лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

5.6.4. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків


У структурі експортно-імпортних операцій Італія мало чим відрізнялася від інших країн Європейського Союзу, на які при­падає 60,6 % імпорту і близько 57,2 % експорту країни (1999 р.). При цьому основними партнерами в ЄС були Німеччина (19,2 %), Франція (12,6 %), Великобританія (6,1 % всього обсягу зовнішньої торгівлі). Частка США при цьому становила лише 5 %. У світовому рейтингу зовнішньої торгівлі країна посідає шосте місце, а ось за експортом послуг — п’яте. Упродовж п’яти років (1996—2000)
обсяги експорту зросли в 1,3 раза, імпорту в 1,5 раза.
Особливості міжнародної спеціалізації країни досить чітко може проілюструвати структура зовнішньої торгівлі товарами (табл. 5.7), яка відрізняється від тієї, що існувала на початку 90-х рр. і стала результатом глибокого реформування національної економіки. Якщо порівняти частку імпорту та експорту у 2000 р., то можна дійти висновку, що в межах міжнародного поділу праці Італія мала пріоритети у ввезені хімічних товарів, електротоварів та інструментів, продуктів харчування, мінеральної сировини та транспортного обладнання. Проте у ряді галузей експорт переважав над імпортом, зокрема у торгівлі шкіряними виробами, машинами та обладнанням, текстилем, взуттям та одягом.

Таблиця. 5.7

Структура зовнішньої торгівлі товарами, 2000 р.

Назва групи товарів

Імпорт

Експорт

1. Хімічні товари

12,9

9,3

2. Електротовари та інструмент

14,8

10,1

3. Їжа, напої, тютюн

6,6

5,0

4. Шкіра та шкіряні вироби

2,1

5,1

5. Машини та обладнання для них

7,8

19,5

6. Метали та металопродукція

10,2

8,1

7. Мінеральна сировина

11,6

0,2

8. Текстиль та одяг

4,9

10,3

9. Транспортне обладнання

13,6

11,6

10. Інша продукція

15,5

20,8

Джерело: The Statesman’s Yearbook. 2004 / Ed. by B. Turner. — NY: Palgrave Macmillan, 2003. — P. 953.
Відмінною особливістю зовнішньої торгівлі Італії від багатьох інших постіндустріальних країн світу є наявність позитивного сальдо торгового балансу, хоча таким він став лише наприкінці 1990-х рр.
Разом з тим, країна, як зазначалося раніше, навіть зараз є досить великим зовнішнім боржником, проте водночас Італія виступає досить потужним європейським донором економічної допомоги — близько 1,3 млрд дол. (1997 р.), яка в основному зорі­єнтована на країни Середземномор’я.


5.7. Скандинавська модель розвитку
5.7.1. Особливості розвитку економіки скандинавських країн


До скандинавських країн відносять, як правило, три країни відповідного півострова — Норвегію, Швецію та Фінляндію, а також Данію, яка знаходиться поза його межами, але має тіс­ні господарські зв’язки з названими країнами та подібну до них
економічну модель, яку нерідко називають «скандинавською» з її відмінними рисами: високою питомою вагою державного сектора в структурі ВВП та перерозподілом його значної частини через бюджет (понад 50 %); найвищою у світі заробітною платою за годину роботи та одним з найбільших у світі рівнем оподаткування; великим соціальним пакетом, що включає допомогу у разі безробіття, тривалу відпустку матері у зв’язку з доглядом за дитиною, безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовну освіту тощо. Разом з тим, такі «завоювання» країн Північної Європи стали мож­ливими лише за умов наполегливої боротьби профспілок та соціал-демократичних урядів скандинавських держав за права їхнього населення, формування високого рівня культури праці та етики біз­несу, системних заходів щодо охорони навколишнього середовища і відповідного менталітету населення.
Разом з тим, країни цієї групи належать до макроекономічних (за відносними показниками) лідерів нашої планети (табл. 5.8), питома вага яких у світовій економіці перевищує 3 % світового ВВП, а населення становить менше 1 %, що змушує їх проводити досить обережну політику щодо розширення не тільки в межах національ­них економік, а й в Європі . Наприклад, Норвегія вийшла зі складу ЄС, залишившись членом Європейської Асоціації вільної торгівлі, а Данія і Швеція, перебуваючи в Євросоюзі, не бажають приєднуватися до монетарної системи і вводити євро, хоча їх валюти повністю відповідають системним критеріям ЕМС, і лише Фінляндія має в цьому плані «повноцінне членство», замінивши свою марку на європейські гроші у 2002 р.
Особливістю сучасного стану скандинавських країн у глобаль­ній економіці є їх високий відносний показник ВВП, при цьому найбільшого рівня він досяг у Данії та Норвегії. Країни цієї групи є визнаними лідерами щодо такого інтегрованого показника, як індекс розвитку людського потенціалу, за яким Норвегія та Швеція традиційно утримують перші місця.

