  6. світова система, сформована та організована внаслідок розвитку капіталістичного способу виробництва;
  7. світова капіталістична система, яка є домінуючою в сучасному світі;
  8. наслідки економічної діяльності всього людства, які розглядаються з позиції стану охорони довкілля та ресурсів, що використовуються.

До означеного списку різні дослідники часто додають ще й чинники, які сприяють інтернаціоналізації господарського життя, досить добре унаочнюють нарощування залежностей і взаємозв’язків між національними господарствами та світовою економікою в цілому. На думку В. Колесова та М. Осьмової (Росія), сюди слід включати: наявність глобальних проблем людства, виникнення регіональних економічних об’єднань; трансформацію індустріального суспільства у постіндустріальне; утворення потуж­них транспортних структур та мереж розповсюдження товарів і послуг та їх вплив на численні країнові стандарти споживання та образу життя; науково-технічний прогрес; виникнення національ­них та міжнародних норм і стандартів соціального життя тощо.
Важливим моментом процесу консолідації національних економік в єдину систему світового господарства є чинник цілеспрямованої діяль­ності держав щодо міжнародного узгодження правил і процедур пе-
реміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів, технологій, ство­рення національних інтеграційних структур, яким делегуватимуться певні повноваження щодо розподілу зазначених вище чинників.


1.2. Основні індикатори економічного потенціалу та рівня розвитку країн


У світовій практиці для проведення міжкраїнових порівнянь використовують кілька індикаторів. Визначимо найважливіші з них.

  1. Валовий внутрішній продукт (ВВП — GDP). Він буває номінальним та реальним. Для розрахунків його обсягів на країновому рівні використовують показник реального ВВП на душу населення, який є основним у проведенні міжнародних порівнянь та відповідної типології держав світу. Для визначення світових тенден­цій використовують також показник валового світового продукту (ВСП) , у 1999 р. він становив 40,7 трлн дол. При цьому може бути розрахована динаміка зростання ВВП на будь-якому рівні. Щорічні ж темпи збільшення ВСП становлять близько 3 %. Так, у 1996 р. він зріс на 2,6 %, у 1997 — на 3,2, у 1999 — на 3 і у 2000 р. — на 3,2 %. Аналогічні порівняння робляться і на країновому рівні.

Найбільш цінною частиною наукових досліджень є розроблення обґрунтованого соціально-економічного прогнозу, що базується на відповідних темпах зростання національного та світового господарства. Такий підхід до визначення перспектив розвитку називається методом екстраполяції. Наприклад, у середині 1990-х рр. деякі фахівці зробили висновок про те, що у 2005 р. Китай за сумарним ВВП досягне рівня США, хоча за відносним показником на душу населення відставатиме від цієї країни у 5—6 разів. Життя внесло свої корективи. Справа в тому, що наприкінці ХХ ст. ВВП Китаю (1999 р.) дорівнював 4,8 трлн дол. США (за однією з методик розрахунку), у той час коли в самих США аналогічний індикатор становив 9,255 трлн. Передбачалося, що й на початку ХХІ ст. Китай матиме темпи зростання ВВП подібні до десятивідсоткових, характерних для 90-х рр. ХХ ст., а США, які вступили до періоду циклічних криз, — від’ємне чи близьке до нульового зростання. Проте такі зміни не відбулися, а уповільнення ділової активності, яке мало місце в цій країні на рубежі 2000—2001 рр. переросло
в стійке економічне зростання у 2002—2003 рр., натомість Китай
у ХХІ ст. вже не зміг підтримувати подібні до кінця минулого століття темпи нарощування економічного потенціалу. Наведений приклад переконливо доводить, що метод екстраполяції має як пев­ні переваги у разі застосування для короткострокового прогнозування, так і значні недоліки й потребує значної корекції під час використання у середньо- та довгостроковій перспективі.
Для визначення ВВП на країновому та глобальному рівнях
використовують три системи розрахунків: за валютним курсом,
за паритетом купівельної спроможності (PPS) та за атласною методикою Світового банку (World Bank Atlas method). «Метод валютних курсів» досить часто використовувався для розрахунків ВВП
у 70-х — 80-х рр. ХХ ст. і базувався на реальному (ринковому) співвідношенні між національною валютою та доларом США. Перевагою цього методу було те, що результати національного вироб­ництва легко можна було порівнювати в умовах сталого економічного розвитку, натомість у разі виникнення криз чи для порів­няння різних систем господарювання (приміром соціалістичної, де ВВП не визначався, а псевдоаналогом служив показник сукупного суспільного продукту — ССП) цей метод був малоефективним.

