лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

Розділ 6

Економіка країн— аплікантів на вступ до Європейського Союзу

6.1. Особливості економіки Болгарії
6.2. Особливості економіки Румунії
6.3. Особливості економіки Туреччини


До країн—аплікантів на вступ до ЄС відносять три країни — Болгарію та Румунію, членство яких передбачається у 2007 р. та Туреччину, з якою розпочато переговори про вступ, проте країна ще й досі не виконала більшість копенгагенських (політичних) критеріїв коінтеграції, не говорячи вже про економіч­ні. Разом з тим, умовно до групи кандидатів відносять численні нові країни Балканського півострова: Хорватію, Сербію та Чорногорію (Югославію), Албанію, Македонію, Боснію та Герцеговину, переговори про вступ з якими перебувають на різних стадіях завер­шення (ближче всього до цього завершення підійшла Хорватія).
Слід сказати також, що в Євросоюзі добре розуміють, що проб­лема вступу чергової хвилі аплікантів у ЄС є досить болючою не тільки для національних економік, а й для інтеграційного угруповання у цілому, що демонструє табл. 6.1. При коінтеграції Болгарії, Румунії та Туреччини сумарний ВВП ЄС збільшиться лише на 0,6 млрд євро (за ПКС), натомість відносний показник Євросоюзу водночас зменшиться з 19,9 тис. євро до 19,0 тис. Значних вкладень потребуватиме також процес системних трансформацій у цих країнах як у період, який передує вступу, так і після нього.

Таблиця 6.1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН-КАНДИДАТІВ НА ВСТУП

Назва країни

Населення,
млн осіб

ВВП, млрд
євро, за ПКС

ВВП на душу населення, 2000 р., євро

за ПКС

% до ЕС-15

1. Болгарія

8,4

46,7

5900

25

2. Румунія

22,4

131,9

5900

25

3. Туреччина

65,6

383,3

5500

23

Разом

96,4

561,9

5830

24

Джерело: Борко Ю. Расширение и углубление европейской интеграции // МЭ и МО. — 2004. — № 7. — С. 23.
Різними є також й інші соціально-економічні індикатори. Так, за індексом людського розвитку (ІЛР) Болгарія посідає 57-е місце у світі (2001 р.), Румунія — 72-ге, а Туреччина — лише 96-те, перебуваючи в групі країн, що розвиваються. У Болгарії є дещо вищою тривалість життя — 72 роки, у той час як у Румунії і Туреччині лише 70. Європейський Союз турбує також той факт, що майже 15 % населення Туреччини у віці після 15 років є неграмот­ними, що не є типовим як для країн ЄС—15, так і для десяти нових учасників розширеного ЄС (у Румунії та Болгарії цей показник не перевищує 2 %).
Усі ці країни мають низькі технологічні показники, що відрізняє їх від інших країн ЦСЄ, які вже стали членами Євросоюзу. Так, у 1997 р., витрати на науку і науково-технічні розробки становили в Болгарії 12 дол./жителя, а в Румунії — 8, це при тому, що в цей же період у Словенії вони сягнули 112 дол., а в Чехії — 76. Тим не менше відповідно до світових рейтингів за таким показником як індекс технологічних досягнень (ІТД) у 1999 р. Болгарія вийшла на 28-ме місце у світі, а Румунія лише на 35-те, пито­ма вага експорту високих та середніх технологій у цих країнах становила відповідно 30 % та 25,3 %. Обидві країни входили до групи потенційних лідерів, чого не можна сказати про Туреччину, яка не потрапила не тільки до цієї категорії, а й до наступної за нею.
Досить пекучою проблемою для держав-аплікантів цієї групи є проблема зовнішнього боргу, яка у багатьох випадках перевищує чи принаймні дорівнює граничним нормам, що випливають із маастрихтських критеріїв (пригадайте, спираючись на матеріал попереднього розділу, якими є їх рівні). Найбільшу заборгованість як відсоток від валового національного доходу (ВНД) має Болгарія — 82 % (10 млрд дол.), що перевищує її річний експорт фактично у 2 рази (2001 р.). Далі йде Туреччина — 116 млрд дол., і 57 % ВНД відповідно, проте сам борг перевищує експорт майже у 4 рази. У найкращому становищі знаходиться Румунія з 10,2 млрд дол. боргу, який становить 27 % ВНД, а її експорт є вищим на 1,3 млрд дол. взятих на себе країною боргових зобов’язань. Характерною рисою цих трьох держав є значне перевищення імпорту над експортом (у Болгарії в 1,4 раза, у Румунії в 1,35, у Туреччині в 1,3 раза) .
Структурна перебудова господарства в державах цього регіону відбувалася повільнішими темпами, ніж в інших країнах ЦСЄ, а відтак питома вага сільського господарства залишається досить високою, а сфери послуг (не зважаючи на розвиток туризму) поки що малою, що наявно випливає з наведеної нижче табл. 6.2.

