Розділ 4
Економіка Японії
4.1. Місце країни у глобальній економіці та в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні
4.2. Галузева структура господарства
4.3. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків
4.4. Еволюція економічних моделей
4.4.1. Чинники економічного успіху Японії у післявоєнний період. Динаміка розвитку японської моделі (1945—1995 рр.)
4.4.2. Причини та наслідки японської кризи 90-х рр. ХХ ст.
4.4.3. Японська модель в умовах глобалізації світового господарства
4.1. Місце країни у глобальній економіці
та в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні
Переживши поразку у Другій світовій війні у 1945 р., за останні п’ятдесят років Японія досягла значних змін в економіці та соціальній сфері. Разом з тим, країні вдалося зберігти свою самобутність, культуру, особливості менталітету додавши до цього західні технології та підприємливість, що дозволило їй посісти провідні позиції у глобальній економіці у 70—90-х рр. ХХ ст.
Сучасна Японія посідає друге, після США, місце за економічним потенціалом, а масштаби розвитку її економіки майже у два рази перевищують аналогічні розміри господарства решти країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). У 1999 р. ВВП цієї держави (за ПКС) становив близько 3 трлн дол., випереджаючи наступну за нею Німеччину в 1,7 раза. Питома вага японського ВВП зараз становить близько 8 % світового продукту. Вражають також відносні показники: так, ВВП на душу населення у 2001 р. становив 25 130 дол., а індекс рівня освіти — 0,94 (0,99 — максимальний). Японія має найбільший у світі показник очікуваної тривалості життя — 81,3 року (станом на 2001 р.), індекс розвитку людського потенціалу становить 0,932 (9-е місце у світі). (Для порівняння: серед країн АТР 4-е місце посідає Австралія, 20-е — Нова Зеландія, 28-е — Сінгапур, 30-е — Південна Корея).
Системна криза кінця 1990-х рр. суттєво відкинула Японію назад за всіма макроекономічними показниками, проте економічне лідерство країни є беззаперечним навіть і зараз. До цього можна віднести позитивне сальдо балансу поточних рахунків, а також нагромаджені золотовалютні резерви, які становили на початку ХХІ ст. суму, що перевищує 220 млрд дол. Країна є одним із найбільших донорів економічної допомоги, щорічно витрачаючи на неї близько 9 млрд дол. Крім цього, Японія традиційно вирізняється своїми кредитними ресурсами, поступово перетворюючись з тихоокеанського мегарегіонального лідера у світового. Так, пай Японії в Міжнародному валютному фонді зараз становить понад 10 млрд дол. (друге місце після США).
Загальновідомими є також науково-технічні досягнення Японії. Так, за індексом технологічних досягнень (ІТД) — 0,698, країна посідала четверте місце у світі (після Фінляндії, США та Швеції), а експорт товарів секторів високих та середніх технологій становить 80,8 % загального обсягу експорту товарів (1999). Країна посідає перше місце у світі за кількістю патентів, що були видані на 1 млн осіб — 994 (1998), випереджаючи при цьому Південну Корею у 1,3 раза, США — у 3,4, ФРН — у 4,2, Австралію — у 13,3 раза. Роботизація виробництва становить основу її майбутнього економічного зростання — серед 720 тис. промислових роботів — 410 тис. (57 %) припадає на Японію.
Питома вага Японії у світовому промисловому виробництві перевищує 10 %. Країна є світовим лідером у виробництві верстатів, роботів та роботехнічних комплексів, автомобілів, танкерів, побутової техніки, електроніки, штучних волокон, сталі, хоча впродовж 1990-х рр. мала місце міграція названих вище виробництв у країни АТР. Крім цього, перебуваючи у рангу морської держави, країна вийшла на перше місце у світі щодо вилову риби (близько 12 млн т щорічно), що становить близько 15 % її світового виробництва (включаючи морепродукти).