Таблиця 5.8

Основні індикатори розвитку Скандинавських країн

Країна

ВВП,
2001 р.,
млн дол.

ВВП (ПКС) на душу населення,
2001 р., дол.

Індекс розвитку людського потенціалу, 2001 р. (у дужках — місце)

Індекс технологічних досягнень, 1999 р. (у дужках — місце)

Питома вага експорту високих і середніх технологій, 1999 р.

Данія

162 817

29 000

0,930 (11)

41,0

Фінляндія

121 987

24 430

0,930 (14)

0,744 (1)

50,7

Норвегія

165 458

29 620

0,944 (1)

0,579 (12)

19,0

Швеція

210 108

24 180

0,941 (3)

0,703 (3)

59,7

Джерело: Доклад о мировом развитии: 2003. — М.: Весь мир, 2003.
Скандинавські держави відзначаються також досить високим рівнем технологічності їх господарства. Так, за індексом технологічних досягнень (1999 р.) перше місце у світі посідає Фінляндія, третьою йде Швеція, а питома вага експорту високих і середніх технологій становить у них відповідно 50,7 та 59,7 %, що також дозволяє відносити їх до глобальних технологічних лідерів.
У 2003 р. за мікроекономічним індексом конкурентоспроможності на перше місце вийшля Фінляндія, на третє — Швеція, на четверте — Данія і лише на двадцять друге — Норвегія. Скандинавські країни виступають також лідерами у локалізації інноваційно-інвестиційних моделей національної економіки. Так, упродовж останніх двадцяти років ці держави створили кілька потужних глобальних центрів технологічного новаторства (табл. 5.9).

Таблиця 5.9

Глобальні центри технологічного новаторства
в скандинавських країнах та їх світовий рейтинг


Назва центру

Країна

Оцінка
в балах

Світовий рейтинг

Стокгольм — Кіста

Швеція

15

3

Хельсінкі

Фінляндія

14

8

Мальме — Копенгаген

Швеція — Данія

11

20

Оулу

Фінляндія

10

30

Трондхейлл

Норвегія

6

45

Серед 47 локалізованих інноваційних центрів швидкого економічного зростання, які за класифікацією ООН визначаються оцінками від 16 до 4 балів, п’ять знаходяться в цьому мегарегіоні, а центр «Стокгольм — Кіста» є найпотужнішим
в Європі.
Досить відомими в усьому світі є окремі скандинавські фірми та корпорації (табл. 5.10), серед яких перше місце посідає фінська Nokia, яка впродовж останніх десяти років вийшла на перше місце у світі за рівнем конкурентоспроможності. Досить сильні, хоча й непровідні, позиції в електротехнічній промисловості мають швецький Ericsson та Electrolux, а в автомобілебудуванні відносне лідерство має Volvo. Норвегія входить до числа семи найбільших виробників найдешевшої електроенергії на гідроелекторостанціях, що побудовані майже на кожному фіорді, а також за експортом риби (3,8 млрд дол., 1999 р.) ця країна посідає друге, після Таїланду, місце у світі. Ця невелика за кількістю населення держава Північної Європи володіє одним з найбільших торгових флотів планети. Швеція, Норвегія та Фінляндія є також лідерами європейської деревообробної та целюлозо-паперової промисловості.

