лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 7


Економіка країн СНД

7.1. Загальна характеристика
7.2. Економіка Росії
7.2.1. Економічний потенціал
7.2.2. Особливості здійснення економічних реформ у 1990-ті рр.
7.2.3. Структура сучасного господарства
7.2.4. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків
7.3. Особливості економіки Республіки Білорусь
7.4. Особливості економіки Республіки Молдова
7.5. Особливості економічних відносин України з країнами СНД


7.1. Загальна характеристика


Після розвалу у 1991 р. СРСР, припинення діяльності РЕВ (Ради економічної взаємодопомоги) і утворення п’ятнадця­ти суверенних держав виникла цілком зрозуміла необхідність координації економічних, політичних, а в деяких випадках і військових зусиль колишніх республік Радянського Союзу. Внаслідок цього 8 грудня 1991 р. у Республіці Білорусь було підписано Угоду між Білоруссю, Російською Федерацією та Україною, які оголосили не тільки про припинення дії договору про заснування СРСР, фундаторами створення якого вони були у 1922 р., а й про створення СНД (Співдружності незалежних держав). 21 грудня 1991 р. в м. Ал­ма-Ата (Республіка Казахстан) був підписаний Протокол до названої вище угоди, який розширив членство у цій організації за рахунок участі в ній Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Таджикистану, Узбекистану, Туркменії. У 1993 р. до нього приєдналася Грузія. Таким чином, сучасний склад держав СНД налічує 12 незалежних країн, що перебувають на різних стадіях реформування власної економіки та відповідної місткості господарського потенціалу. Така модель інтеграційного угруповання здобула назву різнорівневої та різношвидкісної з огляду на реальні темпи економічного зростання. За даними професора Н. Зіядул­лаєва (Росія), на країни цієї групи припадає 16,3 % площі світового суходолу, 5 % кількості населення планети, 25 % запасів природних ресурсів, 10 % промислового виробництва, 12 % науково-тех­нічного потенціалу та 10 % ресурсоутворюючих товарів. У цих країнах виробляється близько 10 % світової електроенергії (2003 р.). Разом з цим, позиції СНД у світовій економіці не дуже сильні, а інтеграційні зв’язки суттєво відрізняються за масштабністю від аналогічних в НАФТА чи глибиною в ЄС (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Питома вага провідних
регіональних об’єднань, 2000
р., %


Показник

НАФТА

ЄС

АТЕС

СНД

Населення

5

7

34

5

ВВП (за паритетом купівельної спроможності)

26

24

29

3

Державні витрати

21

40

21

1,5

Експорт

17

43

25

2

Споживання енергії

30

18

17

12

Інвестиції

19

19

36

2

Джерело: Зиядуллаев Н. СНГ: выбор стратегии развития // Экономист. — 2004. — № 11. — С. 82.
Як випливає з табл. 7.1, країни СНД, незважаючи на великий потенціал, мають досить «скромний» вигляд у глобальній економіці. Якщо у виробництві ВВП на них припадає лише 3 % світового, то у споживанні енергії — 12 %, що дозволяє зробити висновок про нераціональну структуру енергоспоживання, переван­таженість економіки енерговитратними виробництвами та технологічну відсталість у виробництві товарів та послуг.
Якщо досліджувати показники технологічних досягнень, то країни СНД не можуть вважатися не тільки лідерами, а й тими, яких слід відносити до потенційних учасників світової технологічної конкуренції, проте якість робочої сили, наявність значних досягнень в авіаційній, космічній техніці, у тому числі у ВПК та в інших наукових сферах, дозволяє розглядати цей мегарегіон як одну із потужних міграційних зон, де велике значення матиме проблема «відпливу розуму» з пріоритетних галузей національних економік.
Разом з тим, проблема соціального розшарування населення в СНД дуже складна, а низький рівень доходів громадян підштовхує їх до вимушеної міграції. За показником ІЛР, країни цієї групи поки що не можуть вважатися світовими лідерами (табл. 7.2), адже розташування в межах від 53-го місця (Білорусь) до 113-го (Таджикистан) дозволяють відносити їх до держав із середнім рівнем розвитку. Втім навіть і тут чітко виділяється група лідерів (Білорусь, Росія, Україна, Казахстан), що посідають верхні сходинки у цій групі. У довгостроковій перспективі саме ці країни можуть зайняти чільне місце серед розвинутих держав світу. Важливим показником є рівень бідності населення, який визначається в державах СНД по-різному, хоча в основу міжнародних порівнянь традиційно покладаються розрахунки питомої ваги осіб з доходом меншим за 2 дол. США на день. При цьому найвищий рівень бідності притаманний Туркменії, Молдові та Вірменії. Другим індикатором розвитку може виступати середньомісячний рівень заробітної плати. У середині 1990-х рр. він був найнижчим у Таджикистані (близько 8 дол. на місяць). Наведений рівень бідності у Грузії та Білорусі також не є адекватним стану їх економічного розвитку включаючи ІЛР, адже може скластися хибне уявлення про віднесення цих країн до глобаль­них лідерів із високим рівнем соціальних гарантій.