Таблиця 6.2

Структура валової доданої вартості, 2002 р.

Країна

Галузь

сільське господарство

промисловість

послуги

Болгарія

14

28

58

Румунія

12

37

51

Туреччина

15

27

58

Джерело: Доклад о мировом развитии, 2003. — М.: Весь Мир, 2003.
Певні проблеми існують також щодо циклічності економічних коливань та сталості зростання, які завжди виникають у зв’язку із реформуванням економіки та відповідною кон’юнктурою на товари та послуги, що складається на світовому ринку. Так, упродовж 90-х рр. ХХ ст. Болгарія мала спади (1990—1993, 1996—1997 рр.) і піднесення економіки (1994—1995, 1998—2000 рр.), румунська ж циклічність була подібною, проте й вона характеризувалася двома етапами занепаду (1990—1992 та 1997—1999 рр.). Природно, що це відбилося на результатах реформ. Якщо порівнювати десять років трансформації економіки (з 1990 по 1999 р.), то наприкінці 1990-х рр. економіка Болгарії виробляла лише 66 % ВВП від рівня 1989 р., а Румунія — 73 %. Потреби у переході до ринку Туреччина не мала, а відтак вона виявилася більш синхронізованою до світових, у тому числі європейських циклічних коливань, проте контрасти зростання ВВП і в цій країні були великими. Так, у 1999 р. цей показник був від’ємним і становив 5 %, але вже у 2000 р. став позитивним і досяг 7,5 %, проте вже в 2001-му він знизився на 9,4 % (це найнижчий індикатор темпів ВВП після Другої світової війни).


6.1. Особливості економіки Болгарії


Перехід країни до ринку виявився значно складнішим та довшим, ніж передбачалося, а результати гіршими, ніж у багатьох інших державах ЦСЄ. Водночас курс на європейську інтеграцію Болгарії схвалює більшість населення країни, хоча побоювання щодо його наслідків також є досить значними, що пов’я­зане насамперед з високими рівнями конкуренції європейських компаній, можливим банкрутством болгарських підприємств та зростанням рівня безробіття.
Упродовж 1990—1997 рр. економіка країни реформувалася повільно, що було пов’язано з відсутністю цілісної програми розвитку та значними політичними коливаннями щодо подальшого вибору моделі трансформації свого господарства. 1997 р. можна вважати відправною точкою системних реформ болгарського уряду, якому передувало руйнівне падіння ВВП у 1996 р. (– 10,9 %) та 1997 р. (– 6,9 %), високий та гіпервисокий рівень інфляції, відповідно, 123 % та 1082 %, значний бюджетний дефіцит — 10,4 % та – 2,1 %, а також дефіцит платіжного балансу. Низьким порівняно з іншими країнами ЦСЄ був рівень залучених прямих іноземних інвестицій. Системне реформування, яке розпочалося у 1997 р., зводилося до чотирьох основних заходів:

  • приватизація та ліквідація державних підприємств;
  • лібералізація політики в галузі сільського господарства, включаючи створення умов для ринку землі;
  • реформування державних програм соціального страхування;
  • реформи, що спрямовані на посилення контролю за дотриманням угод; розвиток виконавчої дисципліни.

