лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

4.4.2. Причини та наслідки японської кризи 90-х рр. ХХ ст.


На початку останнього десятиріччя темпи економічного зростання почали уповільнюватися. Так, щорічний приріст ВНП у 1992—1995 рр. був нижчим за 1 %, у 1996 р. він зріс до 3,9 %, а вже у 1997 р. становив лише 0,9 %, наступні ж роки мали чи від’ємний показник розвитку національної економіки, чи нульовий (точніше близький до нульового), а західні економісти почали називати Японію «країною сонця, що сідає».
Нерідко проблему спадного економічного розвитку останніх десяти років світові аналітики пов’язують насамперед з валютно-фінансовою кризою 1997—1998 рр. у Південно-Східній Азії і пояснюють, що Японія, яка мала численні інвестиції у цей регіон, більше за інших постраждала від ситуації, що склалася в Індонезії, Малайзії та Південній Кореї. Проте якщо взяти до уваги той факт, що кризу в цих країнах вдалося подолати на початку ХХІ ст., а Японія ввійшла в третє тисячоліття з від’ємними макроекономічними показниками, які ніяк не засвідчували про початок стійкого соціально-економічного зростання, то навряд чи при цьому можна говорити про синхронізацію циклічних коливань цієї країни з державами АТР. Натомість можна погодитись з тим, що деформація японської моделі розвитку була неминучою, країна потребувала нової парадигми організацій своєї економіки. Основними наслідками японської кризи кінця 1990-х рр. були:

  • падіння споживчого попиту на основні товари через перенасиченість внутрішнього ринку. У першу чергу це стосувалося предметів споживання з тривалим терміном використання (автомобілі, телевізори тощо);
  • зниження прибутків компаній;
  • стрімке зростання дефіциту державного бюджету (у 1998 р. він сягнув вже 6 %) та пов’язане з цим знецінення єни до долара США (упродовж 1995—1999 рр. на 24 %). Якщо взяти до уваги, що відсоткова ставка в країні практично дорівнювала нулю, то монетарні можливості вплинути на ставку кредиту з огляду на це були повністю вичерпані;
  • стрімке зростання безробіття в країні, яка вважала, що практично подолала його, з 2,5—3 % (1998) до 4,7 % (1999).
  • банкрутство фірм та банків, яке набуло масштабів національ­ної катастрофи і найбільш рельєфно проявило себе протягом 1999—2000 рр.;
  • старіння нації та підвищення питомої ваги державних витрат, насамперед соціальних, у структурі ВВП. Так, у 1996 р. (за даними М. Баслакової) видатки країни на цей сектор становили 35,6 % ВВП, тоді як у 1975 р. лише 26,7 %, а соціальні витрати відповідно 10,3 % проти 6,1 %. Тобто за рівнем фінансування цієї сфери ця держава перегнала США, хоча все одно відставала від більшості країн ЄС.

Аналіз причин, що призвели до затяжної кризи в Японії, є досить простим і в одночас складним процесом. Справа у тому, що більшість чинників, що визначаються, як правило, виходили з монетарист­ських підходів та парадигми сталого розвитку (десять років системної кризи за сучасного повного періоду циклічності у 10—15 років мало узгоджуються з синхронізацією країнових та глобальних моделей). Відтак логічним є виділення загальних та специфічних причин японської кризи (тобто притаманних тільки для Японії, яка поки що не має повністю відкритої економіки не зважаючи на високу країнову інтегрованість до глобального конкурентного середовища).
Загальні причини

  • Підвищення ставки податку на продаж та глибокий розрив між попитом і пропозицією.
  • Криза кредитно-фінансової системи. Заборгованість центрального уряду та місцевої влади наприкінці 1999 фінансового року становила 6000 трлн єн, або 120 % ВВП.
  • Загострення розриву між, з одного боку, великими, а з другого — дрібними і середніми підприємствами, на останні з них у 1998 р. припадало 30 % експорту, 70 % додаткової вартості та 80 % зайнятих. Традиційно ефективна конкурентна модель кейрецу почала давати збої.
  • Азіатська фінансова криза та зниження рівня зовнішнього попиту на традиційні для країни товари та послуги1.
  • Суттєві прорахунки уряду у проведенні антикризової політики.