Найважливішим методом розрахунку ВВП у світі зараз є використання паритету купівельної спроможності (ПКС, або чи Purchasing Power Parity). У країнах Європейського Союзу використовуєтсья його модифікований аналог — паритет купівельного стандарту (ПКС, або Purchasing Power Standart). Метод ПКС включає використання стандартизованої міжнародної ваги цін на товари та послуги в доларах США, що були вироблені економікою певної країни. Ділення відповідної доларової оцінки ППС на оцінку ВВП у місцевій валюті дає коефіцієнт перерахунку ППС.

Розрахунки, які отримуються за цим методом, є найбільш вірогідними для порівняння економічної потужності та благополуччя різних країн.
Проте метод ППС також має певні недоліки. Так, аналізуючи стан економік країн, що розвиваються і відповідно мають нестабільну валюту, тобто високий рівень інфляції (зараз йдеться про африканські країни), дані про ВВП, отримані подібним методом, можуть становити лише від ? до ? реальної оцінки цього макроекономічного показника. Наприклад коли у 1994 р. 14 країн Африканського фінансового співтовариства, чиї грошові одиниці були прив’язані до французького франка, девальвували свої валюти на 50 %, реальний продукт у них скоротився наполовину, хоча падіння виробництва не було значним.
Атласний метод розрахунку ВВП заснований на використанні середнього рівня валютного курсу країни (альтернативного чинника конверсії) за певні роки з розрахунками рівня інфляції у п’яти найбільших постіндустріальних країнах світу (Великобританія, США, ФРН, Франція, Японія).
Для кінцевого розрахунку ВВП на душу населення у тлумаченні О. І. Погорлецького для відповідного року (t) використовують таку формулу:
,
де Yt — поточний ВВП країни в національній валюті за рік t; et — середньорічний обмінний курс (одиниць національної валюти за долар США) для року t; Nt — середньорічна кількість населення у році t.
З цього випливає, що ВВП на душу населення в США за ПКС, валютним курсом та атласною методикою був у 1997 р. тотожним і становив 29 080 дол. Проте в інших країнах ці показники суттєво різнилися. Так, в Японії за Атласною методикою станом на той самий період він дорівнював 38 160 дол., а за ПКС — 24 400 дол. (різниця в 1,56 раза), у Німеччині відповідно 28 280 дол. та 21 170 дол. (1,34 раза), Росії — 2680 дол. та 4280 дол. (+1,6 раза), України — 1040 дол. та 2170 дол. (+2,1 раза) .
У ХХІ ст. попри всі суперечності щодо оцінки переваг розрахунку використовують метод паритету купівельної спроможності в доларах США, а в Європейському Союзі з 2002 р. розрахунки ведуть в євро. Так, станом на кінець 2001 р. найвищий індикатор ВВП на душу населення мав Люксембург — 53 780 дол., який перевищував аналогічний показник у США в 1,57 раза; у Німеччині та Японії — у 2,12; Росії — у 7,6 разів; Україні (4350 дол.) — у 12,4 раза; Китаї —
у 13,4 раза; Молдові — у 26 разів. Аналогічні порівняння проведено в ООН щодо найменш розвинутих країн Центральної Африки демонструють співвідношення 100 до 1. Більш докладно ілюструє процес нерівномірності глобального розвитку табл. 1.1 (друга колонка).
Таблиця 1.1

Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП)
та ВВП* окремих країн світу у 2001 р.