Таблиця 7.2

Розвиток країн СНД, 2001 р.

Назва

ВВП на душу населення, дол., ПКС

Індекс людського розвитку, місце у світовому рейтингу

Очікувана тривалість життя

Рівень бідності*, 2002 р.

Зовнішній борг,
2000 р.

Всього, млрд дол.

% ВНД

1. Білорусь

7620

53

69,6

2

0,9

8

2. Російська Федерація

7100

63

66,6

25,1

160

60

3. Україна

4350

75

69,2

31,0

12,2

38

4. Казахстан

6500

76

65,8

15,3

6,7

39

5. Туркменія

4320

87

66,6

44,0

2,3

6. Грузія

2560

88

73,4

2

1,6

42

7. Азербайджан

3090

89

71,8

9,6

1,2

20

8. Вірменія

2650

100

72,1

34,0

0,9

31

9. Узбекистан

2460

101

69,3

26,5

4,3

31

10. Киргизстан

2750

102

68,1

1,8

109

11. Молдова

2150

108

68,5

38,4

1,2

84

12. Таджикистан

1170

113

68,3

1,1

100

*Рівень бідності узято за розрахунками питомої ваги осіб з доходом менше за 2 дол. на день (%).
Джерело: 1. Доклад о развитии человека за 2003 г.: Цели в области развития, сформированные в Декларации тысячелетия. — Минск: Юнипак, 2003.
2. Доклад о мировом развитии, 2003. — М.: Весь мир, 2003.
Упродовж усього періоду існування як незалежних держав країни СНД пройшли складний шлях розвитку, який умовно мож­на поділити на чотири етапи.
І. Початок здійснення системних реформ (1991—1994 рр.) характеризувався розривом сталих зв’язків, сировинною кризою, створенням ринкових інституцій, які виявилися неефективними у перехідній економіці. Мало місце падіння виробництва, виникнення безробіття, посилення інфляції.
ІІ. Застосування антикризових заходів (1995—1997 рр.). Цей етап відзначався рішучою боротьбою урядів країн СНД з інфляцією; посиленням фінансової дисципліни; кризою неплатежів; значним зростанням плати за квартиру та комунально-побутові послуги. Цьому періоду були притаманні посилення диспропорційності у розвиткові економіки і формування різних моделей господарства, здебільшого неоліберального напряму. Саме тоді відбулося зміщення інвестиційної активності у двох напрямках:

  • у життєзабезпечуючі галузі економіки, такі як сільське господарство, фармацевтична та легка промисловість;
  • в експортні сектори національних економік, насамперед у нафто-газовидобувний комплекс та інші сировинні галузі.

Поруч з тим, що практично в усіх країнах СНД існують значні проблеми в різних галузях виробництва, машинобудування виявилося найвразливішим з усіх, яке навіть і зараз не досягло рівнів випуску продукції 1990 р. Уже наприкінці 1997 р. в країнах Співдружності намітилася тенденція до зростання зарплати, внаслідок введення жорстких монетарних заходів (які потім постійно критикувалися) відносно стабільними стали національні валюти, з’яви­лися можливості проведення їх конвертації, хоча підвищений попит на вільно конвертовані валюти, передусім на долари США, встановив нееквівалентний обмін між ним і національними грошовими одиницями СНД, який виявився завищеним у 2—3 рази (ось чому в статистиці існує така велика розбіжність між показниками ВВП за валютним курсом та паритетом купівель­ної спроможності).
ІІІ. «Російська» криза економіки (1998—1999 рр.) була проявом тихоокеанської кризи і призвела до значного зниження купівельної спроможності населення, скочування на попередні трансформаційні позиції в країнах, де намітилося економічне зростання, банківської кризи, численних банкрутств та суттєвого скорочення імпорту. Значно знизилися золотовалютні резерви держав СНД, а інтервенції національних банків Співдружності готівки та безготівкових коштів на внутрішні валютні ринки не призвели до вгамування ажіотажного попиту на вільноконвертовані валюти. Водночас ця криза мала і позитивні наслідки: збільшився експорт з країн СНД до інших держав світу (передусім до ЄС та США), створилися умови для розвитку національного товаровиробника, який почав домінувати на внутрішніх продовольчих ринках, що створило належні умови для піднесення економіки у наступний період. Більшість підприємств-експортерів нав­чилися вміло захищати свої інтереси під час антидемпінгових розслідувань у США, Канаді, країнах ЄС, від чого потерпали на початку 1990-х рр.
IV. Піднесення виробництва (2000—2005 рр.) характеризувалося значним покращанням світової кон’юнктури попиту, особливо на нафту, природний газ, продукцію металургійного комплексу і, частково, на продовольство. У цей час відбувається потужний вихід компаній СНД на конкурентні ринки ЄС та США, зменшення питомої ваги взаємної торгівлі, складаються сприятливі умови для покращання інвестиційного клімату в них. Приміром, обсяг торгівлі Росії з країнами Співдружності знизився з 138 млрд дол. у 1991 р. до 26 млрд у 2002. Питома вага СНД у зовнішньоторговельному обороті Росії впала з 55 до 20 %. Натомість нарощування торгівлі з ЄС йшло випереджаючими темпами.
Суттєво змінилася структура і напрями інвестицій у межах Співдружності. У 2003 р. в економіку Росії з країн СНД (В. Ко­маров, 2004 р.) надійшло інвестицій на суму 890 млн дол., тоді як із далекого зарубіжжя — 29,7 млрд дол., тобто у 33 рази більше. Інвестиції Росії в економіку СНД становили 544 млн дол., чи удвічі менше, ніж країни Співдружності вклали в Росію, і це у той час, коли РФ інвестувала у далеке зарубіжжя 23,3 млрд дол., тобто у 43 рази більше, ніж у країни СНД .
2004 р. виявився рекордним щодо економічного зростання пост­радянських держав. За даними Статистичного комітету СНД
зростання ВВП у них (у %) становило:

