лучшие книги по экономике
Главная страница

Главная

Замовити роботу

Последние поступления

Форум

Создай свою тему

Карта сайта

Обратная связь

Статьи партнёров


Замовити роботу
загрузка...
Книги по
алфавиту

Б
В
Г
Д
Е
Ж
З
И
К
Л
М
Н
О

ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]

3.3. Галузева структура економіки


Структура економіки США має досить типовий вигляд для постіндустріальних країн. Проте питома вага сфери послуг
у виробленому ВВП (80 %) є майже рекордною в усьому світі (винятком є деякі малі країни Європи та острівні держави з рекре­аційним комплексом чи зі значними офшорними зонами). На промислове виробництво, яке на початку ХХ ст. явно домінувало
у структурі економіки країни, зараз припадає близько 18 %, а на сільське господарство — не більше 2 % ВВП.
Показовою для аналізу галузевих пропорцій у США вважається структура зайнятості. У 1999 р. сукупна робоча сила в цій країні становила 139,4 млн осіб, а її склад в умовах сучасної статистичної звітності цієї держави був таким:
30,3 % — управлінці та висококваліфіковані фахівці;
29,2 % — технічний, торговий, службовий персонал;
13,4 % — зайняті у сфері послуг;
24,5 % — зайняті в обробній та видобувній промисловості;
2,6 % — зайняті у фермерстві, лісовому господарстві та рибаль­стві.
Слід також відзначити, що у 1990-ті рр. рівень безробіття був досить низьким (4,2 % у 1999 р.), навіть нижчим за емпірично розраховану норму безробіття, що заставило американських спеціалістів переглянути свою думку про співвідношення реального безробіття та його норми. Початок ХХІ ст.. і період до 2006 р. не можна назвати вдалими для американської економіки — безробіття зростатиме незважаючи на прогнозоване зростання ВВП .
Як випливає з наведених вище фактів, провідною галуззю економіки США є сфера послуг. У середині 1990-х рр. її питома вага постійно збільшувалася і наприкінці ХХ ст. стала домінуючою як за структурою ВВП, так і за структурою зайнятості.
Сфера послуг є досить специфічною галуззю економіки США, яка також має досить диверсифіковану внутрішню струк­туру. Так, понад 25 % припадає на операції з нерухомістю,
надання фінансових послуг та страхування. Близько 22 % послуг утворюються в оптовій та роздрібній торгівлі, 26,3 % — це ділові, юридичні, соціальні, особисті послуги, охорона здоров’я, відпочинок, розваги, автосервіс. Питома вага транспорту та зв’язку сягає 8,5 %, а на державне управління припадає 18,4 %.
Банківська сфера в США — розвинена галузь послуг. Вона досить гнучка як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках. У ході структурної перебудови початку 1980-х рр. швидко зросла концентрація банківського капіталу в умовах суттєвого скорочення малих та середніх банків. Так, за 1980—1990 рр. їх загальна кількість скоротилася більш ніж на 3 тис. Наприкінці 1990-х рр. у 50 із 12 тис. найбільших банків було зосереджено понад 30 % активів і депозитів усіх банків США. Найпотужнішими з них у країні та у світі є «Сіті Бенк корпорейшн», «Чейз Манхеттен Бенк», «Бенк оф Америка». Слід зазначити, що існує також чимало досить великих регіональних банків.