У вересні 1998 р. МВФ створив довгостроковий пільговий фонд (Exended Fund Facility), який виділив загальні кредити на суму 900 млн дол. для підтримки реформ у Болгарії. Жорстка економічна політика впродовж двох років, максимальне стимулювання малого та середнього бізнесу дала позитивні результати у наступний період. Уже в 1998 р. спостерігався позитивний приріст ВВП (+ 3,5 %), але в 1998-му він трохи уповільнився (+ 2,4 %), проте вже у 2000-му досяг 5,8 % та 4,5 % у 2001 р., коли його абсолютні обсяги сягнули 12,7 млрд дол. Зменшився бюджетний дефіцит (до 12 % у 1998 р.), а рівень інфляції у 1999 р. вже не перевищував 0,7 %, щоправда у наступний період уряду не вдалося приборкати інфляцію і вже у 1999 р. вона зросла та досягла рівня десяти процентів.
Негативним наслідком реалізації «монетарних» підходів є високий рівень безробіття в країні. У 1990-ті рр. чітко простежувалася його позитивна динаміка (1990 — 1,8 %, 1995 — 11,1 %, 2000 — 17,9 %). Такій ситуації на ринку робочої сили немалою мірою сприяла архаїчна структура зайнятості, за якою майже 26 % сукупної робочої сили припадало на сільське господарство, 31 % — на промисловість і 43 % — на сферу послуг (1998 р.). Подальші реформи скоригували цей стан, проте навіть і зараз в аграрному секторі національної економіки створюється 12,5 % болгарського ВВП і зайнято близько 10,7 % трудових ресурсів (2002 р.).
Основними сферами сучасного господарства країни є машинобудування та металообробка, харчова та хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, чорна та кольорова (передусім мідна) промисловість, виробництво ядерного палива. В аграрному секторі домінує вирощування овочів, фруктів, тютюну, пшениці, соняшнику, винограду та виробництво вина;
у тваринництві представлено практично всі галузі з домінуванням вівчарства та великої рогатої худоби.
Аналогічним до спеціалізації є експорт країни, основа якого — метали, механізми та обладнання, пластмаси, продовольство, тютюн, одяг. Подібним до цього є імпорт, основою якого є, щоправда, більш високотехнологічна продукція машинобудування. Протягом останніх десяти років Болгарія мала негативне саль­до зовнішньої торгівлі. Так, у 2000 р. імпорт на 20 % переви-
щував експорт країни. Традиційним для країни є іноземний туризм, який нерідко називають «прихованим експортом». Наприклад, у 2000 р. країну відвідало понад 2 млн іноземних туристів, що принесло 963 млн дол. чистого доходу (8 % ВВП країни).
Основними торговельними партнерами Болгарії є держави Європейського Союзу, хоча їх частка виглядає меншою за інші країни ЦСЄ (близько 50 %, а не 60 %, як у цих державах). Високою є питома вага експортно-імпортних операцій з Туреччиною, Росією, Україною.
Упродовж наступних двох років найважливішою проблемою країни має стати подальше зближення з ЄС, а відтак основними напрямами коінтеграції Болгарії до Європейського Союзу у період до 2007 р. мають стати:

  • виконання маастрихтських критеріїв, перш за все у вимогах зменшення зовнішнього боргу як відсотка від ВВП; шляхами подолання цієї диспропорції може бути зростання самого ВВП та нарощування експорту;
  • подальша структурна реформа, у тому числі підвищення продуктивності праці (особливо в аграрному секторі), зменшення енергомісткості продукції, що випускається, та підвищення загальної технологічності виробництва (в 1997 р. в Болгарії, за даними російського дослідника Д. Зенкіна, на 1 кг умовного палива було вироблено продукції на 0,4 дол., в ЄС — на 4,7 дол.);
  • суттєве зростання заробітної плати та рівня доходів (у Болгарії середня плата за годину становить близько 0,7 дол. (1998 р.), а, наприклад, у Німеччині — 30 дол.);
  • реформування пенсійної та страхової системи;
  • зменшення рівня безробіття, хоча в ЄС не вважають його показник критичним, проте такий напрям є досить важливим для подолання соціальної напруги у суспільстві;
  • подальша лібералізація банківської і фінансової системи країни;
  • суттєва корекція регіональної політики (станом на 2002 р. майже 51,5 % ПІІ сконцентровано в столиці — Софії, а різниця в доходах населення має тенденцію до значного зростання).

Сучасний рівень зовнішньоекономічних відносин Болгарії з Україною не може задовольнити обидві країни насамперед в обсягах зовнішньої торгівлі, хоча Україна ще донедавна посідала п’яте місце в болгарському імпорті (3,4 % у 1997 р.). Уведення візового режиму з Україною теж не сприяє подальшому розвиткові іноземного туризму в країні, в якій рекреанти з країн СНД переважають над усіма іншими. Важливим елементом нормалізації відносин є спрощення візового режиму, відновлення діяльно-
сті паромної переправи «Іллічівськ (Україна) — Варна (Болгарія)», розвиток взаємовигідних контактів у межах організації чорноморського співробітництва та нарощування обсягів зовнішньої торгівлі.