Японська єна є однією з самих сталих валют світу, проте, як відомо, у світовій торгівлі розрахунки проводяться переважно у доларах чи євро. Разом з тим, ця грошова одиниця має стійки позиції в країнах АТР, для яких Японія надає кредити переважно у своїй національній валюті. Токіо — є найбільшим в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні валютно-фінансовим центром, проте поступається у цій діяльності світовим центрам — Нью-Йорку, Лондону, Цюріху.
Виходячи з цього можна зробити висновок: Японія має сильні позиції у глобальній економіці та домінуючі в АТР. За короткий термін вона перетворилася у могутню технологічну державу, основою якої є не природні ресурси (понад 90 % сировини вона імпортує), а людській капітал та технології.
4.2. Галузева структура господарства
Як і будь-яка постіндустріальна країна Японія має відповідну структуру виробництва ВВП, у якому 2 % припадає на сільське господарство, 35 % на промисловість і 63 % становить сфера послуг (2000). Відмінність від США чи країн-лідерів Європейського Союзу полягає у досить низькій питомій вазі аграрного сектору і високій — промисловості (у названих вище країнах її частка становить близько 20 %). Подібною до ВВП є структура зайнятості, у якій провідною галуззю виступає торгівля та сфера послуг — 65 %, промисловість — 30 %, сільське, лісове та рибне господарство — 5 %. Системна криза японської економіки, яка розпочалася у середині 1990-х рр. швидше за все наблизить відповідну пропорцію виробничої та сервісної галузей до аналогічного в країнах — лідерах світової економіки рівня.
Сфера послуг. Японія має розвинену сферу послуг, основними елементами якої є торгівля, транспорт та телекомунікації, банківська сфера та інші галузі виробничої та соціальної інфраструктури. Значна модернізація галузі, що мала місце на початку 90-х рр. ХХ ст. зробила японський транспорт та зв’язок одним з найконкурентніших у світі. Проте, оцінюючи відповідні переваги, не можна обійти банківську сферу, значення якої у цій країні є більшим, ніж в інших країнах-лідерах.
Японська банківська система складається з державних і приватних фінансово-кредитних установ. На початку 1990-х рр. у країні існувала розгалужена мережа банків, до якої входили державні організації (Центральний Банк Японії, Японський банк розвитку тощо) та приватні фінансові установи, серед яких вирізняється 11 найбільших міських банків; приватні спеціалізовані банки (довгострокового фінансування, траст-банки тощо), банки для малого та середнього бізнесу. Усю систему японських банків об’єднувала міжбанківська інформаційна система телекомунікацій. Проте криза кінця ХХ ст. внесла суттєві зміни як у структуру банківської діяльності, так і у формування подальшої моделі. Справа у тому, що впродовж 1980 — початку 90-х рр. японські банки нагромаджували чималі борги, орієнтуючись на те, що у довгостроковій перспективі їм вдасться їх позбутися, коли темпи економічного зростання стануть більшими, проте таке не відбулося. Більше того, мало місце банкрутство в елітарній групі міських банків «Хоккайдо такусьоку». Стрімко падав також світовий рейтинг найбільших ТНБ: якщо у 1993 р. 8 банків з першої десятки лідерів були японськими, то вже у 2000 р. серед двадцяти п’яти найбільших їх налічувалося тільки чотири. Проте на початку ХХІ ст. ситуація почала змінюватися на краще. Перш за все мав місце глобально-національний процес злиття та поглинання ТНБ з утворенням чотирьох провідних фінансових груп:
«Мідзухо» (банки «Industrial Bank of Japan», «Дайити кангьо», «Фудзі»);
«Сумітомо — Міцуї» (банки «Сумітомо» та «Сакура»);
«Міцубісі — Токіо» (банки «Токіо—Міцубісі та «Mitsubishi Trust & Banking Corp.»);
«UFJ» (банки «Санва», «Токай», «Toyo Trust & Banking co»).