Специфічні причини, які визначила Японська Рада
з питань економічної стратегії (1999)

  • «Структурна втомленість» та необхідність структурної модифікації виробництва відповідно до глобальних соціально-економічних тенденцій.
  • Недосконалий японський менеджмент у галузі державного управління, яке перетворилося зі спонукального чинника розвитку в стримуючий.
  • Зневіреність домашніх господарств та підприємств у майбутнє через сильне падіння економіки замість очікуваного зростання.
  • Нестабільність у сфері зайнятості та пенсійного забезпечення через системну кризу державних фінансів.

4.4.3. Японська модель в умовах глобалізації світового господарства


У період 1980—90-х рр. суттєво посилилися процеси глобалізації світового господарства, зумовлені передусім високим рівнем інформатизації, постіндустріалізацією розвинутих країн та індустріалізацією країн, що розвиваються, старінням нації в країнах-лідерах, подальшим зростанням відкритості національних економік тощо. Внаслідок цього японська національна господарська модель, її організаційно-управлінськими моделями кейрецу, про яку йшлося раніше, та відносно нова форма організації виробництва кього сюдан виявилися неготовими до функціонування в глобальному конкурентному середовищі, яке передбачає існування великої кількості продавців і покупців, вільне ціноутворення на основні види продукції, проведення аукціонів та вільне суперництво між товаровиробниками та продавцями послуг.
Модель кейруцу зараз має вигляд цілісної, органічно зв’язаної підприємницької структури, в якій довгострокові та стабільні відносини між головною фірмою та її субпідрядниками приносять великі економічні переваги всім учасникам. Проте цінові переваги, які надає головна фірма своїм партнерам щодо закупівлі
у них (а не в інших фірмах за низькою ціною) окремих комплектуючих, свідчать швидше за все про неринкову поведінку, чого немає в розвинутих європейських та північноамериканських країнах. Разом з тим, низькі трансакційні витрати, які існують
у межах цього вертикально інтегрованого підприємства, робили його до недавнього часу висококонкурентним у постіндустріальному світі.
Кього сюдан являє собою об’єднання великих та найбільших компаній, що формуються навколо великого траст-банку, кількох страхових, промислових, транспортних фірм, компаній, які спеціалізуються на операціях з нерухомістю та цінними паперами, універсальних торговельних компаній (сого сьося), що мають власні універмаги. Саме вони утворюють ядро елітного Президент­ського клубу, зайнятого розробкою загальної (середньо- та довгострокової) стратегії розвитку. З метою підтримки сталості свого об’єднання ще у 60-ті рр. ХХ ст. було введено новий принцип — взаємного володіння акціями. На цьому етапі вдалося обійти місцеве законодавство, яке забороняло більш як п’яти­відсоткове володіння акціями іншої компанії, проте обмежень щодо кього сюдан воно не мало. Внаслідок цього мали місце подальша монополізація ринку, неконкурентна та неринкова поведінка фірм, укладання внутрішніх договорів, узгодження цін тощо. Основна мета цього об’єднання ґрунтувалася на досягненні спільного благополуччя всередині угруповання. Глобалізаційні процеси виявили не тільки неринковий характер подібного утворення, а й те, що навіть тоді, коли кього сюдан і кейрецу вимагали значних інвестицій, у тому числі іноземних, можливості залучити такі не було.
На початку ХХІ ст. у двох цих моделях відбувалися значні зміни. Так, у вертикально інтегрованій структурі кейрецу розчинилися контурні основи, за яких частина субпідрядників опинилася за межами групи, а стосунки решти підприємств і головної фірми все більше нагадували характер мережевих відносин. Знач­ні зміни відбулися й у кього сюдан. Насамперед це — злиття
банків, які раніше входили до складу різних груп, об’єднання найбільших промислових та страхових компаній, координація зусиль банків та компаній, що належать до найбільших груп, з метою поглинання незалежних аналогічних структур, купівля акцій японських компаній іноземними інвесторами (прикладом може служити купівля контрольного пакету акцій «Ніссан дзидося» компанією «Рено» (Франція), а також приплив американських
інвестицій до найбільших страхових компаній відповідно до
цілей фінансової реформи 1997 р. «Великий вибух».
Значно розширює свої кордони автомобільна промисловість. «Міцубісі Мотор» уклала угоду з «Вольво АБ» та «Рено СА» про спільне виробництво вантажівок, вступила в альянс з «Даймлер-Крайслер». В останні роки більшість з японських фірм закривають свої заводи у своїй країні і переводять їх до Європи, США та країн АТР. Останнім часом 13 японських компаній пройшли процедуру лістингу на Нью-Йоркській фондовій біржі і ще 15 кор­порацій проходять цю процедуру зараз. Ціла група компаній,
серед яких «Фудзі», «Команцу» та інші розпочали продаж своїх акцій у Нью-Йорку. Наведені факти красномовно говорять про те, що Японія відкриває свою економіку, проте робить це досить обережно та поступово.
Не менш значною для Японії є проблема глобалізації ринків трудових ресурсів. За даними Фонду розвитку ООН, населення країни впродовж найближчих п’ятдесяти років матиме тенденцію до скорочення. Так, у 2025 р. кількість жителів країни становитиме 121 млн, а у 2050 р. — 105 млн (у 2000 році у цій державі проживало 127 млн). Поліпшити цю ситуацію можна було за рахунок щорічного залучення не менше 600 тис. мігрантів з інших країн. Станом на початок 2000 р. в Японії працювало 1,5 млн іноземців, що становило, за даними І. Лебедєвої, 1,23 % населення країни. Зрозуміло, що для того щоб забезпечити мінімальні темпи приросту ВВП, треба буде залучати щорічно у подальшому ще додатково 100 тис. мігрантів.
Зміна парадигми економічного розвитку такої постіндустріальної країни як Японія передбачає розроблення нової стратегії соціально-економічного розвитку держави, проблемами якої опікується національна Рада з питань економічної стратегії, в її баченні перед державою, яка перебуває у завершальній стадії трансформації економічної системи, стоять такі завдання:

