лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

У рамках міжнародного поділу праці Румунія представлена експортом взуття та текстилю (понад 33 % загального обсягу, 1998 р.), металів (19 %), машин та обладнання. У структурі імпор­ту переважають машини та обладнання (23 %), паливо та міне-
ральна сировина (14,2 %), хімічні товари (8,7 %).
Перспективним напрямом надходження валюти в країну є іноземний туризм. Упродовж 1999 р. Румунію відвідало 3,2 млн іноземних туристів, що принесло 254 млн дол. прибутку, проте у структурі ВВП це становить лише 0,5 %, що є значно нижчим, ніж у сусідніх Угорщині та Болгарії.
Вступ у 2007 р. Румунії до Європейського Союзу вимагає подальших значних зрушень в її економіці і проведення цілої низки адаптаційних заходів:

  1. поглиблення структурної реформи виробництва передусім в аграрному секторі, частка якого в ВВП становить 13 %, а відсоток зайнятих трудових ресурсів у ньому взагалі є рекордним для всієї Європи — 37,7 % (2002 р.);
  2. подальше наближення країни до маастрихтських критеріїв насамперед передбачає приборкання інфляції (у 2000 р. вона становила 45,8 %, у Болгарії — 2,6 %, в Угорщині — 10 %, у Польщі — 7,2 %);
  3. посилення темпів імплементації «спільного доробку» у румунське законодавство і завершення переговорів по 31-му пакету, що є необхідною процедурою для вступу;
  4. боротьба із бідністю. У 2002 р. на соціальну безпеку було витрачено 10,4 % ВВП, проте навіть і зараз майже 40 % населення країни перебуває за межею бідності, що аж ніяк не відповідає вимогам ЄС отримати «ефект розширення»;
  5. долання регіональних диспропорцій шляхом створення зон пріоритетного розвитку, надання допомоги депресивним регіонам (у 2002 р. майже 50 % ПІІ припадало на столицю — Бухарест; суттєво різняться також і рівні доходів населення, зростають регіональні суперечності).

Українсько-румунські відносини як політичні, так і економічні є досить непростими, що пов’язано передусім з проблемою делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон, посиленням конкуренції в зоні судноплавства Нижнього Дунаю. Підписання у 1997 р. Договору про відносини добросусідства
і співробітництва, а в 2003 р. Договору про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань дозволили певною мірою нормалізувати відносини, проте не усунути всі їх суперечності. Країни доб­ре розуміють, що після вступу Румунії до ЄС остання повинна
мати кордон (це 531 км) добросусідства з Україною. У зв’язку
з цим розроблено новий спільний з Румунією проект єврорегіону «Нижній Дунай», діяльність якого не обмежуватиметься тільки економічними заходами, а сприятиме гармонізації природоохоронних та соціальних відносин у прикордонній частині двох країн.
Також має місце посилення товарообігу між двома країнами, який у січні—серпні 2003 р. досяг 365 млн євро, що на 36 % біль­ше порівняно з аналогічним періодом минулого року.