  • в Україні — 12;
  • у Білорусі — 11;
  • у Таджикистані — 10,6;
  • в Азербайджані — 10,2;
  • у Вірменії — 10,1;
  • у Казахстані — 9,4;
  • у Грузії — 8,4;
  • у Молдові — 7,3;
  • у Киргизстані — 7,1.

Дані по Узбекистану та Туркменії не оприлюднювались.
Сучасна модель СНД характеризується наявністю багатосторонніх інтересів, які далеко не завжди гармонізуються в межах того економічного простору, який вони утворюють. Це наявно випливає зі Статуту СНД (1993 р.), в якому визначаються принципи взаємовідносин у рамках цієї організації (державний суверенітет, рівність учасників, право на самовизначення, визнання територіальної цілісності та непорушності державних кордонів тощо) та правила функціонування Співдружності (взаємодія, координація, досягнення консенсусу під час прийняття рішень, мож­ливість асоційованого членства тощо), проте не передбачені
специфічні санкції (як це є в ЄС) за порушення Угод, статуту, домовленостей.
Вищим органом СНД є Рада голів держав, а виконавчі функції реалізує Рада голів урядів. На інший орган — Виконавчий секретаріат СНД покладено організаційно-технічні функції.
Як зазначалося раніше, на початку створення Співдружності в основу її функціонування було винесено реалізацію ідеї різнорівневої і різношвидкісної економічної інтеграції пострадянського простору. Основним інструментом посилення об’єднувальних функцій СНД вважалося створення міждержавних об’єднань, утім подальший розвиток цього угруповання виявив досить суперечливі тенденції зближення країн-учасниць, у хронологічному порядку вони були такими:

  • вересень 1993 р. — укладено Договір про створення Економічного Союзу (Україна утрималась від його підписання);
  • квітень 1994 р. — Угода про створення зони вільної торгівлі між усіма учасниками СНД; у цей же час розпочалася реалізація Угоди про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, підготовлено Угоду про створення спільного науково-технологіч­ного простору. Велике значення мало також формування Міждер­жавного Банку СНД, статутний капітал якого зараз становить близько 1 млрд дол.;
  • січень 1995 р. — Угода про створення Митного союзу, до якого з часом увійшли: Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан;
  • квітень 1997 р. — Договір про Союз Білорусі і Росії, десятиріччя якого відмічатимуть у 2007 р., проте значних зрушень щодо створення спільного монетарного союзу, не кажучи вже про нову політичну модель організації єдиної держави, поки що не закладено;
  • грудень 1999 р. — укладено Договір про створення Союзної держави Росії і Білорусі;
  • жовтень 2000 р. — Договір про створення Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЄС), до складу якого увійшли Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан. Саме на нього покладено місію заміни Митного союзу;
  • вересень 2003 р. — Угода про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП), яку підписали Білорусь, Казахстан, Російська Федерація та Україна. Проте у цьому документі ряд держав, насамперед Україна, залишили за собою право часткової ревізії окремих пунктів. Укладена угода чітко регламентує основ­ні напрями організації нового економічного простору, найваж-
    ливішими серед яких є:
  • створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили і капіталу (в Євросоюзі це називається — чотири свободи);
  • гармонізація законодавства держав-учасниць;
  • формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій;
  • гармонізація макроекономічної політики.

Можна сказати, що в 2003—2004 рр. в економіку країн цього угруповання прийшов великий інвестор, хоча лише у певні галузі. Приміром, британський концерн «ВР» оголосив про наміри інвестувати в нафтопереробну галузь Росії 6 млрд дол.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.