  • посилення довіри до ринкового механізму та проведення подальших адаптаційних до глобального конкурентного середовища реформ; відміна регламентацій;
  • розроблення нових правил та встановлення контролю за їх дотриманням у таких галузях, як екологія, національна безпека, бухгалтерська звітність, інформаційна відкритість тощо;
  • удосконалення системи соціальної підтримки.

У наступній моделі ХХІ ст. мають докорінно змінитися соціально-економічні функції держави за рахунок обмеження державного управління та його очищення від невластивих йому функцій регулювання попиту та пропозиції, зміни ролі центра та місцевих органів управління, підвищення ефективності державних інвестицій, моніторинг ефективності прийняття рішень тощо.
В умовах глобалізації світогосподарських відносин Японія докладатиме зусиль щодо формування нових інтеграційних об’єд­нань, метою яких буде, з одного боку, посилення конкурентного протистояння таким організаціям як Європейський Союз та
НАФТА, з другого — подальший розвиток дво- та багатосторонніх відносин між країнами АТР, економічна потужність яких постійно зростає. На користь посилення інтеграційних зв’язків у цьому регіоні світу говорить той факт, що між членами АСЕАН (Asian Promotion Center on Tradе, Investment and Tourism) та Японією, Південною Кореєю та Китаєм скорочуються диференціації в економічному розвиткові. Нова модель економічних стосунків: «АСЕАН плюс 3» (маються на увазі три наведені вище країни) була оприлюднена у 2000 р. Фактично йдеться про безпрецедент­не різнорівневе інтеграційне об’єднання, в якому провідну роль відіграватиме Японія.
Нині Україна не має значних економічних стосунків з Японією, які б характеризувалися значною динамікою і диверсифікацією напрямів розвитку зовнішньої торгівлі. З одного боку, це пов’я­зано зі значним віддаленням наших країн, з другого — низьким рівнем інвестиційної привабливості українського ринку. Позитивними моментами є те, що після розширення ЄС Україна могла
б стати важливим центром виробництва японських товарів з метою збільшення їх експорту до країн Євросоюзу та держав Близького і Середнього Сходу. Досить важливим напрямом співробітництва має стати впродовж наступних десяти років реалізація багатьох дослідницьких проектів, у тому числі спільних. У ХХІ ст. з’явилися нові можливості залучення японських фірм, які спеці-
алізуються на створенні сучасної транспортної інфраструктури (будівництво шляхів, реконструкція столичного аеропорту «Бориспіль» тощо). Україна також могла б стати реципієнтом техніч­ної допомоги Японії та отримати пільгові кредити найбільших банків цієї країни.