Таблиця 5.10

Найбільші скандинавські компанії
за обсягами торгового обороту, 2001
р. млн євро


Назва

Країна

Торговельний оборот

Кількість працюючих

Nokia

Фінляндія

31 191

53 849

Statoil

Норвегія

28 298

16 686

Ericxxon

Швеція

25 050

85 198

Volvo

Швеція

24 251

70 921

Norsk Hydro

Норвегія

18 992

35 600

Electolux

Швеція

14 673

87 139

Джерело: Журнал Европейской экономики. — 2003. — № 2(3). — С. 419—428.
Скандинавські країни належать до постіндустріальних держав і мають одну з найвищих у світі частку послуг, яка у структурі ВВП становить у Швеції — 73 % (2001 р.), у Данії — 69 %, у Нор­вегії — 65,9 % та у Фінляндії — 63 %. Питома вага сільського
господарства у цих державах не перевищує 2—4 %, разом з тим, ця галузь є високопродуктивною в усіх цих країнах, хоча кліматичні умови Північної Європи не сприяють її розвиткові.
Особливістю цього мегарегіону є досить низькі за європейськими мірками рівні безробіття. Найнижчий з них характерний для Норвегії — 4,1 % (2002 р.), найвищий для Фінляндії — 9,1 % (у 1990 р. цей показник не перевищував 3,2 %).
Швеція, Данія, Фінляндія та Норвегія мають добре розвинуті сервісні галузі, провідними з яких є банківська та страхова справа, а також транспорт. Дві перші з них тісно пов’язані між собою і створюють єдину фінансову систему. Найбільшим банком у Північній Європі є Nordea Bank AB (Швеція), який сформувався у 1997 р. після злиття відповідно швецького та фінського банків Nordbanken of Sweden та Merita Bank of Finland. Наявність різних валют і пов’язані з цим відповідні трансакції у взаємній торгівлі не відлякують скандинавські країни, проте дорожнеча робочої сили підштовхує потенційних інвесторів вкладати кошти у сусідні країни, передусім (починаючи з 90-х рр. ХХ ст.) у балтійські.


5.7.2. Суть та основні особливості швецької моделі


Багато в чому «скандинавська» модель економічного розвитку ґрунтується на осмисленні «швецької» моделі, яка була сформована наприкінці 60-х рр. ХХ ст. й імплементована у сусідні з цією країною держави, які хоча й зберегли певні соціально-економічні відмінності, проте чітко дотримувалися основних методологічних постулатів, «швецького соціалістичного підходу», найважливішими серед яких були:

  • реалізація політики повної зайнятості;
  • вирівнювання доходів населення за рахунок нової податкової моделі;
  • висока питома вага державного сектору економіки, який на той період був чинником національної стабільності;
  • перерозподіл бюджетних коштів на користь численних соціальних програм;
  • доступність соціальних гарантій усім верствам населення (освіта, охорона здоров’я);
  • посилений вплив профспілок на всі сфери суспільно-економічного життя країни.