У сучасних США відбувається подальший процес злиття та поглинання фінансових установ та універсалізація їх діяльності, що призвело до суттєвої диверсифікації банківських послуг. За останні двадцять років банки почали займатися й іншими «нетрадиційними видами» діяльності: страховим бізнесом, інвестиційними операціями, брокерськими угодами, лізингом, факторинговими угодами, консультаційним та інформаційним сервісом і кредитуванням системного будівництва деяких промислових об’єктів «під ключ» з подальшою участю у розподілі прибутків. За даними В. Колесова та М. Осьмової (2000), 45 % фінансування лізингу та 75 % обсягу факторингових операцій обслуговують великі комерційні банки. Не можна не відмітити також те, що й у ХХІ ст. активно триває процес переміщення фінансових центрів з атлантичного регіону (Нью-Йорк) до тихоокеанського (Лос-Анджелес, Сан-Франциско).
Промисловість США традиційно поділяється на три складові: обробну, видобувну та електроенергетику. 90-ті рр. ХХ ст. були вдалими для більшості промислових компаній. З 1990 по 1997 рр. індекс промислового виробництва зріс на 25,7 % (в інших розвинутих країнах лише на 11,3 %). Зараз на обробну промисловість припадає близько 80,4 % продукції, що виробляється, 13 % утворюється в електроенергетиці і лише 6,6 % у видобувній галузі. Проте упродовж наступних десяти років ХХІ ст. ситуація суттєво змінюватиметься, темпи зростання уповільнюватимуться, а в деяких галузях намітилася тенденція до зниження ділової активності.
Останні два десятиріччя найбільше розвивалися галузі «нової економіки», які традиційно належать до наукомістких галузей. Серед них вирізняється мікроелектроніка, лазерна техніка, генна інженерія, біотехнологія тощо. Основною складовою їх фінансування є венчурний (ризиковий) капітал. З цією метою в країні створено потужні венчурні фонди (Venture Funds). У ХХІ ст. темпи зростання «нової економіки» уповільнилися через причини, що були розкриті у попередньому розділі.
У цілому в промисловості швидкими темпами відбувається про­цес централізації та диверсифікації капіталу. У середині 1990-х рр. досяг свого апогею процес злиття та поглинання компаній. Тільки у 1997 р. загальна сума придбань різних компаній становила 879 млрд дол. Прикладом найбільш відомого злиття може бути об’єднання компаній «Боїнг» з «Мак-Доннел Дуглас» з одного боку, а з другого «Локхіда» з «Нортон Грумен», тобто фірм, які контролюють левову частку виробництва цивільних і військових літаків та обладнання до них.
Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст. активно проходив процес злиття американських автомобільних концернів
з європейськими, що сприяло підвищенню їх глобальної конкуренції.
Сільське господарство. В країні налічується понад 2 млн фер­мерських господарств і протягом 1990-х рр. мала місце тенден-
ція до зменшення їх кількості, збільшення їх площ та подальша
інтенсифікація виробництва.
Зараз на США припадає більш ніж 45 % світового виробниц-
тва кукурудзи, 12 % світового виробництва пшениці, країна зай­має провідні позиції щодо вирощування рису. Крім цього, США посідають перше місце за експортом кукурудзи та пшениці та друге за експортом рису (після Таїланду). Американські фермери досягли найвищої у світі продуктивності праці. На початку ХХІ ст. один фермер США забезпечував потреби в сільськогосподарській продукції 59 осіб (японський — 14, західноєвропейський — 19). Витрати на виконання державних програм у галузі АПК становлять 4,5 % всіх видатків федерального бюджету США і рівноцінні наданню щорічної державної субсидії в розмірі 410 дол. на кожний гектар ріллі.
Однак попри все залишається актуальною проблема банкрут-
ства фермерів. За прогнозами американських економістів-аграр­ників, кількість ферм найближчим часом знизиться до 1,5 млн,
а середній їх розмір зросте на 25 %.