Назва країни

ВВП на душу населення,
дол. США

ІРЛП

Світовий ранг за ІРЛП

Норвегія

29 620

0,944

1

Швеція

24 180

0,941

3

Австралія

25 370

0,939

4

США

34 320

0,937

7

Канада

27 130

0,937

8

Японія

25 130

0,932

9

Великобританія

24 160

0,930

13

Франція

23 990

0,925

17

ФРН

25 350

0,921

18

Італія

24 670

0,916

21

Словенія

17 130

0,881

29

Чеська Республіка

14 720

0,861

32

Польща

9450

0,841

35

Угорщина

12 340

0,837

38

Словаччина

11 960

0,836

39

Естонія

10 170

0,833

41

Білорусь

7620

0,804

53

Російська Федерація

7100

0,779

63

Україна

4350

0,766

75

Казахстан

6500

0,765

76

Туркменістан

4320

0,748

87

Китай

4020

0,721

104

Молдова

2150

0,700

108

*За паритетом купівельної спроможності.
Джерело: Доклад о развитии человека за 2003 год: Цели в области развития, сформулированные в Декларации тысячелетия. — Минск: Юнипак, 2003. — С. 237—239.
Загальним недоліком розрахунків ВВП на душу населення є те, що за будь-якою методикою цей усереднений показник не відображає в цілому його розподілу та перерозподілу у суспільстві, проте досить чітко його ілюструє крива Лоренца (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Крива Лоренца у розподілі доходів для різних країн
Рис. 1.1 наочно демонструє, що розподіл доходів у різних країнах є досить диференційованим і в умовах глобальної економіки викликає міграцію малозабезпечених верств населення з країн групи с до країн групи в. За теорією Стюарта (Stewart), міграційний потік (MIS) — це вимір демографічної сили (соціальний аналог сили тяжіння), яка дорівнює постійній величині G (що є аналогічною гравітаційній незмінній), помноженій на кількість населення країни і () та країни j (Pj) й поділеній на квадрат відстаней між ними ():
.
Цей показник в умовах глобалізації світового господарства досить об’єктивно відображає різницю у матеріальному добробуті населення країн світу і може використовуватися для розрахунків міграційного потенціалу.
Економічний зміст застосування моделі Стюарта та кривої Лоренца, в основі якої є коефіцієнт Джині, засвідчує, що спочатку відбувається зростання ВВП країни с внаслідок переведення коштів із-за кордону та падіння (через зростання конкуренції на ринку дешевої робочої сили) рівня доходів у країні в. Проте у дов­гостроковій перспективі, якщо вирівнювання доходів у країні с з країною в не відбудеться, це може призвести до дефіциту трудових ресурсів та спровокувати демографічну кризу в країні с. Саме така модель стає дедалі актуальнішою для відносин: країни Центральної та Східної Європи — ЄС, Мексика — США тощо.
Під час проведення внутрішньокраїнових порівнянь нерідко використовують також показник валового регіонального продукту — ВРП (Gross State Product (GSP) у США чи GDP of region — у країнах ЄС).
В ідеальній формі ВРП являє собою суму ВВП регіонів країни. Проте існують товари та послуги, які не можна ідентифікувати на регіональному рівні, а віднесення їх до столичного регіону виглядає не зовсім коректним. Так, наприклад, надання консульських послуг та видача в’їзних віз громадянам інших держав з боку відповідних дипломатичних установ США не виглядає як частина ВРП столичного федерального округу Колумбія з м. Вашингтон, де знаходиться Державний Департамент США. Проте такий показник далеко не завжди розраховується в національній статистиці (в Україні його поки що не використовують). Найбільш поширеним для країн ЦСЄ є індикатор валової додаткової вартості — ВДВ (Gross Value Added), який відрізняється від ВРП тим, що в нього не ввійшли всі регіональні податки. В Україні, за експертними розрахунками, ВДВ становить 85—90 % відповідного рівня ВРП.
Для визначення обсягів та напрямів надання системної допомоги депресивним територіям країн Європейського Союзу використовують саме цей індикатор.


Метод таксономії поширений серед прихильників системного підходу і передбачає існування низових систем, яким притаманні властивості глобальних, хоча їхній склад може суттєво різнитися.

Gross world product (GWP) інколи перекладають українською мовою як загальносвітовий продукт.

Якщо взяти до уваги валютний курс, то співвідношення між найбільшим та найменшим показниками сягало 3,3 до 1, що зводило нанівець усі зусилля макроекономістів знайти спільну основу для порівняння.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.