Упродовж 60—70-х рр. ХХ ст. державні доходи в Швеції зростали випереджальними темпами, що вело до розгортання все нових і нових соціальних програм. Рівень безробіття був найниж­чим у всьому західному світі і дорівнював у цей період близько 1 %. За вартістю промислової продукції на душу населення країна посідала перше місце в Європі, а за темпами нарощування ВВП поступалася лише Японії.
Саме у цей період про швецький феномен економічного розвитку заговорили в усьому світі, називаючи його «патріотизмом благополуччя», чи «моральним імперіалізмом». Велике значення мало також перебування при владі Соціал-Демократичної робочої партії, в усіх програмних цілях якої переважало гасло соціаль­ної справедливості.
У період, що розглядається, у Швеції активно розвивався процес децентралізації системи виробництва, який насамперед виявився у тому, що, з одного боку, держава не втручалася у виробничу діяльність фірм, а з другого — швидке зростання «еконо­мічних успіхів» приватного сектору і відповідних надходжень податків вело до значної концентрації бюджетних коштів, які перерозподілялись на користь населення.
Досить специфічним є регулювання відносин між трудом і капіталом, яке збереглося й зараз. Ще у 1938 р. у містечку Сальтшебаден була підписана угода між профспілками та підприємцями, яка чітко закріпила паритетні основи компромісу між першими та другими. З плином часу «дух Сальтшебадена» перетворився у досить своєрідну філософію, за якою обидва учасники докладали чималих зусиль для скорочення різниці у доходах осіб з високою та низькою зарплатами (наприкінці 1980-х вона була доведена до 15 %, що стало негативним чинником нівелювання «грошової оцінки» кількості та якості праці, знецінення намірів певної частини шведів щодо самовдосконалення).
Оцінюючи специфіку швецької моделі, надзвичайно важливим моментом є її ідентифікація. Якщо у перші післявоєнні роки намагалися використати основні арсенали кейнсіанської системи макроекономічного регулювання, то вже на початку 1950-х рр. від них відмовилися передусім через те, що традиційна дилема: «чи висока інфляція та низьке безробіття чи навпаки» — не мала в країні альтернативи через значний брак трудових ресурсів та жорстку позицію профспілок, які уміло маніпулювали дефіцитом трудових ресурсів, що виник у країні. Невдалі спроби уряду щодо заморожування зарплати у 1940—50-х рр. привели провідних економістів до думки, що такі кейнсіанські методи є малоефективними, а подекуди навіть шкідливими для Швеції. Відтак виникла нова система регулювання ринку праці, відома під назвою «модель Рена—Мейднера» за прізвищами відомих швецьких аналітиків, яким було поставлене завдання оптимізувати відповідні відношення в економіці. Основними інструментами її реалізації було використання податкових і грошових обмежень, які стримували ціни на досить низькому рівні, що змушувало підприємців і профспілки відмовитись від механізму інфляційного зростання заробітної плати. Заходи, що підтримували сукупний попит, виявилися ефективними і щодо вибіркової підтримки депресивних регіонів (трохи пізніше Швеція разом з Фінляндією відстояла своє право на отримання системної допомоги зі структурних фондів ЄС для території, що мають низьку густоту населення), деяких значущих для економіки галузей та тих соціальних груп населення, що постраждали внаслідок структурних змін в економіці, яка була зумовлена зміною світової кон’юнктури на товари та послуги. Такі заходи зробили ринок праці в країні гнучким і таким, що чітко орієнтувався на реальні соціальні гарантії.
Світова криза 1974—1975 рр. болісно відбилася на господарському розвиткові Швеції, що призвело спочатку до уповільнення темпів економічного зростання, а потім і до їх від’ємних показ­ників (так, у 1977 р. ВВП країни зменшився на 2,5 % відносно попереднього). Водночас зменшувався також процес оновлення виробничих фондів, а велика зарплата робітників та службовців
і значні розміри податків сприяли відпливу капіталу з країни. Так, за період 1975—1977 рр. випуск промислової продукції скоротився на 6 %, а виробничі потужності підприємств були завантажені лише на 75 %.
Проте навіть серйозні потрясіння для швецької економіки не були причиною відмови від «моделі Рена—Мейднера», яка застосовувалася на всіх фазах економічного циклу.