6.2. Особливості економіки Румунії


Розвиток румунської економіки у 1990-ті рр. був схожим на болгарський, хоча мала місце й певна специфіка, пов’язана із запровадженням як елементів градуалізму, так і «шокової терапії».
Після повали комуністичного режиму (1989 р.) і страти його лідера М. Чаушеску надії на швидкий розвиток і стрімке просування до числа розвинутих європейських держав виявилися багато в чому марними передусім тому, що стартові умови реформування країни були багато в чому гіршими ніж, наприклад, у сусідній Угорщині. Найпроблемнішими при цьому вважалися відстала промислова база, обмеженість ресурсів та екстенсивний характер їх використання. Мало місце також скорочення видобування нафти, яка у минулі часи дозволяла практично повністю забезпечувати потреби своєї країни. Часткові і багато в чому непослідовні реформи 1990—1996 рр. не принесли очікуваного сталого зростання економіки, а тому про системне реформування заговорили лише у лютому 1997 р., коли була прийнята програма всебічної макроекономічної стабілізації і розпочалися структурні реформи в румунській економіці. Трансформаційні зміни торкнулися всіх секторів національного господарства, проте найважливішими напрямками стали:

  • ліквідація великих енергоспоживачів, що мали високий рівень технологічної відсталості та наднормативну енергомісткість готової продукції;
  • реформування великих сільськогосподарських підприємств та встановлення нового типу аграрних відносин;
  • модернізація кредитно-фінансового сектору.

Разом з тим, на початковому етапі реформування національної економіки не вдалося досягти значного ефекту: ВВП країни продовжував скорочуватися, щоправда повільнішими темпами (1997 р. — 6,6 %, 1998 р. — 4,5 %, 1999 р. — 2 %). Відповідно до угоди з МВФ (серпень 1999 р.) Румунія отримала кредит від цієї організації в межах 547 млн дол., проте вже через два місяці було заблоковано надходження другого траншу через розбіжність поглядів уряду та МВФ на бюджетне фінансування та кредитування приватного сектору. Саме у цей період країна була дуже близькою до оголошення дефолту, хоча його вдалося запобігти через низку малопопулярних заходів: прискорену приватизацію, проведення жорсткої податкової політики, реструктуризацію збиткових підприємств тощо. Одним із заходів макроекономічної стабілізації було використання валютних резервів Національного банку Румунії, які у кризовий період скоротилися на 1,5 млрд дол.
У ХХІ ст. країна входила зі складними макроекономічними проблемами, які умовно можна було звести до такого:
1) низький рівень ринкової капіталізації, яка у 1999 р. становила 0,36 млрд дол., або лише 0,6 % ВВП (в Угорщині, відповідно, 13 млрд дол. та 25,7 %; у Польщі — 23 млрд та 14,6 %);
2) низька інвестиційна активність зарубіжних компаній. Загальний обсяг (кумулятивний) ПІІ досяг у 2000 р. 7 млрд дол. (333 дол. на душу населення) (В Угорщині відповідно 22,5 млрд та 2200 дол. на душу населення, у Польщі — 36 млрд дол. та 947 дол. на душу населення.);
3) значне перевищення імпорту над експортом (у 2000 р. в 1,3) і як наслідок 5-відсотковим дефіцитом платіжного балансу відносно ВВП). Дефіцит бюджету у 2000 р. дещо зменшився, проте все одно перевищував 3 % ВВП;
4) невисока підприємницька активність, яка простежувалася і на мікрорівні. Лідерами стали три румунські компанії — Alro Slatina (ринкова капіталізація 58 млн дол., 1999 р.) — лідер у виробництві металів, Dасіа (41 млн) — автомобілебудування, Terapia (24 млн) — фармацевтика. Для порівняння: рівень капіталізації трьох провідних польських та угорських компаній знаходився в межах 1—7 млрд дол., що яскраво говорить про слабку розвинутість ринку цінних паперів.
Однак наслідки реформування економіки країни у перші роки нового століття були більш обнадійливими, що відбивалося й на результатах національного виробництва. Якщо у 2000 р. констатувалося 1,8-відсоткове зростання, то вже у 2001 р. темпи приросту ВВП були на рівні 5,3 %, а його загальний обсяг досяг 39,7 млрд дол. Мала місце лібералізація у банківській діяльності, а загальна кількість банків зросла з п’яти у 1990 р. до 45-ти у 2000-му, серед яких 37 були румунськими і 8 представляли відділення провідних закордонних фінансових установ. Найбільший з них є Banca Comerciala Romana, активи якого сягнули 2,4 млрд дол. (2002 р.).
Основними галузями сучасного виробництва Румунії є вуглевидобування, целюлозо-паперова та деревообробна промисловість, металургія (як чорна, так і кольорова), нафтохімія, машинобудування, харчова промисловість. Аграрний сектор представ­лений вирощуванням пшениці, кукурудзи, цукрового буряку, насіння соняшнику, винограду, а також розведенням великої рогатої худоби та птахівництвом.


Всі дані за 2001 р.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.