6.3. Особливості економіки Туреччини


Початок суттєвих перетворень у турецькій економіці був покладений засновником республіки Мустафою Кемалем (Ататюрком) у 1923 р., проте значні економічні реформи розпочалися в країні в останній чверті ХХ ст. і були пов’язані не стільки з побудовою ринкової економіки, яка тут існувала завжди (на відміну від країн ЦСЄ), скільки зі значними структурними рефор­мами та очікуваним вступом до Європейського Союзу. Саме членство в останньому було проголошено головним завданням багатьох урядів, адже країна є рекордсменом щодо перебування в рангу аплікантів на вступ (заявка щодо членства в цій організації була офіційно подана в ЄС ще 14 квітня 1987 р.).
У цілому вважається, що країна належить до групи держав
з динамічною економікою, яка ґрунтується на багатоукладності господарства, що охоплює сучасну промисловість, ремесла, екстенсивне та інтенсивне сільське господарство (питома вага останнього є більшою за 15 % ВВП країни, а кількість зайнятих
у ньому разом з лісовим господарством та рибальством наближається до 40 %), доступний для багатьох європейців відпочинок
і туризм, який давно вже поставлено на інтенсивну основу
(у 1999 р. країну відвідало 6,9 млн іноземних туристів, а вже через рік — 10 млн, що забезпечує постійний дохід у розмірі 4,7 % ВВП). Туреччина має розвинутий приватний сектор, але держава продовжує відігравати значну роль у провідних галузях промисловості, транспорті, комунікаціях, а також у банківській сфері (так, у 1997 р. в країні існувало 57 комерційних банків, серед яких 7 були державними, 29 — приватними і 21 — іноземний). Окре­мо виділяються також 12 інвестиційних банків та банків розвитку. Найбільшим серед них є державний банк Ziraat Bankasi, якому належить 18 % усіх банківських активів країни.
Економічна ситуація в останні роки в Туреччині характеризувалася значними змінами в економіці, викликаними як об’єктив­ними, так і суб’єктивними причинами. Якщо на початку 1990-х рр. економіка країни відзначалася дуже високим темпом економічного зростання (10 % і більше), то після різкого падіння приросту ВВП у 1994 р. темпи зростання уповільнилися до 6,5 % (1995—1998 рр.), хоча й залишалися досить високими як для європейської економіки. 1999 р. виявився складним для Туреччини, коли відбулося накладання одразу двох негативних чинників впливу на національну економіку. З одного боку, мали місце два сильні землетруси, які завдали великої шкоди господарству, з другого — економічна криза в Росії та державах СНД, які на той час стали провідними імпортерами продукції легкої промисловості. Становище країни погіршилося ще й у зв’язку із фінансовою кризою, в основі якої лежав дефіцит бюджету (15 % ВВП), зумов­лений виплатами по відсотках державного боргу, які на той час становили 42 % усіх державних видатків.
Приєднуючись до митного союзу з ЄС у січні 1996 р. Туреччина розраховувала на суттєве збільшення припливу ПІІ, проте такого не відбулося, їх річне надходження не перевищувало 1 млрд дол. передусім через непевну політичну та економічну ситуацію
в країні, побоювання тероризму, високого рівня корупції тощо.
Реформи уряду Еджевіта кінця 1990-х рр. мали на меті суттєві зміни в структурі господарства, жорстку бюджетну політику, реформу соціальної сфери, реорганізацію кредитно-банків­ського сектору, посилення приватизаційних процесів у країні. Криза 2001 р. призвела до необхідності посилення та проведення соціально-політичної реформи, тому що передбачала відхід від популізму та декларативності. Результати реформування почали відчуватися вже в 2002 р., проте найбільш рельєфно вони проявили себе у 2003 р. (зростання ВВП майже на 6 %), попередні данні щодо зростання ВВП у 2004 р. та прогноз на 2005 р. є майже тотожними — близько 5 %. Аналогічним є прогноз щодо рівня інфляції, найбільш пекучої проблеми країни за останні 15 років. Передбачається, що вона не перевищить риску у 12 % у 2004 р., а в 2005-му зменшиться до 8 %. Така ситуація по-різному оцінюється в Туреччині і в ЄС, адже поки що не має доказів тощо, що країна ввійшла в стадію сталого економічного зростання, хоча з другого боку немає підстав не довіряти ефективності економічних реформ, що відбуваються в країні. Додатковим чинником стабілізації можна вважати також надання кредитів з боку МВФ та Світового Банку, останній з яких у розмірі 16 млрд дол. надійшов у лютому 2002 р. (він був розрахований на три роки).
У рамках міжнародного поділу праці країна у першу чергу вирізняється продукцією текстильної, шкіргалантерейної та інших галузей легкої промисловості, які забезпечують майже 40 % її експорту, на другому місці — продовольчі товари (17 %) та металовироби (9 %). Основними партнерами з експорту виступають Німеччина, США, Великобританія, Італія, Росія, Франція.
Натомість у структурі імпорту (1998 р.) переважають машини та обладнання (29 %), напівфабрикати (16 %), хімічна продукція (14 %), а також транспортне обладнання та паливо. Найбільшими партнерами з імпорту є ті ж самі країни.
Початок переговорів Туреччини щодо її вступу до Європейського Союзу багато в чому є проблематичним насамперед тому, що доцільність цього кроку є непростою для всіх учасників майбутньої коінтеграції.
По-перше, населення багатьох європейських держав не схваль­но ставиться до майбутнього членства Туреччини в ЄС, перед-
усім апелюючи до європейських документів, де чітко визначено, що тільки європейська країна може стати членом Євросоюзу (фор­мально це лише 1/9 території Туреччини).
По-друге, розрахунки європейських експертів довели, що витрати ЄС у разі повної інтеграції досягнуть 21 млрд євро у 2014 р., а вже у 2025-му вони сягнуть 28 млрд, що, природно, призведе до втрат відносно благополуччя нових та старих членів ЄС, натомість ефект економічного зростання від збільшення території Євросоюзу буде значно меншим.
По-третє, існує велика недовіра європейських країн щодо кордонів країни з Іраном, Сирією, Іраком та деякими іншими державами через реальну загрозу масованого в’їзду до ЄС нелегалів, контрабанди різних товарів, у тому числі наркотиків.
Утім в Євросоюзі не відмовляються від поглиблення кооперації з Туреччиною та потенційної її коінтеграції, адже після 2010 р. територіальний ефект розширення буде використаний, а відтак в ЄС висувають досить конкретні та чіткі вимоги зближення, які можна було б сформулювати так:

  1. Повна відповідність політичним критеріям (так звані «Копенгагенські» (1993) критерії на вступ), які передбачають політичну свободу, низький рівень корупції, реформу законодавства, імплементацію демократичних принципів та правил. Крім цього, передбачається, що в країні буде створено передумови для такої ринкової економіки, яка б могла досягнути європейського рівня конкурентоспроможності.
  2. Гострою проблемою країни залишається регіональна диференціація. Якщо північно-західна частина Туреччини нічим не відрізняється від Греції чи Португалії, то південно-східна є типовим прикладом країни, що розвивається. Саме ця проблема може призвести до виникнення так званих тактичних дій як Європейського Союзу, так і Туреччини (вимоги спеціального перехідного періоду, відтягування термінів вступу, розроблення спеціальних правил інтеграції тощо).
  3. Строк виконання економічних критеріїв, за розрахунками аналітиків, триватиме не менше 10 років, а відтак Туреччині треба буде не менше сорока років, для тощо щоб досягти 75-від­соткового рівня доходів ЄС. Разом з тим, Туреччина може суттєво виграти від застосування європейської системи трансфертних платежів, яка становитиме 3—4 % ВВП країни.
  4. Приєднання Туреччини до Спільної аграрної політики (САП) ЄС може докорінно змінити ситуацію на ринку продовольства Євросоюзу впродовж перших років адаптації. Тобто передбачається, що обсяги фінансової допомоги у передвступний період можуть виявитися великими для Євросоюзу, а відтак ЄС буде наполягати на швидкому реформуванні сільського господарства та значно менших обсягах субсидіювання аграрного сектору.

Подальше зближення Туреччини з ЄС є важливим і для України, адже серед усіх 12-ти країн—аплікантів на вступ у 2001 р. в цю країну постачалося товарів на суму 1 млрд дол. (майже 30 % загального обсягу) та 138,2 млн дол. імпорту (10 %). Обидві країни зацікавлені у розвиткові добросусідських відносин у межах організації чорноморського співробітництва.

  1. Визначте спільні та відмітні риси у трансформації національ­них економік Болгарії, Румунії, Туреччини.
  2. Чим відрізнявся механізм зближення Євросоюзу, з одного боку, з Румунією, Болгарією та, з другого, з Туреччиною?
  3. У чому полягає специфіка болгарської економіки?
  4. Назвіть і розкрийте специфічні риси та етапи трансформації економіки Румунії.
  5. Охарактеризуйте специфіку економіки Туреччини.
  6. У чому полягають ризики європейської економіки у разі коінтеграції Туреччини до ЄС?

  1. Европейськая интеграция: Учеб. пособие. — М.: Международные отношения, 2003.
  2. Економіка зарубіжних країн / За ред. А. С. Філіпенка. — К.: Либідь, 1998.
  3. Європейська інтеграція та Україна / За ред. В. Є. Новиць­кого, Т. М. Пахомової, В. І. Чужикова. Навч.-метод. посіб. — К.: Мін-во економіки та з питань європейської інтеграції України МЗС ФРН, тов-во К.Дуйсберга (ФРН). — К. — Кельн, 2002.
  4. Западноевропейские страны: Особенности социально-экономических моделей / Под ред. В. П. Гутника. — М.: Наука, 2002.

    • Експортна стратегія Туреччини // Діловий вісник. — 2004. — № 4. — С. 9.
    • Зенин Д. Болгария: шансы присоединения к ЕС // МЭ и МО. — 1999. — № 3. — С. 97—99.
    • О проблемах присоединения Турции и ЕС // БИКИ. — 2004. — № 144. — С. 1, 4—5, 16.
    • Парадоксы турецкой экономики // Рынок ценных бумаг. — 2001. — № 13. — С. 47—51.
    • Румыния — влияние перспектив вступления в ЕС на развитие экономики страны // БИКИ. — 2003. — № 110—111. — С. 4—5.
    • Турция — экономический подъем в результате про­ведения структурных реформ // БИКИ. — 2004. — № 45. — С. 1, 4—5.
    • Grabbe H. The constellations of Europe. How enlargement will transform the EU. — London: Centre of European Reform, 2003.
    • Jeffric I. Eastern Europe at the Turn of the Twenty First Century. — London — NY; Routledge, 2002. — pp. 155, 346—347.
    • Jones R. The Politics and Economics of the European Union. — Cheltenham: Edward Elgar Publ., 2001.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.