Внутрішні витрати у цих групах є нижчими за аналогічні західні структури, проте вони певною мірою програють їм як на рівні прибутковості, так і на рівні менеджменту.
Промисловість. Майже 99 % усіх підприємств Японії за розмірами капіталу та найманими працівниками належать до малого та середнього бізнесу, проте у матеріальному виробництві їх питома вага дорівнює 74 %. У структурі японської промисловості протягом останніх двадцяти років продовжувала скорочуватись питома вага видобувних галузей та намітилося активне зростання наукомісткого виробництва. На початку 1990-х рр. досягла відповідної сталості автомобільна промисловість зі щорічним обсягом продукції у 12—13 млн шт., загальне та транспортне машинобудування, випуск електронного обладнання, а також продукція хімічної промисловості, чорної металургії (остання має високодиверсифіковану структуру виробництва та експорту).
Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. у промисловості країни сталися значні зміни, які були зумовлені швидкою міграцією промислового капіталу Японії до інших країн, передусім до держав АТР. Так, у 1995 р. обсяг зарубіжного виробництва японських компаній (41,2 млрд єн) перебільшив експорт цієї країни (39,6 млн єн). Лідером при цьому виявилася компанія «Айва», закордонні підприємства якої забезпечують близько 90 % продажів. Аналізуючи цей процес, у країні нерідко використовують індекс транснаціоналізації, який слід розуміти як середній показник питомої ваги зарубіжних активів у всіх активах компанії, питомої ваги зарубіжних продажів у загальному обсязі продажів компаній та питомої ваги зайнятих на закордонних підприємствах в офісах компанії від загальної кілько-
сті її персоналу. Результати таких досліджень наведено у табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Індекси транснаціоналізації провідних
японських компаній
Місце
у рейтингу
у 1998 р.
(у дужках
у 1993 р.) |
Назва корпорації
та її основна діяльність |
Індекс транснаціоналізації
(у дужках
у 1993 р.) |
Місце серед 100 ТНК за індексом транснаціоналізації (у дужках за 1993 р.). |
6 (6) |
«Тойота» — автомобілі та запчастини до них |
50,1 (32,3) |
60 (74) |
16* |
«Хонда» — автомобілі та запчастини до них |
60,2 |
38 |
20 (9) |
«Соні» — електротехніка |
59,3 (63,2) |
41 (25) |
24 (10) |
«Міцубісі» — торгівля |
34,2 |
81 (68) |
25 (13) |
«Ніссан» — автомобілі та запчастини |
42,6 (33,4) |
67 (69) |
37 (22) |
«Міцуї» — торгівля |
34,9 (27,3) |
78 (89) |
55 (14) |
«Мацусіта денкі» — електротехніка |
38,9 (39,1) |
72 (59) |
(8)** |
«Хітаті» — електроніка |
(23,8) |
(87) |
*У 1993 р. «Хонда» не входила до числа перших 25 ТНК за розміром зарубіжних активів.
**Компанія «Хітаті» у 1998 р. не потрапила до першої сотні ТНК за індексом транснаціоналізації.
Джерело: Япония и современный мировой порядок: Моногр. — М.: Вост. лит., 2002. — С. 103.
Як випливає із таблиці, незважаючи на явні успіхи у виробництві та збуті своєї продукції провідні японські фірми мають у цілому невисокий рейтинг за рівнем транснаціоналізації. Більше того, за винятком фірми «Тойота» впродовж 1993—1998 рр. провідні корпорації цієї країни втрачали свої позиції в глобальному конкурентному середовищі.
Сільське господарство частково забезпечує потреби країни в продовольстві (на 70 %) й відрізняється високим рівнем урожайності та інтенсивності праці. Основними видами виробництва є вирощування рису, цукрового буряку, фруктів; розведення свиней, домашньої птиці, великої рогатої худоби. Проте найважливішим для японців є рибне господарство та продукування аквакультури, тобто перетворення певних ділянок моря в інтенсивні центри вирощування водоростей, розведення риб та молюсків. |