3.4. Особливості внутрішньорегіональної економіки


США є класичною країною, в якій відчувається суттєва диспропорційність між окремими територіями, що є зайвим підтвердженням дії закону нерівномірності соціально-економічного розвитку. Абсолютним лідером серед штатів за відтворенням валового регіонального продукту — GSP (GDP of region) є штат Каліфорнія. У 1993 р. цей показник у ній становив 697,4 млрд дол., за Каліфорнією йшов штат Нью-Йорк — 441,4 млрд дол. та Техас — 340,1 млрд дол., далі зі значним відривом йшла Пенсіль­ванія — 227,9 млрд дол. Аутсайдерами, що мали досить низь-
кий показник GSP (у межах 11 млрд дол.) були Північна Дакота, Південна Дакота, Вермонт та Вайомінг. Таким чином виходило, що Каліфорнія виробляє майже у 63 рази більше ВРП ніж Вайомінг. Природно, що співвідношення відбивається й на доходах населення, а відтак і на досить високих темпах внутрішньої міграції. Якщо федеральний закон забороняє платити менше ніж 5 дол. за годину праці, то в Каліфорнії цей мінімум становить — 10 дол., інші ж штати знаходять для себе найбільш прийнятну форму відшкодувань для найменш кваліфікованих працівників
в межах 5—10 дол.
Розуміючи подібного роду різниці уряд як федеральний, так і місцевий проводить регіональну політику, що має на меті здійснення нівелювання розвитку не за рахунок стримування економічно активних зон, а через стимулювання економічного зростання в депресивних зонах. Однак його метою не є створення конкурентних переваг для одних компаній за рахунок інших. Прикладом сприяння розвиткові депресивних зон може слугувати Закон про організацію державної корпорації «Адміністрація долини Теннесі» (Tennesse Valley Authrity), який було прийнято у 1933 р. Основними напрямами його реалізації стали: будівництво та експлуатація системи гідротехнічних споруд, виробництво і розподіл електроенергії, розвиток сільського господарства на основі його хімізації та електрифікації, покращання якості навколишнього середовища й використання рекреаційних ресурсів, розвиток міст та населених пунктів регіону. За час існування корпорації TVA її енергосистема стала найбільшою в США і зараз посідає 10 місце у світі.
Іншим прикладом здійснення регіональної політики вирівнювання є «Програма розвитку Аппалачей», що почала діяти після прийняття відповідного Закону у 1965 р. Вона охоплювала територію 13 штатів, а її головними цілями стали: створення умов для здорового способу життя, отримання безробіт­ними та молоддю нових професій та спеціальностей, збіль­шення зайнятості та зростання доходів на основі розвитку гос­подарств.
Відповідно до Закону про суспільні роботи та економічний розвиток (1965) Міністерство торгівлі отримало право утворювати міжштатові регіони економічного розвитку. У цьому
ж Законі визначаються елементи депресивності штату, серед яких були: 1) рівень безробіття, який значно перевищує середньонаціональний; 2) рівень доходів, що є істотно нижчим
за середньонаціональний; враховувався також ступінь залежності економіки регіону від однієї-двох депресивних галузей тощо.
У 1990-ті рр. суттєво зросли обсяги федеральної допомоги штатам. Якщо у 1970 р. загальний обсяг різного виду допомоги становив 24 млрд дол., з яких 27 % припадало на субсидіювання освіти, зайнятості та соціального забезпечення, то вже у 1998 р. означена сума зросла до 251 млрд дол., з якої 105 млрд дол. (42 %) припадало на охорону здоров’я. Серед найбільших штатів — реципієнтів федеральної допомоги максимум, як зазначалося раніше припадав на Аляску. Від 1450 до 1799 дол. перерозподілялося на користь Південної та Північної Дакоти. Най­менший обсяг відшкодувань отримували штати Техас, Флорида та деякі інші (450—700 дол.), що є флагманами економічного розвитку країни.
У 1980—1990-ті рр. в США виникли різного роду інноваційні форми швидкого економічного зростання. До них належать зони підприємництва, які утворюються відповідно до Федерального закону про підприємницькі зони (1983) на термін від 5 до 20 років. У 1995 р. в країні налічувалося близько 1400 таких утворень. Результати даного інтегрального підходу федерального та регіонального урядів є вражаючими: покращилось використання земельних ділянок, зросла зайнятість на-
селення та доходи, що отримують мешканці депресивних зон, суттєво поліпшилися інфраструктурні умови регіонів, що створює більш високі конкурентні переваги для залучення інвестицій.
Показовим є також досвід США щодо створення технопарків. Найбільш відомими в усьому світі є три з них:

  1. парк «Трикутник Північної Кароліни». Його діяльність особливо активізувалася після розміщення тут підприємств компанії ІВМ. На початку 1980-х рр. технопарк об’єднував 40 видів діяльності, а кількість зайнятих становила понад 20 000 осіб. Велике значення мала близькість університетів, пільгове технічне обслуговування тощо;
  2. «Бостонський маршрут 128». Його було створено на базі Массачусетського технологічного інституту. Він спеціалізується на розробленні й випуску космічної техніки та електроніки;
  3. «Силіконова долина». («Кремнієва долина»). Створена в Каліфорнії, спеціалізується на розробленні та впровадженні найновітніших технологій у різних галузях ноу-хау. Це один з найдинамічніших регіонів світу.

Крім цього, в США добре відомі й інші моделі швидкого економічного зростання, а саме кластери. На відміну від технопарків вони можуть спеціалізуватися не тільки (і навіть не стіль­ки) на наукомісткому виробництві. Це можуть бути деревообробні, виноробні, рекреаційні та інші комплекси, які викорис­товують новітні технології, мають на території кілька фірм, що конкурують одна з одною, та університетів, які забезпечують виробництво та лабораторії висококваліфікованими кадрами й сучасними технологічними розробками. Докладно розробив теорію кластерів як інноваційних моделей економічного зростання американський економіст Майкл Портер спираючись на робо­ти Маршалла, Сабели та ін. Саме досвід США став взірцем для імплементації спеціалізованих кластерів в інші регіони світу.
На галузевому рівні впровадження у перспективі, припустимо, біотехнологічного кластеру могло б визначити характер регіо-
нального руху та синергетичний ефект розширення, який можна проілюструвати на прикладі американської схеми розвитку названого вище формування із застосуванням венчурного капіталу (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Регіональна структура
біотехнологічного венчурного капіталу
Умовні позначки: NY — Нью-Йорк; B — Бостон;
C — інші регіони; BA — район Затоки Сан-Франциско; SD — Сан-Дієго
Джерело: Powell W., Koput K., Bowie J. and Smith-Doerr L. The spatial Clustering of Science and Capital: Accounting for Biotech Firm — Venture Capital Relationships // Regional Studies. — 2002. — № 3. — p. 291—305.
Трирічні цикли (у даному разі це регіонально-галузеві) досить ємко характеризують ті локальні зміни, що сталися за дев’ять років стимулювання підприємництва в біотехнологічній галузі. Якщо на початку 1990-х рр. пропонована структура досить чітко відображала регіональні зв’язки по лінії Нью-Йорк — Бостон, та Нью-Йорк — інші території, а зв’язок Бостон — Сан-Франциско мав умовний характер, то вже наприкінці періоду, що розглядається, регіональні зв’язки не тільки поглибились та розширились, а й диверсифікувалися як на локальному, так і на галузевому рівнях. Слід також звернути увагу на те, що протягом дев’яти років створення та функціонування кластера відбулося його стрімке просування від першої до третьої стадії циклу, а це явно вказує на той факт, що в умовах інноваційно-інвестиційного буму терміни регіонально-галузевої циклічності обмежені 12-ма, максимум 15-ма роками ефективної роботи.


Великою проблемою в США є нелегальне працевлаштування. Якщо раніше це стосувалося передусім мексиканців, що працювали у південних штатах, то зараз проблема праці нелегальних мігрантів загострюється все більше через масовану міграцію вихідців із країн Латинської Америки та Східної Європи.

Страницы [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ]
[ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ]
[ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]


ВНИМАНИЕ! Содержимое сайта предназначено исключительно для ознакомления, без целей коммерческого использования. Все права принадлежат их законным правообладателям. Любое использование возможно лишь с согласия законных правообладателей. Администрация сайта не несет ответственности за возможный вред и/или убытки, возникшие или полученные в связи с использованием содержимого сайта.
© 2007-2017 BPK Group.