У 1970—80-ті рр. активно відбувався процес інституціювання ринку праці, внаслідок чого виникла державна адміністрація рин­ку праці, яка складалася з управління ринком праці та спеціальних комітетів — ленів, що відповідали за відповідні біржі.
У 1980-ті рр., найбільш успішні для економіки країни, великого поширення набула система соціальних пільг — явище соціалізації економіки, яке з часом почали називати «швецькою моделлю соціалізму». Саме вона багато в чому була показовою для двох тодішніх наддержав світу СРСР та США. У цей період майже ? трудових ресурсів країни була зайнята в державному секторі, що суттєво збільшило податковий тягар для підприємницьких структур, сумарні державні витрати у цей час вже перевищували 60 % ВВП країни, активно вводилося соціальне страхування, головна мета якого полягала в економічному захисті людини в усіх критичних випадках (безробіття, хвороби, старість, народження дитини). У 1975 р. за законом про пенсії її отримувачі здобули виключне право на спеціальну надбавку до неї, що вивело країну у число лідерів у світі за рівнем пенсійного забезпечення.
Коли темпи економічного зростання були досить високими, підвищення добробуту мало досить логічний та обґрунтований вигляд, проте починаючи з 1990 р. «швецьке економічне диво» перестало бути взірцем для відтворення в інших країнах. Стрімко зростав державний борг, розпочалася структурна криза в промисловості, а дефіцит бюджету сягав уже 14—15 %. Держава виявилася нездатною підтримувати «повну зайнятість», податковий тягар та висока питома вага трансфертних платежів відлякувала місцевих та іноземних інвесторів, капітал стрімко відпливав з країни за кордон. Постійне збільшення зарплати суттєво відставало від зростання продуктивності праці, що унеможливлювало стримування інфляції традиційними методами. До цього додавалася ще й банківська криза середини 1990-х рр. та нестійкість національної валюти — крони. На думку швецького економіста професора А. Лінбека, розвиток благополуччя 1980-х призвів до збільшення державних витрат та ослаблення економічних стимулів подальшого розвитку.
Вступ Швеції до Європейського Союзу та спеціальні заходи уряду країни щодо зниження податків та соціальних трансфертів, застосування ряду монетаристських заходів у кредитно-фінансовій політиці держави призвів до того, що вже на початку ХХІ ст. системну кризу швецької економіки вдалося подолати. Станом на початок 2000 р. щорічний рівень інфляції в країні становив уже 0,8 %, у 2001 р. — 1,7 %, у 2002 р. — 2,9 %, що відповідало класичним рівням європейської монетарної моделі. Бюджет 2002 фінансового року був уже профіцитним. Щорічне зростання ВВП у 1998 р. становило 3,6 %, у 1999 р. — 4,6 %,
у 2000-му — 4,4 % і лише 0,8 % у 2001 р., а рівень безробіття станом на січень 2003 р. виявився значно меншим, ніж у Європейському Союзі — лише 5,3 %.
Швецька економіка тісно пов’язана з європейською, про що яскраво свідчить зовнішня торгівля. Так, на країни Європейського Союзу припадає 53,6 % експорту та 60,3 % імпорту (2000 р.), що є меншим за 62—64-відсоткову частку інших членів, проте не виходить за традиційні для ЄС рамки у 50—70 %.
Разом з тим, навіть і зараз в країні найвища у світі зарплата за годину праці, витрати на освіту всіх рівнів становлять понад 7,65 % її ВНП, на охорону здоров’я — 7,6 %, а видатки, спрямовані на «соціальну безпеку» (пенсії, страхування, допомогу жінкам тощо), досягли у 1996 р. 34,8 % ВНП — найвищого
в ЄС рівня.
Наведені вище цифри яскраво свідчать, що Швеція, яка переборола структурну кризу 90-х рр. ХХ ст. у цілому зберегла одні з найвищих у світі соціальні стандарти життя населення і є світовим лідером щодо гармонізації інтересів уряду, підприємців та населення, хоча останнім часом у країні має місце перехід
від неокейнсіанських методів регулювання економіки до неоліберальних.


В Євросоюзі Фінляндія першою наполягала на віднесенні вільної міграції робочої сили з нових країн — учасниць Євросоюзу на термін 5 і більше років. На правовому рівні її парламент ухвалив закон, згідно з яким тільки через 8 років громадяни з країн ЦСЄ, Мальти при прийомі на роботу матимуть ті ж самі права, що й старі члени ЄС.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.