  • У чому полягає своєрідність розвитку японської економічної моделі?
  • Охарактеризуйте етапи розвитку післявоєнної економіки.
  • Чим структура ВВП та трудових ресурсів Японії відрізняється від інших країн-лідерів?
  • У чому полягають пріоритети зовнішньоекономічних відносин Японії?
  • Назвіть основні чинники економічного успіху Японії у післявоєнний період?
  • Чим була зумовлена системна криза японської економіки кінця 90-х рр. ХХ ст.? Які її наслідки?
  • Як змінилася соціально-економічна стратегія Японії у ХХІ ст.?
  • Визначте суть японської моделі кейрецу? Які зміни відбулися в ній на початку ХХІ ст.?
  • Охарактеризуйте переваги та недоліки моделі кього сюдан? Визначте основні напрями її трансформації у ХХІ ст.
  • Визначте особливості сучасного стану українсько-япон­ських економічних відносин? Які перспективи вони мають у ХХІ ст.?

  • Економіка зарубіжних країн / А. С. Філіпенко та ін. — К.: Либідь, 2000.
  • Економіка зарубіжних країн / За ред. Ю. Г. Козака, В. В. Ковалевського, К. І. Ржепішевського. — К.: ЦУЛ, 2003.
  • Кудров В. Мировая экономика: Учеб. — М.: БЕК, 2000. — С. 75—92.
  • Мировая экономика: Экономика зарубежных стран: Учеб. / Под ред. В. П. Колесова и М. Н. Осьмовой. — М.: Флинта, 2000. — С. 318—334.
  • Мировая экономика: Учеб. / Под. Ред. А. Булатова. — М.: Юрист, 1999. — С. 494—512.
  • Погорлецкий А. И. Экономика зарубежных стран: Учеб. — СПб.: Изд-во В. Михайлова, 2000. — С. 277—299.

  • Агзамходжаев С. Японский опыт развития малого
    и среднего предпринимательства // Персонал. — 2001. —
    № 10.
  • Баслакова М. Японская экономическая модель // МЭ и МО. — 2004. — № 1. — С. 98—106.
  • Дружинин Н. Л. Япония: экономическое чудо. — СПб.: Питер, 2003. — 272 с.
  • Костюнина Г. М. Азиатско-Тихоокеанская экономическая интеграция. — М.: РОССПЭЖ, 2002.
  • Леонтьва Е. Япония // МЭ и МО. — 2001. — № 8. — С. 109—118.
  • Леонтьева Е. Япония: трудный год // МЭ и МО. — 1999. — № 8. — С. 99—102.
  • Леонтьева Е. Япония: сложные задачи // МЭ и МО. — 1998. — № 8. — С. 121—127.
  • Ноздрев Н. Структурный кризис финансового сектора Японии // МЭ и МО. — 2000. — № 1. — С. 54—58.
  • Юрков С. Японская экономика 90-х годов: уроки антикризовых мер // МЭ и МО. — 2000. — № 4. — С. 85—92.
  • Япония и современный мировой порядок: Моногр. — М.: Вост. лит-ра, 2002. — 206 с.

1 Ще раз варто підкреслити, що це була лише одна з причин.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.